Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус

Відмова від ядерної зброї дала Україні можливість мирно прожити буремні 1990-ті роки на пострадянському терені та відносно безболісно вийти із СРСР. До того ж центр управління стратегічною ядерною зброєю, що містилася на території України, був у Росії.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (335)
від 10 квітня, 2014
Ракетна реінкарнація. Чи потрібно Україні повертати ядерний статус

Рішення залишити її в тій ситуації означало б і далі перебувати під парасолькою Росії й фактично відмовитися від реальної незалежності. Не кажучи про непомірний фінансовий тягар утримання ракет та інфраструктури, який тогочасна Україна навряд чи осилила б. Однак в умовах постійної небезпеки з боку російського агресора, а також невиконання західними країнами-гарантами своїх зобо­в’я­­зань згідно з Будапештським меморандумом питання про ядерні або альтернативні за ефективністю збройні способи захисту своїх кордонів дуже актуальні.

ЩО МИ ЗДАЛИ

Через 23 роки після розпаду СРСР основу ядерних сил РФ і досі становлять ракети Р-36М (SS-18), що були розроблені в Україні. Станом на 2014-й РФ має близько 680 ядерних зарядів на SS-18, що створювалися в Україні, 600 зарядів на випущених у Росії SS-19, які використовують систему управління, створену в Харкові, й близько 300 зарядів на російських ракетах «Тополь» (SS-25) та «Ярс» (SS-27), що виготовляються з використанням українських компонентів. При цьому всі SS-19 підлягають списанню до кінця 2016-го. Виробництво стратегічних ракет у РФ не встигає за старінням ракетно-ядер­­ного потенціалу, тому вона намагається будь-що зберегти вплив на наш ракетобудівний комплекс.

У 1991 році Україна успадкувала третій у світі за розміром ядерний потенціал. Зокрема, 46 ракет SS-24 шахтного базування з 460 ядерними зарядами, 130 SS-19 із 780 зарядами, разом 1240 бойових частин. Зважаючи на параметри цих ракет-носіїв, вони становили загрозу США, але навряд чи могли слугувати захистом від Росії. Додатково наша держава успадкувала 19 стратегічних бомбардувальників Ту-160 та близько 600 ядерних крилатих ракет авіаційного базування. Весь ядерний арсенал нашої країни становив бли­зько 5 тис. зарядів. Для порівняння: нинішній повний ядерний арсенал Росії – приблизно 14 тис. зарядів, із них 1,5–1,6 тис. стратегічні. Цей арсенал керувався кнопкою, що була в Москві.

Ні тоді, ні тепер Україна не мала виробництва зі збагачення урану до рівня ядерного палива й далі, до збройового. Для створення такої системи були потрібні великі гроші – близько $3 млрд, за сучасними цінами – щонайменше $10 млрд. Саме створення національної системи управління ядерною зброєю й було тим, чого не вистачало Україні, щоб стати повноцінною ядерною державою ще в 1992-му.

«Росіяни почали активно працювати через своїх агентів впливу на кшталт Дмитра Табач­­ника всередині країни задля того, щоб Україна якомога швид­­ше й об’ємніше здала всю ракетну галузь, – розповів Тиж­ню на умовах анонімності високопосадовець зі Служби зовнішньої розвідки, що тоді був дотичним до ядерної тематики. – Справа була й у тому, що ми головні конкуренти на міжнародному ринку озброєнь та ракетно-космічних технологій. На тлі дружніх розмов велася дуже серйозна робота з підриву обороноспроможності країни та неможливості залишення ядерного статусу. Використовувалося все: і підгодовані політики, особливо лівого спектра, і підкуп офіцерів та експертів, і економічний тиск».

Український та російський військово-промислові комплек­­си працювали тоді, зрозуміло, як єдиний механізм. Саме це й були горезвісні «нерозривні економічні зв’язки братніх народів», про які так полюбляли говорити в Москві. Позаяк із 1 січня 1992 року всі контракти по ВПК Кремль розірвав, в Україні почався економічний колапс. Зок­рема, ракетно-космічна промисловість, у якій працювало понад 200 тис. людей, залишилася без замовлень. Близько половини електроенергії в Україні виробляли АЕС, ядерне паливо для яких Україна отримувала з Росії, платити за котре не мала змоги.  
Саме за всіх цих умов ми зіткнулися з погодженою позицією США, Великої Британії та Росії, що вимагали від України відмовитися від ядерної зброї та ракетних технологій, натомість пропонуючи допомогу з виходу із кризи. Зрештою наше керівництво таки зробило це, але дістало нібито гарантії безпеки, пакет допомоги, поставки ядерного палива для АЕС в обмін на передані бойові частини та доступ до комерційних ринків для вітчизняних ракет.

Читайте також: Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»

На той момент здавалося, що Україна виграла час, урятував­­ши ракетно-космічну промисловість від загибелі, а економіку – від колапсу. Понад те, вдалося зберегти чверть тонни збройового урану, якої вистачило б не на один десяток ядерних зарядів у разі потреби. Однак за майже 20 років жоден із президентів та урядів так і не взявся за вирішення питання стратегічної безпеки країни. А в 2010-му Віктор Янукович «здав» Сполученим Штатам український збройовий уран, виконуючи попередні домовленості американців із Віктором Ющенком, в обмін на фінансування створення центру нейтронних досліджень у Харківському фізико-технічному інституті. За інформацією Тижня, більша частина цих грошей уже розкрадена.

АТОМНА БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ

Ядерні сили складаються з ракет наземного, морського й авіаційного базування. Перші поділяються на малої дальності (тактичні, до 500 км), середньої (від 1000 до 5000 км) і великої (від 5000 км). Згідно з угодою 1987 року між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД) ракети середньої дальності заборонені. Україна приєдналася до всієї угоди ще в 1990-х.
Ядерні ракети програмують­­ся на ураження певного набору цілей в районі їх базування. Усі пускові установки пов’язані в єдину систему управління ядерними силами, яка й дає команду на пуск.   
Ракети великої дальності зазвичай називають стратегічними, бо метою їх використання є ураження стратегічного потенціалу противника: знищення міст, військових баз тощо. Вони, як правило, несуть кілька бойових частин, кожна з яких здатна самостійно маневрувати, обма­ню­­вати засоби протиракетної оборони, доставляти ядерний заряд до цілі з точністю до кількох десятків метрів.
Дальність польоту стратегічних ракет обмежується «знизу» саме вимогами угоди про РСМД, хоча в принципі можливо запрограмувати систему їх управління так, що вони обиратимуть траєкторію з ураженням цілі в «забороненій» зоні. Росія вже експериментує з пуском стратегічних ракет на 2500 км, що приблизно дорівнює відстані від російської ракетної бази у Верхній Салді (Урал) до Львова чи Одеси.

Ядерна зброя є зброєю універсального знищення. У цьому її сила й слабкість водночас. Тобто коли супротивник просувається поступово, шматочок за шматочком, як Росія в Україні зараз, ядерна зброя його зупинити не може. Її використання є незворотним рішенням про вбивство й самогубство одномоментно.

Натомість у локальній війні така альтернатива завжди є. Погляньмо на російську агресію проти України в умовах, якби ми мали стратегічну ядерну зброю. РФ захопила Луганськ або Херсон. Натискаємо кнопку взаємного знищення включно з Києвом, Дніпропетровськом, Львовом і Харковом? Звичайно, ні. Тому стратегічні ядерні сили не придатні для війни локальної, у яку зараз втягнута Україна.

ВАКУУМНА АЛЬТЕРНАТИВА

Чи допоможе Україні тактична ядерна зброя? Її наявність більш-менш зрівнює шанси малої і великої армій, але є ще багато нюансів. Спочатку Україні потрібно буде вийти зі згаданої угоди РСМД. Світова спільнота навіть може сприйняти сам по собі дипломатичний крок. А ось на спроби відновлення ядерного статусу реакція буде гарантовано дуже жорстка.

Зараз Україну підтримує весь світ, а натомість вона одразу дістане статус КНДР або Іраку часів Саддама Гусейна. Ніхто й пальцем не поворухне, щоб захистити нашу країну від вторгнення Росії, яке негайно відбудеться після того, як стане відомо, що ми відновлюємо ядерний статус. Можна забути про євроінтеграцію та співпрацю з НАТО.

Читайте також: Від уранової руди до атомної зброї

Технологічно для повернен­­ня до тактичної ядерної зброї потрібно створювати нову ракету-носій з дальністю не менше ніж 500 км, що дорівнює відстані від Чернігова до Москви, відповідну систему контролю, систему створення збройового урану. На реалізацію такої програми потрібно три – п’ять років при багатомільярдному в доларовому еквіваленті фінансуванні.  

Що стосується потрібних для цього коштів, то нещодавно екс-міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки на початку-середині 1990-х Юрій Костенко заявив: «Для того щоб створити систему напрацювання високозбагаченого урану і плутонію, є діюча ядерна енергетика, але для вилучення та подальшої обробки цих елементів необхідне новітнє виробництво. Для такого будівництва потрібно від $50 до $100 млрд». Без урахування витрат на виробництво ракет, створення від­повідних військових підрозділів.  

Головним же ударом стануть невідворотні економічні санкції Заходу. Якщо Україна все ж таки буде здатна все це подолати, то постає питання: навіщо нам ядерна зброя, коли ми можемо втримати Росію й без неї? Багато експертів вважають, що виходити з режиму нерозповсюдження, витрачаючи багато мільярдів доларів на зброю, яка навряд чи колись стане у пригоді, та гарантовано потрапляючи в міжнародну ізоляцію, нераціонально.

Натомість є цілком легальна альтернатива – створення високоточної ракетної системи середньої або малої дальності, що використовуватиме новітні неядерні бойові частини. Зокрема, так звані термобаричні (вакуумні) боєприпаси. Їх потужність близька до міні-ядерної бомби, але вони не порушують чинних міжнародних угод і не потребують створення цілої індустрії на кшталт збагачення урану до збройового рівня та виробництва плутонію. Наприклад, наявні російські важкі вакуумні боєприпаси мають потужність близько 44 т TNT (тринітротолуолу). Така зброя не спроможна відправити нападника назад у кам’яний вік чи перетворити когось на «ядерний попіл», але є достатньо серйозним засобом захисту, щоб зробити беззмістовною і дуже небезпечною для нападника будь-яку агресію проти нас. Україна має скористатися своїм науково-технічним і військовим потенціалом, якого вже зараз достатньо для створення таких новітніх оборонних систем.

Читайте також: Юрій Костенко: Щоб мати все необхідне для виготовлення ядерної зброї, потрібна зовсім інша якість економіки й політики

Звичайно, варто максимізувати співпрацю з НАТО з можливістю якомога швидшого приєднання до нього. Це дасть змогу розширити ядерну парасольку Північноатлантичного Альянсу на Україну, тим більше що Будапештський меморандум є важливим аргументом у тому, щоб обійти всі складнощі на цьому шляху. Однак варто розуміти, що в умовах дедалі більшої нестабільності у світі внаслідок дій Росії Україні все одно варто поєднувати євроатлантичну інтеграцію зі створенням власної високоточної зброї. Це дасть змогу залишитися в рамках міжнародних угод, але убезпечить від будь-яких несподіванок на східному та південному кордонах.

Андрій Жалко-Титаренко – фізик-теоретик, кандидат фізико-математичних наук, автор близько 90 друкованих робіт. У 1993–1995 роках працював заступником, а потім виконувачем обов’язки генерального директора Національного космічного агентства України. Брав участь у переговорах щодо українських ядерних і ракетних озброєнь. Нині незалежний експерт, дописувач видань Diplomatic Courier (США), Diplomat&­Inter­national Canada, оглядач американського журналу Thruster, що висвітлює питання сучасного космічного бізнесу. Мешкає в Канаді


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено