Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 квітня, 2014   ▪   Роман Малко   ▪   Версія для друку

Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»

Без’ядерний статус України: історія хвороби
Матеріал друкованого видання
№ 15 (335)
від 10 квітня, 2014
Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»

Професор Володимир Андрійович Василенко не на словах знає про всі перипетії, які довелося пройти Україні в часи здобуття нею незалежності. Автор першого варіанта Декларації про державний суверенітет і формули про намір України стати в майбутньому нейтральною позаблоковою та без’ядерною державою, представник України при Європейському Союзі та НАТО в часи підготовки Будапештського меморандуму, він безпосередньо і ґрунтовно зай­мався питаннями можливого без’ядерного статусу країни, брав участь у переговірних процесах і втаємничений в усі пов’язані з цим проблеми та можливі ризики.

У. Т.:  Чому і коли з’явилася ідея ядерного роззброєння України?

– Було кілька причин. Перша – багато людей в Україні, зокрема й депутати Верховної Ради, перебувало під впливом наслідків Чорнобильської катастрофи, тому загальний настрій був антиядерний. Друга причина, глибша, пов’я­за­на із рухом України до незалежності й процесом розробки Верховною Радою у травні–липні 1990 року Декла­рації про державний суве­ре­ні­­тет України.  На­ціо­наль­­но-де­мо­кра­ти­ч­­ні сили, уособлювані в парламенті Народною Радою, від самого початку розглядали Декларацію як програму дій для поступового відновлення державної незалежності України і виходу її з Радянського Союзу.

треба було говорити про членство України в НАТО взамін на ядерне роззброєння

У той час, коли ухвалювали Декларацію, Україна була частиною СРСР – ядерної держави. Тож опосередковано і вона була ядерною, оскільки на її території знаходилась ядерна зброя. Радянський Союз був також провідним членом військового блоку – Організації Варшавського договору. Тому проголошенням у Декларації наміру України стати в майбутньому постійно нейтральною, позаблоковою і без’ядерною державою створювалось полі­тико-правове підґрунтя для виходу з СРСР.

Успадковуючи ядерну зброю і залишаючись ядерною державою, Україна була б намертво прив’язана до війсь­ково-про­мис­лового комплексу СРСР, бо ядерна зброя розроблялась і створювалась за її межами. Центри її контролю, обслуговування та застосування також були поза межами України. Якби Україна залишила собі цю зброю, вона, як і раніше, була б частиною цього комплексу, що означало б і політичну, і економічну, і мілітарну прив’язку до Росії.

Читайте також: Юрій Костенко: Щоб мати все необхідне для виготовлення ядерної зброї, потрібна зовсім інша якість економіки й політики

Крім того, ще в 1990 році, коли відбулась руйнація так званого соцтабору та розпочалась дезінтеграція СРСР, державний секретар США Джеймс Бейкер проголосив критерії, якими Сполучені Штати і західний світ керуватимуться при визнанні нових незалежних держав: побудова суспільства й держави на демократичних принципах, економіки – на ринкових засадах, повага до прав людини та прав меншин, невисування територіальних претензій і неволодіння ядерною зброєю. Тому для України було життєво необхідним вирішити питання ядерного роззброєння, зважаючи на сумний досвід 20-х років минулого століття, коли Захід не визнав Україну і вона стала об’єктом більшовицької агресії та втратила незалежність.
Інакше кажучи, щоб Україна стала суверенною державою, а її незалежний статус визнав увесь світ, було потрібно позбутись ядерної зброї.

У. Т.: Чи був у цьому питанні тиск із боку Америки чи інших держав?

– Жодного тиску на стадії розробки Декларації не було. Це була суто українська інтелектуальна і ментальна розробка стратегічного характеру, яка мала на меті створити підстави для виходу України з Радянського Союзу. Що цікаво, Білорусь відстежувала, що відбувається у нашій Верховній Раді, і їхні парламентарі практично відтворили остаточний варіант положення про нейтральний, позаблоковий та без’ядерний статус нашого документа у Декларації про державний суверенітет Білорусі. Така «одностайність» викликала дискусію серед західних фахівців, які у різний спосіб намагались розшифрувати намір совєтів.

Справжня мета формули про майбутній нейтральний, позаблоковий і без’ядерний статус України залишилась нерозшифрованою і для більшості українських народних депутатів. Під емоційним сприйняттям ядерної небезпеки, породженої Чорнобильською катастрофою, за цю формулу проголосувало 272 депутати (проти – 49), тоді як за весь розділ ІХ Декларації «Зов­нішня і внутрішня безпека» було подано 238 голосів (проти – 100).

Невдовзі, 20 серпня 1991 року, у Москві відбувся невдалий путч, а вже 24 серпня 1991-го Україна проголосила незалежність. Ситуація докорінно змінилася, тож потреба реалізувати намір ставати позаблоковою та нейтральною державою відпала. Але лишилася необхідність досягнення без’ядер­ного статусу.

У. Т.: Тільки щоб не бути залежними від Росії?

– По-перше, не бути залежними від Росії, а по-друге, бути визнаними західним світом. Ще у вересні 1991 року я завершив детальну аналітичну розробку проблеми без’ядерного статусу України, в якій обґрунтував, чому ми маємо позбутися ядерної зброї. Такий підхід був сприйнятий першим президентом України Леонідом Кравчуком не без впливу Антона Бутейка, який тоді був його радником із міжнародних питань. Більшість народних депутатів України, незважаючи на активність окремих прихильників збереження ядерного статусу України, підтримувала президента. Верховна Рада неодноразово ухвалювала заяви і постанови, які підтверджували готовність України до ядерного роззброєння, але за умови надання нам гарантій безпеки. Перша така заява після відновлення державної незалежності України була зроблена Верховною Радою 24 вересня 1991 року.

Держави, які гарантували нам безпеку, незалежність, територіальну недоторканність, не виконали своїх зобов’язань

Серед держав, які особливо активно наполягали на тому, що Україна мусить відмовитися від ядерної зброї, і публічно декларували це, була Росія. Однак фактично вона не хотіла, щоб ми швидко реалізували такий намір, і провокувала нас на гальмування процесу ядерного роззброєння, розуміючи, що це викличе негативну реакцію Заходу й поставить нас в умови міжнародної блокади та ізоляції. Щоразу, коли ВР обговорювала це питання, влаштовувалися якісь провокації: висувалися територіальні претензії чи щось по­діб­не. І тоді у парламенті зчинявся ґвалт: якщо Росія ставиться до нас вороже, то як ми можемо віддати їй ядерну зброю.

Міжнародний тиск почався після того, як Україна стала незалежною. І була визнана всіма єропейськими та впливовими світовими державами. Він був колосальний. Це я відчув у 1992–1994 роках як посол у країнах Бенілюксу і представник України в НАТО та ЄС. Ядерні держави не хотіли втратити своє монопольне право на володіння ядерною зброєю. І водночас турбувалися про міжнародну безпеку, бо розповсюдження ядерної зброї у світі – це таки небезпечна річ. 3 квітня 1992-го розпочались інтенсивні переговори.

У. Т.: Був шанс хоча б частково зберегти ядерну зброю чи принаймні розтягти процес роззброєння на довший термін?

– Не думаю, що від того для України був би позитив. Це був би колосальний подразник, підґрунтя для звинувачень України й усіляких провокацій. Тим більше, я ще раз підкреслюю, у нас не було фахівців, ресурсів, знань і технологій для обслуговування ядерної зброї та проведення регламентних робіт. Ядерні боєголовки, якщо їх вчасно не обслуговувати і не приділяти їм уваги, стають джерелом підвищеної небезпеки.

У. Т.: А якби все ж таки відмовилися здавати зброю? Сказали, що погарячкували, передумали, не на часі?

– Наразилися б на санкції. Звичайно, американці війною на Україну не пішли б, але ізоляцію влаштували б. І в політичному, і в економічному, і в дипломатичному плані. Це однозначно. Ми лишилися б сам на сам із Росією, вона  скористалася б тією ситуацією для встановлення свого військово-політичного кон­тро­­лю в Україні, і ми мали б таку собі квазінезалежність.

У. Т.: А ми на той час могли б фінансово дозволити собі утримувати ядерну зброю?

– Це теж питання. Економічна ситуація тоді була дуже погана. Леонід Кравчук дозволив Леоніду Кучмі підписати з Росією угоду про визнання боргів підприємств як державного боргу України. Це збіглося з різким підвищенням цін на енергоносії – в десятки разів, що спричинило колосальну інфляцію і знецінення замінника грошей – купонів.

Читайте також: Від ядерних ракет в Україні залишиться тільки сіль

Отож існували величезні економічні складнощі, а головне – проблема з обслуговуванням ядерної зброї. Одні фахівці казали, що ми можемо змінити коди управління ядерними ракетами. Мовляв, беремо це на себе. Я не фахівець, не знаю, наскільки це було реально й безпечно. В Україні тоді боролися дві партії. Одна – за те, щоб Україна залишилась ядерною державою, незважаючи ні на що, друга – щоб реалізувати намір стати без’я­дерною. Я абсолютно переконаний, що стратегічний вибір зробили правильно. Інша річ, що треба було нормально розбудовувати державу та її збройні сили.

У. Т.: А була можливість, позбувшись стратегічного озброєння, залишити бодай на якийсь час тактичне?

– Це досі є для загалу таємницею. Я тим не займався, але тактичну ядерну зброю вивезли з України дуже швидко. Хто віддав наказ і які були угоди з Москвою, досі не може розповісти ніхто. Думаю, що тут мала місце російська спецоперація. Стратегічна ракетно-ядерна зброя була нам непотрібна. Із неї, націленої на США, ми не мали жодної користі. Це був тільки сильний подразник для американців.

26 лютого 1993 року мені зателефонували з американського посольства й дуже попросили зустрітися з важливою людиною із Вашингтона, яка перебувала в Брюсселі проїздом. Цією людиною виявився Строуб Телботт, який сказав: «Мене призначають заступником держсекретаря США, займатимуся Східною Європою і, зокрема, Україною, але я нічого не знаю про вашу країну. Введіть мене в курс справи». Ми з ним дуже довго розмовляли. Особливо його цікавили питання ядерного роззброєння. Я сказав Телботтові, що набуття без’ядерного статусу – це наша ідея, тому не треба на нас тиснути, ми це зробимо. Але нам потрібні гарантії безпеки, ось що головне. І ви думайте над цим. Зрозумійте, то росіяни не зацікавлені у швидкому  закінченні переговорів із нами. Якщо хочете результату, запропонуйте, щоб ви були третьою стороною на переговорах.

У. Т.: Тобто спочатку йшлося лише про перемовини з Росією?

– Так, ми спілкувалися з росіянами, і ВР хотіла, щоб Україні були надані певні гарантії. А тоді, після розмови з Телботтом, американці справді підключилися до переговорів – і відбулись позитивні зрушення. Також долучились британці. Будапештський меморандум загалом, як відомо, підписали чотири держави: Британія, США, Росія і Україна. Французи та китайці зробили окремі заяви, що вони поважають територіальну цілісність і державні кордони України. Меморандум і тим більше заяви не дуже змістовні. Конкретного механізму в допомозі Україні, захисті її кордонів і територіальної цілісності в них не сформульовано. Позитивом було визначення неприпустимими не тільки збройних зазіхань, а й економічного тиску з метою позбавити Україну незалежності чи порушити її територіальну цілісність. Іще один плюс: у шостому пункті Будапештського меморандуму сказано, що його сторони зобов’язуються проводити консультації в разі загрози територіальній цілісності й незалежності України.  

Спроби України реалізувати цей пункт виявились невдалими. У 2003-му, коли виник спровокований Росією конфлікт навколо українського острова Тузла, ядерні держави-гаранти взагалі відмовились від проведення консультацій, а під час нинішньої агресії Росії, після відторгнення частини території України на консультації згодились лише США і Велика Британія.

У. Т.: Як пояснити, на вашу думку, недосконалість Будапештського меморандуму? Із чим це пов’язано: зі слабкістю українських дипломатів, тиском партнерів чи, може, поспіхом?

– Та ні, поспіху не було. Україна проголосила намір стати без’ядерною державою ще в 1990 році. Задекларувавши незалежність, ми підтвердили, що Київ реалізуватиме цей намір, а вже 1992-го розпочалися переговори. Так, західні держави поспішали, хотіли, щоб це сталося якомога швидше, але Будапештський меморандум був підписаний 5 грудня 1994 року, тобто часу було досить.
На мою думку, українське керівництво тоді було дещо неготове, давалися взнаки певний брак стратегічного мислення і райдужні сподівання на добросусідські відносини з Росією. Київ іще невпевнено почувався на міжнародній арені серед гравців із колосальним дипломатичним досвідом. Було відчуття, що цим обіцянкам та гарантіям вірили. Якщо такі серйозні гравці беруть на себе зобов’язання, значить усе має бути більш-менш нормально. Хоча, звичайно, треба було наполегливіше і прагматичніше захищати свої позиції під час переговорів.

Я, зокрема, писав до МЗС, що гарантії безпеки повинні бути нормативні, організаційні й матеріальні. Три види гарантій, які треба було конкретизувати, зокрема шляхом вимоги запрошення України до членства в НАТО та  вирішення питань, пов’язаних із функціонуванням нашої ядерної енергетики й узагалі енергетичного комплексу. Тоді це трималося б купи й дало б свій ефект. Але в той час про Альянс не говорили. Хоча треба було говорити про членство України в НАТО взамін на ядерне роззброєння. Ми здаємо ядерну зброю і йдемо під парасольку НАТО. Таке рішення, на мій погляд, гарантувало б інтереси як Заходу, так і Києва. Зрозуміло, що воно не вписувалося в коло зацікавлень Росії. Але якби це сталося, ми не мали б із нею великого клопоту. Пригадайте, як Росія шантажувала і поляків, і чехів, і прибалтів: «Не йдіть у НАТО». Утім, щойно вони стали членами Альянсу, як усе заспокоювалось. І я сьогодні впевнений: тільки-но Україна стане членом НАТО, в росіян станеться істерика, але через певний період відносини нормалізуються, адже буде зрозуміло, що Україну вони жодним чином під себе не підімнуть.

У. Т.: А вам не здається, що Будапештський меморандум на сьогодні виконала тільки Україна?

– Це так.

У. Т.: Тобто боржок перед нами нині мають і США, і Британія, і тим більше Росія…

– Ну про останню ми взагалі не говоримо. Вона й наміру не мала поважати наш суверенітет, цілісність і т. ін. Москва, формально підписуючи з нами договори, виходила з розуміння, що Україна – це не держава, а частина РФ. Що незалежність України – тимчасова аномалія і що рано чи пізно вона має повернутися в лоно Росії, стати частиною «єдіной і нєдєлімой».

У. Т.: Чи існували якісь таємні домовленості? Між США і Росією, скажімо?

– Думаю, що ні. І американці, і росіяни за великим рахунком були зацікавлені в ядерному роззброєнні України і не приховували цього. Керівництво України тоді було налаштоване на те, що заради міжнародного визнання та встановлення нормальних відносин із західним світом ми погоджуємося стати без’ядерною державою.

У. Т.: Зараз точаться розмови про перегляд меморандуму й відновлення ядерного статусу України. Наскільки це реально?

– Із правового погляду це можливо. Тут аргумент який? Держави, які гарантували нам безпеку, незалежність, територіальну недоторканність, не виконали своїх зобов’язань. Тому ми можемо вийти з Будапештського меморандуму й намагатися забезпечити свою безпеку відновленням ядерного статусу. Особливо якщо такий крок підтримає українська громадськість.
Але така постановка питання викличе абсолютно негативну реакцію на Заході, й ми опинимось у міжнародній ізоляції. До того ж на сьогодні в нас немає матеріальних ресурсів, щоб запустити цей процес. Реалістичніше відповідним чином реформувати країну, відновлювати дієвість нашого сектору національної безпеки і  ставити питання про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено