Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 березня, 2014   ▪   Станіслав Козлюк   ▪   Версія для друку

Армійська альтернатива: як стати гвардійцем-резервістом

У березні депутати Верховної Ради вирішили офіційно відродити Національну гвардію. Приблизно за два тижні до лав новоутвореного формування вступили тисячі людей
Матеріал друкованого видання
№ 13 (333)
від 27 березня, 2014
Армійська альтернатива: як стати гвардійцем-резервістом

За десять хвилин дев’ята, військова частина 3066, що на вулиці Щорса, 38, поблизу метро «Печерська» в Києві. Біля входу до пункту прийому охочих стати резервістами черга. Невелика, осіб шість. Прийом із дев’ятої.

«Зачекайте, поки в керівництва нарада. Повернеться начальство – почнемо працювати», – поглядаючи на годинник, кажуть міліціонери, які курять просто біля входу.
«А ці хлопці, що на лаві сидять? Це вже, можна сказати, гвардійці. Їх сьогодні забирають. Має бути осіб сімдесят», – киваючи в бік черги, пояснює міліціонер. Швидко докурює і зникає десь у нетрях будівлі.

Вулиця Хрещатик, інформа­ційно-пропагандистський пункт запису гвардійців. Просто неба, поряд із наметами протестувальників, попід стіною одного з кафе стоять стіл і кілька стільців. Поряд троє службовців. У руках список добровольців.

xлопці запевняють: якщо доведеться воювати з північними «братами», вони будуть готові

«Ні, на жаль, ви нам не підходите. Граничний вік для рядового складу – 40 років. Вам 43», – пояснює підполковник Роман Наконечний, старший офіцер управління кадрового забезпечення, чоловікові, що сидить навпроти нього. Той зітхає і важко піднімається зі свого місця. Вільний стілець займає наступний охочий.

«За неповний день у нас уже близько сотні записалося. Середній вік добровольців – 25–40 років», – пояснює Андрій, строковик із нашивками Нацгвардії.

«Чи виникатимуть проблеми між майданівцями і вевешниками? Думаю, таких проблем у нас наразі не буде. Бо тепер усі опинилися в одній структурі. Знаєте, якби не строкова служба, я і сам пішов би на Майдан. Але не міг не виконати наказу. Ні, ми не стояли зі щитами на вулицях. У нас було завдання охороняти Главк. А якби ми звідти пішли, хтозна, що сталося б. Адже окрім протестувальників на вулицях були й тітушки», – пояснює він.

Читайте також: Ранній весняний призов: Київ охопила добровільна мобілізація

«У нас граничний вік для рядового складу – 40, для офіцерів – 45 років. Старших не можемо приймати. Пропонуємо людям можливість контракту і резерву. Якщо контракт, то це три роки для рядових і п’ять – для офіцерів. У такому випадку доброволець, який підписує документи, одержує зарплату, живе в поліпшених умовах. Сімейні, у кого є дружина і діти, отримують гуртожиток. Офіцерам же за місцем проходження служби держава може винаймати житло», – пояснює Наконечний. У цей момент до нас підходить перехожий, уважно роздивляється підполковника.
«Ти диви, і нашивки вони десь старі відкопали. Одразу начепили на одяг. Пф-ф-ф», – мацаючи форму Романа, видає чолов’яга років сорока. Гвардієць такий вияв «цікавості» ігнорує і далі веде розповідь.

«А взагалі тут у нас лише щось на зразок інформаційного пункту. Повноцінно приймають на Щорса, 38. Туди вже треба приїжджати з документами: паспортом, ідентифікаційним кодом, військовим квитком, якщо є. Також одна з вимог – базова середня освіта. А далі медкомісія, спецперевірка на судимість. І, якщо все нормально, збори», – додає Наконечний.

Тим часом у резервісти записуються студенти. Ігорю 18, він із Запорізької області. Періодично приїжджав на Майдан. Був під час розгону 30 листопада, який став одним із поворотних в історії протесту.

«Чи будуть конфлікти з вевешниками? Думаю, зараз нам не до цього. У нас є об’єднуючий фактор у Криму. Я бачу, що нейтралітет нам абсолютно нічого не дає, армія не може діяти. Тому пішов записуватися до лав Нацгвардії. Перед ними – з того, що я читав, – трохи інші завдання стоятимуть. Хочу в резерв, бо зараз навчаюся», – розповідає хлопець. Він тисне на прощання руку і, знайшовши в потоці людей друга, йде геть.

Вулиця Щорса, КПП військової частини 3066, нині перетвореної на вербувальний пункт для добровольців. У кімнаті побачень, нашвидкуруч переобладнаній для прийому охочих стати гвардійцями, сидить четверо міліціонерів. Тут же черга тих, хто бажає захищати Крим і не тільки.

Читайте також: З’явитися за чотири години

«Щоб ви розуміли, після того як запишетеся, пройдете медкомісію і перевірки, у вас будуть збори. Разом із іншими людьми вас повантажать в автобуси і вивезуть кудись у напівлісок. Або напівполе. А там навчатимуть основ. Потримаєте в руках автомат, дізнаєтеся, як стріляти. Дадуть у руки лопату, зрозумієте, як викопати собі окоп», – жартома пояснює один із міліціонерів.

У добровольців беруть контактні дані, роблять ксерокопії документів, після чого видають направлення на медичний огляд. Працюють міліціонери, якщо вірити вивісці біля входу, з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора.

Та сама військова частина, ранок, дев’ята. Біля КПП кількадесят людей із рюкзаками. Це вже гвардійці-резервісти. У них збори.

«Зателефонували вчора, сказали, що маю приїхати з речами. І ось я тут. До цього був на Майдані. Зокрема, і 18–20 лютого. У цивільному житті я таксист, – усміхається Олег, закурюючи, відволікається на міліціонера у формі ВВ. – Так, звісно, брате, тримай, кури», – простягає колишньому вевешникові пачку цигарок. Той бере, прикурює.

«А місяць тому не дав би. Взагалі розірвати їх був готовий голіруч, коли вони людей били та стріляли. А зараз бачиш, проблеми з Кримом», – додає Олег, закидає рюкзак на плече і рушає до входу КПП.

Там уже проводять швидкий інструктаж і під наглядом пропускають добровольців до «клубу» на території частини. Налічують 30 людей. Утім, чоловіки з рюкзаками й сумками прибувають і після десятої – крайнього строку, відведеного для явки.

«Навчання у них триватимуть від двох тижнів до місяця. Гвардійці поживуть на базі, побачать, що таке служба. А далі приблизно двічі на рік для них проводитимуться збори. Чи можна навчити людину з нуля за кілька тижнів? Залежить від її бажання. Стріляти за місяць, певно, і навчиться. Зі стройовою складніше», – у перерві між добровольцями розповідають міліціонери.
Поліклініка МВС, що на Лук’янівці. У дворі медзакладу стоїть білий «Богдан», яким кілька місяців тому по Києву возили бійців внутрішніх військ. А тепер автобусом привезли гвардійців на медогляд. Уздовж вулиці походжають чоловіки в камуфляжі. У коридорах поліклініки їх іще більше.

«Ми тут приблизно з десятої ранку. Вже перша. За цей час пройшли майже всіх лікарів. Наскільки це швидко? Зважаючи на кількість спеціалістів, яку треба відвідати, то дуже швидко. Так що зараз закриваємося і назад, у намети в Петрівцях (Нові Петрівці. – Ред.), на базу», – розповідає резервіст Антон, екс-самооборонівець, у черзі до хірурга.

«Я на Майдані не був, при­йшов туди вже після загибелі людей на Інститутській, квіти поклав. А коли почалися проблеми в Криму, зрозумів, що треба щось робити. Бо потім не зможу спокійно дітям в очі дивитися. Треба брати в руки зброю!» – із запалом розповідає доброволець Ростислав. До резерву він поки що не зарахований, але має неабияке бажання туди потрапити.
«Спочатку в країні треба лад навести, а вже потім починати стріляти», – озивається до нього Антон.

Читайте також: Самоорганізація, скорбота і порядок

Тим часом до кабінету хірурга повз гвардійську чергу проходить людина. Реакція не забарилася.

«Що це у вас тут за альтернативна черга?! Ми тут уже скільки людей пропустили?! Не можемо тут у вас вічно сидіти, нам потрібно повертатися в Петрівці», – кричить Антон, здоб­рюючи потік слів нецензурщиною. Його намагаються заспокоїти. Марно. Врешті гвардійця заводять до лікаря.

Народу меншає. Обхід майже завершено, тож вільні гвардійці вибираються на вулицю подихати повітрям. Ті, кому не поталанило потрапити в останню групу, досі чекають.
«З ранку пройшло приблизно 70–80 осіб. Намагаємося проводити огляд максимально швидко, але все одно кожному пацієнтові треба час приділити. Звісно, усі нервуються, стомлені. І тут ані вони, ані ми не винні. Просто ситуація така», – пояснюють лікарі.

«Спочатку гвардійці реєструються в нас. Ми їх вносимо до списку. А потім відправляємо на огляд. Це десь 15 кабінетів. Коли резервісти завершують огляд, знову йдуть до нас. Ми перевіряємо печатки, підписи. Ці листи огляду лишаються в нас, а хлопці їдуть до себе на базу», – трохи стомлено пояснює Наталя, працівниця медзакладу.

Під стіною стоїть чоловік за тридцять у формі. Намагається згадати, чи всіх лікарів пройшов. Із гумором, але таки скаржиться: «Від ранку тут, а нам у намети треба повертатися. У які? Ті, що в Петрівцях. Інші, може, й у казармах житимуть, а ми в полі. Вдень ще так-сяк, а вночі холодно. Сьогодні ось заснути не міг – так змерз».

Із коридорів зникає камуфляж. Цивільних дедалі більшає. Перед центральним входом до медзакладу МВС на лавках повмощувалися гвардійці. Відпочивають після забігу кабінетами. За кількадесят хвилин їх посадять у білий мікроавтобус і повезуть до Петрівців, у намети. Хлопці тримаються оптимістами. До останнього вірять, що до силового протистояння не дійде. Утім, запевняють: якщо доведеться воювати з північними «братами», вони будуть готові.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено