Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 березня, 2014   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Каїне, де твій брат Авель?

Путінські війська в Криму своїми чобітьми роздавили симпатії українців до Росії
Матеріал друкованого видання
№ 11 (331)
від 13 березня, 2014
Каїне, де твій брат Авель?

Іще надовго залишиться в національній пам’яті нічим не спровокована збройна агресія Росії проти України в Криму… Десятки тисяч десантників, спецназівців напали на мирну країну, що аж ніяк не загрожувала Російській Федерації. На вулицях кримських міст – вояки в чужих одностроях, на дорогах – броньована техніка, скрізь блокпости, у Крим не можна в’їхати, із Криму не можна виїхати. Всюдисущі солдати повітряно-десантних військ РФ і спецназу Головного розвідувального управління генштабу Збройних сил Росії (місцеві назвали їх «зеленими чоловічками»), озброєні до зубів і з незрозумілими намірами, в непоодиноких жителів півострова викликають почуття страху та роздратування. Шок і нерозуміння. Як до цього ставитися українським офіцерам, які на півострові часто-густо проживали неподалік російських колег, чиї діти відвідували спільні дитсадки?.. Та й за часів СРСР ці люди служили в одному полку, на кораблі, спільно проходили випробування в гарячих точках. Російських військових уважали якщо не своїми, то й не чужими. За 22 роки перебування Чорноморського флоту РФ на території України до його офіцерів та моряків звикли як до частини місцевого пейзажу. І раптом така підлість, такий удар у спину. Навряд чи це пробачать і забудуть…

Ось із таких, зокрема подій складаються відносини між народами. Колись «вождь світового пролетаріату» писав із приводу 9 січня 1905-го, коли царські війська в Петербурзі відкрили вогонь по мирній вірнопідданій демонстрації, що у криваву неділю було розстріляно віру народу в царя. Путінські війська в Криму своїми чобітьми роздавили симпатії українців до Росії. У 1914 році (ювілей!) царська армія, вдершись до Галичини, поклала край доти потужному тамтешньому москвофільству. Після 1914-го воно цілком здеградувало і зрештою зникло майже безслідно. Можливо, що саме сьогодні закладаються основи таких українсько-російських відносин на довгі роки.

Читайте також: Дорослішаємо. Російська агресія консолідує українців

Річ у тім, що від часів міністра оборони України генерала Олександра Кузьмука наше військо комплектується за територіальним принципом. А це означає, що у військових частинах на півострові служить багато кримчан. Часто-густо вони давно знайомі з російськими офіцерами, незрідка вчилися з ними у Севастополі в одній школі чи в одному офіцерському освітньому закладі. І те, що сталося, – це струс, якого не очікували. Журналісти, спілкуючись із військовими РФ після початку того, що в деяких ЗМІ східного сусіда називають операцією «Російська весна», помічали в них відчуття цілковитого морально-психологічного дискомфорту. Справді, ні сіло ні впало зненацька напасти на своїх сусідів і колег, оточити їхні військові містечка, заблокувати й нахабно вимагати капітуляції та зради… В українців, і не лише військовослужбовців, і не лише в Криму, нині домінує гостре відчуття образи та приниження, змішане з огидою. Віроломство й підступність можуть в очах наших співвітчизників «збагатити» психологічний портрет російської нації…

Не менше, ніж фізичні дії окупантів, дошкуляють російська пропаганда й ганебна поведінка лідерів РФ, що, пошиваючи в дурні всю світову громадськість, зухвало заявляють, ніби в Криму немає російських військ. І це тоді, коли відомі вже навіть регіони, звідки прибули ці підрозділи… Навіть самі вояки РФ цього не приховують. Інформаційна агресія Росії супроводжує збройну; кремлівські, як їх тепер називають, «пропагандони» деморалізують не менше, ніж бронетранспортери східного сусіда в Криму. Все це підтримують тисячі політичних «туристів Путіна», що посунули із сусідніх російських областей на Харків, Донецьк, Луганськ, Херсон, Миколаїв, Одесу…

Чи не створює такими діями Путін потужний антиросійський комплекс у ментальності українців? Адже етнокультурні стереотипи у свідомості народів – то явище доволі динамічне, здатне змінюватися під тиском обставин. Нам сьогодні ще важко точно передбачити, які психологічні та ідеологічні наслідки матиме «російська весна» московських спецслужб і генштабу в Україні.

Читайте також: Ігри на крові. Як не програти війну

Однак, якщо ця акція вилікує мільйони наших громадян від проросійських ілюзій, як колись інша допомогла видужати від москвофільства, це стане єдиним плюсом подій, що відбуваються. А є підстави вважати, що вона вже лікує, і доволі ґрунтовно. Раніше, за всіма соціологічними опитуваннями, в нас понад 80% громадян позитивно ставилися до Росії. До збройної агресії в Криму остання вдалася наприкінці лютого – на початку березня 2014 року, тож найсвіжіших соціологічних даних іще не маємо. Однак уже нині зрозуміло, що мільйони українців оцінили ці події на півострові (а заодно і спровоковану Кремлем на сході України шовіністичну істерію) як цинічну й безсоромну наругу над їхньою країною та гідністю. Майдан показав, що з українцями так учиняти не можна…
На наших очах Кремль закладає підмурівки нових росій­сько-українських і українсько-російських відносин, коли візаві вбачають один в одному зовсім не друга й не доброго сусіда.
Національна травма, заподіяна українцям, може сформувати в них як мінімум відчуженість і антипатію щодо росіян.

Здавна українці звикли дивитися на Росію як на якийсь позитив, від котрого можна чекати на розуміння й допомогу. Цьому ставленню сприяв не так історичний досвід (що давав зовсім інші орієнтири), як потужна імперська й радянська пропаганда. Проте жодна пропаганда не може вічно протистояти фактам. Проросійські настрої значної частини українців досить довго утворювали специфічне тло внутрішньої та зовнішньої політики держави. Однак після інтервенції в Криму українська свідомість має якось жити з тим, що Росія – ворог, що на сході – страшна загроза Україні. Це справжній струс для мільйонів людей. І ми ще не можемо прогнозувати, яких емоційних форм він набуде і які сталі комплекси витворить.

Цікаво, що під час облог наших частин у Криму російські військові були щиро переконані: українці повинні по-хорошому капітулювати у найкращих «братніх» традиціях. У нашій історії це можна назвати комплексом Калнишевського. Калнишевський – останній кошовий отаман Запорозької Січі, який умовив козаків здатися генералові Єкатєріни ІІ Текелі, мотивуючи тим, що російські солдати – єдиновірні з козаками православні й чинити їм опір не можна (навіщо проливати християнську кров?). Але солдатам ці поважні обставини аж ніяк не завадили сплюндрувати козацьку республіку.
Тепер на очах цей комплекс Калнишевського руйнується і приниження перетворюється на інше, агресивніше почуття. З іншого такого зневаження після програшу війни за Україну 1918–1921 років зродилася УВО – Українська військова організація полковника Євгена Коновальця. Образ росіянина в українській душі рішуче переформатовується, набуваючи доволі непривабливих рис. Розриваються глибинні емоційні зв’язки, що вироблені звичкою, 300 роками проживання в єдиній імперії. Україна звільняється від проросійських симпатій та ілюзій. Національно-духовному усамостійненню українців своєю агресією посприяв Владімір Путін.

Читайте також: Війна & вибори. Що почнеться раніше?

Хай там як, але тепер духовно-політичне самопочуття українського народу поділятиметься на два періоди: до кримської кризи та після неї. Дещо має відбутись і в російській ментальності, яка звикла бачити українців чимось невіддільним від себе, бо ж раптом сталась очевидна емансипація. Зрозуміло, що активною стороною в цьому процесі остаточного розриву виступила саме РФ (незалежно від суб’єктивних намірів її еліти).

Що довше перебуватимуть окупаційні війська в Криму, то більше поглиблюватиметься цей розкол двох суспільств – українського та російського – на самостійні сутності.

Для українців настає великий момент істини, коли нація звільняється від забобонів облудної пропаганди й починає бачити світ у його справжніх рисах. І це позитивний, хоча й болісний процес, бо за ілюзії доводиться надто дорого платити. Що ж, як ми побачили, ті історичні й ментальні тканини, котрі зв’язували дві нації, Владімір Путін вирішив брутально розрубати мечем. Є підстави вважати, що це йому вдалося. Як і національне виховання українців Півдня, коли російськомовні, а часто й етнічно російські матроси, солдати та офіцери ЗСУ на пропозиції росіян здатися відповіли виконанням Національного гімну й гаслом «Слава Україні!». Вони не забудуть, за яку країну стояли до кінця…

У дуже тяжкому стані буде тепер ідеологія «Русского міра» і пропаганда братерства двох народів, бо завжди вилізатиме Крим. Саме він стане прірвою між націями, бо агресія РФ 2014 року залишиться в анналах української історії. Надто болісна травма… Почне формуватися новий тип українця, підготовленого до суворих історичних випробувань, здатного протистояти національним і геополітичним викликам.

Чимало політологів казали, що в 1991-го незалежність упала на українців як Божий дар, без справжньої боротьби й жертовності. Здається, сьогодні доведеться віддати історії цей борг. Шкода лише, що через багаторічну діяльність у керівництві держави неукраїнських сил вона не є найкращим чином організованою для опору. Але в того, хто бореться, шанси завжди є.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено