Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 березня, 2014   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Дорослішаємо. Російська агресія консолідує українців

Російська агресія в Криму дає поштовх для консолідації української політичної нації та активізації європейської і євроатлантичної інтеграції
Матеріал друкованого видання
№ 11 (331)
від 13 березня, 2014
Дорослішаємо. Російська агресія консолідує українців

Російське вторгнення в Крим, як і політика та риторика Владіміра Путіна щодо України за весь час його правління загалом, вкотре виявило хибне сприйняття нинішнім кремлівським керівництвом реалій нашої країни. У його оточенні, схоже, справді сприймають нашу державу загалом та її південно-східні регіони зокрема такими, якими вони були кілька десятиліть тому, на час розпаду Радянського Союзу. Тоді як зміна поколінь і тривала історія варіння в окремому, українському, «казані» привели до того, що більшість мешканців України без прив’язки до регіону проживання чи етнічної належності все ж таки суттєво відрізняються від жителів власне Росії.

Довготривалі тренди

Соціологічні опитування, які проводив в Україні впродовж останніх 15 років Центр Разумкова, фіксували неухильне зростання підтримки громадянами незалежності країни в процесі оновлення поколінь. Так, якщо у серпні 2001-го за незалежність виступали 51,3% респондентів, то в серпні 2005-го – уже 59,5%, а в серпні 2012-го – 64,4%. Дослідження фіксували високий рівень патріотизму в усіх частинах країни. Приміром, на недвозначне запитання «Чи обрали б ви Україну Батьківщиною, якби мали можливість вибору?» ствердно відповіли 79,2% на Заході, 76,3% у Центрі, 60,4% на Півдні та 62,3% на Сході країни. Навіть на Сході та Півдні сказали «ні» відповідно лише 18% і 21,4%. На запитання «Якби ви могли обирати, у якій країні хотіли б жити?» 57% респондентів вказали на Україну, 18,2% – на одну з держав ЄС і лише 16,4% – на Росію.

Реального прагнення до входження своїх регіонів до складу РФ на всіх «правах» суб’єктів цієї авторитарної країни не виявляли ані місцеві еліти, ані більшість мешканців

Проведене під час поперед­ньої гострої внутрішньополітичної кризи в червні 2007 року опитування щодо наявності нездоланних підстав для розколу України чи відходу частини її території до складу іншої держави також засвідчило високий рівень консолідованості українського суспільства. На запитання «Чи існують між західними і східними регіонами України настільки глибокі політичні, мовні, культурні та економічні відмінності, що в перспективі вони можуть роз’єдна­тися і створити власні держави або ввійти до складу інших держав?» навіть на Сході та Півдні сказали «так» тільки відповідно 24,2% і 26,1% респондентів, тоді як категорично відкинули таку можливість 59,9% і 56,4%. Лише 10,4% і 11,6% тоді виявили бажання, щоб їхній регіон вийшов зі складу України та приєднався до іншої держави, тобто Росії. Натомість 77,9% і 75,1% виступили проти.

Читайте також: Ігри на крові. Як не програти війну

Місцевим елітам Південного Сходу хоч і було зручно всі роки незалежності розігрувати проросійську карту у внутрішньополітичній боротьбі, згуртуванні довкола себе місцевого електорату, однак реального прагнення до входження згаданих регіонів до складу РФ на всіх «правах» су­б’єктів цієї авторитарної країни вони, як і більшість мешканців, не виявляли. Особливо помітно це зараз, коли навіть у Криму, на Донбасі та в Одесі проросійські заколоти намагаються організувати маргінальні й на місцевому рівні політики або підвезені з Росії провокатори. Так, партія «Русское единство» нинішнього «пре­м’єра» Криму Сергія Аксьонова здобула на останніх виборах лише 4% голосів. Ще маргінальнішим є самопроголошений «очільник» Донецької області Павло Губарєв, член однієї з російських нацистських партій «Русское национальное единство».

Такий перебіг подій, з одного боку, залишає для Кремля єдиний гіпотетично дієвий сценарій встановлення контролю над ци­­ми регіонами – силове захоп­лення влади в них, а з іншого – викликає відторгнення в дедалі більшої частини навіть місцевих донедавна проросійськи налаштованих мешканців.

«Дві великі різниці»

На відміну від РФ Україна протягом останніх 10–15 років розвивалася в умовах набагато більшої свободи слова та різноманіття джерел інформації, причому в таких масових медіа, якими є теле- та радіокомпанії. Це дало змогу мешканцям навіть південно-східних регіонів країни сформувати значно критичніше ставлення до авторитаризму та по­в’я­заних із ним ризиків. Чим є необмежена у своєму самодурстві влада однієї людини, проілюстрував в Україні «свій» для них Янукович. А політика Путіна за останні роки правління проросійського президента та вторгнення РФ у Крим зробили свій внесок у формування політичної української нації незалежно від партійних уподобань чи етнолінгвістичної належності. В умовах тор­го­вельно-економічної, ідеологічної, а тепер і збройної атаки з боку путінської Росії згуртування громадян України сягнуло не прогнозованих раніше масштабів.

Читайте також: Війна & вибори. Що почнеться раніше?

Наразі соціологічні компанії з об’єктивних причин ще не встигли зафіксувати всю багатогранність впливу останніх подій на суспільні настрої в Україні. Усе відбувається надто стрімко. Найсвіжіші опитування, результати яких маємо зараз, проводилися або перед, або на початку російської інтервенції в Криму. Однак і вони свідчать про зменшення частки прихильників інтеграції чи союзу з РФ та зміцнення європейського вибору громадян України.

За даними спільного соцдослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та КМІСу за останні п’ять років (з лютого 2009-го по лютий 2014-го), на запитання «Якими ви хотіли б бачити відносини України з Росією?» значно зросла кількість відповідей «Із закритими кордонами, візами, митницями», тоді як прихильників об’єднання в одну державу поменшало майже вдвічі – з 23% до 12%. Є безпосередня вікова залежність між бажанням об’єднатися з Росією: серед молоді до 30 років загалом по Україні цього хотіли б 5%, а поміж людей, яким за 55, таких 17%, тобто у 3,4 раза більше. При цьому переважна частина респондентів (68% у 2009 та 2014 роках) відповідала, що дві країни мають бути «незалежними, але дружніми державами з відкритими кордонами, без віз та митниць».

Навіть серед тих, хто негативно ставився до Майдану, приєднатися до Росії бажає лише 21%, з-поміж прихильників всту­­пу до Митного союзу – 26,5%, етнічних росіян – 31,8%. Не підтримує такого кроку й переважна частина електорату всіх без винятку парламентських партій (поміж виборців найбільш проросійської з них – КПУ – прибічників аншлюсу лише 35,5%, ПР – 28%).

Не підтримують анексії Росією в жодному регіоні країни. Найбільше прихильників об’єд­нан­­ня з РФ (однак усе ж таки менш як половина всіх мешканців) у Криму (41%) та Донецькій області (33%). Тож, найімовірні­­ше, навіть на референдумі в АРК, якби він відбувався не за сталінським принципом «не важливо, як голосують, а важливо, хто рахує», не під дулами автоматів і в умовах інформаційної блока­ди, переважна частина меш­­канців півострова цілком могли б проголосувати проти його переходу до складу РФ.

Читайте також: Політичний аспект олігархічної системи України

В інших регіонах Південного Сходу за об’єднання з Росією виступає менш як чверть опитаних. Наприклад, у Запорізькій області – 17%, Харківській – 15%, Дніпропетровській – 14%. За результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведеного в грудні 2012 року, з-поміж мешканців Миколаївщини лише 7% хотіли б об’єднатися з РФ, а 34% виступили за візовий режим, митницю та закриті кордони. На сусідній Дніпропетровщині тільки 45% опитаних висловилися за вступ до МС. 28% вважали, що Україна повинна орієнтуватися на ЄС, а ще 19% підтримали б інтеграцію з будь-яким із цих утворень.

«Острів Крим»

Феномен Криму полягає в тому, що під тривалим впливом російської пропаганди та за пасивності офіційного Києва в питаннях деколонізації цього регіону після здобуття Україною незалежності він усі роки жив ізольовано від решти країни, там тривала русифікація місцевого українського населення, але при цьому постійно нагніталася істерія щодо «примусової українізації». Відповідний парадокс, наприклад, був зафіксований під час опитування на півострові, проведеного восени 2008-го Центром Разумкова. Тоді 75,2% респондентів заявили, що зазнають «насильницької українізації». При цьому серед етнічних росіян півострова вважали рідною російську 95,7%, а розмовляли нею 97,3%.

Натомість етнічні українці, які становлять чверть населення півострова, не мали елементарних можливостей для збережен­­ня власної мови, зокрема закладів освіти. Як наслідок – лише 17,9% із них все ще назвали рідною українську, а розмовляли нею в повсякденному житті тільки 8,1%. Сприйняття України як своєї Батьківщини також дуже залежа­­ло від того, хто перебував при владі в Києві. Так, у листопаді 2008 року за президентства Вік­тора Ющенка та прем’єрства Юлії Тимошенко лише 40,1% мешканців вважали її такою, а вже в березні 2011-го, за правління проросійського Віктора Януковича, – 71,3%.
 
Курс на Захід

Дані соцопитування, проведеного центром SOCIS із 25 лютого по 4 березня 2014 року, засвідчили, що на референдумі з приводу інтеграції до ЄС чи МС із Росією перший здобув би перевагу в пропорції 5:3. В Україні на сьогодні не лишилося жодного рейтингового політичного лідера (з підтримкою понад 5%), який виступав би проти європейської інтеграції. Загалом же відповідно до результатів опитування КМІСу протягом 28 лютого – 3 березня 2014 року в разі проведення президентських виборів голоси у пропорції 3:1 розподілилися б на користь політиків, які виступають за європейський курс України.

Українці прагнуть бути частиною ЄС, однак усвідомлюють невідповідність умов життя в Україні європейським стандартам. Так, дослідження соціологічної служби Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у травні 2013 року зафіксувало, що лише 34,3% жителів країни почуваються тією чи іншою мірою європейцями. 55% заявили, що ні. Серед критеріїв, за якими вони визначали поняття «бути європейцем», було названо певний рівень добробуту (58,8% опитаних), відчуття захищеності законом (40,5%), повага до демократичних цінностей і прав людини (32,4%), можливість безвізових подорожей країнами ЄС (24,5%).

Значно складніша ситуація зі ставленням українців до членства в НАТО. Дані соцопитування, яке провів центр SOCIS із 25 лютого по 4 березня 2014 року, засвідчили, що частка громадян, які найбільше бояться зовнішнього військового втручання, зросла до 54,5%, а втрати державної незалежності – до 36,6%. Рівень підтримки членства в Північноатлантичному альянсі після російського вторгнення поки що соціологічно не зафіксований. Тим часом тривалий період в українському суспільстві панували радянські стереотипи щодо системи трансатлантичної колективної безпеки і пацифістські ілюзії.

Не змінила цього навіть російська агресія проти Грузії у 2008 році. У квітні 2009-го лише 13% респондентів (опитування провела соціологічна служба Центру Разумкова) виступали за вступ країни до НАТО, 32,6% – за позаблоковий статус, а 38,2% – узагалі за вступ до російської ОДКБ. Відмовитися від членства в Альянсі й навіть знизити тодішній рівень співпраці з блоком хотіли 52,5% опитаних. Натомість за активізацію переговірного процесу щодо вступу чи принаймні поглиблення співпраці з НАТО без приєднання до нього висловилися лише 29,1%. При цьому українці розуміли, що Альянс захистив би Україну лише у разі, якби вона була його членом (32,4% у 2009 році), тоді як тільки 8,8% вважали, що це сталося б у будь-якому випадку.

Показові й інші цифри, що ілюструють усю глибину згубних стереотипів та ілюзій щодо ролі Росії і НАТО в гарантуванні суверенітету України. Так, на запитання «Яким чином повинна поводитися Україна у випадку конфлікту між Росією та НАТО?» в жовтні 2006-го 24,6% відповіли: «Безумовно, стати на бік Росії» і лише 3,4% – «Безумовно, стати на бік НАТО». Ще 38,7% виступили за те, щоб дотримуватися максимально нейтральної позиції, а 22,6% – стати посередником у залагодженні конфлікту.

Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни

Надалі частка прибічників ОДКБ, щоправда, зменшилася на тлі ворожої та агресивної позиції Росії щодо України навіть після приходу до влади, здавалося б, проросійського президента Януковича замість «західника» Ющенка, але й підтримка вступу до НАТО не зросла. Натомість у лютому 2012-го було зафіксовано рекордний відсоток прихильників позаблокового статусу (37,1%) і тих, хто не визначився з цього приводу (30,8%). Хотілося б сподіватися, що в контексті останніх подій значна частина з двох останніх категорій перейде в число прибічників членства в Альянсі. Тим більше що уже за період з 2006 по 2012 рік різко змінилося ставлення до загроз Україні. У жовтні 2006-го з боку Росії її бачили лише 18%, а в лютому 2012-го – уже 24,7%. Водночас частка тих, хто відчуває загрозу з боку США, за аналогічний проміжок часу зменшилася з 36,8% до 17,4%. Після останніх подій ці показники мали б стати адекватнішими реаліям.

Прагнучи сьогодні підтримки Заходу, аж до військового втручання НАТО, українці повинні усвідомлювати, що через свій пацифізм, схильність до нейтралітету та позаблоковості, небажан­­ня брати участь у колективній обороні інших держав регіону вони мають обмежене право вимагати щось від інших. Адже, наприклад, на запитання «Чи підтримуєте ви можливість надання Україною військової допомоги (відповідно до норм міжнародного права) іншим країнам, що зазнали збройної агресії?», яке соціологічна служба Центру Разумкова ставила під час дослідження два роки тому (у лютому 2012-го), 54% респондентів відповіли «ні» і лише 25,3% – «так». Не можна претендувати на підтримку, не будучи готовими надавати її партнерам.

Українці дістали необхідний поштовх до усвідомлення цінності незалежності та суверенітету своєї держави, додаткові аргументи на користь європейської та євроатлантичної інтеграції. Тепер важливо, щоб уроки були засвоєні й заданий імпу­­льс трансформувався в реальні незворотні кроки до розбудови України як демократичної, європейської держави з належними гарантіями національної безпеки через механізм колективної безпеки НАТО.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Польщі вдалось уникнути обсягів тіньової економіки, з якими зіткнулись Україна та інші колишні республіки СРСР
    11 грудня, Ольга Ворожбит
  • Нелегальний бізнес має у Франції досить спокійне життя
    11 грудня, Алла Лазарева
  • Ось уже два з половиною роки триває конфлікт на Донбасі, і весь цей час сотні тисяч людей живуть за межами своєї малої батьківщини, бо були змушені поїхати з Донецька.
    11 грудня, Станіслав Васін
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено