Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
12 березня, 2014   ▪   Сяргєй Пульша   ▪   Версія для друку

Росія втрачає підтримку союзника

Щораз більше білорусів приміряють на свою країну кримський сценарій, і він їм не до вподоби. Хоча, здавалося б, де Крим, а де Мінськ?
Матеріал друкованого видання
№ 10 (330)
від 6 березня, 2014
Росія втрачає підтримку союзника

У минулі вихідні в центрі білоруської столиці відбулися кілька акцій, так чи так пов’язаних з Україною. Скориставшись «пільговими» передвиборними пікетами (в країні триває кампанія, пов’язана з виборами до місцевих рад, і в цей період кандидати в депутати можуть розставляти в місті агітаційні точки в спрощеному повідом­ному порядку, не чекаючи на дозвіл влади. – Авт.), деякі політсили висловили своє ставлення до українських подій.

Найбільш знаковим був, либонь, пікет ліберальної Об’єд­наної громадянської партії (ОГП). «Росія – геть!», «Росія – це війна!», «Ні – російським війсь­ковим базам у Білорусі!» – такі плакати тримали в руках учасники цього пікету.

Такі антиросійські гасла ніколи не були притаманні ОГП. «Росія – це війна!» – гасло найрадикальнішої, маргінальної і нечисленної Консервативно-християнської партії – БНФ, яка відкололася від «великого» БНФ (її лідер Зянон Пазняк, відомий своїм радикальним націоналізмом, уже близько 20 років перебуває в політичній еміграції). Від ОГП таких гасел не очікував ніхто: до останнього моменту її вважали в опозиційному білоруському середовищі чи не найбільш проросійською партією. У неї підписано чимало угод про співпрацю з різноманітними структурами з РФ, зокрема партією Боріса Нємцова РПР–ПАРНАС.

дії РФ щодо України змусили насторожитися навіть прокремлівськи настроєну частину білоруського суспільства

Зрозуміло, такі гасла на білоруський терпимий народ діють так, як на бика червона ганчірка. І, звичайно ж, перше, що чули пікетувальники від громадян, які проходили повз них: «Фашисти і бєндєравци». Але це не бентежило членів ОГП та їхнього лідера Анатоля Лябєдзькі. Головне, за словами останнього, – викликати дискусію і поспілкуватися з народом. А основна проблема зараз, на його думку, – це військове втручання Росії в справи України.

І Білорусі це справді стосується безпосередньо, вважає Лябєдзька. Більшість її громадян «не усвідомлює, що війна могла б безпосередньо торкнутись і їх. Згідно з договором про колективну безпеку, який існує в нас із Росією, ми повинні виступити в цьому конфлікті на її боці. І відсилати своїх дітей на війну. На війну куди? В Україну. Воювати з ким? З українцями! І ось коли люди це усвідомлять, вони скажуть «ні» й російській агресії, і військовим базам РФ у Білорусі. Адже вони думали, що все відбувається просто так: ну угоду підписали, бази з’явилися... А внаслідок цього виявляється, що Росія для захисту своїх громадян може ввести війська і в Білорусь», – каже Лябєдзька.

Читайте також: Між двох вогнів

Причому лідер ОГП аж ніяк не виключає, що сценарій, подіб­ний до кримського, в майбутньому може бути легко застосований до Білорусі. «Через політику, яку проводить нинішня влада, ми в заручниках Росії в усіх питаннях. І військових (бази РФ), і політичних (ми в усіх політичних структурах та організаціях із Москвою), і навіть мовних. У нас велика частина людей спілкується російською. І якщо цих громадян, радикальніших, почати підживлювати фінансово та пропагандистськи, то завтра вони скажуть, що їх тут хтось кривдить. І керуючись лише тим, що кількасот осіб у Білорусі скажуть, мовляв, їх тут образили, можна ввести війська. Вже є приклади Абхазії, Південної Осетії і ось сьогодні – Крим. Тому це дуже небезпечно», – каже Лябєдзька.
Тому, за його словами, варто йти з «українською темою» до людей і не боятися, що вони спершу будуть агресивними. «Треба з ними розмовляти й пояснювати, які наслідки подій в Україні можуть бути для Білорусі. Я думаю, ніхто не захоче, щоб його син пішов воювати чи в Росію, чи в Україну. Нікому цих цинкових трун не потрібно», – зазначив Анатоль Лябєдзька.
Слід зазначити, що ці аргументи Лябєдзькі та його прибічників доходили до багатьох. Мінчани, спершу агресивні, послухавши політиків, починали погоджуватися: війна в Криму не потрібна ані Україні, ані Білорусі. Тож своєї мети Лябєдзька досягнув.

Зі схожою метою в Мінську був організований пікет однієї з наймасовіших опозиційних організацій – громадянської кампанії «Говори правду!», котрою керує колишній кандидат у президенти, білоруський поет Уладзімір Някляєв. Цей захід відбувався куди спокійніше, бо не було радикальних гасел. Утім, громадянам Білорусі запропонували висловити солідарність із Україною. І люди досить активно це робили.

Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни

«Насправді наше завдання – привернути увагу людей до білоруських подій, показавши їх крізь призму України, – пояснив координатор «Говори прав­ду!» Андрей Дмітриєв. – Сьогодні від більшості чуємо: так, ми за зміни, але без крові, як в Україні. І водночас кажемо: те, що сталося в Україні, відбувається тоді, коли влада не слухає і не чує людей. Плюс ми тут сьогодні даємо людям змогу висловити солідарність з Україною, не розділяючи її на «синьо-білих» і «помаранчевих», на «росіян» і «бандерівців». У зв’язку з російським рішенням про можливість введення військ у Крим ми заявляємо, що Україна – самостійна держава і вона сама здатна вирішити свої проблеми, без втручання іззовні».

Що ж до «непередвиборних» акцій сценарій був дещо жорсткіший: біля посольства РФ у Мінську затримали понад 20 активістів молодіжного руху «Молодий фронт». Вони мали намір організувати акцію проти введення російських військ у Крим. Вона не відбулася: всіх потенційних учасників і журналістів, що мали намір її освітлювати, затримали превентивно. Але молоді люди все-таки висловили все, що думають, представникові Росії: разом із ними, не розбираючи хто є хто, білоруські міліціонери затримали й доправили у відділення міліції прес-аташе російського посольства Алєксандра Пчєлінцева.

Офіційний Мінськ щодо Москви та Києва наразі мовчить. Аляксандр Лукашенка поки що вважає за ліпше не встрягати в «розборки»: з одного боку, Росія, звичайно, «стратегічний партнер» і найближчий союзник. Але, із другого, Україна – третя за товарооборотом із Білоруссю (після Росії та ЄС) і сваритися з нею не з руки.

Читайте також: Війна. Ми на своїй землі

Востаннє щодо української ситуації білоруський керівник висловився 23 лютого під час покладання вінків до монумента Перемоги. «У них свої проблеми. Майдан для нас не новина. Це ж не вперше і, ви знаєте, з першими майданівцями (Віктор Ющенко та ін.) я досі дружний. У них свої питання, у нас – свої, і ми будуватимемо на цьому власну політику. У них своя держава, а в нас – своя. У нас єдині цілі щодо України. Україна має бути цілісна. Ніхто не повинен роздерибанити цю велику країну, вона нам не чужа», – запевнив Лукашенка. І додав, звертаючись персонально до українського посла в Білорусі Михайла Єжеля: «Все буде нормально, ми ж слов’яни».

Нещодавно в Ризі під час переговорів із міністром закордонних справ Латвії Едґарсом Рінкевічсом його білоруський колега Уладзімір Макєй заявив: «Ми зацікавлені в тому, щоб Україна залишилася суверенною, незалежною, територіально цілісною державою. […] Ми виходимо з такої позиції, для нас Україна – дуже важливий партнер».

Таким чином, дії РФ щодо України змусили насторожитися навіть прокремлівськи настроєну частину білоруського суспільства. Традиційно терпимі білоруси не терплять лише війни й агресії. Якщо в ролі агресора виступає Москва, то проросійські настрої в суспільстві швидко зникають.

Звичайно, навряд чи в Білорусі можливий «знавіснілий націоналізм», але й прихильності до Росії явно стає менше.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено