Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 березня, 2014   ▪   Земовіт Щерек   ▪   Польща   ▪   Версія для друку

Мода на Україну

Поляки охоче і з запалом підтримали Майдан. Мені здається, що значно активніше, ніж Росія – антимайдани.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014
Мода на Україну

Під час вирішального тижня протестів, який закінчився втечею покинутого силовиками Януковича, Майдан не сходив з екранів телевізорів, смартфонів та комп’ютерів.

Тепер, коли «гарант» накивав п’ятами, в Польщі, яка уважно стежила за українськими подіями, теж панує ейфорія. Поляки згадують, як їх сердечно вітали на Майдані, й кажуть, що вони побратими українців.

Взаємні компліменти часом доходять до гротеску. Наприклад, ультраправий євродепутат Яцек Курський із «Солідарної Польщі» приїхав до Києва, коли вже було по всьому. Він сфотографувався на барикаді та з бійцями Самооборони під Кабміном, зробив фото із Кличком, а потім усе це виклав на Facebook.

Цю фотосесію швидко висміяли в інтернеті й охрестили «майданівським туризмом», щоправда, вона свідчить про певну «моду» на Україну в Польщі. Було б добре, якби цей період тривав якнайдовше, хоча на те й мода, щоб узяти та й минути.

поляки загалом розуміють: червоно-чорні прапори на Майдані не означають, ніби ті, хто ними махає, хочуть знову йти на ляхів

Стереотип українця в Польщі такий самий, як і поляка на Заході: обшарпаний вуличний торговець, який має непевні стосунки з горілкою та самоорганізацією. Однак під час народних повстань (бажано без претензій до Польщі) цей стереотип змінюється на борця за справедливість – романтичного воїна з оселедцем.

Подібним чином бачать поляків на Заході, тільки тут замість романтичного оселедця – романтичні вуса. Так було під час двох повстань у ХІХ столітті, а ще під час війни з більшовиками у 1939 році, під час «Солідарності».

Коли розвіюються дими над полем битви, усе повертається на свої місця. Стереотипи також. Романтичні вуса поляка стають символом не витязя, а спитого селюка. Те саме чекає, на жаль, і на оселедець українця, який із відзнаки гордого козака стане комічним рагульством, а сам його носій знову – обшарпаним вуличним торгівцем у заношеному немодному піджаку. Не треба себе обдурювати. Хоча я волів би помилитись і напророкувати полякам та українцям дружбу, подібну до польсько-угорської, навіть якби вона була суто декларативна.

Польща й Україна мають, зрештою, спільного геополітичного ворога – Росію, а ніщо не об’єднує так, як спільний супротивник. Хоча мені здається, що це стосується більше Західної України. Східна – Польщу взагалі не помічає, а якщо й помічає, то, як і Росія, вважає її злим цуциком, котрий кидається в гру справжніх геополітичних гравців.

Треба також пам’ятати, що для центральних регіонів, ядра тієї славної «третьої України», Польща взагалі приваблива тільки як форпост Заходу, як та його частина, що найбільш нагадує власну-таки країну й найближча до неї. Тож складається враження: відомі слова Єжи Ґедройця про те, що вона має таке саме значення на заході, як і на сході, треба доповнити оберненим твердженням – що на сході вона має таке саме значення, як і на заході.

Останнім «польським акцентом» минулого революційного тижня був відомий коментар міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, що треба знайти компроміс із Януковичем, інакше буде введено надзвичайний стан, при­їдуть танки й усіх переб’ють.

Цей виступ, як виявилося, був великим промахом, бо Янукович якщо й хотів запровадити надзвичайний стан (а документи з «Межигір’я» це підтверджують), то не міг: оточення зрадило, а силовики не хотіли ризикувати життям і мастити руки кров’ю, обороняючи маєток.

Сікорського сильно розкритикували, особливо праві: депутат Курський (той, із фотосесією «Майдан-туризм») метав громи з київської барикади, мовляв, такі речі не можна собі дозволяти, а представник партії «Право і справедливість» Станіслав Пєнта (правіших не буває) назвав очільника МЗС «московською маріонеткою» і казав, що не можна було закликати українців до компромісу, тільки до безкомпромісної боротьби й остаточної перемоги. Ну звичайно. Перефразовуючи відоме прислів’я «поляк мудрий після шкоди», можна сказати, що він мудрий після того, як усе закінчилося відносно щасливо, бо ейфорію трохи псують тіла загиблих.

Якби ж замість успішного фіналу шкода таки справді настала, а Сікорський намовляв би українців до безкомпромісної боротьби, то його б назвали кривавим ідіотом. А такий сценарій був не виключений. Мало хто пам’ятає, що й польський екс-президент Квасневський, який українську ситуацію знав якнайкраще (півосені він із Коксом їздив на переговори), передбачав, що Янукович битиметься до останнього, адже бореться не за що інше, як за життя. Можна припустити, що воював би й далі, якби міг.

Сікорський приїхав до України дуже злий. На трансляціях було видно, як сердито він подав Януковичеві руку, а його недипломатичні слова були адресовані не камерам, а комусь із опозиційних політиків.

Злість пана міністра привертала до нього більшу увагу, ніж належало, бо він, змальовуючи перед опозицією апокаліптичні візії, нічого нового не сказав. Його слова були тільки наполегливим намовлянням до компромісу, і такою бачилася позиція Сікорського від початку: вихід полягає в тому, що обидві сторони залишаться незадоволені. Чи мав він обрати якусь іншу? Важко сказати.
Складається враження, що він захотів трохи погратись у Черчилля, який подібним чином намагався остудити запал гарячих польських голів, що хотіли після поразки Гітлера повернути собі довоєнні кордони.

Прагматик Черчилль добре знав, що Сталін не піде на таке, тому переконував поляків сісти за стіл переговорів із готовністю на поступки. Тоді щось із так званих кресів Польща іще могла собі відхопити: йшлося про Львів чи Бориславський басейн. Поляки до кінця не вірили в компроміс і кордон проклали по лінії Керзона. Сьогодні можна сказати, що це було добре рішення (хоча не слід забувати, що ностальгія за Львовом залишилась у них досить сильна), але це вже зовсім інша тема.

Якби Черчилль намовляв поляків протистояти Сталіну, вони не здобули б нічого, а, можливо, той передумав би приєднувати до Польщі колишні німецькі землі.

Британський прем’єр, отже, діяв прагматично, волів грати безпечно, а не ва-банк. Так само діяв Сікорський. Він міг підбурювати Майдан до боротьби, але щоб робити такі заяви, слід було розраховувати на реальну підтримку від української опозиції, повторю: реальну. Ідеться не про вербальне чи економічне сприяння, а про справжні інструменти тиску. Інакше такий заклик міг утопитись у морі крові. Силовий варіант, як відомо, розглядали. І так усі дивувалися, що Янукович не зовсім рішучий і спекулювали, що він таки піде на все, якщо матиме можливість.
У четверг 20 лютого снайпери стріляли по майданівцях, як по качках. І всі були здивовані, коли в ніч із п’ятниці на суботу урядовий квартал покинули міліція, «Беркут» і тітушки, а до урядових будинків зайшла Самооборона.

Словом, легко критикувати Сікорського постфактум. Поставити себе на його місце значно важче. Польські праві узагалі, як виявилося, мали проблеми з Майданом. Було досить кумедно спостерігати, як вони кидаються туди-сюди між підтримкою антиросійських заворушень (бо польські праві ненавидять Росію, хоча своїми примітивними поглядами та вимогами, радикальністю і прагненням підпорядкувати інтереси особистості загальнонаціональним інтересам, списками заборонених видань, браком толерантності до сексуальних та ідеологічних меншин нагадують її, як мало хто) та українським європейським вектором (вони ж таки не сприймають ліберального, толерантного, антинаціоналістичного та світського ЄС).

Однак найсмішніше в польських правих інше: вони ображаються на український націоналізм, мовляв, той не може адекватно оцінити демонів власного минулого й визнати помилки. Немовби вони самі здатні це зробити із власними, доморощеними демонами. Польща боїться українського націоналізму. Певною мірою це логічно, бо він, як і всі інші, поганий. Однак, щиро кажучи, поляки загалом розуміють: червоно-чорні прапори на Майдані не означають, ніби ті, хто ними махає, хочуть знову йти на ляхів.

Слава Україні! Дорогі українці, Ви зробили неймовірний подвиг!


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
asp.net mvc developer, здесь, https://sinoptik.com.ru/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено