Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 лютого, 2014   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Юрій Михальчишин: Крах теперішньої команди може стати крахом української державності в цілому

Депутат від «Свободи» про Майдан як шлях до реставрації старих політичних еліт, альтернативу державній монополії на насильство, можливість російського військового втручання та чорні хмари над Кабінетом Міністрів
Юрій Михальчишин: Крах теперішньої команди може стати крахом української державності в цілому

Це він з трибуни Верховної Ради обіцяв «донецько-фашистським загарбникам», що вже незабаром до них завітають і гуцули з трембітами, і шахтарі з битами. Це він писав, що смерті не існує, попереджав, що темрява насувається і обіцяв, що «ми зустрінемо її разом, плечем до плеча».

 Взимку 2013–2014 Юрій Михальчишин, один з найочікуваніших потенційних польових командирів Майдану, з поля зору широкого загалу несподівано зник. Провладні ЗМІ радісно називали його «похованою надією» та стверджували, що депутат десь відпочиває. Пересічні активісти з ностальгією пригадували «гідні Дудаєва» промови та чекали дива.

Михальчишин майже весь цей час провів на Майдані. Чергував у Жовтневому ночами. Годинами відповідав на запитання мешканців палацу у тамтешній залі засідань. Їздив ловити «тітушок». Бігав до прокуратури, судів і лікарень. Проте не виступав зі сцени. Майже не з'являвся у ЗМІ. Може, не мав що сказати. А може, просто більше не вважав цю війну своєю особистою.

Тиждень.ua: Багато хто очікував, що під час революції ви будете поводитися зовсім інакше...

На перших велелюдних акціях у Києві для мене стало очевидно, що характер змін, які стануть результатом революції, не буде остаточним. Ітиметься не просто про реалізацію задекларованих цілей Майдану буде спроба якщо не реставрації, то часткового відтворення еліт, які було усунено від влади режимом Януковича 2010 року. Це було зрозуміло з характеру формування стратегії Майдану на штабних нарадах у Будинку профспілок. Незважаючи на настрій, який домінував тоді на площі цей настрій потребував швидкого переходу до рішучіших дій, стратегія позиційного протистояння була прийнята Штабом національного спротиву цілком свідомо. Вона була надзвичайно важкою для реалізації багатьма тисячами майданівців. Люди мерзли у найлютіші морози без конкретного плану дій, без конкретної перспективи, яку не озвучували керівники, і породжувала дуже різні емоції від зневіри до бажання йти на крайньо радикальні дії. Ці емоції зіштовхувалися, породжували численні дискусії, що вже тоді перетворювало Майдан на щось цілком окреме від сцени, відданої парламентській опозиції та громадським діячам.

Тиждень.ua: Чому ви не виступали на тій сцені?

Люди були морально пригнічені. Вони потребували чогось зовсім іншого, не полум'яних закликів зі сцени закликів повалити режим, за якими не слідували жодні конкретні практичні наступальні дії. Я тоді розумів, що після кількох успішних масових мітингів настав період серйозного розчарування у лідерах протесту. І усвідомив, що звична риторика, яка має короткострокову мету психологічно підготувати громаду до активних наступальних дій, у цьому разі не матиме жодного сенсу, буде бутафорною. Тому я вважав за доцільне просто зайнятися організаційною роботою, забезпечити життєдіяльність бази протестувальників на Жовтневому палаці, де ми, до речі, витримали перший штурм десятого грудня з львівськими та хмельницькими хлопцями.

Читайте також: Каменюка – зброя європейця

Вже тоді стало зрозуміло, що режим реалізовує якусь не зовсім очевидну стратегію. Бо цей штурм, попри його масовість, мав характер радше демонстративний і спонукальний, аніж був реальним наміром розігнати Майдан. Потім почали лунати численні нарікання на нерішучість опозиції, її нерезультативність і, не бажаючи вступати в ці диспути, я свідомо вирішив відмовитися від широкої публічної аудиторії, щоб не додавати антагонізму у дискусії про те, що парламентська опозиція, не зважаючи на її полум'яну риторику, не здатна ефективно очолити протест і дієво ним керувати.

Тиждень.ua: Ви були згодні з цією тезою?

Я був присутній на засіданнях Штабу національного спротиву, контактував з основними лідерами, які керували процесом. І, не зважаючи на це, не міг побачити жодної чіткої стратегії, яка простягалася хоча б на кілька днів уперед. У мене це викликало певне нерозуміння. Однак я переконував себе в тому, що, можливо, мені не все відомо, а насправді план є. Він чіткий, конкретний і розрахований поетапно для того, щоб організувати тривале позиційне протистояння, у якому режим програє швидше, аніж народ, який повстав проти нього. Проте що більше я спілкувався з протестувальниками на нічних чергуваннях, то більше переконувався, що ця стратегія має хибний характер. Люди готові були стояти довго, але почалося серйозне розчарування в лідерстві, яке з перших днів взяла на себе тодішня опозиція.

Тиждень.ua: Ви не бачили чіткої стратегії. Та, напевно, мали змогу запропонувати власну?

Насправді, коли ми обговорювали можливості швидшого переходу до активніших дій і можливості, скажімо так, жорсткішого реагування на застосування сили спецпідрозділами МВС, отримували запевнення в тому, що для цього є певні ресурси, певні матеріальні засоби... Усім зрозуміло, про що йдеться. Однак застосовувати їх не на часі. Хоча в момент, коли ця потреба настане, вони будуть оперативно доставлені на Майдан.

Тиждень.ua: Хіба потреба так і не настала?

Усе це нагадувало відому п'єсу Семюела Беккета «Чекаючи на Ґодо». Її головні герої відволікаються від своїх повсякденних і потрібних справ, чекаючи на якогось Ґодо, який прийде і вирішить усі їхні проблеми. Таким самим чином радикальна частина мітингувальників була на той час переконана, що керівництво Штабу національного спротиву забезпечить їх необхідними засобами для оборони й активного наступу в разі такої необхідності. Відповідно до цього ті, хто прагнув швидшого переходу до дієвішої конфронтації з силами режиму, заспокоювали себе, що триває накопичення сил, що все відбувається згідно з якимось таємничим графіком і от-от цей момент буде оголошено, а за ним почнеться швидке і бездоганне виконання якогось серйозного резервного плану.

Читайте також: Доба у вогні: Жорстоке і криваве протистояння у Києві змінило Майдан і Україну

Події 18 лютого залишили найбільше гіркоти через те, що задекларований «мирний наступ" із перших годин ранку провіщав дуже трагічні і, на жаль, летальні наслідки. Коли шикувалися сотні біля Жовтневого палацу, я бачив величезну кількість протестувальників без жодних серйозних засобів захисту у саморобних бронежилетах, у пластикових помаранчевих касках. Було зрозуміло, що готовність самооборони до протистояння міліцейському спецназу була нижчою, аніж вона могла б бути. Стало зрозуміло, що жодних великих резервів міфічної вогнепальної зброї, якої так очікували протестувальники як останнього аргументу у суперечці із спецпідрозділом «Беркут», не буде. Хоча я впевнений, що Штаб національного спротиву мав достатньо фінансового ресурсу, часу, необхідних зв'язків, фахівців із досвідом ведення бойових дій для того, щоб наприкінці грудня 2013 року повністю забезпечити Майдан короткоствольною та автоматичною зброєю.

Крім того, план дій на той день був хаотичним. Біля Маріїнського парку і у Кріпосному провулку відбулися сутички, результат яких міг бути набагато успішнішим за наявності там централізованного командування. Під час скоординованої атаки «Беркута», ВВ і «тітушок» з боку парку відбулося певне замішання, під удар потрапили не найбільш боєздатні сотні, а ті кола мітингувальників, у яких були і жінки, і літні люди, які після вибухів світлошумових гранат почали відтісняти бойові сотні, які не могли пройти вчасно на передній край... Навіть планомірний відступ Кріпосним провулком, на превеликий жаль, перетворився у швидкий відхід на вулицю Грушевського. І тоді там, в обмеженому просторі, відбулася бійня, яку забути дуже важко. Атакували з трьох сторін. Дуже важко забути велетенську кількість залишених на полі бою металевих касок, які потім підбирали «тітушки» як трофеї. Дуже важко забути, як у прохідних дворах Кріпосного провулка та Шовковичної озброєні травматами і металевими палицями «тітушки» добивали мітингувальників. У цьому їм допомагали бійці ВВ. І ніколи, мабуть, не забути моменту, коли троє кремезних бійців спецпідрозділу ВВ «Омега» добивали ногами людину в наручниках за десять метрів від четвертого під'їзду Верховної Ради України. Нам вдалося врятувати чоловіка, затягти до медпункту Верховної Ради. Журналісти, які тоді перебували в кулуарах, вперше у безпосередній близькості до свого звичного місця праці, побачили смерть. Смерть у вигляді закамуфльованого міліцейського монстра, який уже відчув смак крові.

Тоді знов запалали барикади на Грушевського. Було підпалено вантажівки на вулицях. Чорна хмара оповила Кабінет Міністрів. А з Маріїнського парку лунали зойки людей, яких там добивали «тітушки».

Тиждень.ua: Увечері 18 лютого було оголошено «антитерористичну операцію»...

Антитерористична операція виникла на пізніх етапах протесту, коли стало зрозуміло, що Майдан за жодних умов не розійдеться сам собою через деморалізацію чи брак ресурсів. Коли стало зрозуміло, що Майдан не вдасться розігнати традиційними методами витиснення маси протестувальників великою кількістю екіпірованих спецпризначенців. Коли стало зрозуміло, що розростання Майдану є неминучим не тільки у столиці України, а й у регіонах. З цього моменту, очевидно, почали розглядати плани спецоперацій, які задіювали зовсім інші ресурси та засоби і передбачали зовсім інші методи ліквідації протесту.

Тиждень.ua: Чому цілеспрямованно вбивали? Чому стріляли в голову, а не по ногах?

У командній еліті режиму на той момент перемогли найрадикальніші настрої, які тривалий час пригнічували та ігнорували у виборі стратегії ліквідації Майдану. Вони себе дуже довго стримували.

Тиждень.ua: На що вони розраховували?

На страх. На ліквідацію достатньої кількості активних протестувальників, яка спинила б потік нових учасників акцій протесту на Майдан. Крім того, вочевидь було задумано спровокувати ірраціональну і некеровану атаку, яка б дала змогу виманити за межі Майдану кілька тисяч людей, які потрапили б під щільний вогонь автоматичної зброї. Після того, як кількість жертв становила б кілька сотень, мав би настати, за розрахунками авторів задуму, повний злам настроїв протестувальників, панічний страх і повна зневіра у компетентності керівництва Штабу національного спротиву. Після того, очевидно, Майдан мав би розпастися. Тоді залишалося лише ліквідувати лідерів і зайнятися фізичним витісненням рештки протестувальників за межі центру столиці з їхнім подальшим затриманням та ув'язненням.

Тиждень.ua:  Як ви поясните свій вислів про те, що претендувати на посаду в уряді зараз самогубство...

Так. «Свобода» спроможна делегувати своїх фахівців у виконавчу гілку влади у кожній сфері. Однак у матриці, яка потребує певних домовленостей, певних компромісів, певних квот, ми почуваємося надзвичайно дискомфортно після того, що сталося в останні три дні акцій протесту. Ціною жертв було оплачено перемогу, яка для більшості опозиційних лідерів була несподіваною. Зараз відбувається трансформація капіталу довіри, який отримала опозиція, коли починала акції протесту і взяла на себе відповідальність за їхнє успішне завершення. Трансформація капіталу довіри у досить неочікуваний рівень недовіри і несприйняття Майданом, який вистояв і переміг. Майдан починає прохолодно ставитися до тих, хто очолював його на перших етапах.

Тиждень.ua: Чи зможе Майдан запропонувати власних лідерів?

Громадський сектор Майдану показав надзвичайну кількість талановитих, фахових, амбітних і харизматичних людей, здатних заповнити дуже різні і відповідальні шаблі виконавчої влади. Проте варто враховувати сьогоднішні умови. Це повний крах бюджетної системи. Практично геополітична ізоляція, в якій опинилася Україна через відмову від розрекламованого курсу на євроінтеграцію. Відсутність іноземних інвестицій. Падіння промислового виробництва. Скорочення робочих місць. Паніка на фондовій біржі і падіння курсу національної валюти... Усе це створює дуже несприятливий контекст для початку діяльності будь-якого уряду. Він може складатися з фахових, грамотних і абсолютно прозорих з корупційного погляду людей, але будь-яка команда зараз буде приречена на дуже скромні результати своєї діяльності навіть за найбільш злагодженої роботи та за найбільш сприятливих умов. А сприятливих умов, зараз, мабуть, не буде.

Читайте також: Представники Ради «Майдан» про майбутнє протестів, збереження барикад і співпрацю із політиками

До того ж тривале бажання очистити владу наштовхується на холодні айсберги реалій формування нової команди. Це домінування однієї парламентської сили, факт стрімкого нарощення політичного капіталу відомим олігархом Петром Порошенком. За останні тижні протестів його вага зросла непропорційно високо щодо моменту, з якого він починав спроби претендувати на лідерство.

Водночас рухи, які здобули авторитет і широку підтримку своєю діяльністю на Майдані, зараз заслужено претендують на те, щоб долучитися до формування влади це Самооборона, Правий сектор, Автомайдан.

Синхронізувати такі вкрай різні середовища та фахівців, яких вони здатні делегувати, буде надзвичайно складно. Хоча цілком можливо. Утім, проблема полягає ще й у тому, що їхня робота, на жаль, буде підпорядкована не так практичним завданням оновлення та відбудови країни, як необхідністю впровадження політичної виборчої кампанії до 25 травня 2014 року кандидатами на посаду президента України.

Тиждень.ua: Проте чому претендувати на посаду самогубство? Через несприятливі умови та можливу втрату рейтингу?

Період діяльності цього першого уряду буде надзвичайно нетривалим. Від двох до чотирьох місяців. Потім переформатування або повна заміна. У таких умовах говорити про стратегічні перспективи дуже складно, а займатися латанням дірок невдячна справа. Не тільки з погляду подальших електоральних перспектив чи особистого рейтингу. Попереду надзвичайно складна і напружена дорога до руйнації міфу, який ми отримали в спадок від колишньої влади, про те, що управління державою є особливим мистецтвом. Це звичайний менеджмент. У суттєвих масштабах.

Однак у тих умовах, які складаються зараз, коли йдеться про повне перезавантаження держави від економіки до політичної, соціальної, культурної і гуманітарної сфери, цей менеджмент не можна втілити будь-якою вузькою групою людей. Якщо не буде широкого зустрічного руху знизу, говорити про далекосяжні політичні успіхи неможливо. Однак знизу будуть спостерігатись очікування щодо швидкого і відчутного підняття соціальних стандартів, швидкого забезпечення зростання кількості робочих місць, швидкої та ефективної націоналізації незаконно приватизованого майна, що очевидно вступає у суперечності з тими зобов'язаннями, які бере на себе нова команда у взаєминах з іноземними партнерами, які гарантують надання Україні зовнішньої фінансової допомоги фактично в обмін на збереження статус-кво у сфері багатьох соціально-економічних відносин, які українці чітко тлумачать як спадок олігархічного режиму. Тобто розкуркулення олігархів, за винятком найбільш одіозних і найбільш чітко прилежних до особистого оточення Віктора Януковича, буде дуже негативно сприйнято і у Вашингтоні, і у у Брюсселі. А без цього перезавантажити систему фактично нереально.

Тиждень.ua: Як щодо заборони КПУ? Цього «знизу» також вимагатимуть?

Не виключаю, що у найближчі тижні вимагатимуть не тільки заборони КПУ, а й Партії регіонів. З іншого боку, ми зараз спостерігаємо прискорений вихід з ПР депутатів, які потрапили туди як «тушки», а до того багато років успішно й ефективно працювали у команді БЮТ. Відповідно, нас не повинно здивувати, що чимало членів фракції ПР матимуть змогу органічно вписатися в нову владну команду. Це пройде для них безболісно і нетравматично. А Майдан це тлумачитиме як очевидну зраду задекларованих ціностей і пріорітетів щодо люстрації політичних еліт. Це створить проблему. Заборонивши Партію регіонів, ми повинні абсолютно чітко розуміти, що не позбудемося присутності її колишніх працівників у новій парламентській більшості, яка вже зараз формується.

Не треба відкидати і цілком очевидних фактів інтенсивного переговорного процесу між колишніми регіоналами і теперішними представниками більшості, у якій регіонали прагнутимуть забезпечити собі місце під сонцем.

Тиждень.ua: Регіонали регіоналами, але заборона КПУ ідеологічне питання.

Це буде реалізовано. Напевно, дуже швидко. Однак для того, щоб перезавантажити систему, доведеться забороняти і те, що залишиться від ПР, та це, на жаль, не призведе до очікуваного ефекту, бо величезна кількість колишніх регіоналів цілком прогнозовано розраховують на те, щоб знайти своє місце в системі координат широкої коаліції, яка буде підтримувати Юлію Тимошенко на президентських виборах.

Тиждень.ua: Чи планує «Свобода» порушувати питання легалізації зброї?

Проект закону про вільне володіння короткоствольною вогнепальною зброєю у нас розроблено і зареєстровано. Його прийняття має на меті не тільки забезпечити виконання однієї з головних вимог Майдану створення атмосфери, у якій українці не боятимуться правоохоронних органів і криміналітету, бо матимуть змогу самі себе захистити. Це дозволить і зняти напруженість через той простий факт, що впродовж останніх тижнів чимало українців, готуючись до протистояння із силами режиму, у той чи інший спосіб намагались придбати вогнепальну зброю і для самозахисту, і для активних наступальних дій. Незважаючи на те, що акції завершилися, режим повалено, а правоохоронні органи більше не становлять безпосередньої загрози для громадян, певна кількість одиниць вогнепальної зброї продовжують гріти душі і кишені наших співгромадян, які зовсім не поспішають з нею розлучатися. Законопроект міг би, легалізувавши право громадян на носіння вогнепальної зброї, зняти можливу напруженість і унеможливити погіршення криміногенної ситуації.

Тиждень.ua: Більшість проголосує «за"?

Це буде одним із перших тестів на монолітність нової парламентської більшості та на її готовність адекватно реагувати на вимоги суспільства, яке стрімко подорослішало, і у своїх зрілих і цілком прагматичних вимогах до влади випереджає політичну еліту, яка залишається дуже наївною у своїх прагненнях комунікувати з українцями за допомогою політтехнологій і мас-медіа, а не через виконання вимог, які є об'єктивними потребами часу.

Цей законопроект, очевидно, покаже, що велика кількість представників вчорашньої опозиції продемонструють патологічний страх перед самодостатніми, вільними і небезпечними для них громадянами, які здатні не тільки захистити себе, а, в разі потреби, захиститися від посягання на широке коло своїх прав і, солідаризувавшись, зможуть представити альтернативу державній монополії на насильство.

Тиждень.ua: Чи можлива російська інтервенція?

Відкидати варіант повномасштабного військового втручання Росії в разі підтримки місцевих еліт Сходу та Півдня України зараз не доводиться. Поки що, наскільки нам відомо, моделюється лише сценарій локальної операції у напрямку Севастополя, який, власне, є не просто найбільш проросійським містом України, а й місцем найбільшої концентрації російських мілітарних ресурсів.

Тиждень.ua: Зараз вони збираються проводити референдум...

Цей референдум є заготовкою російської агентури в політичній еліті кримського півострова, яка у своїх заявах, діях і закликах є зовсім не самостійним суб'єктом політичної гри, а маріонеткою фахівців із розвідувальних структур Чорноморського флоту РФ, які зараз очевидно реалізовують сценарій, який вони давно вже розробляли на випадок дестабілізації ситуації в Україні. Це той козир, який Росія традиційно використовувала у взаєминах з українським керівництвом. Зараз ми побачимо, наскільки плідно працювали росіяни останні 20 років. Підозрюю, що доволі результативно.

Тиждень.ua: Чим це нам загрожує?

Уже зараз видно, що Київ не контролює процесів, що відбуваються у Кримській автономії. Місцеві органи влади чітко орієнтовані на те, щоб не підкорятися вказівкам, які надходять зі столиці. Місцеві економічні та тіньові групи впливу традиційно орієнтуються більше на своїх партнерів із Російської Федерації. Населення, яке обробляли російські ЗМІ, щиро готове симпатизувати подальшій ескалації конфлікту. Питання втрати контролю Києва над півостровом за умови переходу до другої фази конфлікту питання кількох днів або тижнів... Якщо керівництво РФ справді зважиться повністю цей сценарій реалізовувати до остаточного успішного результату.

Тиждень.ua: «Успішний» результат це не лише Крим?

Я думаю, що Крим стане плацдармом для російського вторгнення у разі, якщо Кремль прийме подібне рішення. За Кримом, очевидно, настане черга Одеси, Миколаєва. Подібні процеси відбуватимуться у Харкові, Луганську. У Донецьку, всупереч традиційним стереотипам, процес, можливо, трошки важче протікатиме, оскільки там зосереджена значна кількість активів фінансово-промислових груп, які досить скептично ставляться до майбутнього перебування в межах РФ. Там російські технології можуть наразитися на серйозніший опір.

На рівні офіційного Києва ми зараз спостерігаємо лише рівень декларативних заяв із засудженням сепаратистських дій. Про практичні кроки такі, зокрема, як проведення локалізації масових заходів, які відбуваються під сепаратистськими гаслами, проведення превентивних затримань і арештів лідерів сепаратистів, поки що говорити не доводиться. Відбувається лише обмін радикальними і безкомпромісними заявами.

На цьому етапі Майдан міг би використати весь свій політичний капітал для того, щоб максимально жорстко натиснути на ВР як єдиний легітимний центр прийняття рішень для забезпечення мобілізації всіх необхідних ресурсів, у тому числі і військових, для того, щоб превентивно, зокрема й через демонстрацію сили, змусити наших сусідів відмовитися від сценарію роздроблення України. Якщо українська влада продемонструє неочікувану жорсткість і на початкових етапах ліквідує сепаратистський рух, ситуацію можна впродовж кількох днів вивести з активної фази. Конфлікт дуже швидко вичерпає свій вибухонебезпечний потенціал.

Тиждень.ua: Чи може Україна доволі швидко перейти до наступної революції?

Цілком природно вбачати певні історичні паралелі з подіями, які віддалені від нас майже на 100 років. 1917 рік, у якому відбулася всім відома Лютнева революція... Після неї було сформовано тимчасовий уряд, який намагався стабілізувати соціально-економічну ситуацію, виправити зовнішньополітичне становище, пережив невдалий Липневий заколот більшовиків. Однак упав під ударами Жовтневого перевороту. Мені здається, ми зараз, на жаль, можемо опинитися в історичній спіралі саме між цими двома моментами відліку між Лютневою революцією та Жовтневим переворотом. У разі відсутності ефективних, успішних консолідованих дій нової влади впродовж кількох днів чи тижнів настане не тільки гостре розчарування і зневіра активних протестувальників, що стояли на Майдані, а й повний брак довіри до будь-яких політичних змін у легальних формах, дієвості політичних інститутів на території всієї України. Українці від Львова до Луганська однаково зневажатимуть і ненавидитимуть будь-які органи влади та управління. Думка «вони усі однакові» стане не просто неминучою, а й лейтмотивом до руйнації будь-яких основ держави як інституту організації людей на певній території. Крах теперішньої команди, яка претендує на те, щоб стати новою елітою, може стати і крахом української державності в цілому. Цього не хотілося б допустити. Тому треба усвідомлювати, що кредит довіри та очікування, які цей кредит породжує, врівноважуються дуже обмеженим ресурсом для реалізації задекларованих цілей.

Тиждень.ua: Можемо ще прийти до висновку, що краще Євромайдану не було б?

Поки що про це говорити передчасно. Однак я можу спрогнозувати, що такий момент це, очевидно, пізня весна 2014 року. Не хотілося б, щоб ця весна завершилася холодним літом і гарячою осінню. Зараз є підстави для стриманого оптимізму... Однак події кількох останніх днів і реакція людей, які продовжують стояти на Майдані, на перші кадрові рішення нової влади породжує певні сумніви щодо того, чи цей оптимізм не випарується впродовж одного тижня. Бо реакція коливається від скептичної до жорстко нігілістичної. Велика кількість людей, які взяли участь у революції, зараз виходять з-під контролю будь-якої організованої сили, будь-якого центру прийняття рішень. Це означає, що Майдан може опинитися перед загрозою певної атомізації, яка зробить його не просто непідконтрольним владі, яка отримає мандат на здійснення владних повноважень на виборах, а й зробить його свого роду антивладою, антисистемою.

Тиждень.ua: «Райдужна» перспектива...

Це найбільш песимістичний сценарій. Проте ймовірність не варто відкидати.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено