Він відзначив, що недофінансування залишається найбільшою проблемою сфери охорони здоров’я, але головним його компонентом є відсутність нормального механізму відшкодування коштів на лікування громадян.

«Нас уже привчили до того, що ми приходимо до лікарні не лише зі своїми медикаментами, а й із витратними матеріалами, бинтами, крапельницями тощо, бо заздалегідь знаємо, що коли не принесемо самі, то більше їх узяти немає звідки», - зазначив Сердюк, додавши, що більшість громадян незадоволені вартістю препаратів, їхньою недоступністю.

«Щороку українці віддають за ліки 32 млрд грн особистих грошей – це 90% витрат на них загалом по країні. Держава, своєю чергою, закуповує їх лише на 4 млрд грн. Таку політику можна охарактеризувати простим терміном «пасивна евтаназія» (метод «порожній шприц») на відміну від активної евтаназії («повний шприц»), коли застосовуються смертельні ін’єкції. Тобто переважна частина наших співвітчизників просто не можуть лікуватися», - зазначив Сердюк.

Він наголосив, що у більшості країн світу є схема компенсації коштів.

«Принцип простий: лікування громадянина не має призводити до його зубожіння. Пацієнт звертається до медика, той виписує рецепт, із яким хворий іде до аптеки, де або безплатно, або за 20–30% вартості – залежно від хвороби – отримує препарати. Аптека, своєю чергою, одержує від Державного казначейства відшкодування (Велика Британія, Швеція)», - сказав Сердюк.

Інтерв’ю з Віктором Сердюком «Запобігти пасивній евтаназії» читайте у № 42 «Українського тижня».