Африканські країни найбільше цікавляться зерновими культурами, а також жирами та оліями, які зазвичай разом становлять понад половину їхнього імпорту товарів з України.

«Цікаво інше. По-перше, розвиток українського АПК фактично відкрив нам дорогу до Африки, яка має найбільший потенціал збуту харчових продуктів та сировини для них. Тож для нашої країни цей напрям розширення зовнішньої торгівлі становить стратегічний інтерес», - наголошує експерт.

По-друге, відзначає Шавалюк, українські підприємці вдало скористалися Арабською весною для того, щоб зайняти ринки північноафриканських країн: Єгипту, Алжиру, Лівії, Марокко, Тунісу, які є основними торговельними партнерами України в Африці. Разом із продовольством завдяки розширенню торговельних зв’язків Україні вдалося суттєво наростити і продаж туди металургійної продукції. А це своєрідний плацдарм для поглиблення співпраці з африканцями в інших товарних групах.

Зменшення на 16% експорту товарів в Африку у I кварталі цього року економіст пояснює сезонним чинником: «Буде збіжжя – буде торгівля з Чорним континентом».

Шавалюк переконаний, що поступовий і невпинний розвиток сільського господарства в Україні – це єдине, що потрібно для того, аби по-справжньому відкрити ворота в Африку.

«Водночас стає зрозуміло, що українському бізнесу не варто зациклюватися на угоді про ЗВТ на ринках ЄС, що, звісно, набагато вигідніше з погляду розвитку української економіки, аніж вступ до більше політичного, ніж економічного Митного союзу, де першу скрипку грає Росія. Адже, хоча статистика демонструє очевидну перевагу європейського напряму економічної інтеграції над євразійським, на Європі світ не сходиться, а диверсифікація ринків збуту, як показує досвід розвинених країн, завжди мала позитивний ефект», - відзначає експерт.

Більше про це читайте у статті «Куди податися бідному родичеві?» у № 21 «Українського тижня».