Уже четвертий місяць у Венесуелі не припиняються вуличні зіткнення між опозицією і урядовими силами безпеки, які вже призвели до загибелі 90 осіб. Також було затримано понад 3,6 тисячі людей, з них 1141 особа перебуває під вартою, 452 постали перед військовими трибуналами, 438 - визнані політв'язнями. Тиждень вирішив розібратися, що ж відбувається у цій латиноамериканській країні.

Як все починалось

У 2013 році після смерті Уго Чавеса новим президентом країни був обраний його соратник Ніколас Мадуро, що продовжив політику свого попередника. Тоді економіка країни перебувала у вкрай важкому стані і трималася здебільшого за рахунок високих світових цін на нафту - основний експортний товар республіки. Проте у 2014 році ціни на нафту почали падати, а тривала економічна і політична кризи в Венесуелі призвели до інфляції та стрімкого зростання злочинності. У країні виник дефіцит основних товарів - таких як цукор, рослинна олія і, навіть, туалетний папір.

Спочатку мешканці столиці країни Каракасу вийшли на демонстрацію проти інфляції і дефіциту. Навіть найбідніші верстви населення, які зазвичай підтримують соціалістичний уряд, вийшли на вулиці через нестачу основних продуктів.

Демонстрації переросли у протести після рішення Верховного суду, який наприкінці березня наділив президента Ніколаса Мадуро повноваженнями діяти фактично в обхід парламенту. Пізніше вищий судовий орган під тиском Ради безпеки країни переглянув рішення, що стосується виконання ним парламентських функцій. Однак ситуація знову загострилася після того, як Мадуро вирішив скликати Конституційну асамблею, яка може реформувати систему державного управління і вносити зміни в основний закон країни.

Що схожого з Україною

Першими, хто вийшли на акції протесту у Венесуелі, були студенти. Молодь тримала в руках яскраво декоровані саморобні щити, подібні до тих, що використовувалися на київському Майдані. Як і в України венесуельці роблять їх з підручних предметів - супутникових антен, бочок та інших матеріалів з дерева та металу.

Протестувальники також охоче дивляться фільм про київський Майдан "Зима у вогні". Його з обережністю показують в книжкових магазинах, університеті, на громадській площі та художньому кінотеатрі, а після показів проводять форуми й обговорення.

Як в Україні, так і Венесуелі народ виступив проти президентів, яких він вважав репресивними, і з часом зіткнення лише загострювалися, вважає Голоc Амepики.

Окрім того, у Венесуелі безкарно діють сили безпеки, які підпорядковуються Ніколасу Мадуро. Боліваріанська національна гвардія, Боліваріанська національна поліція, а також збройні нерегулярні "ударні групи" почали жорстокі репресії, за допомогою яких Мадуро сподівається придушити зростаюче невдоволення народу. Зазначимо, що Боліваріанської народна поліція була створена ще Чавесом не для захисту населення, а для допомоги збройним силам "в захисті соціалістичної революції від зовнішніх і внутрішніх ворогів". 

Повторення помилок Радянського Союзу

Видання Foreign Policy проводить аналогію кризи у Венесуелі із розпадом Радянського союзу. "Венесуела бідує з початку спаду цін на нафту в червні 2014 року, і немає причин думати, що ця тенденція зміниться найближчим часом. Найбільшим економічним ударом для Радянського Союзу було падіння цін на нафту, що почалося в 1981 році", - вважає автор статті.

Але, на думку видання, найглибшою проблемою Радянського Союзу був не спад нафтових цін, а те, що цьому передувало. "Радянські політики вважали, що можуть ходити по воді і що звичайні закони економічної гравітації їх не стосуються. Це твердження правдиве і для нинішніх венесуельських лідерів. Влада Венесуели проводять таку саму абсурдну економічну політику, як і їхні радянські колеги. Вони роками тримають під контролем ціни на товари повсякденного попиту, включно з такими продуктами харчування, як м'ясо і хліб. За ці продукти вони надають величезні субсидії. Уряд Венесуели, як і радянський уряд, завжди вважав, що може дозволити собі ці субсидії завдяки своїм нафтовим доходам", - пише FP.

На думку видання, хоча політику важко передбачити, основні ознаки серйозної економічної кризи цілком передбачувані. Основне питання - як швидко новий уряд зможе зробити правильні кроки.

А тим часом, поки єдиною відповіддю Ніколаса Мадуро на протести власного народу є силове придушення.