Громадський активіст Володимир Нетребенко пише про протистояння між громадянським суспільством та політичною елітою, яка не поспішає боротися з власними недоліками і відмовлятися від старих правил.

На думку автора, протягом короткого періоду Україна пройшла загартування реальною свободою, війною, а відтак – суттєвим збіднінням.

«Усі ці випробування без сумніву загартували українське суспільство, зробивши його більш наполегливим. Іноді така наполегливість приносить користь (як у випадку з прийняттям люстраційного закону), іноді – спотворює обличчя громадянського суспільства (як в історії з публічною екзекуцією депутатів із застосуванням сміттєвих баків)», – пише автор, зазначивши, що на тлі небаченого раніше підйому національної самосвідомості суспільству не варто втрачати пильності.

За словами Нетребенка, українські олігархи намагаються демонструвати свої зв’язки з громадянським суспільством, щоб ввести в оману виборця.

«Вітчизняні олігархи передусім зацікавлені в збереженні усталеного порядку розподілу ресурсів у фінансовій та владній сферах. На їхню думку, велика політика повинна залишитися справою обраних, політичних підприємців, які вдало розтасовують місця у списку між купленими депутатами минулих скликань, зірками шоу-бізнесу, журналістами, підконтрольними бізнесменами та іншими представниками національної «еліти», – переконаний активіст.

«Держава прагне за будь-яку ціну нав’язати нам зручну для себе ідеологічну систему координат. Але піддаватися тиску не можна. Суспільство має продовжувати боротьбу за можливість впливати на державну політику. Інакше Україна ризикує перетворитися на путінську Росію», – резюмує автор.

Схожої точки зору дотримується письменник Валерій Примост. За його словами, недоліки нинішньої системи влади неможливо подолати, доки країною керуватимуть представники старих «еліт».

«Ми очікуємо від “демократичних” політичних сил реформ і позитивних змін. І дуже збентежені, коли ці реформи і зміни не відбуваються. Але лишень замислимося, чи у змозі стара еліта вести нас новим шляхом? Чи можуть люди, що є органічною частиною сьогоднішньої системи влади – з її корупцією, жадібністю, безсовісністю та цілковитою відсутністю державницького мислення – чи можуть ці люди власними руками зруйнувати свої джерела доходів і звести нову систему?», – запитує автор.

«Ці люди сьогодні відчайдушно хапаються за владу, обіцяючи всім нам світле європейське майбутнє, але проблема в тому, що вони не тільки самі нічого не зроблять, але й за власною волею не звільнять місце для нових лідерів народу», – додає Примост.

За його словами, оновлення влади і перебудова країни можливі лише за умови повного усунення попередньої «еліти».

«Я зовсім не пропоную знищувати їх усіх – ми цивілізовані люди. Купка найбільших злочинців, винних у смерті людей, має бути покарана на горло («око за око, зуб за зуб»). Інші – піддані суду або відправлені у вигнання. Але люстрацію мають пройти всі. Ми мусимо зрозуміти: серед старої еліти нових людей немає. Нові – це ті, хто скине її з наших ший», – резюмував автор.

Публіцист Олексій Радинський пише про небезпеку поширення радикальних поглядів та пов’язаний з цим зріст рівня злочинності. Зокрема автор апелює до нещодавнього побиття людьми у військовій формі викладача Києво-Могилянської академії, культуролога Василя Черепанина.

«У нашому суспільстві встигло закріпитися уявлення про те, що люди в камуфляжі з українською символікою – це беззаперечні герої. Навіть якщо жертвою їхньої сваволі стає відомий далеко за межами України публічний інтелектуал, який не приховує своїх лівих поглядів (при цьому – гарячий прихильник Майдану, організатор і учасник численних заходів, які розвінчують міфи про українську революцію)», – пише Радинський.

«Побиття Черепанина шокувало ліберальну частину суспільства і змусило українську громадськість засумніватися в беззастережній правоті воєнізованих формувань, які замість виконання своїх обов'язків в зоні АТО воліють патрулювати вулиці Києва в пошуках своїх особистих ворогів. Напад на Черепанина вже засудили навіть націоналісти, які ще недавно цькували його за «пропаганду» чужої їм європейської толерантності», – додає автор.

За його словами, розслідування «справи Черепанина» можна вважати тестом для українського суспільства – наскільки терпимим воно виявиться до шовінізму та насильства.  

«Зараз в соціальних мережах поширюються погрози, що слідом за Черепаниним жертвами «невідомих патріотів» можуть стати й інші «ліберасти» і «могілясти» (так називають тих, для кого ідея Європи – не порожній звук). Найстрашніше те, що ці люди (так звані «патріоти» – ред.) використовують війну на сході (і смерті багатьох її учасників) для виправдання свого ідеологічного насильства. «Лови сепаратиста!» – кричали вони, б'ючи людину, яка недавно організувала конференцію за участю світової інтелектуальної еліти, яка підтримала Україну в боротьбі з російським вторгненням», – зазначає Радинський.

За його словами, суспільство повинне побороти цю тенденцію, адже легалізовані ультраправі, які патрулюють вулиці Києва, можуть зробити кремлівську пропаганду більш переконливою для західної публіки.

Письменник Андрій Кокотюха пише про введення трудової повинності у зв'язку з війною на сході України.

«Міністерство соціальної політики планує змусити українців до примусової безоплатної праці. Так студентів та інших, як співав Висоцький, "товарищей учёных, доцентов с кандидатами", в СРСР регулярно ганяли в колгоспи "на картоплю". Тепер же з формулюванням "у зв’язку зі складною ситуацією в країні" на копання окопів чи на ліквідацію наслідків стихійного лиха можуть примусово мобілізувати тих же студентів. А також – самозайнятих осіб, до категорії яких належу я», – пише Кокотюха.

За його словами, в нинішній Україні «трудова повинність» – річ абсолютно непотрібна, адже примусова праця неефективна, тим більше в час, коли небаченої раніше популярності набув волонтерський рух.

«Бізнесмени, самозайняті й нібито байдужі до всього особи згортають все й починають безоплатно (!) працювати, трудитися, віддавати країні стільки, скільки можуть, і те, що вміють. Чого не вміють – тому вчаться», – наголошує автор.

«Згадайте Київ у березні 2013 року, засипаний снігом по вуха. Кого примусово мобілізували? Народ брав лопати і сам, з власної ініціативи, без спецтехніки розчищав вулиці. А сміття на Майдані цієї зими? Прибране лише руками небайдужих, яких багато, і сам брав участь у такому прибиранні. Без "трудової повинності", – зазначає Кокотюха, додавши, що за таких умов «закосити» від «колгоспу» – примусової праці – є справою честі.

«Якщо треба когось задіяти на примусових роботах – є засуджені, наприклад. Кажуть, зеки рвуться щось зробити, і їх можна пустити на подібні роботи, знову ж таки, без жодної мобілізації – за наказом начальства. До речі, якщо за "косіння" від трудової повинності передбачене покарання – хай мене ловлять і судять. Вироку не оскаржу. Повинність відбуду. Але на свій захист скажу те, що написав», – резюмував письменник.