Науковець розглядає український Майдан як масовий суспільний рух проти авторитаризму та клептократії, а головною метою протестувальників, за його словами, було встановлення соціальної справедливості та верховенства права.

"Його ініціював журналіст афганського походження, першими жертвами стали вірменин та білорус, була підтримка кримськотатарської мусульманської спільноти та багатьох українських євреїв... Мовами Майдану одночасно були українська та російська, адже Київ є двомовним містом..."

Картина світу Путіна, зауважує Снайдер, не передбачає можливості існування громадянського суспільства, здатного самоорганізовуватись відповідно до викликів сьогодення, таким чином українська революція стала справжнім викликом для російської політики. "Російська пропаганда представляє українську революцію як нацистський переворот, а європейців звинувачує в підтримці так званих нацистів", - пише історик.

"Російська повзуча анексія Криму, Донецька та Луганська є суттєвою загрозою для європейської безпеки та української державності зокрема. Вона не має нічого спільного з народним волевиявленням чи захистом прав: результати соціальних опитуваннь, проведених в Криму, ніколи не свідчили про бажання громадян відійти до складу Росії, а російськомовні громадяни в Україні мають більше прав, ніж російськомовні в Росії", - зауважує він.

Історик підкреслює той факт, що сепаратисти на Сході протестують за приєднання регіону до країни, де протести заборонені в принципі. І ця ситуація виглядає дещо комічно.

Разом з тим Снайдер стверджує, що в процесі анексії Путін заручився підтримкою деяких європейських радикальних сил із сумнівною репутацією: "Жодна авторитетна організація не спостерігатиме за очевидним виборчим фарсом, відповідно до результатів якого 98% громадян проголосували за відокремлення. Однак певна делегація у складі  правих популістів, неонацистів та членів німецьких «Лівих» все ж прибула та радо висловила результати. Німці, які прибули до Криму, включили до складу групи чотирьох представників «Лівих» та одного члена Нових правих. Таке поєднання багато чого пояснює."  

Історик підкреслює, що революційна ситуація сприяє поширенню екстремістських настроїв, і пильність, звісно, ніколи не буде зайвою: "В Україні зараз дійсно існують суттєві політичні протистояння, але насильство відбувається саме в тих районах, які контролюють проросійськи налаштовані сепаратисти. Українські екстремісти виходять на перший план лише в сценарії, який Росія намагається реалізувати заради вторгнення на решту території. Якщо президентські вибори відбудуться, як і заплановано, у травні, непопулярність та слабкість українських крайніх правих рухів стане очевидною. І це одна з причин, чому Москва виступає проти цих виборів". 

Наприкінці статті Снайдер висловлює припущення, що Росія на чолі з Путіним намагається створити альтернативу Європейському проекту, опираючись на підтримку своїх західних партнерів з такими ж радикальними планами. Історик застерігає: "Протягом століть історія України відображала переломні моменти в історії Європи. Здається, це й досі відповідає дійсності. Звичайно, ситуація є непередбачуваною, однак багато, принаймні у цей час, залежить від європейців".