Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 листопада, 2013   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Фотошоп по-більшовицькому: Ленін + Сталін = партія

Історія більшовизму сповнена грандіозних фальсифікацій. Особливо після повороту, здійсненого ними восени 1917 року, і потім названого «Великою Жовтневою соціалістичною революцією».
Фотошоп по-більшовицькому: Ленін + Сталін = партія

Власне, події ж 24–25 жовтня (7–8 листопада за новим стилем) 1917 року більшовицькі лідери спочатку називали здебільшого переворотом. Воно так і мало бути, якщо розглядати це під марксистським кутом зору: за Марксом, будь-яка соціальна революція становить «цілу епоху», тобто не може вміститися не те що в кілька днів, а в кілька років. Ленін говорив, наприклад, що «після жовтневого перевороту революція йшла вперед», Сталін назвав один із розділів своєї статті у «Правді» до першої річниці здобуття влади «Про жовтневий переворот», Троцький до кінця життя обстоював тезу про те, що жовтневий переворот і декрети, ухвалені більшовицьким урядом у перші місяці після приходу його до влади, були лише завершенням буржуазно-демократичної революції, здійсненням того, за що повсталий народ боровся в лютому 1917 року. Зверніть увагу: слово «жовтневий» усі вожді писали тоді з малої літери. І тільки з середини 1920-х розпочалося утвердження й закріплення офіційної ідеологеми про «Жовтневу соціалістичну революцію», ще й «Велику». Далі ця ідеологема переросла в соціальну міфологему, далі – стала одним зі стереотипів масової свідомості. Хоча про яку «соціалістичну революцію» може йтися хоча б виходячи з того, що у жовтні 1917-го більшовики за допомоги лівих есерів та анархістів скинули уряд на чолі з соціалістом Керенським, у якому домінували представники соціалістичних партій? Це радше був антисоціалістичний переворот, здійснений радикалами…

Ясна річ, що за правління Сталіна про більшовицьких союзників воліли взагалі не згадувати, а за Хрущова-Брежнєва згадували неохоче, вряди-годи. Та що цікаво: і про тогочасних реальних більшовицьких вождів різних рангів згадка у сталінські часи почала зникати. Дійшло до того, що залишилися самі тільки Ленін та Сталін плюс сталінські учні – всілякі молотови, кагановичі, хрущови та малєнкови. Після смерті Сталіна стало можна вільно згадувати Калініна, Свердлова, Фрунзе, Дзержинського і ще декількох персонажів другого плану (на їхні імена і за Сталіна не було накладено табу, але всі вони перебували у затінку Йосифа Віссаріоновича і не фігурували як самостійні політики. І лише наприкінці 1980-х почала вимальовуватися реальна картина розкладу сил у верхівці більшовицької партії під час перевороту й у наступні роки (втім, на Заході все всім було відомо, та й жителі СРСР могли про все довідатися з «ворожих голосів»…).

Те, як фальшувалася реальна історія і як творилися соціально-політичні міфи ХХ століття, наочно засвідчують численні фотографії із зображеннями «пролетарських вождів», які постійно «вдосконалювалися» - так, що на них зникали «неправильні» постаті, а залишалося лише Ленін, Сталін і декілька «вірних учнів і соратників». Що цікаво: у такому «відретушованому» вигляді чимало тодішніх фотографій навіть сьогодні фігурують у Вікіпедії та начебто наукових виданнях…

Почнімо, втім, з дореволюційного часу. 1908 року політемігрант Ленін гостював на острові Капрі (Італія) у «пролетарського письменника» Максима Горького; там він дискутував з іншим більшовицьким лідером Богдановим, а в проміжках між дискусіями грав із ним у шахи (і найчастіше програвав). На цьому фото закарбована одна така гра.

А отакий «поправлений» варіант світлини був опублікований 1939 року в фотоальбомі «Ленін». Зникли соратник Богданова Владімір Базаров (ліворуч у капелюсі) та Зиновій Пєшков (одразу за жінкою). Перший дискутував свого часу з Леніним (хто читав «Матеріалізм та емпіріокритицизм», той мусить пам’ятати прізвища Богданова та Базарова), потім відійшов від більшовиків, жив у Росії, 1931 року був заарештований і висланий до Саратова (часи тоді були ще порівняно «вегетаріанські»). А Зиновій Пєшков був не кревним родичем письменника Горького (справжнє прізвище якого було Пєшков), а його похресником і названим сином. Насправді Зиновій був старшим братом знаного більшовика Якова Свердлова, але не хотів мати з ним і зі своєю сім’єю нічого спільного, тож вихрестився і жив у Горького за кордоном. У Першу світову війну вступив до французького Іноземного легіону, брав участь у бойових діях, став офіцером, продовжував службу і робив кар’єру – а в 1940 році, під час Другої світової війни, став на бік «Вільної Франції», дослужився до генерала, виконував важливі завдання де Голля, чиїм другом був до кінця свого життя. Ясна річ, персонажі з такими біографіями не могли «поганити» фото з Леніним – і до кінця 1980-х вони з нього зникли…

І, щоби завершити сюжет «Ленін, Горький та оточення» перенесімося одразу в 1920 рік. Ось групове фото, зроблене після закінчення одного з засідань ІІ конгресу Комінтерну.

 

Серед делегатів: Лев Карахан (другий ліворуч), Карл Радек (третій, палить), Ніколай Бухарін (п’ятий), Михаїл Лашевич (сьомий, у військовій формі з орденом на грудях), Максим Горький (дев’ятий, з голеною головою), Владімір Ульянов-Ленін (десятий, руки в кишенях), Сергій Зорін (одинадцятий, у капелюсі), Григорій Зинов’єв (тринадцятий, руки за спиною), сестра Леніна Марія Ульянова (дев’ятнадцята, біла блузка), Абрам Бєлєнький (крайній праворуч, у капелюсі). Ясна річ, публікувати усю цю «троцькістсько-бухарінську зграю» навіть за хрущовської «відлиги» не було дозволено, отож і фігурували там навколо Леніна та Горького лише декілька персонажів: Михаїл Лашевич (загадково загинув 1928 року), Сергій Зорін (розстріляний 1937 року) та син Горького Максим Пєшков (виглядає з-за колони, помер 1934 року не без допомоги шефа ОҐПУ Генріха Ягоди). А у сталінські часи на фото залишилися тільки Ленін та Горький.

Та особливо старанно «ретушували» ті фотографії, де поруч із Леніним фігурував Лев Троцький. Ось два провідника більшовиків стоять поруч.

А ось як це фото «поліпшили»: зник не тільки Троцький, зник і Лев Каменєв, який стояв з іншого боку від Леніна, зникло ще кілька «неправильних» персонажів з другого політичного ешелону.

Інше, ще більш знамените фото (на його основі художник Бродський у 1930-х навіть написав – на замовлення ЦК – величне полотно) – виступ Леніна на мітингу у Москві 5 травня 1920 року. Власне, це два знімка, зроблені з незначним інтервалом.

Тут добре видно на слідцях трибуни Троцького, який готується до виступу, з-за нього визирає Каменєв.

А тут Каменєва видно добре. Ленін же на трибуні перебуває фактично у тій самій позі, що і перед цим. Чоловік, який стоїть на обох фото трохи нижче за Троцького – Арташез Халатов, один із керівників радянського книговидання; у 1930-ті він потрапляє у м’ясорубку сталінських «чисток».

Ну, а такий вигляд фотографія набула 1927 року – і такою вона друкувалася в СРСР понад шість десятиліть… Що цікаво: коли Ісаак Бродський малював своє полотно, він, схоже, відчув художнім інстинктом порушення композиції і на місці зниклих політиків з’явилися «пролетарські журналісти»…

Троцького «зачищали» і з фотографій, зроблених уже після смерті Леніна. Так, 1924 року він перебував на лікуванні у Грузії. Троцький і його дружина Наталя Сєдова сидять на задньому сидінні розкішного автомобіля (якщо не помиляюся, це «Роллс-ройс»). Перед ними на сидінні – Серго Орджонікідзе, який тоді активно насаджав радянську владу на Кавказі.

«Відфотошоплений» варіант фотографії був опублікований 1936 року, в книзі, присвяченій 50-річчю Орджонікідзе. Такий собі «товариш Мясніков», який невдовзі після зйомок став жертвою авіакатастрофи, і незнайомець з гвинтівкою, що на оригінальному фото стояв збоку, тут загороджують собою Троцького і Сєдову, на той час уже політемігрантів.

І знов повернімося до Леніна. У 1920 році голова радянського уряду приїхав до підмосковного села Кашине на відкриття електростанції. Ясна річ, після того місцеві жителі захотіли сфотографуватися з головним більшовиком та його дружиною. Що і було зроблено. Знову опубліковане фото було через 19 років у згаданому вже фотоальбомі «Ленін». На той час більшість дорослих жителів Кашина була вже репресована, тож їх «зачистили» і на знімку. Що стосується дітей (а дехто з них у 1929-30 роках також потрапив у жорна сталінського «млина»), то їх залишили: мовляв, ніхто вже не впізнає тих, хто виріс, навіть якщо вони й стали «куркулями» та «підкуркульниками»…

І, нарешті, не можна не згадати самого товариша Сталіна. Його «рихтували» теж, щоб ніхто не сумнівався. Порівняйте оригінал фото – і той варіант, який був запропонований народові й друкувався у газетах, журналах та книгах.

Ну, а вікопомного 1937-го був відкритий побудований зеками канал Москва-Волга. Ясна річ, керівники ВКП(б) не могли оминути цих урочистостей. На фото праворуч – нарком внутрішніх справ Ніколай Єжов, який радіє фінішу будівництва разом зі Сталіним, Молотовим та Ворошиловим.

А 1939 року, після зняття Єжова з усіх посад (і за рік до розстрілу) фотографія набула нового вигляду. Тепер замість «залізного наркома» - лише гранітний парапет і вода. Хоча часу минуло небагато й оригінальне фото бачили у газетах усі – і дорослі, і діти – так само всі робили вигляд, що ніякого Єжова поряд із великим і мудрим Сталіним ніколи не було…

Загалом же сфальшовані фотографії, на яких зображені лідери та активісти більшовиків (а таких знімків десятки, якщо не сотні) є складовою створеною радянською системою соціально-історичної міфології як певної системи квазіфактів та оповідей про значущі події минулого. Звісно, певний елемент міфологізації завжди присутній у людському осягненні історії, особливо – на рівні масової свідомості. Але тут ідеться про свідомо створену свого часу й підкріплену всією державною могутністю (у тому числі й репресивною машиною) систему ідеолого-політичних міфологем, що з часом перетворилися на певні стереотипи розуміння історії і втілилися у фальшиву історичну пам’ять не лише пересічного люду, а й значного числа претендентів на роль суспільної еліти. Така фальшива історична пам’ять передається з покоління в покоління та постійно коригується за допомогою російських мас-медіа і певного числа ЗМІ України. Ба більше: підживлення цієї соціально-міфологічної «пам’яті» нерідко здійснюють ті, хто цього суб’єктивно не прагне: вчителі, викладачі вищої школи, журналісти, політики з опозиційного табору. Чільна причина цього – панування до сьогодні багатьох міфологем, створених та вживлених у масову свідомість ще за сталінських часів.

«Хто контролює минуле, той контролює майбутнє, а хто контролює сучасність, той всевладний над минувшиною». Ці слова Джорджа Орвела раз у раз доводять свою точність і, на жаль, непроминущу актуальність.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено