Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 листопада, 2013   ▪   Дмитро Архірейський   ▪   Версія для друку

Нестор Махно: не державний, але народний

Махновський рух за комплексом ознак – географічних, культурних, мовних – був, безперечно, українським явищем
Матеріал друкованого видання
№ 45 (313)
від 7 листопада, 2013
Нестор Махно: не державний, але народний

Зазвичай пантеон героїв – і правильних-хороших-наших, і неправильних-поганих-чужих – в Україні складала й затверджувала держава, точніше відповідні її інституції. Держава  (і то не лише комуністична) бачила в тому свій інтерес – нав’язати населенню бажані для себе цінності. Махно не міг бути героєм для нещодавньої комуністичної держави, не може ним бути й для теперішньої капіталістичної. Він узагалі не може бути державним героєм. А ось народним – цілком! І що більше держава ігнорує інте­реси громадян, то більше шансів у цієї історичної постаті стати справжнім народним героєм.

Усі пам’ятають, що Махно був антидержавником, а в українців, також не забуваймо, у ХХ столітті сформувалося доволі скептичне, м’яко кажучи, уявлення про значення держави для суспільства. Тож у сучасних реаліях Махно – це не тільки модний тренд, це сподівання рефлексуючих українців на зміну якості у стосунках між владою і громадянами.

у сучасних реаліях Махно – це не тільки модний тренд, це сподівання рефлексуючих українців на зміну якості у стосунках між владою і громадянами

Нестор Махно став доволі відомим ще за життя, і його популярність зумовлювалася кількома чинниками. Він очолював селянську армію, будучи селянином за походженням, і його військо більш-менш чесно ставилося саме до села. Махно був політиком, чия програма максимально враховувала життєві інтереси селянства, отже, більшості тодішнього населення України. Був полководцем, який командував не з-за спин своїх бійців, а спускався до них в окопи та очолював їх у кінних атаках. Понад десяток поранень, одержаних ним у боях, свідчили про його хоробрість і здатність жертвувати собою заради своїх товаришів та принципів. Харизма Махна зробила його справжнім Батьком для десятків тисяч повстанців і селян, у тому числі набагато старших за нього. Селянство Півдня України щиро повірило в його здатність розв’язати нарешті аграрну проблему справедливо, тобто з користю для селян.

Батько Махно до кінця життя залишився анархістом. Більшість вищих командирів його формувань входили до складу анархістських організацій Півдня України. Проте навряд чи можна назвати анархістською його армію – Революційну повстанську армію України (махновців), РПАУ(м). Вона передовсім була селянською, адже переважна частина її бійців були селянами.

Селянські інтереси – це основна ідеологія РПАУ(м). Бажання вільно господарювати на своїй землі й рішучість у захисті власних інтересів – ось та рушійна сила, що змусила селян-махновців покинути свій «садок вишневий коло хати» і взятися за зброю. Отож українські селяни-хлібороби включно з махновцями бралися за зброю не для того, аби палити, нищити та вбивати, а для захисту від тих, хто йшов встановлювати контроль над українським селом із його стратегічними ресурсами. Якщо для того треба було вбивати і нищити, селяни-повстанці, значна частина яких пройшла через пекло Світової війни, до цього були готові. Зрештою, а кого із супротивників РПАУ(м) зупиняла кров? Принаймні махновці не створювали, як більшовики, розгалуженої мережі репресивних надзвичайних комісій і не запроваджували, як білі, військову диктатуру. Щодо розграбування міст, то спробуйте знайти тогочасне військо, яке цим не займалося принципово.

Більшість командирів РПАУ(м) включно з Махном зараховували себе до незаможно-середняцького прошарку села. Вважаючи себе анархістами, вони не відкидали ідеї приватної власності на землю, а отже, й можливості багатіти, проте принципово виступали проти експлуатації одних людей іншими. Ось чому в махновських районах обкладання контрибуцією заможних селян вважалося справедливим заходом, через що ті воліли підтримувати радше білих, ніж махновців.

І лише з кінця 1920 року, після припинення білими регулярної боротьби на теренах України, заможне селянство і махновці знайшли спільний інтерес, точніше спільного ворога – більшовиків. Не забуваймо також, що радянська пропаганда доклала максимум зусиль, аби махновці в народній уяві сприймалися саме як поміщицько-куркульські прихвосні, суцільний криміналітет, безжальні садисти. У цілому це, звичайно, не відповідало дійсності.

заможне селянство і махновці знайшли спільний інтерес, точніше спільного ворога – більшовиків

Махновці тричі укладали військово-політичні альянси з більшовиками, з чого нібито випливає, що вони були союзниками червоних. А проте це не так. Махновщина чудово ілюструє всю неоднозначність і суперечливість відносин між українським селянством і більшовиками. Здійснивши переворот у жовтні 1917 року, останні одразу ж санкціонували «чорний переділ» землі, що схвально сприйняли й селяни України, не дочекавшись земельної реформи ані від Тимчасового уряду, ані від Центральної Ради. Саме підтримка селян зробила вторгнення більшовицької Червоної армії до України наприкінці 1918 року переможним.

Селянство підтримало більшовиків, ясна річ, не за доктринальне заперечення тими приватної власності на землю, а за офіційний дозвіл розділити землю між селянами. Повстанці-махновці також приєдналися до сили, яка обіцяла селянам землю і тому вважалася революційною. До речі, в Олександрівському повіті Катерино­славської губернії Нестор Махно почав здійснювати «чорний переділ» ще до жовтня 1917-го. Утім, аграрна політика радянської влади (продовольчі реквізиції, гальмування подальшої передачі землі селянам, більшовизація сільрад тощо) вже навесні 1919 року викликала масштабний антикомуністичний рух опору з боку українських селян, до якого махновці не могли не приєднатися. Воєнна угода між більшовиками та махновцями, укладена восени 1920-го, пояснюється тим, що білих загалом і врангелівців зокрема махновці сприймали як ворога, страшнішого за червоних. Добре відомо, що ця угода завершилася черговими репресіями останніх проти махновців.

Проте остаточна військово-політична перемога більшовиків в Україні пояснюється не тим, що вони «спокусили землею» українського селянина-хлібороба – переконати у принадах нової влади вдалося незначну кількість наївних. Запорукою їхнього успіху стали жорстка централізація і мілітаризація влади, масовий інституалізований терор проти всіх груп населення, а також тотальна пропаганда. А ще оголошення в 1921 році нової економічної політики, яка дозволяла селянам користуватися землею, проте не володіти нею.

Фінал махновщини був закономірним і трагічним. Закономірність зумовлювалася регіональним характером і соціальним обмеженням махновського руху, вразливістю політичної доктрини махновського командування та політичною наївністю українського селянства взагалі. Трагічність полягала в тому, що рух не досяг своєї мети (ані політичної, ані соціально-економічної) і зазнав значних втрат у живій силі. Будучи доволі масштабним явищем, махновщина не могла зникнути в один момент. Відхід Нестора Махна за кордон наприкінці серпня 1921 року означав політичну і військову поразку цього селянського руху, хоча окремі махновські територіальні загони діяли щонайменше до 1924-го. Відомі спроби колишніх махновців самоорганізуватися й відновити повстанську антикомуністичну боротьбу наприкінці 1920-х, під час так званого розкуркулення і початків колективізації селян. Ці спроби були придушені репресивними державними органами, і реанімація махновщини, таким чином, не відбулася.

Російські дослідники махновщини, як правило, не вважають цей рух українським. Українська історіографія, вихована на симпатіях до ідеалів УНР, критично оцінює його і трактує як національно несвідомий, отже, загалом неукраїнський. Це історично несправедливо і науково необ’єктивно. Не можна через персональну нелюбов Махна до соціалістичних лідерів Центральної Ради і Директорії або через прихильність махновського командування до анархізму відмовляти махновщині в українському характері. Цей рух за комплексом ознак (географічних, культурних, мовних), безперечно, є українським явищем. Чи усвідомлював себе українцем особисто Нестор Махно? Звичайно, і не тільки в еміграції. Його земляки-гуляйпільці, його мати і родичі розмовляли українською мовою. Дружина Галина Кузьменко відкрито симпатизувала українській справі. У червні 1918 року Махно в Кремлі особисто пояснював Лєніну, що неправильно називати Україну Півднем Росії, мовляв, старорежимно якось. Хоча сам він і призабув рідну мову через довготривале ув’язнення в російській тюрмі, де навчальні курси з української, звісно, не передбачалися.

Щодо махновців, які вціліли і не емігрували, то їхня доля склалася загалом трагічно. Хоча багато хто з них скористався урядовими амністіями, всі зрештою опинилися під пильним наглядом ГПУ, дехто змушений був стати провокатором. Під час процесів розкуркулення і колективізації репресій зазнала більшість колишніх махновських командирів, у чию лояльність влада ніколи не вірила. Під масові репресії 1930-х років потрапили практично всі вцілілі на той час махновці. Лише незначна кількість із них дожила до другої половини ХХ століття.

Нестор Махно належав до числа семи ворогів радянської влади, на яких ніколи не поширювалась амністія. Це свідчить про те, наскільки серйозно сприймали його лідери комуністів із політичного погляду. Для широкого вжитку було розроблено і розтиражовано образ Махна-дегенерата і маніакального вбивці, що в принципі не відповідає дійсності. Такий образ є результатом державно-комуністичної пропаганди, а не історичним міфом, продуктом народної пам’яті. Чи стане колись колоритна постать Нестора Махна кінолегендою на кшталт Вільяма Воллеса з «Хороброго серця»? Цілком можливо, принаймні в нього значно більше схожих рис із цим шотландським героєм, аніж з карикатурним Попандопулом із радянської кінокомедії. У будь-якому разі пам’ятники та меморіальні таблички на честь Махна, які останнім часом і явно за громадською ініціативою з’являються в Запорізькій та Дніпропетровській областях, свідчать, очевидно, про нашу здатність самостійно, без підказки чиновництва вибирати і пам’ятати народних героїв.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено