Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 жовтня, 2013   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

Регулярні основи для нерегулярної армії. Що варто запозичити збройним силам в УПА

У складних умовах Другої світової українці, не маючи за плечима власної держави, сформували свою Повстанську армію, що мала стати зародком Збройних сил незалежної України
Матеріал друкованого видання
№ 41 (309)
від 10 жовтня, 2013
Регулярні основи для нерегулярної армії. Що варто запозичити збройним силам в УПА
надані Центром досліджень визвольного руху (Львів)

Друга половина 1942-го і майже весь 1943-й – це час формування однієї з найунікальніших військових структур у вітчизняній історії – Української повстанської армії (УПА). Їй судилося стати оригінальним прикладом самодостатньої автономної збройної сили, яка, послуговуючись партизанськими методами війни, намагалася вести «власну гру» на гігантському полі битви, яким була тогочасна Європа. Однак УПА, кот­­ра для мільйонів українців стала символом повстанської вправності, за іронією долі, була задумана її творцями як регулярне, а не як партизанське військо...

Хитання між двома лініями

На середину 1942 року перед керівництвом підпілля ОУН(б) в окупованій німцями Україні постали серйозні виклики. З одного боку, посилення жорстокості окупаційного режиму (особливо на території так званого Рейхскомісаріату «Україна») диктувало необхідність активізувати опір. З іншого – були обґрунтовані побоювання, що, розбурхавши партизанську стихію, організація не зуміє її опанувати, а це призведе до кривавого придушення окупаційним силовим апаратом руху Опору й відповідної дискредитації ідеї боротьби за українську самостійність у масах. Роздвоєність ситуації дуже чітко відобразилася в тодішніх документах і діях бандерівської ОУН.

Командування УПА у 1943–1944 роках зробило неможливе в контексті закладення основ для майбутньої регулярної армії

Наявність стихійного партизанського руху змусила керівництво ОУН(б) на Волині та Поліссі в серпні 1942 року стати на позиції розгортання масштабного руху Опору. Зокрема, у своїх виданнях крайові провідники зазначали, що «партизанська війна для поневоленого народу, як правило, є початковою стадією або частиною «великої війни», народного повстання, поки озброєний народ не зможе сформувати регулярну армію». Волинські та поліські бандерівці взяли курс на формування стаціонарно діючих партизанських підрозділів, які в жовтні 1942-го почали концентрувати в більших відділах. Зокре­­ма, повідомлення німецьких сил безпеки від 29 жовтня 1942 ро­­ку констатували: «16.10.1942 р. впер­­ше українські націоналісти зібралися в районі Сарн у більшу банду та постійно отримують поповнення». Тоді ж стали фіксувати й перші відносно масштабні акції проти німецької адміністрації та поліції.

Читайте також: Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами

Зовсім інакше на ситуацію дивилися керівники Проводу ОУН(б), які вбачали в розгортанні партизанської війни лише радянські та польські провокації, покликані знищити життєві сили українства німецькими руками. Керівництво організації у вересні 1942 року було переконане в необхідності накопичення сили для завдання вирішального удару в переломний момент війни: «Ми мусимо берегти свої сили, бо віримо, що на кінцевій стадії війна принесе нам можливість бороть­­би і побудови власної Української держави. Не партизанська боротьба сотень чи тисяч, а національна визвольна революція мільйонної української маси є нашим шляхом».

Суперечності між двома тактичними схемами боротьби загрожували вилитися в непоправний конфлікт між крайовими керівниками на Волині та центральним проводом. Гострота ситуації змусила тодішнього лідера бандерівської ОУН Миколу Лебедя (Рубана) скликати в жовтні 1942-го у Львові конспіративну військову конференцію, яка мала виробити спільну тактику в питанні військового будівництва та збройної боротьби організації.

Відшукавши компроміс із волинським крайовим проводом, керівництво ОУН(б) з початку 1943 року взяло курс на розгортання основ підпільної регулярної армії, реорганізуючи наявні партизанські відділи.

Беручи за зразок регулярні армії, повстанське командування приділяло колосальну увагу питанням дисципліни особового складу

У розроблені плани була закладена така прогностична оцінка ситуації на фронтах світової війни: передбачалося, що держави, які воювали на Східному фронті, врешті-решт зіштовхнуться з періодом цілковитого економічного, військового та психологічного виснаження, а це призведе до внутрішніх потрясінь і розвалу двох потуг. На момент дезінтеграції Третього Рейху та СРСР фронт, як припускалося, перебуватиме на лінії Мозир – Вороніж – Ростов-на-Дону. Передбачалося, що період хаосу та зміни влади в Москві триватиме два-три місяці, після чого влада в Росії стабілізується і нові правителі візьмуться до «збирання земель». Саме цей час потрібно було використати для створення української армії, яка мусила зайняти вказану вище лінію фронту й не допустити російської інтервенції. Попередня робота з організації війська в підпіллі мала здійснюватися до моменту руйнації Східного фронту. Вона повинна була відбуватися методом реорганізації створених на Волині та Поліссі партизанських відділів у «ядро» майбутньої підпільної регулярної армії, котра після відкритого повстання мала розгортатися в повноцінні збройні сили. Завдяки рішучим і жорстким мобілізаційним заходам планувалося створити 800-тисячне військо (мобілізувавши 500 тис. осіб на Волині та Галичині й 300 тис. на інших українських землях).  

Розгортання «лісової армії»    

Формуванням перших стаціонарних партизанських відділів націоналістів на Поліссі в жовтні 1942-го – січні 1943-го займався крайовий організаційний референт ОУН(б) Сергій Качинський (Остап), який у своїй роботі спирався на військові референтури територіальних округ організації, діяльність яких координував військовий референт на Волині та Поліссі Василь Івахів (Сом). На початку лютого 1943-го тут було створено Крайовий військовий штаб (КВШ), який із весни розгорнув поступове будівництво майбутньої УПА на засадах, що дуже нагадували структуру регулярної армії.
До кінця березня 1943-го збройні відділи націоналістів діяли окремими роями, чотами і сотнями, якими організаційно керувала мережа ОУН(б), а оперативно – КВШ, що створювало серйозну плутанину й складність у подальшій розбудові підпільної армії. Щоб уникнути дублювання функцій у керівництві повстанськими відділами, 9 квітня 1943 року на спільній нараді Проводу ОУН(б) на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) і КВШ було ухвалено рішення всі збройні формування бандерівської ОУН іменувати Українською повстанською армією, яка мала ділитися на групи. Для кожної з них виділялися певні чітко окреслені території, на яких створювалися відповідні воєнні округи (ВО) як адміністративно-територіальні та мобілізаційно-тилові структури. Командир окремої групи одночасно ставав комендантом ВО на території оперування його групи. Завдяки цьому уникали подвійного керівництва військовими відділами, а мережу ОУН підпорядкували потребам армії, яка формувалася.     

Ескулап на вагу золота. Група охорони лікаря та санітарки медичної служби УПА. Перемищина (1946 рік)

15 липня 1943-го Дмитро Клячківський на базі Проводу ОУН(б) ПЗУЗ створив та очолив перше Головне командування УПА. Через місяць було остаточ­­но сформовано штаб УПА, до роботи в якому залучили офіцерів колишньої армії УНР, а саме підполковника Леоніда Ступницького (шеф штабу) та полковників Миколу Омелюсика й Івана Литвиненка.

Від серпня 1943 року підпілля ОУН(б) на Волині та Поліссі здійс­­нює часткову розконспірацію і переходить на воєнний стан. Оголошується про створення «фрон­­ту» (до нього належали всі відділи УПА) та «запілля» (війсь­ково-адміністра­­тивні структури ОУН).

Глибока гуманітарно-ідеологічна підготовка значною мірою компенсувала брак матеріально-технічних засобів і робила повстанців надзвичайно боєздатними у складних умовах боротьби

У травні 1943-го, коли від керівництва ОУН(б) було усунуто противника розгортання партизанської війни Миколу Лебедя і фактичним очільником організації став Роман Шухевич (Тарас Чупринка), як голова Бюро Проводу він щоразу активніше долучався до розбудови УПА разом із групою військових фахівців. Детально вивчивши ситуацію, восени 1943 року вони розпочали чергову реорганізацію Повстанської армії. У листопаді 1943-го було створено нову Головну команду УПА, яку очолив сам Шухевич, та Головний військовий штаб (ГВШ) УПА на чолі з Дмитром Грицаєм (Перебийнісом). ГВШ поділявся на сім відділів: І – оперативний, ІІ – розвідувальний, ІІІ – тиловий, ІV – органі­заційно-персональний, V – вишкільний, VІ – політвиховний, VІІ – військово-інспекційний. Шефові ГВШ УПА підпорядковувалися також служба зв’язку УПА і Центральний технічний зв’язок (ЦТЗ), які забезпечували контакти з Головним командиром УПА, командирами груп, керівниками штабів та окремих відділів.

У період реорганізації до складу УПА було включено відділи створеної на Галичині Української національної самооборони (УНС), що посилило «лісову армію» на 5–6 тис. багнетів. 18 грудня 1943-го Роман Шухевич підписав наказ «Про формування Української Збройної Си­ли», яким започаткував процес уніфікації та злиття УПА з УНС в єдину Повстанську армію.

Перед присягою. Випуск курсантів старшинського складу офіцерської школи УПА «Олені» в Карпатах (липень 1944 року)

На зламі 1943–1944 років територія діяльності УПА поширювалася на три краї, або генеральні воєнні округи (у системі територіального поділу мережі ОУН і «запілля»), а саме: група УПА-«Північ» (охоплювала Волинь, Західне Полісся, Житомирщину, північно-західну Київщину; командир – Дмитро Клячківський), група УПА-«За­­хід» (охоплювала територію Галичини, Карпат, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Грубешівщини, Томашівщини, Любачівщини; командир – Василь Сидор), група УПА-«Пів­день» (охоплювала територію сучасної Хмельницької, Вінницької, частково Черкаської та Кіровоградської областей; командир – Василь Кук). На основі окружної групи УПА «Тютюнник» (яка входила до складу крайової групи УПА-«Північ» й оперувала на теренах Житомирщини) планувалося розгорнути нову крайову групу УПА-«Схід» із завданням діяти на території Чернігівського й Сумського Полісся.

На засадах регулярності

Беручи за зразок регулярні армії, повстанське командування колосальну увагу приділяло питанням дисципліни особового скла­­ду. Так, протягом 1943–1944 років в УПА функціонували окремі карні відділи, до яких відправляли злісних порушників порядку. З вересня 1943-го для підтримки дисципліни в повстанських лавах було сформовано Військово-польову жандармерію (ВПЖ) УПА, а для вирішення кримінальних справ у «запіллі» – поліційні станиці.

У 1944-му в «лісовій армії» створили також свою розвідувальну та контррозвідувальну службу. Згідно з інструкціями передбачалося відкриття при штабах груп УПА розвідувальних відділів, які закладали мережу власної агентури на території її діяльності та в прилеглих регіонах, організовували і керували роз­­відувально-диверсійни­­ми від­­­­ді­­лами.

Восени 1943 року завершилося формування структури підпільного Українського червоного хреста (УЧХ) і Санітарної служби УПА. Структури УЧХ функціонували в системі «запілля» й мали займатися підбором і підготовкою медичних кадрів, збиранням ліків, медичних матеріалів та інструментів, організацією підпільних лікувальних установ. Так, передбачалося, що на території кожного організаційного «куща» УЧХ створює одну санітарну криївку, забезпечену всіма засобами з догляду за пораненим або хворим, а на території району – один підпільний госпіталь, у якому можна було б розташувати до 15 по­­ранених. Через мережу УЧХ до Санітарної служби УПА було залучено близько 100 фахових лікарів та 150 студентів медичного факультету. Сотні дівчат із жіночої референтури ОУН пройшли спеціальні курси санітарок.

Не маючи за своїми плечима держави, командування УПА робило все можливе для систематичного постачання армії матері­ально-технічними засобами та харчами, намагалося за зразком регулярних формувань налагодити підготовку старшинських і підстаршинських кадрів, забезпечити належний передмобілізаційний вишкіл і створити чітку систему набору молоді до лав УПА.
Більшістю названих вище питань займалися організацій­но-мобілізаційні та господарські референти мережі «запілля» або ОУН. «Оргмоби» спільно з господарськими референтами опікувалися пошуками й складуванням зброї та боєприпасів, постачанням ними відділів, організовували виробничі потужності, які працювали на потреби армії (ремонт зброї, пошиття одягу та взуття, переробка сільськогосподарської продукції тощо), забезпечували харчування бойових відділів. Також самостійно проводили реєстр усіх військово­зобов’язаних, підшуковували потрібних для УПА військових і технічних спеціалістів, дбали про поповнення та комплектування нових повстанських підрозділів.  

Важливим завданням війсь­ково-мобілізаційної референтури (у співпраці з іншими структурами підпілля) було проведення військових вишколів населення (у 1942 році лише в Рівненській області військові вишколи пройшли 10 тис. осіб). Вагома складова останніх поряд із військово-практичними й військово-теоре­тичними заняттями – загальна гуманітарна, політична й ідеологічна підготовка майбутніх призовників. Юнаки здобували доволі ґрунтовні знання з української літератури, вітчизняної та всесвітньої історії, географії, геополітики та ідеологічних основ українського націоналізму. Очевидно, що саме глибока гуманітарна підготовка й усебічна ідеологічна «обробка» значною мірою компенсували брак матеріально-технічних засобів і роби­­­­ли повстанців надзвичайно боєздатними у складних умовах боротьби.

Кадри вирішують усе

Характерною ознакою розбудови УПА за зразком регулярних армій стало створення військових шкіл для підготовки старшинських і підстаршинських кадрів. Загалом було організовано п’ять старшинських шкіл, які випустили близько 700 офіцерів, що зайняли провідні позиції в Повстанській армії. Перша старшинська школа УПА «Дружинники» (керівник – Лев Крисько (Горинь) постала на Поліссі. Її викладачами стали колишні офіцери армії УНР, Червоної армії та учасники Дружин українських націоналістів (легіонів «Нахтігаль» і «Роланд»). Бли­­зько 60 курсантів проходили підготовку від серпня до грудня 1943 року.  

У вересні 1943-го було організовано другу старшинську школу УПА «Лісові чорти» (керівники – Федір Польовий (Поль) і Василь Брилевський (Боровий), яка функціонувала на Волині до січня 1944-го. Після випуску півтори сотні курсантів інструкторський склад школи в лютому було переведено до Карпат у район міста Долина, де було створено третю офіцерську школу УПА «Олені» (керівник – Степан Фрасуляк (Хмель), потім Федір Польовий (Поль). У школі проходили вишкіл 350 курсантів, 230 із яких вчилися за старшинською і 120 за підстаршинською програмами. Підстаршинський випуск відбувся в середині червня 1944-го, старшинський – у липні того самого року.

Важливо зазначити, що радянські органи державної безпе­­ки, які вели боротьбу з УПА від початку 1944-го, вказували на доволі непогану систему підготовки командирських кадрів, що передбачала чотиримісячний курс навчання для офіцерів і двомісячний для підофіцерів. Чекісти навіть не хотіли вірити в те, що повстанських командирів вдавалося якісно готувати в умовах підпілля, а тому надали своєму керівництву недостовірну інформацію, що окрім підпільних шкіл офіцерів УПА готують із допомогою англійців у Канаді(!?).

Керівництво підпілля ОУН і повстанське командування в 1943–1944-му зробили неможливе в контексті закладення основ для майбутньої регулярної армії. Проте, коли на зламі 1942–1943-го лідери визвольного руху дискутували й розробляли плани майбутнього військового будівництва, вони жодним чином не могли передбачити, що вже через рік фронт великої війни перевалить через Дніпро, а до кінця 1944-го цілковито «затопить» базові райони розгортання УПА. Проходження фронту, а за ним і встановлення тоталітарного сталінського режиму з його «всевидячими та всезнаючими» спецслужбами ламали всі раніше погоджені плани.

Усталену структуру УПА (з ме­­тою конспірації та спрощення управління) доводилося постій­­но змінювати, а від окремих атрибутів регулярного війська (як, наприклад, військово-по­­льо­­­­ва жандармерія) відмовлятися. Упродовж 1944–1946 років було повністю розформовано великі повстанські відділи в УПА-«Південь» та УПА-«Північ», а залишки їхнього особового скла­­ду переведені в збройне підпілля ОУН. До кінця 1947-го аналогічний процес завершився на території воєнних округ «Буг», «Лисоня» та «Сян». У ВО «Карпати-Говерля» повстанські сотні (у кадрованому вигляді) діяли до кінця 1949-го, після чого за наказом командування були розформовані, а їхні кадри переведені в збройне підпілля. Однак цікаво, що навіть після фактичного влиття повстанців до структур підпілля було збережено Головну команду і штаби, що могло б допомогти максимально швидко (за сприятливих геополітичних умов) відновити структуру Повстанської армії та розгорнути її в регулярні збройні сили.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено