Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 жовтня, 2013   ▪   Олександр Гогун   ▪   Версія для друку

Щоби любили Сталіна

Як червоні партизани накликали на населення нацистський терор
Матеріал друкованого видання
№ 39 (307)
від 26 вересня, 2013
Щоби любили Сталіна

Днями Україна відзначила введений Леонідом Кучмою День партизанської слави. Торік Віктор Янукович заявив, що під час війни «успіхи збройної боротьби партизанів і підпільників зміцнювали надію людей на визволення, надавали сил вижити». Однак відкриття київських архівів дало змогу пролити світло на те завдання радянських бойовиків і розвідників, про яке дослідники раніше лише висували здогади. Операції диверсантів підштовхували окупантів до знищення цивільного населення. Попри те що архівна ситуація в Росії потребує змін, деякі документи з цього питання вдалося знайти і в Біло­кам’яній.

Поставити під удар населення

З моменту вторгнення відомості про те, що німці влаштовують криваву вакханалію у відповідь на диверсії, потоком надходили до самої верхівки влади, зокрема до шефа НКВД Лаврєнтія Бєрії. Понад те, уже влітку 1941 року про схоже явище писав перший секретар Компартії Білорусії Пантелеймон Пономаренко безпосередньо Сталіну. На думку майбутнього голови Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР), заходи давали зворотний результат: «…Звірства німців ще тісніше згуртували колгоспників навколо колгоспів, радянської влади і партії. Ця обставина є однією з вирішальних у справі розгрому ворога. Селяни… виводять багато підрозділів з оточення через лінію фронту, ризикуючи життям, переховують червоноармійців… незважаючи на те що німці платять жорстокими репресіями, спалюють і розстрілюють за допомогу Червоній армії».

Методи боротьби загарбни­­ків не змінилися і в майбутньому. І щонайменше в одному випадку дії радянських партизанів навіть викликали нарікання представників конкуруючих командних структур.
Інструктор оргінструкторсь­­кого відділу ЦК КП(б)У Іван Миронов у травні 1943 року ознайомився з розташуванням низки формувань між Десною, Дніпром і Прип’яттю. Загальна чисельність загонів, підпорядкованих ГРУ «Центр» під командуванням майора Смирнова та його заступника Кузьми Гнідаша, становила, не рахуючи груп місцевої сільської самооборони, до 2,5 тис. осіб: «Озброєння загонів дуже слабе... Продовольче забезпечен­­ня загонів дуже хороше... Основ­­не джерело продовольчого забезпечення загонів – місцеве населення... Особливих операцій про­­ти німців ці загони не проводили... У деяких загонах, як, наприклад, у загоні імені Чапаєва, стали розвиватися мародерство, пияцтво, зв’язки з жінками й падіння дисципліни... Буквально під носом «Центру» і [його] загонів щодня й безперешкодно курсували ворожі пароплави по Дніп­­ру та Прип’яті Київ – Чорнобиль».

Поширюючи розвідувальну інформацію за межі лінії фронту, Смирнов і Гнідаш створювали видимість активної боротьби з окупантами – усунули місцеву поліцію на доволі великій території: «Центр», піднявши населення в цьому районі і виборами сільрад, і створенням груп самозахисту сіл, зорієнтував його на пасивність боротьби з німцями... У результаті чого під час наступу німців у цьому районі самооборона, не вступаючи в бій, розбігалася, а ті спалювали села й цілковито винищували населення…

«Центру», за даними розвідки загонів, було відомо про концентрацію німців... однак жодних запобіжних заходів для загонів вжито не було. Понад те, загоном т. Таранущенка задовго до наступу німців був убитий німецький майор, у якого виявили низку документів і карту… Села, які підлягали винищенню, були обведені на карті червоним олівцем... Таким чином, свідомо або несвідомо так званий «Центр» [ГРУ] і його керівники поставили під удар населення…»

Засіб виховання патріотизму

Про те, що такі криваві ексцеси були наслідком задуму партизанського керівництва, свідчать матеріали штабів партизанського руху.

На нараді деяких партизанських командирів із головою ЦШПР Пантелеймоном Пономаренком 30 серпня 1942 року один із творців Дятьковської партизанської бригади, що оперувала на Орловщині й Брянщині, Іван Димніков розповів про результати боротьби в самому лише Дятьковському районі: «До 5000 осіб розстріляно, повішено, вивезено до Німеччини. У лісах переховується до 1000 сімей. Я вважаю, піднімати повстання в тилу ворога, особливо в період наближення Червоної армії, необхідно. Це паралізуватиме ворога, завдасть шкоди й сприятиме успішнішому просуванню Червоної армії. Треба сказати, що ми зазнали певних збитків у озброєнні й людей втратили кілька десятків осіб. Але жоден населений пункт не покидали, не вдаривши по ворогу». Усім присутнім було добре відомо, що робили німці з «бандитськими» селами, часто навіть якщо постріли з цих сіл не завдавали окупантам особливих втрат. У стенограмі заперечення не зафіксовані.

На продовження того самого заходу за участю Пономаренка 31 серпня 1942 року Сидір Ковпак повідомив, що в ході першого рейду його загону на територію Східної України агітаторам було поставлено завдання «вести поміж населення роботу, щоб підняти його на повстання». Й одразу ж навів приклад: «Розкажу про бої в Новослобідському лісі. Селяни, після того як противник спалив села і знищив 586 людей, – розстріляв, стратив тощо – і під час бою жінки та діти, що лишилися, підтягували воду бійцям. Я хочу підкреслити, що жоден терор, ніякі страти не зупиняють населення в наданні допомоги Червоній армії».
На цей «позитивний зразок» агітації всі присутні відреагували, зокрема й Пономаренко, мовчанням. Понад те, згаданий абзац стенограми відкреслив на полях голова Українського штабу партизанського руху (УШПР) Тимофій Строкач. Він поставив на документі резолюцію: «[Начальнику оперативного відділу УШПР] т. Погребенку. Ознайомити заступників н[ачальника] ш[табу] і нач[альників] відділів, урахувати в роботі. 24.10.42 р.».

Під час тієї серпневої наради в ЦШПР Ковпак стверджував, що сприяння мирних жителів «...здо­­буте виключно рейдами. На рейдах я хочу особливо зупинитися. Рейди – це безпосередній зв’язок із населенням, піднімаємо населення... піднімаємо дух у населення, й воно переходить на наш бік». Після першого рейду німці вчинили згадані звірства. І в ході другого рейду Сумського з’єд­нання на територію України, за словами Ковпака, його підлеглі почувалися в дружньому середовищі: «…Населення нас прийня­­ло, тож не було сенсу навіть найзатятішому мародерові це (грабіж. – Авт.) робити, тому що його закидали хлібом, молоком. Хочеш їсти борщ – іди їж…»

Через місяць начальник оперативного відділу ЦШПР Сівков розмовляв із начальником штабу білоруського партизанського загону «Месник» капітаном Серьогіним і деякими іншими командирами. Останній свідчив: «Знаючи про те, що партизанів не спіймати, німці в цьому регіоні, де сталася аварія [поїзда], збирають місцеве населення і розстрілюють…

СІВКОВ: Як населення реагує на ці розстріли?

СЕРЬОГІН: Населення переважно на боці партизанів. Якщо вони розстріляли в одному селі 20–30 людей, це викликає злість на німців».
Вказаний фрагмент у тексті старанно підкреслений, а на документі стоїть позначка: «Т[ова­ри­­шу] [нерозбірливо, можливо, «Глєбову»]. П[антелей­­мон] П[оно­­ма­ренко]».

Терор руками ворога

Не дивно, що ще через три місяці начальник ЦШПР спеціальною запискою запропонував вищим політичним лідерам Радянського Союзу, зокрема Бєрії та Сталіну, наслати нацистський терор і на поляків: «У Польщі необхідно розпалити партизанську бороть­­бу. Це крім воєнного ефекту спричинить справедливі втрати тамтешнього населення у спільній боротьбі з німецькими окупантами…»
Дії центрального і республіканських штабів партизанського руху в 1943 році показують: пропозиції Пономаренка про розвиток диверсійної боротьби в По­льщі були схвалені.

Свідчення Петра Вершигори, дане парторганам уже наприкінці 1944-го, демонструє, що і надалі, у 1943-му, в ході Карпатського рейду партизани Ковпака поводилися так само, як у Східній Україні за рік до цього: «Я вже казав своїм хлопцям, найбільшою нашою перемогою буде момент, коли німці спалять хоч одне галицьке село. Пробував я і так: палив мости в селі, проводив агітацію, що німці ходять до них тільки за контингентом і тому ми спалюємо мости. Вони нам допомагали звозити солому до мостів, звалювали її, але від підпалу відмовлялися, ми, кажуть, вам допоможемо, але паліть самі. Одним словом, народ хитрий».

Та й після періоду окупації такої мотивації не соромився Анатолій Янцелевич, командир одного з диверсійних загонів з’єд­нання імені Чапаєва, що оперувало на Київщині, який у розповіді працівникові відділу пропаганди ЦК КП(б)У Березі повідомив: «Ми вирішили зробити операцію в Ходорові (нині Миронівський район Київської області. – Авт.). Нам треба було там порушити зв’язок, знищити склади зерна та продовольства, не рахуючись із тим, що населення можуть розстріляти за німців… Це село в дачній місцевості, населення займалося там спекуляцією, активно співпрацювало з німцями… Ми вирішили, що коли й постраждає частина невин­­­ного населення, то переважно воно допомагало німцям, там було багато кулаків, нетрудових елементів». Напад на Ходорів було здійснено в ніч із 6 на
7 червня 1943 року.

Таке ставлення до жертв простежується і в обміні документами номенклатури обласного рівня. Описуючи подвиги свого колеги, героя Радянського Союзу Віктора Лягіна (Корнєва), начальник управління НКГБ у Миколаївській області Олександр Мартинов підкреслював стійкість колишнього голови миколаївської резидентури під час слідства в СД: «На одному з допитів німці закидали Корнєву, що нібито з його вини загинули 10 радянських громадян, мешканців міста Миколаєва, яких вони стратили як заложників за скоєний диверсійний акт на військовому аеродромі. У відповідь на це Корнєв заявив: «…Ці десять заложників не пошкодували б свого життя для знищення німецьких літаків».

Лишимо на совісті чекістів достовірність змісту діалогу підслідного та німецького оперативника. Важливо інше: така логіка диверсанта заслужила явне схвалення.

Понад те, іноді цей задум не приховували й від самих імовірних жертв майбутніх розправ. За свідченням комісара Димерського загону Київського з’єд­нання імені Хрущова Пилипа Клопотовського, він і його товариші по службі виступили в ролі перевертнів. Спершу група представилася німцями, але на зібранні мешканців села комісар несподівано вбив поліцая. На крики людей: «Ой, ой, що ж ви робите, нас завтра всіх розстріляють» – Клопотовський відповів: «Дуже добре. Що більше вас битимуть, то швидше зрозумієте, що треба йти в партизани».

Прекрасно знаючи про нацистські методи боротьби, органи управління партизанами жодного разу не закликали підлеглих не те щоб послабити, а й якось скоригувати власну бойову та диверсійну діяльність. Радянській агентурі не заборонялося проводити диверсії та теракти в містах. Навпаки, такі накази віддавав особисто кремлівський горець.

Причому операції в містах тоді офіційно замовчувалися. Наприклад, уже в листопаді 1941 року Сталін власноруч вилучив із чорнового варіанта статті «Прав­­ди» про єврейський погром в Одесі згадування про обставини, що передували цій бійні. Йшлося про вибух радянського радіофугасу, що призвів до смерті десятків румунських офіцерів.

Партизанам не давали хоча б рекомендації підривати поїзди й знищувати поліцейські пункти якнайдалі від місць компактного проживання мирних громадян: сіл та хуторів. Оскільки завойовники-расис­­ти вирізнялися пихою та бузувірством, розрахунок Сталіна, його наближених і партизанських командирів виправдався.

Досі жертви розправ, які навмисне спровокували диверсан­­ти, залишені під час відступу за місцем довоєнного проживання, є підпорою неорадянської міфології про червоних партизанів як народних месників. Насправді ж вони підштовхували окупантів до помсти народу.

Про автора: Олександр Гогун – докторант Вільного університету Берліна. Коло наукових інтересів – історія сталінізму та українського націоналізму, Другої світової війни, радянських спецслужб. Автор книжок «Между Гитлером и Сталиным. Украинские повстанцы (2-е изд., 2012) і «Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования» (2012).


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено