Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 липня, 2013   ▪   Володимир Тиліщак   ▪   Інститут археології НАН України   ▪   Версія для друку

«Холоди Скіфії палають полум’ям віри»

Цього року Україна врочисто відзначає 1025-річчя свого хрещення. Проте історія христової віри на наших землях розпочалася набагато раніше – ще у перші століття християнської ери.
«Холоди Скіфії палають полум’ям віри»

Як відомо, першими на сучасних українських землях із вірою у Спасителя познайомилися в осередках античної цивілізації на берегах Чорного моря – Боспорі та Херсонесі. Малознаною, однак не менш цікавою є й інша сторінка з історії раннього християнства на українських землях – поширення нової релігії серед тодішніх мешканців українського лісостепу у IV ст.

У ІІІ ст. н.е., користуючись кризою тодішнього європейського гегемона – Риму, його північно-східні сусіди з сучасних українських земель розпочали військові походи на територію імперії. У них брали участь і місцеві племена: карпи, бастарни, сармати, і прийшлі – готи. Військові загони «варварів» просувалися на Балкани, Грецію та Малу Азію. Поступово у цих війнах на перший план вийшли племена готів, що зайняли провідні позиції у багатоплемінному об’єднанні, яке античні автори за традицією називають «скіфами». Тож в істориків ці походи отримали назву «Готських» або «Скіфських» воєн.

У результаті воєн і переселень на територіях сучасних України, Молдови і Східної Румунії сформувалося нове суспільство, унікальне для того часу. В основі багатоетнічне, воно було відкрите до новизни, особливо до здобутків античної цивілізації. Нові технології, (як, наприклад, гончарство, плуг, ручні жорна), продукти і вироби (вино, скляний посуд) і навіть розваги, що приходили з півдня, стають повсякденністю у суспільстві, яке в археологічних матеріалах відображене черняхівською культурою. В історичних дослідженнях це об’єднання ототожнюють із відомими в писемних джерелах готськими племенами і «державою Германаріха». Основою багатства цієї спільноти було землеробство, а також виплати за мир і службу від Римської імперії і, можливо, посередництво в торгівлі рабами з тією ж імперією.

Тож тогочасні Середнє Подніпров’я і Подністер’я як «новий світ» притягували до себе різних шукачів щастя з доволі віддалених земель. На пам’ятках черняхівської культури відомі вироби і центральноєвропейського, і балтійського, і навіть скандинавського походження. Така відкритість сприяла й толерантності суспільства у світоглядній, релігійній сферах. На черняхівських некрополях сусідять поховання, здійснені за обрядами і трупоспалення, і трупопокладення. Одним з ключових елементів поховальних обрядів більшості цих груп було супроводження небіжчика приношеннями з їжею, що археологічно зафіксовано знахідками в могилах посуду, передусім мисок і горщиків.

Проте у IV ст. на черняхівських могильниках з’являються поховання нового типу. Це – трупопокладення, орієнтовані головою на захід. Ці поховання відрізняються від інших комплексом супроводжувальних речей – вони безінвентарні або ж інвентар обмежено деталями одягу й прикрасами. Порівняно рідкісні знахідки посуду, до того ж він представлений лише кубками (керамічними та скляними) або глеками, тобто посудинами для рідин, і не містить мисок для їжі.

Археологи також відзначають відсутність у цих похованнях язичницьких амулетів та інших речей, яким надавали магічного значення, як, наприклад, підвісок з мушель молюсків, гребенів тощо.

Закономірно виникло питання про походження цього ритуалу. Ще у 1950-их роках знаний московський археолог Ераст Симонович висловив гіпотезу про належність цих поховань християнам.

«Перехід від «північних» поховань, що незрідка супроводжувалися багатим інвентарем, до «західних», майже безінвентарних поховань, був зумовлений еволюцією культових, ідеологічних уявлень», – наголошував свого часу дослідник.

Він звернув увагу на близькість черняхівських поховань до могил на тогочасних християнських цвинтарях римських провінцій Подунав’я. Як і черняхівські, вони орієнтовані головою на захід, безінвентарні або мали обмежений інвентар. Посуд у них також рідкісний і обмежувався переважно скляними кубками і скляними або керамічними глеками.

Розвиваючи гіпотезу про проникнення християнства до місцевого населення Подніпров’я в пізньоримський час, Симонович висловив також припущення, що окремі споруди на черняхівських поселеннях могли виконувати функції християнських храмів. Зокрема цю роль він припускав для великої будівлі, розкопаної ним на поселенні Журавка-Вільшанська на Черкащині. На тлі невеликих жител поселення ця споруда вирізнялася розмірами, орієнтацією та нежитловим характером. Її довжина становила 14 метрів, орієнтована довгою віссю чітко по лінії захід–схід і мала у західному торці підвищення, мов би вівтар. Тож, якщо це припущення Симоновича правильне, то перші християнські храми у Середньому Подніпров’ї було споруджено більш як 1650 років тому.

Гіпотеза про християнське походження черняхівських поховань, орієнтованих головою на захід, підтверджується повідомленнями християнських письменників першої половини першого тисячоліття християнської ери про поширення віри в Спасителя серед північних «скіфів». Щоправда, у цих повідомленнях більше надії і сподівань, аніж точної інформації. Так, відомий християнський філософ Тертуліан на початку ІІІ ст. серед народів, що «покорились Христу», захоплено перелічував: «сарматів, даків, германців, скіфів і понад те, багато племен, областей і островів багатьох нам невідомих, що й перерахувати не в змозі». Або як захоплено писав автор кінця IV ст. Євсевій Ієронім: «Холоди Скіфії палають полум’ям віри».

Проте є і достовірні відомості про поширення християнства серед племен, об’єднаних готами. Знайомство придніпровських і придністровських «варварів» з новим віровченням, вочевидь, відбулося ще під час «Скіфських воєн» ІІІ ст. Християни були серед захоплених в імперії полонених. Зокрема такими бранцями з Малої Азії були предки готського єпископа Ульфіли. Однак тривалий час нове віровчення не знаходило підтримки серед місцевих племен. Хоча вже серед учасників першого Вселенського християнського собору 325 року в Нікеї був і готський митрополит Феофіл, що говорить про існування у готському суспільстві християнської громади.

Ситуація зі сприйняттям християнства тодішніми мешканцями Нижнього Подунав’я, Подністер’я і Подніпров’я, як можна судити, змінилася в 330-их роках. І ці зміни передусім пов’язані зі зміною статусу християнської церкви в самій Римській імперії. Християнство завдяки імператору Константину після Міланського едикту 313 року з переслідуваної стає привілейованою, а невдовзі і офіційною релігією в імперії. Церква отримує всебічну підтримку Константина, який опікується її справами, а християнські єпископи стають його радниками. Навіть більше, імператор проявляє турботу не лише про християн імперії, в орбіту його інтересів входять і християни з-поза її меж. Зокрема відомий лист Константина сасанідському шаху Шапуру на підтримку християн у Персії.

332 року імператор, перейшовши Дунай, завдав поразки готам і змусив їх до миру. З готами було укладено договір. Текст договору не зберігся, але історики реконструюють його. Готи потрапляли в певну залежність від імперії і ставали її федератами. Вони повинні були не пропускати інших варварів до кордонів імперії та надавати військові загони для участі в її війнах. За це отримували від імперії грошові виплати і можливості для торгівлі. Проте, враховуючи щиру опіку Константина християнством, не можна виключати, що в умовах римсько-готського договору 332 року відводилося певне місце і поширенню нової імперської релігії. Тим більше, що, за повідомленням християнського історика Сократа Схоластика, перше прийняття готами християнської віри сталося саме після їхньої поразки.

«Лобіювання» християнізації північних сусідів мало для імперії і суто практичне значення – прийняття християнства наближало варварів до Римської держави, а також зменшувало їхню агресивність, вони, за свідченням християнських авторів того часу, ставали «людянішими». До речі, у готському перекладі Біблії єпископа Вульфіли Книги Царств з історіями воєн не було перекладено, щоб, як відзначалося, «стати на перешкоді любові войовничого народу до битв», а у перекладених ним текстах відсутні деякі поняття, що стосуються військової справи.

Історичні дані дають підстави говорити про доволі широку активність християнських проповідників у справі навернення варварів на північ від Дунаю і Чорного моря. Навіть перелік імен єпископів і проповідників, які діяли серед готів до останньої чверті IV ст., достатньо вагомий. І звичайно ж, наявність єпископів свідчить про існування громади (чи громад), яку вони очолювали. Зокрема збереглись імена таких готських єпископів:

–          Феофіл, митрополит, брав участь у Нікейському соборі 325 року;

–          Ульфіла [прибл. 311–381], найбільш знаний готський єпископ, який переклав Біблію готською мовою;

–          Готтас, про якого відомо, що у 370-их роках він переніс мощі готських мучеників до імперії.

Серед готів також проповідував у 367–369 роках аріанський константинопольський єпископ Євдоксій. Святитель Василій Великий у своїх листах також згадує проповідника Євтихія, який «упокорював варварів силою Духа», і мучеництво якого «проповідувало про непошкодженість віри, що там (на північ від Дунаю. – Ред.) утвердилась».

Серед проповідників у готів історія зберегла імена Авдія, який «йдучи у саму середину Готії просвітив християнським вченням багато готів, і з того часу в самій Готії виникли монастирі», та його послідовників Сільвина й Уранія. У джерелах наголошується на тривалому перебуванні Авдія та авдіан серед варварів.

Як видається, географія діяльності представників різних напрямів християнства у варварському суспільстві, очолюваному готами, не обмежувалася Подунав’ям. Зокрема дискутується розміщення готської митрополії Феофіла; обґрунтованою є гіпотеза про кримську чи причорноморську її локалізацію. Не відомо також, яких територій сягнув Авдій і його послідовники у своїй місіонерській діяльності (висловлювалися припущення про Подністер’я з його печерними християнськими пам’ятками). На межі IV–V ст. християнська громада на чолі з єпископом існувала і в кримських готів.

Проте відсутність на черняхівських пам’ятках знахідок предметів християнського культу змушує багатьох вчених сумніватися в реальності прийняття частиною тогочасного населення України християнства. Зокрема, на думку старшого наукового співробітника Інституту археології Національної академії наук Олега Петраускаса, нове віровчення не мало системного характеру і не набуло масового поширення серед варварів.

– «Християнство трималось серед варварів на авторитеті особистостей (Ульфіла, Авдій) і закінчувалося вигнанням проповідників та їх послідовників за межі земель язичників», – припускає вчений.

Зрештою, Симонович також вважав, що питання проникнення християнства до черняхівських племен ще не вирішено.

– «На сьогоднішньому рівні знань питання про прийняття християнства частиною місцевого населення в римський час остаточно не може бути вирішене, але як гіпотеза, що до відомої міри обґрунтована, повинна бути поставлена і має право на існування», – зазначав дослідник.

Тож чи справді у Журавці-Вільшанській у IV ст. був християнський храм на сьогодні доводиться лише гадати, адже археологічні джерела далеко не завжди можуть дати однозначну відповідь. Як зауважив відомий український археолог Михайло Брайчевський: «Заперечувати вірогідність такої інтерпретації немає підстав, але й наполягати на її безумовності передчасно».

Сподіваємося, подальші археологічні дослідження дадуть необхідні відповіді.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено