Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 липня, 2013   ▪   Леонід Залізняк   ▪   Версія для друку

Парадокси трипології

Чому міф про трипільців як перших українців і творців найдавнішої земної цивілізації не тільки не возвеличує Україну, а й грає на руку прихильникам «єдіной і нєдєлімой»
Матеріал друкованого видання
№ 29 (297)
від 18 липня, 2013
Парадокси трипології

За два десятки років незалежності українська наука ще не утвердила в суспільній свідомості українців загальновизнану концепцію походження нашого народу. Серед версій україногенезу, що змагаються між собою за прихильність громадян, особливо популярна трипільська, яка розквітла в середовищі патріотично налаштованих аматорів. Незважаючи на повне неприй­няття фахівцями цього квазінаукового покруча та його неод­норазову критику різними дослідниками, зокрема й автором цих рядків, той відверто фантастичний міф має вельми широке коло прихильників серед свідомих українців.

Автохтони проти міграціоністів    

Кількість літературних фантазій на цю тему не піддається обліку, утворюючи окремий квазінауковий жанр україністики, що дістав назву «трипологія». Сучасні трипологи – непохитні автохтоністи, що категорично заперечують давно очевидне для фахівців балкано-дунайське коріння трипільської культури. Цій непатріотичній, на їхню думку, позиції «запроданців»-міграціо­ністів вони протиставляють школу патріотичних автохтоністів, які не тільки не визнають загальновідомих балкано-дуна­й­сь­ких генетичних зв’язків Трипілля, а й вважають Україну батьківщиною землеробства та скотарства, а Трипілля – давньоукраїнською державою, матір’ю всіх цивілізацій.

Не оперуючи належною мірою науковими джерелами, трипологи для зміцнення своїх позицій зараховують до автохтоністів таких авторитетів минулого, як Михайло Грушевський, Микола Біляшівський, Вадим Щербаківський, Валентин Даниленко, Олег Кандиба-Ольжич, Віктор Петров та ін. Однак згадані поважні дослідники не тільки не вважали трипільців українцями, а Трипілля автохтонним в Україні, вони ще й бачили його джерела в Подунав’ї, на Балканах та в Малій Азії, отже, були прибічниками міграційної теорії.

Що ж до проголошення України батьківщиною землеробства, то й тут трипологи знову таки помиляються. Адже найдавніші його сліди у вигляді відбитків зерен на черепках неолітичного посуду на наших землях датуються близько 7,5 тис. років тому, у Східній Греції – більше ніж 9 тис., а на Близькому Сході – понад 11 тис. років тому. Крім того, дикі пращури найдавніших культивованих рослин (пшениця, ячмінь, бобові), які вирощувала неолітична людність Європи (трипільці в тому числі), та перших доместикованих тварин (вівці, кози) відомі лише на Близькому Сході й абсолютно відсутні на території України. Вони потрапили до нас уже в одомашненій формі з пам’яток неоліту Подунав’я не раніше ніж у VI тис. до н. е.

Як відомо, культура Кукутені-Трипілля сформувалася понад VII тис. років тому на території Румунії, звідки її носії просунулися на Правобережну Україну. Отже, прибічникам трипільської версії походження українців доведеться визнати, що ми родом із Румунії і не є корінним етносом в Україні. До того ж постає питання, чому трипільці, власне, були українцями, а не стародавніми румунами, як це стверджують румунські ультрапатріоти?

Неможливість виведення українського народу безпосередньо з Трипілля пояснюється й неодноразовою зміною населення на теренах Правобережної України у післятрипільський час. Уперше культурно-історичний процес на території поширення трипільської культури перервався в добу бронзи в ІІІ–ІІ тис. до н. е. У цей час Правобережжя з півночі заполонили войовничі племена культур шнурової кераміки, а з півдня – скотарі ямної культури. Залишки трипільського населення, схоже, були поглинуті в ході експансії згаданих індоєвропейських народів.

Якщо трипільці були українцями, то ми найдавніші серед народів світу й народилися 7,5 тис. років тому. А це суперечить науковим даним. Після тривалого перебування в статусі «молодшого брата» нам кортить бути найстаршим із-поміж усіх народів, якому всі інші завдячують світлом цивілізації. Відомий археолог і поет Борис Мозолевський незадовго до смерті висловився щодо трипільської версії походження українців: «Чого ми такі нерозумні, що хочемо бути старшими за всіх. Адже чим старший, тим ближчий до могили».


Народи, як і люди, не живуть вічно. Це добре відомо археологам, що досліджують рештки культур десятків етносів, які мешкали на території нашої держави до появи тут українців: кіммерійців, скіфів, сарматів, готів, гунів, аварів, хозарів, печенігів, половців. Вони пройшли свій життєвий цикл від народження через пасіонарний розквіт (за Львом Ґумільовим), постаріли й поступилися місцем молодшим етносам. То чи варто всіма правдами і неправдами записувати українців до числа дряхліючих народів-пенсіонерів?

Водночас було б неправильно заперечувати будь-яку роль трипільців в україногенезі. Як й інші згадані стародавні народи, що перебували на території сучасної України, трипільці не були й українцями, але певною мірою є нашими пращурами. Ймовірно, деякі елементи традиційної культури, що мають близько­східне походження (релікти культів священного бика, небесного змія, глинобитна хата-мазанка), потрапили в український етнокультурний комплекс як спадщина трипільців. Ці самі джерела має архаїчна лексика близькосхідного походження в індоєвропейських мовах, зокрема в українській.

Елементи культури не тільки трипільців, а й багатьох інших стародавніх народів, що мешкали на території України, стали органічними складовими неповторного українського етнокультурного комплексу, який, на нашу думку, склався в ранньому середньовіччі. Саме в цей час формувалася етнокультура більшості великих народів середньої смуги Європи: французів, англійців, німців, сербів, хорватів, чехів, словаків, поляків та ін. (див. Тиждень, № 50/2012).

Отже, ми не кращі, але й не гірші за інші народи Європи. Наш етногенез – це об’єктивний процес, зумовлений універсальними законами етнотворення континенту. Оцінювати ж концепції походження українців чи будь-якого іншого народу з погляду патріотизму, романтичних сентиментів чи політичної доцільності безглуздо, непродуктивно, а часом і небезпечно. Яскраві приклади такого підходу бачимо в сучасних трипологів-міфотворців.

Священна трипільська Аратта

Останніми роками апологетом антинаукової фантастики на трипільську тему став «народний академік» Юрій Шилов, який виклав її суть у своїх численних брошурах («Победа» (2000), «Праслов’янська Аратта» (2003), «Чого ми варті» (2006)). Особливо не переймаючись аргументацією і не приховуючи власних месіанських амбіцій, «Спаситель людства» (як він себе називає) сміливо виводить усі відомі світові цивілізації Старого і Нового світів з трипільської культури.

Після двох років плідної праці в «Российском общенародном движении», що бореться з «колониальной экспансией Запада… за объединение братьев-славян в единое экономическое пространство и оборонный союз на территории бывшего СССР», Юрій Шилов повернувся з Москви до Києва й активно пропагує свою політизовану казку про найдавнішу у світі трипільську державу Аратту. «Включивши екстрасенсорику і ясновидіння», «історик-археолог» дійшов висновку, що Трипілля-Аратта була не тільки матір’ю всіх стародавніх цивілізацій (Шумер, Єгипет, Китай тощо), а ще й колискою трьох братніх народів: українців, росіян та білорусів. Після її розпаду (звичайно ж, зі злої волі сусідів – підступних євреїв, хитрих греків, латинян) частина трипільців пішла в болота Полісся й започаткувала білорусів. Домосіди лишилися в Україні й стали пращурами українців. Росіяни ж, за Шиловим, є нащадками найактивнішої частини трипільців, які нібито сіли на кораблі крито-мікенського типу і подалися до Малої Азії, де заснували легендарну Трою.

Після спалення Трої греками її захисники трипільці-росіяни втекли до Італії. Пропливаючи повз Грецію, вони побачили там чорнявих людей, яких назвали «граками». На думку Юрія Шилова, саме так виник етнонім «греки», а легендарний герой Одіссей, виявляється, звався так, бо був родом з Одеси! Отакої!

На Апеннінському півострові присутність росіян фіксує етнонім «етруски», що, за Шиловим, значить «это русские». Хитрі латиняни, будуючи Римську імперію, вигнали бідних етрусків, і ті попливли світ за очі до холодної Скандинавії, де прославилися під іменем норманів-вікінгів. Пізніше ці літописні вікінги-варяги нареш­ті повернулися на свою колишню трипільську батьківщину в Подніпров’я, де започаткували державу Русь. Але й тут варяги-великороси довго не всиділи й після татарського погрому Києва 1240 року помандрували на Верхню Волгу будувати Російську імперію. Тож остання, за Шиловим, є «прямой наследницей древнейшего государства Аратты, и следовательно хранительницей етнокультурного корня индоевропейских народов и земной цивилизации вообще. С крушением Российской империи начался смертоносный процесс», який загрожує всьому людству, і зупинити його можна лише об’єднанням Росії, Білорусі та України. «Братьев-славян» знову закликають гуртуватися навколо Москви як запоруки збереження індоєвропейської цивілізації, єдиної надії «на построение коммунизма грядущого» проти натиску ненависних Заходу та Сіону.
Не коментуючи абсурдних та бездоказових марень «спасителя людства» Юрія Шилова, варто звернути увагу лише на їхній відвертий неоімперський характер. Виявляється, трипільська археологічна культура – це та сама пріснопам’ятна «колиска» трьох братніх народів, що розпалася зі злої волі сусідів. Однак трипільській колисці східних слов’ян не 1000 років, як давньоруській, а 7000, що, звичайно, зобов’язує до чергового «единения», зрозуміло, з ким, під ким і проти кого.

Так квазіпатріотична трипільська версія походження українців, яка нібито має піднести Україну в очах сусідів, трансформувалася в черговий банальний історичний міф, що знову тягне нас у старе імперське стійло «єдіной і нєдєлімой». Ця шовіністична маячня зібрала під свої прапори значну частину свідомого українства –  від мрійливих романтиків до деяких знаних політиків і народних депутатів.

Дивує не політична гнучкість «православного академіка оригінальних ідей», а діалектична терпимість деяких наших патріотів, зокрема й кількох нардепів, які морально та матеріально підтримали цю одіозну фігуру, що українським коштом не тільки дискредитує українську науку, а й наполегливо бореться проти незалежності України.

Чи возвеличить Україну трипільська міфологія?

Можна почути, що трипільський міф піднесе престиж Української держави в очах сусідів і згуртує українців. Однак не варто очікувати позитиву, коли брутальним насиллям над історичною реальністю намагаються звеличити свою країну за допомогою псевдоісторичної міфології, яка не має стосунку до реальної історії цієї країни. Адольф Гітлер спробував причепити до німецької історії яскравий арійський сюжет, який є частиною далекого минулого Індії, але жодним чином не пов’язаний із Німеччиною. Що з цього вийшло, добре відомо. Дискредитованими виявилися німецька наука, Німеччина і навіть ні в чому не винні давньоіндійські арії, до проблеми яких вчені й понині не наважуються наблизитися.

Інший приклад – ультрапатріотичні румуни починають свою історію також від культури Кукутені-Трипілля або від заснування Риму, стверджуючи, що не румунська мова походить від латини, а навпаки. Чи підвищила ця абсурдна фантазія румунську націю над сусідами? Питання риторичне.

Усі спроби прикрасити історію свого народу, навіть із найкращих патріотичних міркувань, як показує світовий досвід, мають зворотний ефект. Рано чи пізно неправда стає очевидною, що боляче б’є по престижу країни. Тому трипільсько-український міф не піднесе Україну, як сподіваються його прихильники, а, навпаки, опустить її в очах сусідів, дискредитувавши нашу науку й зробивши країну посміховиськом в очах цивілізованої Європи.

Від наших науковців можна почути, що дискутувати з прибічниками міфологічних фантазій на кшталт священної Аратти Юрія Шилова немає сенсу, бо вони не стосуються науки. Однак ігнорувати цю проблему теж небезпечно. Не діставши належної фахової оцінки, дикі фантазії аматорів на історичні теми мають небезпечну тенденцію поширюватися в суспільстві, потрапляючи на сторінки не лише «жовтої» преси, а й підручників, і викривляти історичну свідомість наступних поколінь.

Замішана на постколоніальному комплексі меншовартості, квазіпатріотизмі, аматорстві та зрозумілій недовірі до офіційної науки, трипільська версія україногенезу є типовим прикладом псевдонаукової міфотворчості. Користь від неї Україні сумнівна, а шкода очевидна. Вона не тільки не наближає нас до істини, а, навпаки, зводить на далекі від історичних реалій манівці.

Про автора:
Леонід Залізняк – український учений, завідувач відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАНУ, представник України в Комісії з палеоліту Міжнародної спілки протоісториків. Автор праць «Нариси стародавньої історії України» (1994), «The Swidrian Reindeer-Hunters of Eastern Europe» (1995), «Від склавинів до української нації» (1997), «Найдавніше минуле України» (1997), «Передісторія України Х–V тис. до н. е.» (1998), «Фінальний палеоліт північного заходу Східної Європи» (1999), «Первісна історія України» (1999), «Походження українців: між наукою та ідеологією» (2008) тощо.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
Kuadriga, сюда, читать на УкрНет, Погода в Нижнем Новгороде на сегодня
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено