Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 червня, 2013   ▪   Костянтин Рахно   ▪   Версія для друку

Шлях берендея. Загадковий кочовий народ берендеїв пов’язав між собою Україну, Угорщину, Балкани, Росію та далекі степи Центральної Азії

Із-поміж народів, які ходили українською землею, не всі стали предками українців. Хоча були серед них ті, хто жив на теренах України досить довго, контактував із праукраїнським населенням і навіть прославився, закарбувавши своє ім’я в історії. Одні з тих, кому навіть після зникнення судилася довга пам’ять, – легендарні, напівказкові берендеї.
Матеріал друкованого видання
№ 23 (291)
від 13 червня, 2013
Шлях берендея. Загадковий кочовий народ берендеїв пов’язав між собою Україну, Угорщину, Балкани, Росію та далекі степи Центральної Азії

Етнос із чудернацькою назвою

Про цей тюркський народ відомо не так і мало, одначе він залишається загадкою. От хоча б його химерна назва – що вона означає? Окремі науковці пояснюють етнонім «берендеї» за допомогою гіпотетичного давньотюркського слова зі значенням «підкорятися», інші тлумачать його як «ті, що віддали себе», ще дехто виводить цю назву від тюркського терміна на позначення найкращої сталі, шаблі, кинджала з переносним значенням «мудрі», «славетні». Осібно стоїть гіпотеза, за якою берендеї були іранського походження, а в основі їхньої назви лежить скіфо-сарматське й загальноіранське «фарн» – «щастя, удача». Так вийшло, що до історичної долі цього народу пасують усі перелічені тлумачення.

Із берендеями пов’язували групу беш-бьорон у киргизів і рід кьок-бьорон у казахів, плем’я беленджерів та хозарське місто Беленджер на Кавказі, народ байандур, що його перський історик ХІ століття Ґардізі відносить до кімацького племінного союзу. Автор першого тюркського словника Магмуд Кашґарі вважав їх огузьким підрозділом. У будь-якому разі достеменно відомо одне: берендейський народ прийшов зі сходу.

«Ті, що віддали себе»

Уперше кочову орду берендеїв згадано в руських літописах 1097 року, коли вони разом із народами огузького походження – торками й печенігами – пішли на заклик осліпленого теребовлянського князя Василька Ростиславича. Тоді ж Берендич згадується як власне ім’я торкського най­манця-ката. Проте російський історик Васілій Татіщев, який спирався на недоступні нам нині манускрипти, стверджував, що вже 993-го торки й «берендичі» були союзниками великого князя київського Володимира Святославича у війні з печенігами.

1105 року берендеї, як і деякі інші тюркські народи Причорномор’я, зазнали поразки від новоприбулих половців і подалися на Русь. Їхні племена вели кочовий скотарський спосіб життя: влітку блукали зі своїми стадами й згаданими в літописах критими возами-вежами, а зимували поблизу якихось руських міст. У самих містах вони не мешкали, про змішування з русинами чи навернення до християнства літописці мовчать. Берендеї лише несли прикордонну службу й вирушали в походи з руськими князями, прийнявши їхнє покровительство. Подеколи діяли разом з іншими тюрками. Від решти найманців відрізнялися особливою жорстокістю щодо сусідів-степовиків.

Це був самостійний народ, на що вказує і його чисельність: у Київському князівстві відомі загони берендеїв із 1500, 2100 і навіть 30 тис. осіб. «Але, мабуть, з такими великими масами турецьких (тобто тюркських. – Ред.) колоністів Мономах (князь київський у 1113–1125 роках. – Ред.) собі не міг дати ради – почалися, видно, непорозуміння, конфлікти, і в результаті якась частина сих осадників дуже скоро вернулася назад в степ», – писав академік Михайло Грушевський. В Іпатіївському літописі сказано, що 1121-го Володимир Мономах прогнав берендеїв із Русі, а торки й печеніги «пішли геть самі». Із грецьких джерел відомо, що ці племена перейшли Дунай і вдерлись у балканські землі Візантії, спустошуючи їх направо й наліво.

Наслідком візантійсько-тюркської війни стало розселення розбитих кочовиків за Карпатами та на Балканах. Особливо гостинно до них поставилися в Угорщині – мадяри й самі колись були номадами, тож радо приймали до себе мандрівних воїнів, а надто тих, хто був вороже настроєний щодо слов’ян. Там оселилися не лише розбиті хозари, печеніги, половці, а й берендеї. Ще в 1305 році у Толнському комітаті в Угорщині документами відзначена terra Berencz – «Земля берендеїв». Чимало населених пунктів і в наш час мають там назви Беренч, Беренд, Берент, Бьорьонд, Берень і похідними від них. За середньовіччя існував і угорський шляхетський рід Берендеїв, відомий він і в Румунії.

Вигода понад усе

Історія степовиків, що залишились у меншості на Русі, тим часом тривала. У 1155 році берендеї, що перебували на службі в Юрія Долгорукого під час його київського князювання, захопили в полон багато половців. Уцілілі подались у степ по допомогу, підійшли до Києва й попросили князя, щоб той наказав найманцям повернути полонених. Долгорукий тільки руками розвів, бо ж берендеї відмовилися: «Ми вмираємо за Руську землю з твоїм сином і голови свої складаємо за твою честь, а бранці – наша власність». Таким чином вони відстояли своє право на військову здобич і помсту.

Водночас особливою вір­ністю степовики не вирізнялися, вони мали власну систему цінностей, де все вимірювалося вигодою. Під 1156 роком літопис зберіг для нас імена віроломних берендейських воєвод Тудора Сатмазовича, Каракоза (чи Варакоза) Мнюзовича і Караса Кокея. Маючи міста для зимівлі над річкою Россю, вони прохали в київського князя Мстислава Ізяславича дати їм іще по кілька інших як плату за зраду з боку їхнього попереднього володаря Ізяслава Давидовича. Кочовики допомагали руським князям тільки тоді, коли це було їм на користь.

1169-го син Юрія Долгорукого від половчанки Андрій Боголюбский, який мав іще й тюркське ім’я Китай, захопив і сплюндрував Київ, отримавши владу над Руссю. Цей владолюбний і хижий володимиро-суздальський князь мав великий авторитет у степовиків, навіть у диких половецьких орд, адже був онуком хана Аєпи. Очевидно, він знав і любив тюркські звичаї, жив за моральними нормами кочовиків. Берендеї, зрадивши разом із торками Мстислава та його союзників, перейшли на бік Андрія і спалили Києво-Печерську лавру. Відтоді вони надзвичайно віддано служили йому та його братові Михайлу у війнах проти деяких половецьких кланів. Північна Суздальщина, де панувало право сильного, почала дуже вабити цих войовничих кочовиків.

1183 року допоміжні загони берендеїв вирушили в похід із князями Святославом Київським, Рюриком Ростиславичем та іншими. проти половецького хана Коб’яка. Під керівництвом переяславського князя Володимира Глібовича вони здійснили відважний кидок, але мало не потрапили в оточення на річці Оріль.

Одна з останніх згадок про цей степовий народ стосується  Київщини. З посиленням Володимиро-Суздальського князівства берендеї дедалі більше полишали Придніпров’я і йшли на службу до нових князів – нащадків Андрія, у жилах яких текла тюркська кров і які легко знаходили спільну мову з номадами. Так вони опинились у дрімучому Заліссі, де тубільне населення теж не було слов’янами.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Рік тому 23 травня було вбито командира бригади «Прізрак» так званої «ЛНР» Олексія Мозгового. Його машина спочатку була підірвана на керованому фугасі, а після - розстріляна з кулеметів. Офіційної версії загибелі досі немає, як і будь-яких результатів з боку псевдослідства «МДБ ЛНР». Відразу ж відповідальність за його смерть поспішили взяти на себе партизани загону «Тіні». І з того самого моменту не вщухають пристрасті навколо його смерті.
    24 травня, Павло Василів
  • 5 квітня 1918 року над міською думою Єлисавета, де тепер знаходиться Кіровоградська обласна держадміністрація, вперше замайорів синьо-жовтий або, як тоді називали, жовто-блакитний прапор.
    24 травня, Максим Сінченко
  • Швейцарський політолог, спеціаліст з державного адміністрування Андреас Ладнер в інтерв’ю для Тижня розповів про практики децентралізації та прямої демократії, їхній зв’язок та прямий вплив на ухвалення рішень в країні, а також взаємозалежність рівня життя з делегуванням владних і фінансових компетенцій від центрального на локальні рівні.
    24 травня, Ганна Трегуб
  • Пенсійні проблеми стосуються всіх, і не тільки пенсіонерів
    24 травня, Віталій Мельничук
  • Науковці знайшли спосіб спостерігати за трендами в еволюції людини
    24 травня, The Economist
  • Війна — поняття неймовірно багатобічне. У наш час ми маємо прекрасну нагоду спостерігати всю її різноманітність. Практично для кожного є очевидною війна на Донбасі з її матеріальними наслідками та нівеченням людських доль. Для багатьох безсумнівним є факт інформаційної війни. Але зовсім небагато наших громадян усвідомлюють наслідки, до яких вона призводить.
    24 травня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено