Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 червня, 2013   ▪   Ігор Дерев’яний   ▪   Версія для друку

Вірус спротиву. Повстання в Норильському таборі стало першим кроком до розвалу найцинічнішого винаходу комунізму

Розпочате українськими політв’язнями повстання в Норильському таборі стало першим кроком до розвалу найцинічнішого винаходу комунізму – системи ГУЛАГу
Матеріал друкованого видання
№ 21 (289)
від 30 травня, 2013
Вірус спротиву. Повстання в Норильському таборі стало першим кроком до розвалу найцинічнішого винаходу комунізму

Тоді як увесь світ пере­осмислював після війни мілітаристську ідеологію, повертаючись до ідей гуманізму, принципи якого відобразилися в Конвенції ООН «Про права і свободи людини» (грудень 1948 року), тоталітарний Радянський Союз із сумнозвісною системою концентраційних таборів ГУЛАГу мав вигляд доволі «екзотичний». Понад те, 1948-го в системі ІТЛ (рос. «исправительно-трудовые лагеря») виокремили табори спеціального призначення – так звані особлаги («лагеря особого назначения») для ізоляції «особливо небезпечних державних злочинців» (див. довідку). Після Другої світової це були переважно полонені учасники збройного спротиву радянському режимові: підпільники ОУН, вояки УПА, балтійські «лісові брати», польські аківці та ін.

Життя в особзоні

У житлових частинах особлагу запроваджували режим, близький до тюремного: ґратували вікна, замикали двері бараків на ніч, забороняли покидати їх у неробочий час. Житлової площі на особу в 1948 році було там удвічі менше, ніж в ІТЛ, – 1 м2. В’язнів цих таборів використовували на особливо важких роботах, зокрема у видобувній промисловості та на будівництві промислових і житлових об’єктів. Свавілля представників таборової адміністрації, вояків ВОХР (рос. «военизированная охрана») чи конвоїрів МГБ було безмежним, а головне – безкарним. Спецтабори виявилися заключним і водночас найцинічнішим винаходом сталінізму в довголітній історії ГУЛАГу – системи, призначенням котрої було моральне, а відтак і фізичне знищення людини.

Читайте також: Норильський вірус непокори

Іще одним інструментом знущань із в’язнів стали кримінальні злочинці. В особлагах, згідно з офіційними документами, кримінальників (таборовим жаргоном «урок», «уркаганів», «блатарів») бути не мало, одначе туди спеціально направляли окремі їхні групи. В ІТЛ існувала така практика: адміністрація закривала очі на свавілля блатних щодо політичних. А перші, своєю чергою, залякуючи других, установлювали бажану для начальства дисципліну в таборі. В особлагах групи карних злочинців були в меншості – 1:5. Представники адміністрації призначали їх на легшу працю, переважно в межах таборової зони, й за виконання трудової норми видавали повний харчовий пайок. Це робили, щоб забезпечити кримінальникам належний фізичний стан для виконання їхнього головного призначення (підтримувати дисципліну й «порядок» в особлагах). Таким чином, таборове керівництво «не помічало» звичного для блатних способу життя: крадіжок речей у політичних, психологічного цькування, фізичних знущань, а часом і вбивств.

Однак ситуація ставала іншою після прибуття до особлагів колишніх підпільників ОУН та УПА, які змінили її на свою користь і захопили зону. «Не знаю, де як (різали в усіх особлагах, навіть в інвалідному Спаську!), а в нас (Кенгір) це почалось із приїзду дубовського етапу – переважно західних українців, оунівців, – писав Алєксандр Солженіцин. – Для всього цього руху вони зробили дуже багато, вони ж таки й зрушили віз. Дубовський етап привіз до нас бацилу спротиву… вони в Дубовці роззирнулися, вжахнулися від цієї сплячки та рабства та й потягнулися до ножа… Закон ставав зрозуміліший, але новий, дивний закон: «Помри цієї ночі той, у кого нечисте сумління!» Тепер убивства зробилися частішими, ніж утечі за їх найкращих часів. Вони ставалися впевнено й анонімно: ніхто не йшов здаватися зі скривавленим ножем; і себе, і ніж берегли для іншої справи. Улюблений час – о п’ятій годині ранку, коли бараки відчиняли поодинокі наглядачі, що йшли собі далі, а в’язні ще майже всі спали, – месники в масках тихо входили до наміченої секції, наближалися до потрібної вагонки й неминуче вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся й дико верещав або навіть іще сплячого».

На початок 1950-х зони було розділено на дві частини. Безпосередньо серед невільників панував свій уклад – чітке розмежування території між політичними та кримінальними. За межами зони адміністрація жила своїм трибом. Однак ситуація нагніталася: в’язні вимагали змін режиму, а тюремники старалися повернути втрачений авторитет. Так, із метою наведення порядку з Пєсчлагу (м. Караганда, Казахстан) восени 1952 року перевели до Горлагу близько 1200 в’язнів із Західної України, засуджених за антирадянську діяльність. Саме цей контингент став каталізатором вибуху в Норильському таборі.

Під прапором свободи

Після смерті Сталіна в березні 1953-го та в передчутті амністії політичні в’язні радянських таборів очікували не просто змін, а перегляду кримінальних справ та звільнення. Хоча за беріївською амністією й було випущено на волю близько 1 млн із 2,5 млн в’язнів, однак політичних особлагів це не стосувалося. Обурені в’язні норильського Горлагу першими розпочали страйки в таборах особливого призначення, високо піднявши чорний прапор свободи. Згодом це знамено стало символом інших повстань – у Воркуті 1953 та Кенгірі 1954 років.

Для «наведення порядку» за вказівкою начальника Горлагу генерала Івана Сємьонова 21 травня 1953-го в 2-ге таборове відділення перевели групу кримінальних зеків. Вони були озброєні ножами, тож наслідком стала різанина з багатьма жертвами. Однак навіть після цього політичні не припинили страйку. 25–26 травня «вохра» двічі стріляла в колони в’язнів у 1-му, 4-му та 5-му таборових відділеннях – було кілька вбитих та багато поранених. Після цього, власне, й розпочалося Норильське повстання, яке тривало від кінця травня до початку серпня 1953 року і через тиждень після початку перетворилося на масове: станом на 5 червня страйкували вже шість таборових відділень – 16 379 осіб.

Читайте також: Алла Макарова: Українці зіграли першу скрипку у Норильському повстанні

Організація спротиву мала чітку структуру: в’язні організували «комітети», котрі діяли відкрито й регламентували обов’язки страйкарів. У кожному бараці призначили відповідального за проведення виступу – саме ці люди формували провід страйку в таборовому відділенні. Загалом у кожен «комітет» входило до 20 осіб. Проте, як з’яcувало радянське слідство 1956 року, були в лагвідділеннях і законспіровані групи реальних організаторів та керівників повстання, виявити кот­рих не вдалося. «Комітети» виникли за кілька днів після його початку як необхідна й вимушена форма організаційного характеру. Однак вони дія­ли за чітким заздалегідь відпрацьованим планом, що й наштовхнуло слідчих на думку, що «комітети» були тільки виконавцями рішень законспірованої групи.

Повстанці різних відділень узгоджували свої дії, передаючи інформацію через довірених осіб, так само як це робили в підпіллі ОУН. Загал в’язнів повідомляли про заходи поширенням листівок. До оборони від імовірного вторгнення готувалися заздалегідь: виготовляли саморобну холодну зброю – ножі, дрючки. Адміністрація концтабору та МВС СРСР намагалися використати різноманітні засоби для придушення виступів в’язнів, зокрема й виняткові. Головне своє завдання таборове керівництво вбачало в тому, щоб вивести в’язнів із бараків, поділити їх на менші групи по 100 осіб, а відтак схопити активних учасників та організаторів повстання. Для цього в зону вводили охоронців із кийками, котрі й мали провести арешти.

Однак ті спроби не виявилися вдалими: в’язні організували свої загони для самозахисту. Щоб зламати опір, начальство застосувало апробовану практику використання груп озброєних зеків. Однак повстанці передбачили його хід і успішно відбили напад. За свідченнями очевидців, урки втікали й просили допомоги у «вохри»: «Спасайте, бандеровцы нас режут!»

Страйк затягнувся, і розгублені партійні функціонери вдалися до безпрецедентних заходів: уперше за десятки років вони пішли на поступки повсталим і створили спеціальну комісію МВС СРСР на чолі з полковником Міхаілом Кузнєцовим, яка 5 червня прибула з Москви до Норильська. Вона мала завдання будь-що припинити страйк. Представники адміністрації транслювали по радіо промову голови комісії, що мала на меті утихомирити в’язнів і нормалізувати ситуацію в особлагу. Кузнєцов запевняв повстанців, що їхні вимоги (перегляд справ, зменшення тюремних термінів, скасування особливого режиму тощо) будуть узгоджені з керівництвом СРСР і виконані. На частину арештантів це справило вплив: у 1-му відділенні Горлагу переконані промовою невільники самі виказали адміністрації організаторів і припинили страйк.

Комісія задовольнила деякі вимоги страйкарів стосовно таборового режиму й паралельно розпочала підготовку до ліквідації повстання, мовою чекістів «строгих волынок». На початок серпня воно було придушене в 1-й, 2-й, 4-й, 5-й та 6-й зонах.

Упокорення з наслідками

Придушення відбувалося різними способами. Окремим кроком була демонстрація сили адміністрацією таборів: у Горлагу розширили так звану заборонену зону («запрєткі»), щоб залякати в’язнів, бо це давало змогу воякам ВОХР відкрити вогонь на ураження по страйкарях, які туди заходили.

Були у приборканні повстання й виняткові акції, як-от застосування водометів у 6-му жіночому та зброї в 1-му відділеннях Горлагу. В 6-му адміністрація використала три пожежні машини, які струменем води від трьох до восьми атмосфер розігнали ув’язнених, після чого було введено охорону табору на територію зони й ізольовано організаторів страйку.

Читайте також: Українські повстанці в ГУЛАГу: боротьба триває

У 1-му відділенні Горлагу війська МГБ захопили зону, відкривши вогонь. 11 в’язнів було вбито, 14 тяжко поранено (12 із них померли), 22 особи дістали легкі поранення. Найдовше тривав опір у 3-му таборовому відділенні. 4 серпня 1953 року відбувся штурм 3-го табору. Вояки 4-го дивізіону військової частини № 7580 вдерлися на територію зони й розстріляли страйкарів. За офіційними даними, під час придушення страйку було 4 убито й 14 поранено. За неофіційними – 4 серпня загинуло до 150 в’язнів.

Попри те що влада придушила теренах в Горлагу, воно стало найпершим проблиском надії на свободу й прикладом боротьби за неї на безкраїх теренах «архіпелагу ГУЛАГ». Тамтешні події поширили бацилу спротиву по всій системі. У чекістських звітах Норильського ІТЛ за 17 липня 1953 року наведено інформацію про придушення «волинок» у 5-му, 6-му, 13-му й 35-му відділеннях. Згодом великі повстання прокотилися Рєчлагом (липе­­нь 1953-го), Курганським, Унжен­­ським та В’ятським ІТЛ (січень 1954-го.), ще одне спалахнуло в Бодайдо (лютий 1954-го). Найбільше мало місце в Степлагу (травень   червень 1954-го). Їх фінал був подібний до норильського, але вони таки спричинили незворотний процес занепаду системи ГУЛАГу та її остаточну ліквідацію в 1960-му.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено