Історія

  ▪   Ярослав Файзулін

Забутий архів Скоропадських

Оприлюднені 2009 року, але забуті документи канцелярії Скоропадських свідчать про те, які цінні й цікаві матеріали містять українські архівні установи, що, на жаль, досі є важкодоступними для науковців.
Матеріал друкованого видання
№ 19 (287)
від 16 травня, 2013

24 листопада 2009 року голова Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж та співробітники архіву спецслужби, виконуючи Указ президента Ющенка «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні», урочисто передали Музею гетьманства в Києві оригінальні речі родини Скоропадських (фото, приватні листи Павла, Данила, Олександри, Єлизавети Скоропадських), а Українському інституту національної пам’яті – цифрові копії 2247 невідомих документів канцелярії гетьмана Павла Скоропадського, впорядковані у велику 19-томну архівну справу. На жаль, жодної анотації до останньої не було, а відтак невідомо, як документи потрапили до радянських спецслужб, хто і коли комплектував справу, розсекречені всі документи чи лише якась їхня частина. Однак, оскільки нумерація томів починається з другого, можна припустити, що деякі з них були вилучені. Можливо, ті, що якимось чином викривали чекістську агентуру. З виступів керівників Служби зовнішньої розвідки відомо лише те, що канцелярія гетьмана Скоропадського була захоплена в Берліні органами «Смерш» після капітуляції нацистської Німеччини у 1945 році, а в 1946–1947-му цей документальний комплекс передали в МГБ УРСР.

Історики, архівісти й музейники в один голос тоді заявляли, що віднайдені документи є унікальними для розуміння діяльності гетьмана Павла Скоропадського та його сина Данила, сутності й генези гетьманського руху в еміграції. Утім, за три з половиною роки, що минули відтоді, вони так і не були опубліковані й фактично забуті. Більшість документів становить листування Данила Скоропадського з батьком, родиною та чільними діячами Союзу гетьманців-державників, датоване другою половиною 1930-х.

Гетьманич Данило Скоропадський (1904–1957)

У листах описані подробиці подорожі гетьманича Данила Скоропадського місцями осідку української еміграції в Канаді й США, що відбувалася у 1937–1938 роках. Її мета – підтримка позицій гетьманського руху в середовищі української еміграції, популяризація спадкоємця й прилучення гетьманича до керівництва монархічним рухом, налагодження зв’язків із впливовими політиками й бізнесменами за кордоном, пропаганда ідей визволення України.

Данило Скоропадський виступив із доповідями в Чикаго, Детройті, Філадельфії, Нью-Йорку, Торонто, Оттаві, Монреалі та багатьох інших містах Північної Америки. На честь гостя влаштовували прилюдні прийняття, бенкети, концерти й академії, на які приходили не лише українські поселенці, а й голови міст, представники американських і канадських збройних сил, лідери тамтешніх партій та організацій. Газети стежили за подорожжю гетьманича, супроводжували публікації коментарями та світлинами. Як стверджував сам Данило Скоропадський, лише в Канаді йому довелося виступати понад 50 разів. За цей самий час у пресі з’явилося понад 100 заміток і матеріалів, присвячених згаданій подорожі й українському питанню загалом.

Дружина гетьмана Олена Дурново-Скоропадська (1878–1952)

Документи з архіву Служби зовнішньої розвідки в деталях висвітлюють заходи, у яких брав участь Данило Скоропадський в еміграції, його зустрічі із заокеанськими політиками, дипломатами, військовими, бізнесменами, керівниками і рядовими членами Союзу гетьманців-державників Америки й Канади. Приміром, 12 вересня 1937 року гетьманич був присутній на посвячені літака СГД в Америці «Київ», на якому сам і здійснив перший політ. Згодом відбулися оглядини першого літака СГД в Америці «Україна» та другого під назвою «Львів». 29 квітня 1938-го в багатьох містах Канади й Сполучених Штатів відбулося масштабне відзначення 20-ї річниці гетьманату. Серед корисних знайомств, набутих за океаном, Данило Скоропадський називав зустрічі з відомим на весь світ Генрі Фордом, колишнім прем’єром Канади і лідером Консервативної партії Беннетом, прем’є­ром провінції Квебек Дюплессі, кардиналом Вільневом, мером Торонто Роббінсом і Монреаля Адемаром Рено. За їхньої підтримки Скоропадські планували розвивати гетьманський рух за океаном і в самій Європі, домагатися вирішення «українського питання».

Оприлюднені 2009 року, але забуті документи канцелярії Скоропадських свідчать про те, які цінні й цікаві матеріали містять українські архівні установи, що, на жаль, досі є важкодоступними для науковців.