Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 травня, 2013   ▪   Олександр Сирцов   ▪   Версія для друку

Вічний сон забутих солдатів

В Україні поширюється рух за перепоховання останків учасників воєнних конфліктів ХХ століття
Матеріал друкованого видання
№ 17 (285)
від 26 квітня, 2013
Вічний сон забутих солдатів

Історики називають щонайме­нше шість воєнних конфліктів упродовж першої половини ХХ століття лише на території Західної України: Перша світова, українсько-польська, радянсько-польська, оборонні бої в Карпатській Україні, Друга світова, а також партизанська війна УПА. Якщо додати сюди ще й минувшину Сходу та Центру нашої країни, тобто більшовицьку й білогвардійську навали, бойові дії, які вели війська УНР, численні партизанські загони, що діяли на цих теренах, французькі, англійські, грецькі та інші війська, які намагалися «умиротворити» нашу землю, то число таких конфліктів – локальних і глобальних – сягне напевне кількох десятків.

По кожній такій бійні мусили б залишатися численні меморіали, що були б пересторогою для нащадків. Однак на практиці маємо лише ритуальне вшанування загиблих червоноармійців: пошукові загони й досі знаходять останки тих, кого так і не змогли достойно поховати вчасно. Про те, щоб шукачі займались іншими жертвами збройних протистоянь, фактично нічого не відомо. На жаль, неувага до тієї теми тягнеться ще від радянських часів – тоді це вважали пріоритетом загонів червоних слідопитів, якими здебільшого керували шкільні вчителі історії.

«Білі» та «чорні» археологи

Хоча бойові дії точилися практично на всій території України, особливо активно розкопки відбуваються хіба що в кількох областях: Київській, Дніпропетровській, Львівській плюс іще де­яких. Така географія пов’язана з тим, що саме тут працюють офіційні пошукові загони. «Білі» археологи на кожну експедицію повинні мати два дозволи: від Міністерства культури й Державної міжвідомчої комісії з питань увіч­нення пам’яті жертв війни та репресій, яка діє при Мінрегіонбуді. Ці самі два документи зобов’язують їх перепоховати останки, звісно, узгодивши місце з міською чи сільською радою.

Натомість більша частина громадських організацій, які начебто займаються розкопками, створені для прикриття «чорної» археології. «Посвідчення їм потрібні лише для того, щоб показати їх ліснику чи голові сільради, аби ті відчепились», – скаржиться Ярослав Онищук, один із небагатьох археологів, який чимало років розкопує військові поховання ХХ століття на Галичині. Він констатує: «Значна їх частина в Карпатах уже перерита «чорними» археологами».

Із перезахороненням знайдених останків зазвичай проблем не виникає: тамтешня влада без зайвих проблем погоджує місце для цього. Водночас чи не найбільшою проблемою шукачів є ідентифікація загиблих.

«У цьому сенсі ситуація з Червоною армією дуже цікава», – каже Онищук. Парадоксально, але простіше встановити імена загиблих у 1941 році, адже тоді в РСЧА були жетони з докладною інформацією про воїна та адресою його батьків. Проблема в тому, що серед самих червоноармійців існувало повір’я: хто заповнив вкладень до свого розпізнавального знака, той неодмінно загине. Як наслідок – археологи знаходять чудово збережені жетони, однак без жодної інформації про загиблого. Однак у 1942 році жетони було замінено на паперові книжечки, а відтак встановлювати імена загиблих доводиться за супровідними предметами: казанками, залишками одягу, які, звісно, не можуть бути надійними ідентифікаторами.

Заробіток на кістках

Утім, останками іноземних військових вітчизняні шукачі не можуть займатися ще з однієї причини: за міжнародними угодами, такі розкопки дозволено проводити лише під контролем уповноважених осіб відповідних країн. Похованнями німців займається Німецька народна спілка з догляду за військовими могилами, австрійців – «Чорний хрест». Саме вони визначають, яка українська організація проводитиме такі розкопки.

Кілька десятків років німецькі цвинтарі в нашій країні були занедбані, зрештою, який міг бути за ними догляд, якщо вони навіть не перебували на обліку в місцевих органах влади? Ситуація почала змінюватися після 1996-го, коли дві держави підписали угоду про догляд за військовими могилами. Німці підійшли до справи по-особливому: на основі закинутих військових цвинтарів створили п’ять збірних, куди звозять знайдені останки відразу з кількох областей. Такі цвинтарі є в Харкові, Кіровограді, поблизу Києва, у селі Гончарному біля Севастополя та селі Потелич Жовківського району Львівської області.

Окрім цього, існують кладовища військовополонених. «Таку політику вони проводять у всіх державах, де наявні німецькі поховання, це набагато зручніше й дешевше», – пояснює Володимир Мотика, директор ПП «Гарант», що вповноважене проводити розкопки німецьких військових могил у Західній Україні. Раніше в Потеличі було поховано 1500 німців, однак 1997 року до цього цвинтаря долучили 3 га землі, й тепер там спочиває близько 13 тис. осіб.

Володимир Мотика каже, що найбільше проблем виникає в археологів із селянами, які будь-що прагнуть заробити на дозволі провести розкопки на їхньому подвір’ї чи городі. У Старосамбірському районі Львівщини священик за згоду провести розкопки на церковному подвір’ї навіть вимагав збудувати новий храм. «Таким людям я кажу: якщо вам подобається жити на цвинтарі, живіть», – розповідає Володимир Мотика. Втім, наймоторошніша історія трапилась у волинському селі Смідин, де на кістках було збудовано школу...

 Утім, в Україні є ще й могили інших армій, які брали участь у Другій світовій. У тому-таки Потеличі зараз перепоховають загиблих на Івано-Франківщині угорців, у Одеській області є захоронення румунів, а в місті Липовець Вінницької області – монумент на честь загиблих у роки війни словаків, які воювали на боці Німеччини. У 2013-му підприємство «Доля» планує провести розкопки поховань польських вояків, які полягли 1939 року, воюючи з німцями.

Ніким не визнані

Якщо з перепохованням радянських та німецьких воїнів зараз великих проблем не виникає, то ситуація з українськими формуваннями в роки Другої світової кардинально інша. Пошукова робота у цьому випадку відбувається лише завдяки добрій волі обласних рад Західної України, ну а на військові почесті воякам УПА розраховувати не доводиться: у колишнього міністра оборони України Дмитра Саламатіна були інші герої, тож він забороняв своїм підлеглим брати участь у перепохованні загиблих упівців, а дивізійників і поготів.

Попри ці складнощі, Ярославу Онищукові з колегами вдалося торік 24 липня на території Старого Села Дрогобицького району знайти могили дев’яти вояків Української повстанської армії, яких потім перезахоронили на міському цвинтарі Дрогобича. Ця знахідка – найбільше колективне поховання вояків УПА, яке коли-небудь вдавалось знайти шукачам.

Археолог каже, що характерною рисою могил упівців є різнобій у формі, часто вони поєднували німецькі й радянські однострої. З ідентифікацією великі проблеми: у кращому разі вдається встановити псевдо загиблого, тоді як реальне ім’я – надзвичайна рідкість. Причиною є конспірація, яка була суворою необхідністю для всіх, хто йшов до лісу.

Дивно, але чималою проблемою є ідентифікувати останки вояків дивізії «Галичина», які загинули у «Бродівському казані». На всі запити щодо знайдених жетонів дивізійників із Берліна приходить стандартна відповідь: «Немає даних». А неофіційно німецькі чиновники кажуть: «Приїжджайте, шукайте в архіві», – що наводить на думку, що архів дивізії досі лежить ніким не розібраний і не опрацьований.

Забуті війни

У 2014 році Україна поряд з іншими європейськими країнами мала б ушановувати 100-річчя від початку Першої світової вій­ни, наслідком якої стала ціла низка локальних воєн, революцій та партизанських рухів. Однак за поодинокими винятками ці події досі не викликали системного інтересу як у вітчизняних археологів, так і в громадськості. Серед винятків – відкриття в смт Івано-Франкове на Львівщині меморіалу загиблим у Першій світовій. Водночас цією проблемою вже перейнялись росіяни: благодійний фонд депутата Держдуми Анатолія Лісіцина висловив готовність профінансувати пошукові роботи та перепоховання 1500 військових, які загинули у Карпатах. Про пошук жертв інших конфліктів, що точились у 20-ті роки ХХ століття, ніхто й не говорить.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено