Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 березня, 2013   ▪   Ігор Роздобудько   ▪   Версія для друку

Як хозарська фортеця Саркел стала руською Білою вежею

Хозарська фортеця Саркел була зведена на Дону в першій половині ІХ століття. Це був період розквіту Хазарської держави. Але на західних кордонах Хазарії з’явилися у цього народу могутні вороги – це були й угорці, які прийшли в цей період у Великий Степ із Сибіру, а разом із ними посилилися і повстали проти хозарів їхні колишні данники – русини, предки сучасних українців
Як хозарська фортеця Саркел стала руською Білою вежею

У 839 році з європейських анналів ми вперше дізнаємося про існування Руського каганату на просторах сучасної України, і в той же самий час, у 834–837 роках, хозарські правителі звертаються до імператора Візантії з проханням надіслати їм візантійських інженерів для будівництва фортеці на Дону. Прибулі майстри на чолі з Петроною Каматиром і збудували цей форпост на кордоні Хазарії з Руською землею. Годящого каменю для будівництва на берегах Дону не було, тому візантійці робили цеглу з вапняку, і з тієї цегли будували мури та башти Саркелу. Подробиці про зведення фортеці відомі нам із праці візантійського імператора Х століття Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», яка є справжньою енциклопедією своєї епохи. Наводиться у цьому трактаті й переклад із хозарської мови назви Саркелу – Біла оселя, однак перевірити, наскільки це правильно, ми змоги не маємо. Хозарська мова не зоставила після себе писемних пам’яток і залишилася невідомою для сучасних дослідників. Вважається, що хозари були тюрками, а в тюркських мовах «сар» означає «жовтий», тому деякі історики перекладають назву як «Жовта фортеця». Проте відомо, що фортечні мури будувалися з білої цегли, і в руських джерелах згадується вона як Біла вежа, але археологи в наші часи дізналися, що насправді було дві фортеці, на протилежних берегах Дону, одна з білої, а друга з жовтої цегли, тож і свідчення про «різнокольорові» назви поселення узгоджуються одне з одним.

Отже, з постанням Саркелу хозари могли сподіватися на те, що їхні західні кордони будуть надійно захищеними від нападів русинів та угорців, але 965 року київський князь Святослав Хоробрий наніс нищівного удару Хазарській державі, знищивши саму Хазарію, а її західний форпост перетворивши на найсхіднішу воєнну базу Київської Русі у Великому Степу. Відтоді розпочинається «руський» період історії Саркелу – Білої вежі.

Читайте також: Наші предки на Дону в добу Київської Русі

Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним і могутнім баштам дістала фортеця своє нове слов’янське ім’я – Біла вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із русинів, так і з місцевих тюркських народів – печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях, саме таких хатах-мазанках, у яких жили українські селяни ще у минулому ХХ столітті в Україні. Був у Білій вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок. А на стіні київського Софійського собору зберігся напис ХІ століття, в якому згадується «Тятькюш, попин біловезький». Ці написи-графіті залишали тодішні парафіяни під час довгої церковної служби. Згаданий напис цікавий для дослідників тим, що в ньому є слов’янські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону.

Фрагмент капітелі храму Білої вежі. Новочеркаський музей

Біла вежа була у цей час важливою перевалочною базою Давньокиївської держави у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики – половці. Пересуватися полем руські вояки уже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для руських дружин залишалися ріки, і на сході від руського кордону такою рікою був Дін, витоки якого були на руській території. З верхів’їв ріки князівські дружини спускалися до Білої вежі, звідки, після тривалого відпочинку, рушили далі, до устя Дону. З устя Озівським морем вони потрапляли до Тмутаракані, а там місцева влада уважно стежила за всіма процесами, що відбувалися у східному районі Великого Степу, у Криму, та на Північному Кавказі. Тому не даремно, що в адміністративному плані Біла вежа підпорядковувалася саме Тмутараканському князівству, так само, як і руський плацдарм в усті Дону, – клаптик землі, відвойований у кочовиків русинами, там де тепер сучасні Ростів та Озів.

Читайте також: Азов чи Озів?

Але ворожнеча та суперечки поміж руськими князями призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у кривавій боротьбі своїм ворогам-половцям. 1103 року Володимир Мономах був змушений вивести з Білої вежі значний контингент печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го місто повністю покинув його гарнізон разом із усіма місцевими жителями, які назавжди перебралися з небезпечного степу в Україну. Біла вежа обезлюдніла, і половці, які боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані, а водночас вельми побоювалися, що руські вояки зможуть ще колись повернутися. Так зникла зі світової історії велична руська фортеця на Дону.

Майже одночасно з Білою вежею настав кінець і іншим руським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутараканське князівство утратило свої землі в усті Дону, а незабаром і само загинуло під постійним натиском з одного боку половців, а з іншого – візантійських греків. Це була тимчасова поразка у боротьбі України з Великим Степом.

Залишки руїн Білої вежі проіснували до ХІХ століття, коли їх остаточно знищили донські козаки, використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Тоді ж розпочалися і археологічні пошуки на Дону. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен – незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер. Невідомо навіть, якою мовою зроблені ці записи, хоча цікавим є той факт, що серед різних малюнків і літер, знайдених на уламках біловезьких мурів, зустрічається і сучасна українська буква «щ», причому вперше за всю українську історію.

На жаль, археологічне дослідження Білої вежі назавжди припинилося 1952 року. Саме того року, за сталінським наказом, розпочалося будівництво Цимлянського водосховища, і територія колишньої давньоукраїнської фортеці навіки зникла на дні широкого Дону, який, за волею людини, покинув свої колишні береги. В наші часи стало зрозуміло, що будівництво цього водосховища було помилкою, адже завдяки ньому сильно змінився гідрологічний режим Озівського моря, яке після цього стало повільно вмирати. Одним із наслідків цієї екологічної катастрофи стало і зникнення з поверхні суші останніх слідів української Білої вежі.

Літера «щ» в нерозшифрованому напису з Білої вежі 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено