Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 квітня, 2013   ▪   Євген Синиця   ▪   Версія для друку

Повернення ханів

Вшанування пам’яті видатних булгарських пращурів набуло монументально-чудернацьких форм не тільки в сучасній Болгарії, а й на півдні України
Матеріал друкованого видання
№ 11 (279)
від 14 березня, 2013
Повернення ханів

У сучасній Болгарії увіковічення пам’яті засновника Першого Болгарського царства має масштаби повноцінної «програми монументальної пропаганди». Зображення Аспаруха цілком органічні, скажімо, у першій болгарській столиці Плисці або в багатьох містах на території Добруджі, що найпершою була анексована болгарами в імперії (приміром, у Добричі). На тлі своїх соратників Аспарух височіє на чільному місці в місті «імені себе» в тій самій Добруджі (в «Іменнику болгарських ханів» «завойовник батьківщини» значиться саме як Ісперих). Навіть монумент видатному ханові у м. Стрелче Пазарджицької області, яка навряд чи підкорювалася булгарам за Аспаруха, подиву не викликає. За найближчих його спадкоємців і ця область увійшла до Першого Болгарського царства, тож «батько-засновник» цілком доречний.

Однак у найкращому разі курйозом видається меморіальна дошка Аспарухові на місці, де його нібито було поховано… в Запоріжжі. Чому саме тут? Масштабним будівельним роботам 1930-х років тут передували не менш масштабні археологічні пошуки, одним із епізодів яких були розкопки під керівництвом Володимира Грінченка споруди на околицях с. Вознесенка (тепер у межах м. Запоріжжя). Тогочасних дослідників цей комплекс дещо спантеличив, виникло кілька інтерпретацій, серед яких і поховання невідомого кочівницького вельможі на межі VІІ–VІІІ століть. Понад те, на початку 1980-х споруда з Вознесенки була надійно атрибутована Анатолієм Амброзом як курук – поминальний «храм», характерний для вищої знаті тюрків. Спокуса назвати конкретне ім’я знакового історичного персонажа завжди була. Тож чому б і не Аспарух?

Булгарська орда, яка під проводом славетного хана завоювала «нову батьківщину» на Балканах, навряд чи стала б ховати свого національного героя поза межами цієї «нової батьківщини». У розумінні тогочасної людини це мало б вигляд добровільної відмови від збереження «доброї карми» володаря, який повинен після смерті «представляти інтереси» наступних поколінь перед богами і блаженними предками та захищати свій народ на місці його проживання. Оповідь про загибель Аспаруха в битві з хозарами десь на Дунаї – доволі пізній апокриф. А перенесення місця події на Дніпро, що нібито й пояснює, на думку прихильників цієї версії, поховання Аспаруха саме в Запоріжжі, є необґрунтованим. Утім, апокрифічна могила булгарського вождя набула популярності не лише серед болгар України, а й на «другій батьківщині» хана. Зокрема, щит бронзового Аспаруха в Стрелчі прикрашає зображення фігурки орла з Вознесенки. І байдуже, що насправді цей орел є прикрасою трофейного візантійського штандарту й розмістити на щиті об’ємну фігурку було б проблематично.

Не менш курйозними є й «посмертні пригоди» Кубрата/Курта, батька Аспаруха. Розпочалася ця історія ще на початку минулого століття, коли навесні 1912 року поблизу с. Мала Перещепина (тепер Новосанжарський р-н Полтавської обл.) був випадково знайдений скарб, мабуть, найбільший в Україні (близько 25 кг золота та 50 кг срібла). Набір речей знахідки свідчив, що йдеться не про схованку, а про заупокійний інвентар. Кочівницький можновладець був похований на рубежі VІІ–VІІІ століть. У 1980-х німецький археолог Йоахім Вернер, опрацьовуючи знахідки з Перещепини в Ермітажі, звернув увагу на те, що одним із гіпотетичних прочитань монограм на перснях скарбу є Куврат/Кубрат. Відтоді за перещепинським комплексом міцно закріпилося друге ім’я – «Скарб хана Кубрата». Щоправда, вже на початку ХХІ століття український дослідник Олексій Комар, ретельно проаналізувавши ці знахідки, довів, що перещепинського небіжчика поховали в останні роки VІІ – в перші десятиліття VІІІ століття, себто щонайменше років на 15–20 пізніше від найімовірнішого часу смерті Кубрата. Та й варіантів прочитання монограм перещепинських перснів чимало…

Однак скепсис науковців щодо «персоніфікації» Малої Перещепини та Вознесенки не зупинив болгарську громаду України щодо встановлення надгробків і Кубратові (у 2001-му), і Аспарухові (перший меморіальний знак, встановлений у 2002-му, був невдовзі демонтований з формально-юридичних причин, а теперішня меморіальна дошка відкрита наприкінці 2010-го).

Щирість бажання українських болгар унаочнити споконвічність їхніх зв’язків з українською землею сумніву не піддається. Однак чи варто вдаватися при цьому до створення «апокрифічних могил» знакових історичних осіб? Мимоволі пригадується персонаж повісті Сєрґєя Довлатова «Заповідник», який заробляв копійчину, потайки демонструючи недолугим туристам «справжню могилу Пушкіна, яку більшовики приховують від народу». Пам’ять про діяння перших булгарських ханів навряд чи потребують такого хиткого фундаменту.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як автоматизується полювання на відмивачів грошей
    19 листопада, The Economist
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.