Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 березня, 2013   ▪   Леонід Залізняк   ▪   Версія для друку

Великий потоп. Катастрофічні повені створили природно-кліматичні передумови для заселення території України

Катастрофічні повені під час останнього великого танення льодовиків сформували контури сучасної Європи і створили природно-кліматичні передумови для активного заселення території України
Матеріал друкованого видання
№ 10 (278)
від 6 березня, 2013
Великий потоп. Катастрофічні повені створили природно-кліматичні передумови для заселення території України

Серед численних природних катаклізмів, які спіткали людство за майже 3 млн років його історії, були й грандіозні повені. Згад­­ка про ці глобальні лиха збереглася у Святому Письмі у формі оповіді про Всесвітній потоп та Ноїв ковчег.

Справжньою добою катастрофічних паводків для прильодовикової Європи, зокрема й території України, можна вважати час інтенсивного танення останнього льодовика, 13–10 тис. років тому, який називають пізнім льодовиків’ям або фінальним палеолітом.

Приховані запаси льодовика

Під час максимального похолодання 20–17 тис. років тому величезні маси води були скуті кригою, рівень Світового океану впав на 130 м, а Чорного моря – на 100 м. Як наслідок – мілководні шельфові зони континентів на глибинах до 100–130 м (коли відраховувати від сучасного рівня океану) стали суходолом. Зникли неглибокі моря вздовж північного узбережжя Євразії, північне узбережжя Сибіру простягнулося на сотні кілометрів ближче до полюса, ніж сучасне. На той час не існувало Берингової протоки між Азією та Північною Америкою. На місці сучасного Берингового моря лежала рівнина Берингія, через яку 13–12 тис. років тому вихідці з Азії заселили американський континент.

Після значного падіння рівня океану між Британією та Скандинавією буяла трав’яниста рівнина. Вона слугувала літнім пасовиськом для численних стад бізонів, північних оленів, диких коней, сайгаків, мамонтів і мисливськими угіддями для кроманьйонців верхнього палеоліту. Рибальські трали періодично піднімають із дна Північного моря не тільки кістки мамонтів та роги оленів, а й наконечники списів та гарпуни прильодовикових мисливців.

Грандіозна повінь, викликана проривом Поліського озера 13 тис. років тому, вплинула на формування сучасної долини Дніпра

Глибоководні дослідження підводних схилів континентів фіксують по їхньому периметру чітку берегову лінію за 130 м нижче сучасної поверхні океанів із характерними пляжами, дюнами, береговими урвищами тощо.

Потепління наприкінці льодовикової доби спричинилося до швидкого руйнування мерзлот. Надходження величезних мас талої води у Світовий океан різко підвищило його рівень. Затоплення низовинних ділянок суші часом мало катастрофічний характер, хоч і тривало кілька тисячоліть.

Як відомо, весняні повені виникають унаслідок швидкого танення снігу та криги, назбираних за кілька зимових місяців. Уявімо собі масштаб паводків кінця льодовикової доби, коли розтавала крижана товща, утворена не за два-три місяці, а 20–30 тис. років! Із потеплінням швидко розмерзалися потужні щити, і накопичена в них енергія, вивільняючись, била бурхливими водними потоками.

Уздовж південного краю льодовика формувалися гігантські пасма фронтальних морен – високі вали із принесених ним піску, глини, гравію, що простягалися на тисячі кілометрів у широтному напрямку через північ Німеччини, Польщу, Білорусь до Росії на Верхню Волгу. У них виникали численні прильодовикові озера, що нерідко утворювали цілі каскади. У періоди потеплінь поверхня щита танула інтенсивно, тож величезні маси води переповнювали озера і, прориваючи моренні загати, струмували катастрофічними потоками. Рухаючись долинами річок униз, вони змивали все, що траплялося на їхньому шляху.

Періоди деградації льодовиків супроводжувалися катастрофічними повенями, грандіозними зсувами та селевими потоками, затопленням величезних ділянок материкових шельфів через різке підняття рівня Світового океану, яке ставалося внаслідок надходження сотень тисяч кубічних кілометрів талої води.

Полісько-Дніпровська повінь

Прип’ятська низовина, якою нині плине Прип’ять зі своїми притоками, має форму блюдця. Південно-східний край цієї «посудини» обмежували пасма льодовикових морен у районі сучасного білоруського міста Мозиря в пониззі річки. Мозирські морени утворились у максимум зледеніння приблизно 250 тис. років тому. Їхні ланцюги піднімаються над поверхнею При­п’ятської западини на 30–50 м, перекриваючи шлях на схід у долину Дніпра, який несе води в південному напрямку до Чорного моря. Саме ця блюдцеподібна западина на місці сучасної річки Прип’яті та її приток із природною моренною греблею на сході створила передумови для виникнення Поліського прильодовикового озера.

Концепцію існування остан­­нього з періодичними проривами вод у долину Дніпра розробляли впродовж усього ХХ століття геологи, зокрема наприкінці його – київський геоморфолог Василь Пазинич. Доказом тривалого існування озе­­ра є потужні відклади, виявлені білоруськими фахівцями в басейні Прип’яті. Підгачене в районі вже згаданого Мозиря моренною грядою, озе­ро мало стік на захід, у басейн Західного Бугу та Вісли. В ньому збиралася величезна ма­­са води з талих льодовиків (до 400 км3). Упродовж льодовикової доби Поліське озеро виникало і проривалось у Дніпро не раз, руйнуючи долину річки до самого гирла. Востаннє це сталося 13 тис. років тому, коли внас­­лідок інтенсивного танен­­ня моренну греблю прорвало й через ворота прориву потекла річка Прип’ять.

Наплив сотень кубічних кілометрів води в Дніпро мав катастрофічні наслідки як для його долини, так і для тамтешніх жителів. Потужний гідравлічний удар викинув через проривне гирло в гряді біля сучасного села Юровичі в пониззі Прип’яті величезну кількість піску, гравію, глини. Насичена цим моренним матеріалом величезна маса води з Поліського озера покотилася долиною Дніпра на південь у Чорне море, руйнуючи схили терас і полишаючи на її дні потужні піщані відклади. Геоморфологи вбачають сліди цього руйнівного потоку в рельєфі сучасної Дніпрової долини.

Потужний селевий потік із Полісся полишив на різних її ділянках багатометрові наноси піску. Зокрема, і його багатокілометровий масив у заплаві правого берега нижче Києва.

Визначити час катастрофічної повені, що прокотилась аж до Чорного моря, дають змогу археологічні пам’ятки, розміщені безпосередньо на піщаних відкладах потоку. Великий науковий інтерес становить власне місце прориву Поліським озером Мозирської моренної гряди, розташоване за 20 км на південний схід від міста, котре дало їй назву. Води прильодовикового озера промили в довгому й високому (40 м) пасмі своєрідні ворота завширшки 2,5 км, через які в наш час тече Прип’ять. Безпосередньо у воротах прориву розташоване село Юровичі. На його околиці є піщане узвишшя, де зібрано виразну серію характерних наконечників стріл свідерської культури, виготовлених 11 тис. років тому. Зрозуміло, що свідерці могли мешкати безпосередньо у воротах прориву озера лише тоді, коли його вже не існувало, а колишнім озерним дном протікала Прип’ять.

Унаслідок інтенсивного танення льодовиків 15–10 тис. років тому різко зробилися повноводнішими річки Чорноморського басейну

Грандіозна повінь, викликана проривом Поліського озера 13 тис. років тому, була останнім природним фактором, що суттєво вплинув на формування сучасної долини Дніпра в межах України. Дренаж Поліського озера зробив придатними для мешкання людини величезні низовини басейнів Прип’яті та Верхнього Дніпра.

«Чорноморський потоп»

Унаслідок опускання рівня Середземного моря під час максимального похолодання 20–17 тис. років тому обірвався його зв’язок із Чорним через Босфор і Дарданелли. Цей фактор разом із різким зменшенням припливу річкової води через сухий холодний прильодовиковий клімат періоду максимального падіння температур спричинив швидке зниження рівня Чорного моря на 100 м, що посприяло, своєю чергою, його опрісненню. Оголилися неглибокі ділянки дна вздовж берегів – чорноморський шельф. Північно-західне узбережжя прісноводного Чорного озера лежало на 200 км південніше Одеси. Азовського моря вза­­галі не існувало, а його майбутнім дном тік Дон, що впадав у Чорне прісноводне озеро південніше Керченського півострова. Між Кримом та гирлом сучасного Дунаю пролягала низовина, прорізана долинами того ж таки Дунаю, Дністра й Дніпра. Десь за 100 км на південь від сучасної Одеси Дністер вливавсь у Дніпро, гирло якого було приблизно на широті Сімферополя (див. До «потопу»).

Сухий трав’янистий степ зі стадами бізонів, коней та інших травоїдних наприкінці льодовикової доби сягав далеко на південь від сучасного степового Над­чорномор’я, охоплюючи всю тери­­торію Азовського моря та Одесь­­кої затоки. По краю чорноморського шельфу на глибинах близько 100 м зафіксовано дав­­ню берегову лінію з характерними урвищами, гальковими та піщаними пляжами, дюнами тощо.

Наприкінці льодовикової до­би повені, подібні до Полісь­­ко-Дніпровської, відбувалися по всій прильодовиковій зоні Північної півкулі. Величезні маси талої води із грандіозних мерзлот Скандинавії, Сибіру, Північної Америки потрапляли до Світового океану, невпинно піднімаючи його рівень. Низовини вздо­­вж материкових узбереж затоплювало море, і вони перетворювалися на материкові шельфи.

Унаслідок інтенсивного танення льодовиків 15–10 тис. років тому різко зробилися пов­новоднішими річки Чорноморського басейну. Талі води від підніжжя Валдайського льодовика дренувалися на південь Дніпром і Доном. Дунай ніс величезні маси вологи з деградуючих крижаних масивів Альп і Карпат, а Кубань – із Кавказу. Через Кумо-Маницьку протоку в Чорне озеро стікали надлишки прісної води з переповненого Каспійського басейну. Тому рівень Чорного озера в останні тисячоліття льодови­ків’я нерівномірно, але невпинно зростав, що призвело до поступового затоплення шельфових ділянок узбережжя.

Наприкінці періоду, близько 9,5 тис. років тому, прісні чорноморські води почали переливатися через Босфор і Дарданел­­ли. Солона вода Середземного моря сприяла, своєю чергою, поступовому засоленню Чорно­­го й утворенню на його дні сірководневого шару. Унаслідок нерівномірного, але невпинного підняття рівня Чорного моря наприкінці льодовикової доби безкраї степи Північного Над­чорномор’я та Надазов’я опинилися на дні Одеської затоки й Азовського моря.

Версія поступового підняття рівня Чорного моря була розроблена українськими та російськими вченими ще за часів СРСР. Альтернативою їй є концепція катастрофічного Чорноморського потопу. Остання наро­­­дилася 1993 року під час міжнародної наукової експедиції вздовж шельфу на судні «Акванавт», яку очолювали дослідники з Колумбійського університету (США) Вільям Раян та Во­лтер Пітмен. Результати цих робіт побачили світ 1999 року в книжці з інтригуючою назвою «Ноїв потоп».

Прибічники концепції Чорноморського потопу дійшли висновку, що в період максимального похолодання 18 тис. років тому, коли рівень Світового океану був значно нижчим за сучасний, на місці Босфорської протоки, яка з’єднує Чорне море із Середземним, було пасмо пагорбів, що сполучало Європу й Азію. Раян, Пітмен та їхні прибічники вважають, що, на відміну від Середземного моря, рівень ізольованого від Світового океану Чорного не піднімався й був нижчим від сучасного на 150 м.

Поки Чорне озеро нібито пересихало, на кшталт сучасного Аральського, води океану невпинно прибували. Близько 7,6 тис. років тому, на думку прибічників Чорноморської катастрофи, хвилі Середземного моря сягнули Босфорської сідловини, через яку гігантським солоним водоспадом заввишки, за різними даними, від 100 м до 150 м перелились у прісне Чорне озеро. За версією катастрофістів, потік солоної води був настільки потужний, що рівень його піднімався на 15 см щодня, а наступ моря на низовину, яка простягалася на місці сучасної Одеської затоки, тривав зі швидкістю кілька кілометрів за місяць. За два-три роки рівень Чорноморської водойми піднявся мінімум на 100 м і затопив низовини вздовж західного й, особливо, північного узбережжя.

Швидке засолення прісноводного озера морською водою виявилося фатальним для його флори та фауни. Практично одномоментне вимирання майже всього живого призвело до випадіння на дно нового моря потужного шару мертвих організмів. Продукти їх розкладу в умовах нестачі кисню призвели до зараження глибинних шарів сірководнем.

Драматична концепція Чорноморського потопу, попри велику популярність, має слабкі місця, за що зазнає критики з боку фахівців, які стоять на позиціях поступових трансгресій водойми. Зокрема, важко пояснити «усихання» Чорного озера в період максимального танення льодовиків у фінальному палеоліті 15–10 тис. років тому, адже тоді внаслідок інтенсивного руйнування Валдайського, Альпійсько-Карпатського, Кавказького льодовиків різко зробилися повноводнішими Дунай, Дністер, Дніпро, Дон, Кубань. Лише внаслідок дренажу Поліського прильодовикового озера в Чорноморський басейн потрапило близько 400 км3 води. Тому рівень Чорного озера в останні тисячоліття льодовикової доби мав не падати, як вважають катастрофісти, а навпаки, підніматися, причому навіть швидше, ніж Світового океану. Це неминуче спричинило б спочатку затоплення шельфових ділянок узбережжя, а потім злив надлишків прісної води через Босфор у Середземне море. З ог­ля­­­­ду на сказане, варто обережно ставитися до катастрофічної гіпотези.

Окрім того, декотрі її прибічники припускають, нібито біблійний сюжет про Всесвітній потоп описує затоплення Чорноморського узбережжя. Біблійне свідчення, що «вікна небесні відчинилися, і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей», більше нагадує тропічні мусонні дощі на узбережжі Індійського океану, ніж повінь у помірному кліматі Північного Надчорномор’я.

Висловлено припущення, що відомі свідчення Платона про Атлантиду – це згадки про загиблу на дні Чорного моря Понтійську цивілізацію. Однак сучасна археологія не дає жодних підстав говорити про зникнення якогось стародавнього культурного світу на дні Одеської затоки. Якщо море насувалося на сушу зі швидкістю кілька кілометрів за місяць, як твердять катастрофісти, то більшість населення залитих ним територій мала змогу врятуватися. Однак після затоплення чорноморського шельфу ані в Західному, ані в Північному Надчорномор’ї не зафіксовано слідів суспільств, які у своєму розвитку сягнули б рівня цивілізації, що передбачає наявність міст, писемності, держави.

Бачиться умоглядною і гіпотеза, що Шумер у Нижній Месопотамії засновано понтійцями, які врятували свої передові здобутки від Чорноморського потопу. Нібито саме ці люди могли принести з Надчорномор’я на береги Тигру та Євфрату леген­­ди про Всесвітній потоп, на підставі яких виник шумерський міф про Ґільґамеша, що пізніше нібито трансформував­­ся в біб­лійну оповідь про Ноїв ковчег. Однак Месопотамія не потребує експорту легенд про катастрофічні потопи, бо має для них власне багате підґрунтя – щорічні потужні розливи тих-таки Тигру та Євфрату, а також затоплення Перської затоки Індійським океаном.

Отже, більшість сучасних дослідників схиляється до дум­­ки, що затоплення чорноморського шельфу сталося не за сценарієм Раяна й Пітмена, внаслідок одномоментного катастрофічного прориву Босфору водами Середземного моря, а поступово, унаслідок наступу моря на низовинні прибережні рівнини.

Масштабні при­­родно-кліма­тичні зміни фіналу льодовикової доби, що супроводжувалися гран­діозними катаклізмами, спричинили встановлення відносно теплого клімату сьогодення, сформували сучасні контури Європи, створили природні передумови для заселення її півночі і заклали підвалини етнокультурної карти півночі євразійського континенту.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено