Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 лютого, 2013   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Янукович знайшов свого героя?

Напередодні 23 лютого Віктор Янукович присвоїв ім’я Івана Черняховського Національному університету оборони України
Янукович знайшов свого героя?

Про це йдеться в указі Президента України № 85/2013: «Ураховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною уславленого сина українського народу, видатного полководця, двічі Героя Радянського Союзу, генерала армії Черняховського Івана Даниловича та зважаючи на високі показники Національного університету оборони України у підготовці висококваліфікованих офіцерських кадрів для Збройних сил України, постановляю присвоїти Національному університету оборони України ім’я Івана Черняховського і надалі іменувати його - Національний університет оборони України імені Івана Черняховського».

Справді, феноменальну кар’єру зробив Іван Черняховський: у 1937 році – майор, командир танкового батальйону 8-ї мехбригади, у березні 1941 року – підполковник, командир 28-ї танкової дивізії у Прибалтиці. Далі – війна. І вже влітку 1944 року Іван Черняховський – командувач 3-ім Білоруським фронтом, двічі Герой Радянського Союзу, генерал армії. Йому тільки 38 років. Нічого не скажеш – визначний воєнний талант! Майбутній маршал! Але 18 лютого 1945 року він гине під Кенігсбергом…

І все наче й нічого, але… Що ж, я вже згадував, як поводили себе вояки Черняховського у Східній Пруссії, доведеться писати про це детально.

Може, сучасні історики щось перебріхують? «Усі ми знали, що німецьких дівчат можна ґвалтувати і вбивати. Це сприймалося ледь не як відзнака в бою». Це написав Олександр Солженицин, котрий воював у Східній Пруссії і був заарештований за «антирадянську діяльність». А ось і більш конкретне його свідоцтво: «Герінгштрассе, будинок 22. Він не спалений, лише розграбований, спустошений. Ридання біля стіни, наполовину приглушені: поранена мати, ледь жива. Маленька дівчинка на матраці, мертва. Скільки їх було на ньому? Взвод, рота? Дівчинка, перетворена на жінку, жінка, перетворена на труп. Мати благає: "Солдат, убий мене!"». Молодший колега капітана артилерії Солженицина, в майбутньому – письменник і художник Леонід Рабичев був тоді юним лейтенантом-зв’язківцем. Він на початку 2000-х описав те, що коїли війська Черняховського, детально: «…Війська наші у Східній Пруссії наздогнали громадянське населення, яке евакуювалося з Гольдапа, Інстербурга й інших міст, які залишалися німецькою армією. На возах і машинах, пішки старі, жінки, діти, великі патріархальні сім’ї повільно по всіх шляхах відходили на захід. Наші танкісти, піхотинці, артилеристи, зв’язківці наздогнали їх, поскидали у кювети обабіч шосе їхні вози з меблями, валізами, чемоданами, конями, відтіснили вбік старих та дітей і, позабувши про обов‘язок і честь і про відступаючі без бою німецькі підрозділи, тисячами накинулися на жінок і дівчаток. Жінки, матері та їхні дочки лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть, регочучись, орава мужиків зі спущеними штаньми Тих, хто обливається кров‘ю і втрачає свідомість, відтягують убік, дітей, які кидаються їм на допомогу, розстрілюють. Регіт, гарчання, сміх,  крик і стогони. А їхні командири, їхні майори і полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто і диригує – ні, радше, регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь… Ошелешений, я сидів у кабіні полуторки... А полковник, той, що тільки-но диригував, не витримує і сам займає чергу, а майор відстрілює свідків, дітей і старих, які б’ються в істериці... До обрію серед гір мотлоху, перекинутих возів трупи жінок, старих і дітей... Мені і моєму взводу управління дістається фільварок у двох кілометрах від шосе. У всіх кімнатах трупи дітей, старих і зґвалтованих та застрелених жінок. Ми так втомилися, що, не звертаючи на це увагу, лягаємо на підлогу та засинаємо».». А далі – «цим самим шосе проїздив на своєму вілісі і командуючий Третім Білоруським фронтом генерал армії Черняховський...» Одне слово, знав славетний командувач, чим займаються його війська. І мовчки (чи не мовчки, а віддавши відповідний цілком таємний наказ своїм командирам?) благословляв цей неприхований геноцид.

Знав славетний командувач, чим займаються його війська. І мовчки (чи не мовчки, а віддавши відповідний цілком таємний наказ своїм командирам?) благословляв цей неприхований геноцид.

Бо ж інакше не було стільки свідоцтв жахів – найрізноманітнішого ґатунку.

Сержант Ніколай Нікулін, по війні – відомий мистецтвознавець, професор: «Наші розвідники, які перебували на спостережному пункті, скористалися затишшям і віддалися веселим розвагам. Вони замкнули господаря і господиню в комору, а потім почали всім взводом, по черзі, псувати малолітніх хазяйських дочок».

Майор Лев Копелєв, заарештований у 1945 році, колега Солженицина по «шарашці», активний учасник дисидентського руху: «…Декілька російських дівчат, яких загнали на роботу в Німеччину, стали офіціантками в штабний (червоноармійській – Ред.) їдальні. Обмундирування їм не належало як вільнонайманим, зате щедро забезпечили трофейними ганчірками. – Одна з них, - оповідач говорив тужливо-докладно, - така гарна, молода, весела, волосся – чисте золото і на спину локонами спущене, знаєте, як у польок і в німкень… Йшли якісь солдати, п’яні чи що…. Гля , фріциха, сука… і кулями з автомата поперек спини. І години не прожила. Всі плакала: за що? Адже вже мамі написала, що скоро приїде».

Читайте також: Визволителі очима визволених

Доповідна записка секретаря ЦК ВЛКСМ Ніколая Михайлова секретарю ЦК ВКП (б) Георгію Маленкову: «У ніч з 23 на 24 лютого група офіцерів і курсантів у кількості 35 осіб з’явилася у п’яному вигляді на фільварок Грутенненг, оточила фільварок, виставила кулемети, обстріляла і поранила червоноармійця, який охороняв будівлю. Після цього почалося організоване зґвалтування дівчат і жінок, які знаходилися на фільварку». У записці далі говориться, що це булим не німкені, а «звільнені» радянські остарбайтери. Іван Черняховський уже кілька днів як загинув, але діє інерція безчинств. І ґвалтують та вбивають не лише німкень, а й усіх підряд…

Є десятки свідоцтв про те, як червоноармійці та офіцери убивали тих своїх командирів, котрі намагалися навести порядок. Доходило до крайнощів. Російський історик Марк Солонін зазначає: «10 лютого 1945 р. на бік противника перейшов капітан Б., командир батальйону 510-го стрілецького полку 154-ї стрілецької дивізії. Свій вчинок – досить неординарний для останніх тижнів війни - він пояснив тим, що застрелив двох своїх підлеглих, захоплених у момент групового згвалтування німецької дівчинки, і "не міг більше дивитися, як червоноармійці звертаються з цивільним населенням».

А тим часом командувач сусіднього 2-го Білоруського фронту маршал Костянтин Рокосовський, чиї війська також увійшли на територію Східної Пруссії, 22 січня 1945 року підписав наказ №006, який вимагав установити «зразкову дисципліну й залізний порядок» та передбачав за «ганебні для Червоної армії явища» жорстокі санкції – аж до розстрілу

…А тим часом командувач сусіднього 2-го Білоруського фронту маршал Костянтин Рокосовський, чиї війська також увійшли на територію Східної Пруссії, 22 січня 1945 року підписав наказ №006, який вимагав установити «зразкову дисципліну й залізний порядок» та передбачав за «ганебні для Червоної армії явища» жорстокі санкції – аж до розстрілу. Рокосовський, який воював ще на Першій світовій і був свідком розкладу царської армії, добре розумів небезпеку масових насильств, пиятик, грабунків й убивств цивільного населення для Червоної армії. Вона вже значною мірою втратила у ті місяці свою боєздатність і могла перетворитися на величезну юрбу добре озброєних бандитів, які перестали підкорятися своєму командуванню…

І знову слово Максу Гастінгсу: «Коли червоноармійці оволоділи Кенігсбергом, вони перебили тисячі жителів. Жінок ґвалтували просто в родильних відділеннях лікарень. Один лікар згадує їхні крики відчаю: “Застрельте мене! Застрельте мене!” – але мучителі обирали для своїх жертв повільну смерть. Міхаель Вік, один із тих, хто вижив у цій бійні, розповідає: “Кожного зустрічного чоловіка вони вбивали, а кожну жінку – ґвалтували. Вночі звідусіль лунали крики і благання про допомогу. Вони зачиняли людей у підвалах і підпалювали будинки...” Від єврея Віка не сховався і похмурих парадокс ситуації: “Спершу нас намагалися знищити Гітлер і нацисти, тепер цим зайнялися росіяни».

А Леонід Рабичев ставить крапку: «У квітні місяці моя 31-я армія була перекинута на Перший Український фронт в Сілезію… На другий день за наказом маршала Конєва було перед строєм розстріляно сорок радянських солдатів і офіцерів, і жодного випадку зґвалтування і вбивства мирного населення більше в Сілезії не було. Чому цього ж не зробив генерал армії Черняховський у Східній Пруссії?»

Читайте також: Червона Армія як елемент злочинного режиму

А й справді – чому? Можливо, виконував якийсь таємний наказ Сталіна з «розчищення життєвого простору» у Східній Пруссії, яка мала відійти по війні до СРСР? Зі створення, так би мовити, вільної від німців території (нацисти ставили на меті «judenfrei», а більшовики – «deutschenfrei»…)? Але ж не міг не розуміти генерал армії Черняховський, що такі речі розкладають Червону армію і вкрай посилюють опір Вермахту, - а це коштуватиме життя сотням тисяч радянських солдатів та офіцерів…

Маркс Солонін довів справедливість цієї тези: «Настає 1945 рік. Чисельна перевага Червоної Армії в танках йавіації виражається вже двозначними цифрами, німецьке командування кидає на фронт ненавчених хлопців з "фольксштурма" – і при цьому рівень людських втрат Червоної Армії не тільки не скорочується, але й помітно зростає! 6,2 тис. чоловік на добу. Добиваючи агонізуючий вермахт, Червона Армія несе втрати на третину більші, ніж у 1944 році». Чому так? «Після Неммерсдорфа (і сотень інших подібних "Дорфів") німецькому солдату на Східному фронті не треба було пояснювати, за що він воює…. Солдат бачив нескінченні колони біженців, що йдуть на захід, безмежне людське море біля причальних стінок балтійських портів, бачив кораблі, які один за іншим йдуть з тисячами біженців до берегів Данії і західної Німеччини. Кожен день і навіть кожна година затримки наступу Червоної Армії збільшували кількість німецьких жінок, старих і дітей, врятованих від насильства і загибелі. З цього моменту вермахт знову знайшов сенс і мету продовження боротьби». А Червона армія втратила – і далеко не в останню чергу завдяки Івану Черняховському – на величезне число (від 300 до 500 тисяч) вояків більше, ніж це було б за дотримання суворої військової дисципліни і запобігання нищення цивільних німців. Тобто навіть не за гуманістичного, а за суто прагматичного ставлення до населення зайнятих територій. Але все було зроблено навпаки – і в першу чергу на 3-му Білоруському фронті.

От такого «героя» знайшов для себе і для України Віктор Янукович…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено