Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 лютого, 2013   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

«Зачистка політичного ландшафту»: досвід історії

«Регіонали» знову хочуть змінити виборче законодавство. Причому змінити кардинально і зробити його ще менш придатним для фіксації волевиявлення виборців, ніж далекого вже 1990 року. Мажоритарка не у два, а в один тур, і все!
«Зачистка політичного ландшафту»: досвід історії

Якнайкраще ці наміри висловив щиросердий Михайло Чечетов, «головна рука Верховної Ради», котрий має здатність відверто висловлювати те, що інші персонажі владної команди не завжди насмілюються формулювати навіть у призначених для дуже вузького кола осіб документах.

Отже, цитата: «Якщо вийде так, що ще тиждень-другий парламент не буде працювати, доведеться виходити на дострокові вибори, хоча ми цього не хочемо», - заявив перший заступник голови фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. І додав: «При цьому необхідно повністю зачистити політичний ландшафт і ввести мажоритарну виборчу систему, бо за нинішньої системи конфігурація в Раді не зміниться». Чечетов певен, що у разі проведення виборів на мажоритарній основі «Партія регіонів отримає не 208, а 300 депутатів». І ще одне: «Зміни до закону про вибори внести нескладно, це можна зробити одразу по тому, як буде ухвалене рішення про перевибори».

Яким чином можна змінити Закон про вибори, якщо Верховна Рада не працюватиме, - це неймовірної сили правова загадка для європейців, але ми добре знаємо, як «регіонали» змінюють закони, включно з Основним: на Банковій натискають відповідну кнопку, і Конституційний Суд виносить належний вердикт.

От і зараз: чом би не скасувати не лише чинний виборчий закон, а й той, який був ухвалений ще 1997 року і запровадив змішану виборчу систему? І чом би не запровадити виборче законодавство 1990 року, вилучивши з нього положення про два тури і про явку більшості виборців? А на додачу ще й скасувати висунення кандидатів від політичних партій, повернувши норму про висунення їх трудовими колективами?

Бо ж злиденні бюджетники та прикуті загрозою безробіття до колісниць олігархічних підприємств робітники наразі висуватимуть «правильних» людей, чи не так? І тоді остаточно восторжествує вітчизняний варіант «керованої демократії»: без апеляції до електорату, без змагання виборчих програм, без дебатів на телебаченні, без, зрештою, використання значних коштів на «підтримку» жителів тих чи тих округів – гарантована перемога!

Згадаймо: чинна влада вже раз переписала під себе виборче законодавство задля того, щоби не програти: якби восени 2012 року виборчі змагання відбувалися за попереднім законом, то Партія регіонів мала б у Верховній Раді не більше 180 місць, а нинішня опозиція – 235-240. А так – 208 мандатів (не рахуючи майбутніх «тушок»), і все завдяки зміні виборчого закону…

Утім, якщо «регіонали» вважають себе оригінальними у перевлаштуванні виборчого законодавства для збереження і примноження своєї влади – попри волю виборців – то вони зовсім не оригінальні (хоча про це й не знають у силу своєї дуже специфічної «освіченості»). До них не раз здійснювалися подібні «виборчі реформи» - з тактичним успіхом, але стратегічним програшем як для самих «реформаторів», так і їхніх політичних сил.

Тільки декілька красномовних прикладів з історії ХХ століття.

Улітку 1907 року, коли Державна дума Російської імперії, більшість якої становили кадети та трудовики, висловилася за еволюційне, але неухильне (жодних революцій, але й жодного беззаконня!) перетворення Росії на конституційну монархію і готувалася розглянути питання про надання автономії Україні, імператор Ніколай ІІ та прем’єр Столипін вчинили державний переворот.

Вони не просто розігнали непокірний найвищий представницький орган держави, а й видали новий виборчий закон, який закріплював домінування на наступних виборах найбільш відданих престолу суспільних верств – у соціально-економічному та політичному плані далеко не найпрогресивніших. За цим законом, лише 1% населення імперії обирав майже дві третини виборщиків, котрі, у свою чергу обирали депутатів Думи – легко здогадатися, які верстви і яка нація мали абсолютну більшість (77% депутатів виявилися великоросами) у найвищому представницькому органі імперії.

Були порушені інтереси не тільки селян та робітників: ті суспільні групи, які сьогодні звуться «середній клас», хоча й одержали можливість висувати своїх депутатів, але ці депутати не могли реально вплинути на політичні процеси, їм залишалася тільки критика влади, яка, втім, не була безпечною навіть для думців – таємно фінансована урядом «чорна сотня» могла погромити житло, а то й убити надто ревного борця за народні права. Загалом за столипінським виборчим законом тільки 15% дорослого населення одержали виборчі права; великі регіони імперії та цілі народи взагалі були позбавлені можливості мати своїх представників. Відтак Дума так і не стала більш-менш повноцінним парламентом, перетворившись на говорильню – часом досить гучну і скандальну, але позбавлену влади.

Гідними учнями Петра Столипіна стали більшовики. Спершу вони захопили мандатну комісію ІІ всеросійського з’їзду совєтів, тим самим одержавши можливість «відфільтрувати» небажаних делегатів і визнати повноваження «у дошку своїх».

Без такого кунштюка навряд чи з’їзд призначив би уряд Леніна-Троцького. Але навіть «свої» дали цьому урядові лише тимчасові повноваження – до скликання Установчих зборів, яким він мав передати всю повноту влади. Як відомо, більшовики та їхні союзники програли вибори на ці збори й опинилися там у меншості; тоді вони просто розігнали тих, кому були підзвітні.

А далі були змінені правила виборів до совєтів – так, щоб «пролетарські кадри» та сільська голота мали в них беззаперечну перевагу. За Конституцією Російської Федерації 1918 року, виборчих прав були позбавлені «нетрудові елементи» та «прислужники колишнього режиму» - загалом понад 5 мільйонів осіб, тобто кожен десятий дорослий на тодішній території під більшовицьким контролем.

А на Всеросійський з’їзд совєтів депутати обиралися за дуже хитрою системою: з представників міських совєтів – 1 депутат на 25000 виборців (тобто пролетарів), з представників губернських з’їздів (переважно від селян та мешканців малих містечок) – 1 депутат на 125000 жителів (включно із немовлятами та позбавленими виборчих прав). В підсумку приблизно 10 селянських голосів дорівнювало 1 робітничому.

Якщо ж врахувати, що позбавленими виборчих прав виявилися передусім найосвіченіші прошарки населення, а на сторожі «правильних» виборів стояла ВЧК, то більшовики одержували додаткові можливості для маніпулювання результатами голосувань. Якщо ж до совєтів потрапляли депутати від «контрреволюційних» і «дрібнобуржуазних» партій (себто соціалісти небільшовицького ґатунку, то цих депутатів просто «відкликали» або розпускали відповідні совєти, створюючи замість них у містах – ревкоми, у селах – комнезами.

Кілька років навіть за такої системи «дрібнобуржуазні» партії ще якось намагалися боротися за вплив на маси і за місця в совєтах, але на початку 1920-х більшовики унеможливили участь представників цих партій у представницькій владі, одночасно заборонивши існування фракцій та ідейних платформ у власній партії.

Проте ще тривалий час в СССР існували нерівне представництво різних класів у совєтах та велике число громадян, позбавлених виборчих прав. І тільки під час Великого Терору Сталін подарував народу «загальне виборче право» - тобто кожен отримав змогу «обрати» під наглядом НКВД одного депутата з одного-єдиного кандидата від «непорушного блоку комуністів та безпартійних».

Учнем особисто Леніна та прихильником багатьох більшовицьких методів був Беніто Муссоліні. Він очолив італійський уряд 29 жовтня 1922 року і швидко почав установлювати в країні «порядок». У грудні того ж року була сформована Велика фашистська рада, яка складалася з особисто призначених прем’єром членів. Поки що вона діяла дорадчий орган.

 Навесні 1924 року на парламентських виборах завдяки брутальним фальсифікаціям і прямому насильству над виборцями фашисти отримали 355 депутатських мандатів, іншим партіям дісталося лише 176 місць. Запекла боротьба фашистської партії з опозицією точилася весь цей рік, який закінчився арештами незалежних журналістів, закриттям опозиційних газет та розпуском 150 «підривних» організацій. На початку наступного року з ініціативи дуче підконтрольний йому парламент видав низку «надзвичайних законів», які мали наслідком ліквідацію демократичних інститутів.

Поділ законодавчої і виконавчої влади було зведено нанівець, оскільки уряд отримав право видавати закони навіть без формальної згоди парламенту. Всі партії, крім фашистської, офіційно були заборонені лише в 1928 році, хоча де-факто Італія стала однопартійною державою з 1925 року. У травні 1928 року починається «Реформа політичного представництва» - парламент ухвалює новий закон про вибори, відповідно до якого число виборців, що мають право брати участь у голосуванні, істотно зменшується; у виборах 1929 року бере участь тільки одна партія.

Висування кандидатів могли здійснювати «визнані законом профспілки» (800 кандидатів), а також «визнані законом юридичні особи та асоціації… за умови, що вони мають національне значення або переслідують цілі культури, виховання, взаємодопомоги і пропаганди» (200 кандидатів). З цієї тисячі кандидатів Велика фашистська рада на свій розсуд складає список із 400 осіб, який після опублікування виносився на голосування (фактично – на плебісцит).

Якщо не менше половини голосів учасників виборів було подано за список, то всі 400 кандидатів вважалися обраними. В результаті на «виборах» 24 березня 1929 року владна фашистська партія отримала 98% голосів (при явці 90%) і всі 400 мандатів. А на «виборах» у березні 1934 року фашисти домоглися 99,85% всіх голосів (при явці 96,30%.) – і ті самі 400 мандатів. Сама ж Велика фашистська рада офіційно перетворилася на вищий конституційним орган держави. Тільки Муссоліні міг скликати її і визначити її порядок денний…

У свою чергу, Адольф Гітлер учився (щоправда, заочно) й у Леніна, й у Муссоліні. 1932 року йому стало зрозуміло, що НСДАП, попри істотне зростання свого впливу, ніколи не завоює більшість у Райхстагу, щоб одноосібно сформувати уряд (на виборах 6 листопада 1932 року партія здобула 33,1% голосів та отримала 196 депутатських місць з 584). Тому Гітлер погодився на коаліцію з консерваторами за умови що саме він стане канцлером; крім нього, нацистами були тільки двоє з одинадцяти членів призначеного президентом фон Гінденбургом 30 січня 1933 року уряду. Але контроль за поліцією опинився в руках НСДАП. Це дозволило перетворити штурмовиків (СА) на «допоміжну поліцію» і влаштувати терор політичним опонентам.

А тут іще й дуже своєчасний підпал Райхстагу божевільним комуністом Ван дер Люббе (чи тільки ним самим, чи йому «допомогли» нацисти?). Але, попри всі преференції, які де-факто мала на виборах 5 березня 1933 року внаслідок запроваджених після підпалу Райхстагу істотних обмежень громадянських прав і свобод, НСДАП набрала менше, ніж очікували її вожді, – 43% голосів, що дало 288 депутатських місць із 647. І навіть із своїми союзниками з Німецької національної народної партії нацисти ледь нашкребли просту більшість (340 мандатів), але не отримали більшість конституційну.

І тоді були використані випробувані вже в Росії та Італії методи «коригування» народного волевиявлення. Першим кроком стало анулювання мандатів комуністів, другим – арешт цілого ряду соціал-демократичних депутатів. Завдяки цьому нацисти одержали абсолютну більшість. Третій крок – вичавлений з Райхстагу, оточеного штурмовиками й есесівцями, закон «Про надзвичайні повноваження», який «тимчасово» передав законодавчі функції урядові Адольфа Гітлера.

Ці три кроки були здійснені негайно, впродовж березня 1933 року. Четвертий крок – заборона 22 червня того ж року Соціал-демократичної партії за «зраду вітчизни». Четвертий крок – розпуск 14 липня всіх політичних партій Німеччини, крім НСДАП. І, нарешті, п’ятий крок – «вибори» 12 листопада до Райхстагу, на яких фігурував виключно список НСДАП. За цей список «добровільно-примусово» під наглядом СА та СС проголосувало 92,11% виборців.

Після цього були й інші, не менш зразково-показові ситуації, в яких та чи інша «партія влади» так «чистила» парламент і перевлаштовувала виборче законодавство, що її монополію на керування державою після цього вже ніхто не міг заперечити. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено