Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 березня, 2013   ▪   Леонід Залізняк   ▪   Версія для друку

Перші європейці

Нові дані археології свідчать про те, що неандертальці не тільки не є нашими предками, а й тривалий час були можливою альтернативою сучасному людству
Матеріал друкованого видання
№ 7 (275)
від 14 лютого, 2013
Перші європейці

Іще на початку ХІХ століття, в часи Тараса Шевченка та Алєксандра Пушкіна, ніхто не підозрював, що людина не створена Богом за його подобою, а веде свій рід від покритої шерстю дикої тварини – мавпи. Навіть найосвіченіші на той час країни Європи перебували в полоні біблійної версії походження людства, за якою Бог подарував життя Адаму та Єві (як і всьому сущому) лише 7,5 тис. років тому.

У пошуках пращурів

Упродовж ХІХ століття найкращі мислителі планети вели запеклу боротьбу за право людини називатися не плодом божественного творіння, а прямим нащадком мавпи. Зусилля не були марні, тож нині в дереволазних пращурах людства не сумнівається жоден серйозний учений, хоча багато аспектів проблеми походження людини залишаються загадковими. Серед них і питання неандертальців, від яких іще зовсім недавно безпосередньо виводили наш рід. Утім, нещодавно з’ясувалося, що вони не тільки не є «батьками» Homo sapiens, а й фактично тривалий час були можливою альтернативою сучасному людству. Адже впродовж тисячоліть конкурували з нашими прямими предками кроманьйонцями за володіння Європою, однак програли війну за виживання.

Отже, загальноприйнята в наш час наукова концепція формування людини як продукту розвитку тваринного світу й олюднення мавпи утвердилася досить пізно – у другій половині ХІХ століття. Не останню роль у зародженні сучасних поглядів на антропогенез відіграло відкриття решток не схожої на нас людської істоти – неандертальця.

Сталося це 1856 року в долині Неандерталь біля Дюссельдорфа (Німеччина). Видобуваючи вапнякове каміння для будівництва, там підірвали скелю, під якою виявився грот. Робітники знайшли в ньому дивні кістки, які спочатку прийняли за решки скелета печерного ведмедя. Невдовзі вчені Дюссельдорфського університету визнали їх людськими, але такими, що суттєво відрізняються від кісток сучасної людини. Висловлено було навіть припущення, що рештки належать кривоногому й постійно насупленому (звідси розвинені надбрівні дуги) монгольському козакові, який 1814 року в складі російської армії переслідував армію Наполеона. Поранений кавалерист переховувався в печері, де нібито й помер. А відомий німецький фізіолог Рудольф Вірхов, який узагалі не сприймав теорії еволюціонізму стосовно людини, пояснював незвичайність знайдених кісток їх належністю «рахітичному ідіотові з патологічними відхиленнями в будові скелета».

Рештки людської істоти з околиць Дюссельдорфа були «реабілітовані» лише через півстоліття у зв’язку з виявленням подібних кістяків у інших печерах Європи, які за першою такою знахідкою в долині Неандерталь зрештою дістали назву неандертальців.

Володар льодовикової Європи

Неандерталець (Homo nean­derthalensis), або палеоантроп, – різновид людської істоти, що мешкав 200–28 тис. років тому переважно в Європі, звідки проникав на Близький Схід і навіть у Центральну Азію. Саме в Європі знайдено найбільше решток цих людей (печери Ле-Мустьє, Ла-Кіна, Ла-Шапель-о-Сен, Ла-Феррассі, Сен-Сезар, Спі, Монте-Чирчео, Ле-Фате-III, Крапина та ін.). Значно менше їх відомо на Близькому Сході (Амуд, Табун-І, Кебара в Ізраїлі, Шанідар в Іраку) та в Центральній Азії (Тешик-Таш, Обі-Рахмат). В Африці та на півдні Азії достовірні рештки неандертальців невідомі.

Водночас територія України була ними густо освоєна, стоянки їхні досліджено в Подністров’ї, на Волині, Кіровоградщині, Надпоріжжі, Донбасі. Серед найбагатших на відповідні знахідки регіонів Європи – гірський Крим. У численних гротах уздовж його річок досліджено багатошарові стоянки Кіїк-Коба, Старосілля, Заскельне-V, -VI, Пролом, Кабазі, Вовчий грот та ін., де неандертальці мешкали від 130 до 28 тис. років тому, а може, й довше.

Від сучасної людини неандерталець відрізнявся дуже масивним черепом. Обсяг мозку (1500–1700 см3) в нього був як у Homo sapiens, а іноді навіть більший. Профіль лоба він мав похилий, черепну кришку низьку й довгу, надбрівні дуги розвинені, у формі козирка. Потилиця його виступала назад, обличчя було велике, підборіддя скошене, ніс чималий, щелепи помітно видавалися вперед (виразний прогнатизм) (див. Неандертальці й люди).

Людина схильна вважати себе вінцем божого творіння, а всіх не схожих із нею – нижчими, недорозвиненими істотами. Реконструкція палеоантропа на основі кісток літньої, хворої на артрит людини з печери Ла-Шапель-о-Сен у Франції створила хибне уявлення про неандертальця як про згорблену, незграбну істоту, що в усьому поступалася нам сучасним. Насправді це були невисокі (1,6–1,7 м), але надзвичайно сильні, кремезні, широкоплечі люди з дуже розвиненою мускулатурою і масивним скелетом, товстими трубчастими кістками кінцівок. Сила їхньої руки в кілька разів перевищувала нашу. Рельєфні гребені в місцях кріплення м’язів до кістки свідчать про потужну мускулатуру. Ці особливості кістяка є переконливими свідченнями великих фізичних навантажень упродовж важкого й короткого життя.

Бачачи численні поховання дітей, можна констатувати, що більшість неандертальців помирали ще малими, не досягнувши статевої зрілості. Аналіз стану зубів засвідчив періодичні голодування. Літні неандертальці нерідко страждали на артрит (часом у тяжкій формі) гомілкостопа, пальців рук і ніг, хребта, тазу. Сліди численних і різноманітних травм на кістках є доказом нелегких та небезпечних умов, у яких жили палеоантропи. Однак виживання людей із тяжкими травмами та захворюваннями (фактично інвалідів) є доказом піклування родичів про постраждалих, а також взаємодопомоги й розвиненості суспільних відносин.

Утім, поряд із проявами гуманності неандертальці вдавались і до канібалізму. Так, у печері Крапина в Хорватії знайдено сотні уламків кісток представників їхнього ж таки виду, частина з яких обгоріли. Дроблення кісток пояснюється видобуванням із них мозку. У печері Мула-Герсі на півдні Франції знайдено фрагментовані належні шістьом неандертальцям кістки, що залягали разом із подробленими оленячими. Ті й ті мали на поверхні сліди характерних надрізів крем’яними знаряддями. Схожа картина спостерігалася і в інших печерах півдня Європи.

Більшість дослідників вважають батьківщиною неандертальців саме Європу. Першими людськими істотами, які просунулися до неї з Африки 1 млн років тому, були пітекантропи. Ця подія збіглася з початком великого зледеніння. Появу неандертальця трактують як наслідок еволюції пізніх пітекантропів Західної Європи під впливом несприятливих природно-кліматичних умов прильодовиків’я: низьких температур, північних холодних вітрів, що несли із пустель, близьких до зони мерзлоти, хмари пилу. Тому тілобудовою неандертальці нагадували народи Півночі – чукчів, інуїтів, алеутів. Невисокий зріст, масивна статура, короткі кінцівки робили меншою площу тіла, а отже, й тепловіддачу.

Читайте також: Генний код українців та їхніх сусідів очима археології

У коротших рук і ніг кращим було кровозабезпечення й меншим – ризик обмороження. Проте коротконогість не сприяла надто рухливому способу життя. Особливості скелета палеоантропів свідчать, що вони були значно сильнішими за Homo sapiens, але менш рухливими й навіть дещо незграбними.

Ще одне пристосування до клімату – великий, широкий ніс, будова якого сприяла нагріванню холодного повітря під час дихання й запобігала застуді.

Надзвичайно розвинена грудна клітка вміщувала великі легені. Та сама особливість властива представникам арктичних популяцій сучасного людства. Їхній раціон зазвичай складається з великої кількості м’яса та жиру й навіть дістав назву «хижацький». Пояснюється це величезними енергетичними витратами організму в умовах низьких температур.

Біохімічні дослідження кісток та зубів палеоантропів Європи свідчать, що вони теж їли переважно м’ясне. Для перетравлювання й засвоєння великої кількості тваринної їжі потрібно було багато кисню, що й зумовило значний розвиток легенів та грудної клітки в інуїтів та неандертальців.

Новітні генетичні дослідження дають підстави вважати, що більшість неандертальців мали білу шкіру й світле, а то навіть руде волосся. Адже сотні поколінь їхніх пращурів прожили в прильодовиковій Європі з порівняно низьким рівнем ультрафіолетового випромінювання сонця.

Палеоантропи суттєво удосконалили свою мисливську зброю, досягнувши прогресу в обробці кременю. З’явився різноманітний довершений інструментарій, який свідчить про значний технологічний прогрес первісного суспільства.

Ефективним знаряддям полювання на великих ссавців прильодовиків’я був дерев’яний спис завдовжки 2–2,5 м із пригостреним та обпаленим для міцності кінцем. Його було виявлено між ребрами слонячого скелета на стоянці Лерінген у Німеччині.

Культура палеоантропів сягнула високого рівня, що давав змогу вижити в суворих умовах прильодовикової Європи. Більшість їхніх стоянок розташовані в передгір’ях: саме там трапляються улюблені житла неандертальців – печери. Культурні шари гротів свідчать про їх додаткове облаштування для захисту від холоду й вітру, а також про широке використання вогню. Неандертальці навряд чи вижили б без шкіряного одягу та взуття, рештки яких, на жаль, не збереглись у відкладах стоянок середнього палеоліту.

Несподіване анекдотичне під­­твердження існування одя­гу в неандертальців з’яви­лося в результаті дослідження біологами паразитів. Установлено, що натільна воша з’явилася на світ як окремий підвид саме в часи неандертальців: 200–70 тис. років тому. А оскільки ця істота живе лише на одязі, можна припускати, що вони його носили. А про початки розвитку духовної культури палеоантропів свідчать перші в історії людства спеціально пристосовані поховання померлих.

Палеолітичний «геноцид»

Застосувавши нові методики визначення ДНК за кістками до скелетних решток неандертальців, вчені побачили принципову різницю між їхнім геномом та відповідним кодом Homo sapiens. Неандертальці не були нашими пращурами, і, за даними археології, їх витіснили з прильодовикової Європи перші сучасні люди, кроманьйонці, які народилися в Африці 200 тис. років тому, але прийшли на європейський континент через Близький Схід лише за 40 тис. років до наших днів. Відколи на Піренейському півострові помер останній неандерталець, минуло близько 28 тис. років. А в Криму, за деякими даними, палеоантропи жили навіть 20 тис. років тому. Висловлено припущення, що легенди про снігову людину є згадками про останніх неандертальців.

У давній історії континенту виділяють перехідний період (від 40 тис. до 28 тис. років тому), коли на його теренах одночасно мешкали, конкуруючи за місце під європейським сонцем, два різновиди людських істот – неандертальці та Homo sapiens. Відсутність неандертальських генів у ДНК сучасних мешканців Європи свідчить, що, попри тривале тісне сусідство, дві різні популяції палеолітичного людства не полишили спільних нащадків. Чи це наслідок жорсткого антагонізму між двома різновидами людських істот, а чи неможливість міжвидового схрещення, покаже майбутнє. Характер стосунків аборигенів-неандер­тальців із прибулими з півдня нашими прямими предками – одна із загадок давньої історії прильодовикової Європи. Не з’ясовано й конкретних причин вимирання неандертальців, які не витримали конкуренції з боку кроманьйонців.

У багатьох сенсах палеоантропи не тільки не поступалися останнім, а й перевершували їх. Однак загальноприйнятою є думка, що ні фізична сила та витривалість, ні морозостійкість не могли врятувати приречену популяцію в протистоянні з технологічно та соціально більш організованими прибульцями. У вимиранні аборигенів льодовикової Європи звинувачують і кліматичні зміни, і агресивність наших пращурів, які, ймовірно, полювали на них, і певні вади психіки самих неандертальців.

Низьке похиле чоло палеоантропів свідчить про певну недорозвиненість лобних доль мозку, які відповідають за складне асоціативне мислення й містять центри гальмівних процесів. Інакше кажучи, ці люди, порівняно із сучасними, не були пристосовані до складних абстрактних міркувань, а нерозвиненість гальмівних центрів робила їх запальними й агресивними. Останнє, в поєднанні з їхньою великою силою та досконалою зброєю, зумовлювало криваві сутички в первісних колективах, піддаючи серйозній загрозі існування самої популяції. На думку деяких учених, це і є одним із негативних факторів, що стали причиною вимирання неандертальців.

Крім самознищення агресивних палеоантропів у внутрішньогрупових конфліктах за представниць прекрасної статі в ендогамних праобщинах, лунали й інші припущення щодо причин їхнього вимирання. Одна з них – конкуренція з боку значно численніших прибульців із півдня (Homo sapiens), що хвилями котилися в Європу й могли принести із собою хвороби, до яких неандертальський організм не був пристосований. Висловлено також гіпотезу про можливість загибелі аборигенів Європи внаслідок вибуху супервулкана Флегрейські поля поблизу Неаполя в Італії.

Так чи так, альтернативна до нашої, неандертальська гілка людства не витримала конкуренції, програла війну за виживання й зійшла з арени історії, не полишивши нащадків.

Серед відомих науці різновидів людських істот неандертальці були першими справжніми європейцями. Вони народилися, жили й вимерли саме на цьому континенті. Решта наших «кревних», зокрема людина розумна, пітекантроп, людина вміла, – родом з Африки, звідки вони й розійшлися на сусідні материки. Після загадкового вимирання палеоантропів на планеті панує єдиний різновид людських істот – Homo sapiens, або людина розумна, до якого належать усі сучасні популяції землян.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено