Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 січня, 2011   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Рух Опору на Сході. Одна історія

Діяльність УПА цілком вписується у загальноєвропейський контекст Руху опору
Рух Опору на Сході. Одна історія

12 січня Адміністрація В.Януковича повідомила, що рішенням суду президентський указ "Про присвоєння С.Бандері звання Герой України" визнаний недійсним. Різко засудили скасування указу перший та третій президенти України. Прес-служба В.Ющенко повідомила про намір його особистого втручання у ситуацію, а Л.Кравчук виступаючи з промовою в Лондоні заявив, що укази Ющенка по Р.Шухевичу та С.Бандері були конституційними.

Цікаво, що представника діючої влади В.Литвина, фахові знання з історії змусили прокоментувати ситуацію вкрай двозначно: "Мені сумно, смішно і гірко інколи дивитися, коли політики розгортають баталії щодо тих чи інших подій, щодо тих чи інших постатей, і щодо яких у них як мінімум поверхове уявлення... Деякі постаті не потребують, щоб їх представляли "в лакованому вигляді". Тим часом його колега за фахом, заступник декана історичного факультету Донецького національного університету Ю.Теміров заявив, що "на Сході несприйняття УПА значною мірою базується якраз на незнанні фактів і дуже часто на небажанні визнавати ці факти", щоправда відзначивши при цьому, що на Заході стереотипів не менше.

Тим часом, звертаючись до феномену Української повстанської армії та історичної ролі лідерів національно-визвольного руху не варто забувати, що ця сторінка нашого минулого добре вписується у загальноєвропейський контекст Руху опору. Але якщо історія зародження та діяльності Української повстанської армії активно висвітлюється впродовж останнього часу у вітчизняних ЗМІ, то матеріали, завдяки яким би широкий загал міг розгледіти у діяльності УПА вияв загальноєвропейської тенденції тих років, все ще рідкість.

"Лісові брати"

Цікавим, зокрема, може бути досвід литовських "лісових братів", що вирізнялася поміж інших балтійських країн найбільшою активністю. Після анексії Литви Радянським Союзом на території країни швидко розгорнулась мережа підпільних організацій, що мали за мету – протидію заходам окупаційної влади, а в кінцевому результаті – відновлення незалежності держави. Головним організаційним центром стала організація під назвою "Фронт литовських активістів", яку очолював полковник К.Шкірпа.

З початком війни між колишніми союзниками – нацистською Німеччиною та комуністичним СРСР – литовське підпілля, як і українське, розраховувало використати нову політичну ситуацію для відродження державної незалежності країни. 22 червня 1941 року Фронт литовських активістів розпочав повстання, в результаті якого було звільнено обидві столиці країни – Каунас та Вільнюс. 23 червня лідери повстання по радіо виголосили Заяву про відновлення втраченої внаслідок радянської окупації незалежності Литви (нагадаємо, що через тиждень відповідну Заяву було оприлюднено Організацією українських націоналістів). Створений тоді уряд, попри швидкий наступ німців, майже півтора місяця утримував контроль над столицею. Однак, як і у випадку з Україною, після окупації країни нацистами виявилось, що сподівання на можливість відновлення державної незалежності із їх допомогою – марні. Відтак змінилося й ставлення до Німеччини, яка розглядалася уже не як можливий союзник у боротьбі з Москвою, а виключно як "менше зло".

До кінця 1941 року нацистська окупаційна адміністрація повністю дискредитувала себе, вона виявилась не набагато кращою за комуністичну. В грудні 1941 року (майже на рік раніше від УПА) організаційно оформилась Литовська визвольна армія (ЛВА). Спочатку вона, як і УПА в Україні, вела боротьбу насамперед проти німецької окупаційної адміністрації, проте після повернення радянських військ (літо 1944 року) саме вони стали головним ворогом ЛВА.

Впродовж перших трьох років нової радянської окупації (1944-1947) Литовська визвольна армія контролювала значні території країни та вела масштабні бойові дії проти загонів НКВД та армійських частин. Однак у наступні роки, як і УПА в Україні, ЛВА змушена була перейти до ведення війни партизанськими методами, а її вояки дістали назву "лісові брати". Чисельність більшості автономних загонів литовських повстанців зазвичай не перевищували 10 бійців. Щодалі важливішу роль у їх діяльності відігравало знищення представників окупаційної адміністрації та колаборантів, що співпрацювали з нею (так званих "партійних та радянських працівників", міліціонерів тощо).

Наприкінці 40-х – початку 50-х років минулого століття (як і в Україні проти УПА) частини регулярної армії проти бійців ЛВА уже не використовувались. Головним знаряддям розправи із визвольним рухом у Литві стали радянські спецслужби. Останні не лише застосовували методи жорстокого терору проти повстанців та місцевого населення, що їх підтримувало, а й активно впроваджувало тактику провокацій, що мали позбавити національний Рух опору підтримки населення. Усе це, поєднане із певним послабленням режиму у період так званої "хрущовської відлиги", дало змогу зламати збройний опір "лісових братів" і до кінця 1950-х років їх діяльність припинилася.

Герої чи посібники?

Проте менш аніж за три десятиліття традиції національно-визвольної боротьби з іноземним поневоленням відродились у нових формах. Литва першою із радянських республік поставила питання про "гарантований" їй усіма радянськими конституціями вихід зі складу СРСР. Після досягнення мети – відновлення незалежної держави Литва десятки тисяч бійців національного підпілля, зокрема ЛВА, полеглих у боротьбі за звільнення окупованої іноземними військами батьківщини, були визнані національним героями, хоч це й відбулося майже на півстоліття пізніше, ніж у Югославії чи Франції.

Український національний Рух опору, як і литовський, латиський та інші, мало чим відрізнявся від Руху опору окупації нацистській у Франції, Югославії та інших країнах Європи. Для того, аби зрозуміти це, варто перенестися у 1939-1941 роки. На той час нацистська Німеччина та комуністичний СРСР – найближчі союзники. Європа методично шматується ними, і ні в кого не виникає навіть сумніву, що Радянський Союз не менший агресор, аніж Німеччина. Підтвердження цьому – виключення СРСР із Ліги Націй (аналога сучасної ООН). Дійсно, у той час, коли німецькі танки підійшли до Москви або блокували Ленінград, війна стала для СРСР оборонною. Проте не більше, аніж для німців з того моменту, коли радянські війська (уже "агресори"?) штурмували Кенігсберг (сучасний Калінінград) або форсували Одру (сучасний кордон Німеччини та Польщі).

Звичайно, в тих умовах українські підпільники та партизани на території Галичини і Волині, литовські та латиські – у Прибалтиці, які чинили опір більшовицькій окупації, нічим не відрізнялися від учасників Руху опору окупації нацистській у Югославії чи Франції. Вся трагічна різниця між ними полягала лише в тому, що СРСР із союзника Німеччини поволі перетворився на її ворога, а відтак зміг до кінця війни "обгорнутись" у нову личину та уникнути відповідальності за розв’язання Другої світової війни, опинившись у таборі країн-переможниць.

Правилом тих років стало: "Переможців не судять!" Однак сьогодні питання про те, хто чиїми "посібниками" був може поставити на межу війни уже внутрішньої громадян однієї країни, і переможці у ній, навряд чи будуть.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено