Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 лютого, 2013   ▪   Дмитро Калинчук   ▪   Версія для друку

Генерал запорожців. Бойовий шлях Костянтина Прісовського

Історія генерального хорунжого Прісовського – це шлях фахівця, який не надто добре знався на політиці, не проголошував запальних промов, а просто професійно робив те, що вмів найкраще, – воював. І тим приніс своїй Батьківщині користі куди більше, ніж багато високоінтелектуальних політиків.
Матеріал друкованого видання
№ 3 (271)
від 17 січня, 2013
Генерал запорожців. Бойовий шлях Костянтина Прісовського

Окопний генерал

Киянин Костянтин Адамович Прісовський, певно, змалку мріяв про кар’єру військового – відразу по закінченні гімназії як доброволець вступив рядовим до 131-го Тираспольського піхотного полку. Потім – Чугуївське юнкерське піхотне училище, де почав опановувати офіцерський фах. У 1901-му, по закінченні навчання й присвоєнні звання підпоручика, його новим місцем служби став 130-й Херсонський піхотний полк, дислокований у рідному Києві. 1911-го Прісовський, уже штабс-капітан, командував восьмою ротою цієї частини. За свідченнями очевидців, остання не справляла враження найкращої в полку, проте «солдати були індивідуалізовані, усі грамотні, відмінно розбиралися в обстановці, були гарними стрільцями». Очевидно, командир навчав своїх підлеглих не для парадів, а для бою.

Першу світову війну Прісовський зустрів командувачем батальйону 278-го Кромського полку 70-ї піхотної дивізії. Воював хоробро. 10 грудня 1914 року дістав наказ здобути зайняте ворогом плато. Стрімкою атакою батальйон вибив супротивника з окопів, захопив кулемет, полонив вісьмох офіцерів і 376 солдатів. За цей подвиг був нагороджений Георгіївською зброєю. 28 червня 1916-го йому вручили Орден Св. Георгія 4-го ступеня. Того самого року вже полковник Прісовський став командиром 278-го Кромського полку.

28 червня 1917 року його було призначено командувачем 10-ї Туркестанської стрілецької дивізії, а 16 вересня 1917-го представлено до звання генерал-майора. Саме як генерала згадували Прісовського учасники боїв за Київ у січні 1918-го. «Це сухий стрункий брюнет з генеральськими лампасами і навіть з наплічниками (погонами. – Авт.) генерала на мундирі», – писав про нього сотник армії УНР Степан Цап.

Для 39-річного офіцера, який не мав освіти академії генштабу, таке стрімке кар’єрне зростання бачилося майже фантастичним. Однак тішитися було ніколи. Після того як у Петрограді більшовики вчинили збройний переворот, а російська імператорська армія фактично розпалася, генерал Прісовський приїхав до Києва й запропонував свої послуги Центральній Раді.

В обороні Києва

Є безліч причин, чому проти більшовицької навали взимку 1917–1918 років захищати Україну виступили стихійно організовані загони на кшталт Вільного козацтва, Гайдамацького коша Слобідської України та студентського формування, що взяло участь у бою під Крутами. У Центральній Раді до останнього дня її існування переважали соціалісти – члени партій соціал-демократів та есерів. Аж до більшовицького наступу їхні лідери відкидали будь-які тези про державну самостійність і говорили виключно про федеративний устрій майбутньої Росії.

Читайте також: Більшовицька навала. Механізми становлення радянської влади в Україні у 1917–1921 роках засвідчують її окупаційний характер

Центральна Рада палець об палець не вдарила, аби створити основу для економічної та фінансової незалежності від колишньої метрополії, не кажучи вже про власну армію.

Тому, коли на вулицях Києва почалися перші сутички між військами Центральної Ради та червоними загонами столичного «Арсеналу», не дивно, що найбільшими військовими частинами, виставленими проти «арсенальців», були Київське вільне козацтво (фактично ополчення) та курінь галицьких Січових стрільців (вихідці з Австро-Угорщини).

Невдовзі до міста підійшли вже регулярні російські більшовицькі частини під командуванням Міхаіла Муравьйова. Фаховим військовим стало зрозуміло, що «жарти скінчилися». Саме тоді київськими квартирами, де мешкали прибулі із фронту офіцери, пробіглися гінці, які рознесли звістку: генерал Прісовський закликає всіх небайдужих стати на захист України. На його заклик відгукнулася чимала кількість військовиків. Учасник тих боїв сотник Степан Цап так описав структуру створюваного підрозділу: «Старшинський Запорізький загін генерал-хорунжого Костянтина Прісовського… складався з трьох сотень: старшинської, юнкерської та кадетської… Кадети були з Київського, частково Полтавського та інших кадетських корпусів». Варто додати, що саме до загону генерала Прісовського влився підрозділ київських курсантів сотника Гончаренка, який перед тим дав більшовикам бій під Крутами.

Читайте також: Бій під Крутами: як відрізнити історичну правду від міфу

Чинити опір червоним було вкрай складно, насамперед через погану координацію дій між різними українськими військовими частинами. У Києві паралельно існували два штаби: особливого коменданта міста отамана тамтешнього Вільного козацтва Ковенка та командувача Київського військового округу штабс-капітана Шинкаря. Останній зник зі столиці практично в перший-таки день боїв, і обороною залишився командувати Михайло Ковенко – абсолютно цивільна людина.

У цих умовах генералові Прісовському довелося не тільки віддавати накази власному загону, а ще й координувати дії сусідніх підрозділів. Природно, що особливого успіху така оборона мати не могла. 8 лютого 1918 року українські війська були змушені залишити Київ.

«Батько запорожців»

Відступивши від столиці, реш­та українського війська зібралася в селі Гнатівка. «Тут була ціла армія, яка начислювала кілька дивізій, кошів, відділів Вільного козацтва і всяких інших окремих військових одиниць, а крім того багато штабів неіснуючих частин. Але всі ці частини були дуже маленькі складом, а декотрі з них мали всього по кілька чоловік», – писав учасник тих боїв сотник Борис Монкевич. «В Гнатівці скликано нараду всіх командирів окремих частин. Тут полковник Болбочан і генерал Прісовський запропонували, щоб усі ці частини звести в Окремий Запорізький загін під командою одного начальника… Командиром 1-го Запорізького загону був вибраний ген. Прісовський».

Треба зазначити, що, навіть утікши від більшовиків із Києва, Центральна Рада не припиняла інтриг проти військових. За словами Бориса Монкевича, уряд УНР наполягав, аби в частини Запорізького загону допустили комісарів і створили в них солдатські комітети. Та генерал Прісовський категорично відкинув ці пропозиції. Невдовзі уряд зажадав зняття полковника Петра Болбочана з посади командира 2-го куреня та його помічника. Наслідки цього рішення не забарилися: в бою під Житомиром підрозділ зазнав тяжких утрат. Після цього вже сам командувач Запорізького загону відмовився виконувати ідіотські накази уряду, і Болбочан повернувся на місце.

Поповнивши боєприпаси і прийнявши до своїх лав певну кількість добровольців, 23 лютого 1918 року Запорізький загін перейшов у наступ. Більшовики добре давали собі раду в боротьбі проти розрізнених і слабо впорядкованих українських загонів, та, зіткнувшись із регулярною військовою частиною, швидко виказали свою слабкість і почали відступати.

24 лютого запорожці вибили ворога з Житомира. Наступного дня після тяжкого бою було звільнено Бердичів. Тут вони зустріли перший ешелон німецьких військ, які за домовленістю між Центральною Радою та командуванням кайзерівської Німеччини, досягнутою після підписання 9 лютого 1918 року Брестського мирного договору, наступали на Київ. Постало суто політичне питання: хто звільнить столицю України? Зібравши свої сили в кулак, генерал Прісовський рушив уперед. 29 лютого запорожці наблизилися до Ірпеня і вступили в бій із більшовицькою залогою. За кілька годин справу було вирішено, і зранку 1 березня вони марширували вулицями звільненої української столиці.

У Києві навколо Запорізького загону знову розгорнулись інтриги. До війська зголошувалися маси добровольців, і логіка подій підказувала, що треба розгортати його в потужнішу військову формацію. Кадри офіцерів та унтер-офіцерів у загоні вже були. Проте на заваді реорганізації знову стали політики-соціалісти, які панічно боялися, що після перемоги над більшовиками запорожці влаштують їм військовий путч.

Страхи були небезпідставні. З одного боку, запорожці виказували демонстративне неприйняття ідей соціалістів. Із другого – навколо старшин загону почали крутитися діячі Вільного козацтва (його генеральним отаманом було обрано генерала Скоропадського) Іван Луценко та Іван Полтавець-Остряниця. Перший намагався підбурити до заколоту проти Центральної Ради генерала Прісовського, але той рішуче відкинув його пропозиції, бо вважав такі дії деструктивними до завершення війни.

Та Центральна Рада боялася і самого Прісовського, тому зняла його з посади командира загону і призначила губернським комендантом Київщини. За клопотанням генерала, командиром уже новоствореної Запорізької дивізії був призначений полковник Олександр Натієв, який походив з Аджарії. Запорізька дивізія рушила на фронт і невдовзі звільнила від більшовиків Харківщину, Донбас і Крим. «При відступі вони (більшовики. – Ред.) люто билися, і то з самими українцями, бо німці звичайно в бою участі не брали і тілько як коли піддержували наших артилерією», – свідчив полтавський комісар освіти Віктор Андрієвський.

Невдовзі Центральну Раду було повалено. За Павла Скоропадського генерал Прісовський був затверджений у званні генерального хорунжого і призначений комендантом гетьманського палацу. Тепер він мусив дбати про безпеку першої особи Української держави. На цій посаді не обійшлося без курйозу. Коли у вересні 1918-го Скоропадський планував офіційний візит до Берліна, його штаб дізнався, що на нього готують замах. Відтак гетьман був змушений таємно навіть для своєї охорони покинути апартаменти. Генеральний хорунжий Прісовський сприйняв це за недовіру й негайно подав у відставку, якої, звісна річ, у нього не прийняли.

Трагедія патріота

Сотник Степан Цап так характеризував генерала: «Прісовський був високоосвіченою, інтелігентною і шляхетною людиною, добре володів українською мовою, йому міг би позаздрити не один мовознавець». Генерал належав до щирих патріотів своєї Батьківщини, але категорично не міг прийняти антигетьманського повстання Директорії. Він бачив, що на чолі цього виступу стали ті самі люди, які вже раз довели Україну до Крут і київської бійні, й не чекав від них нічого конструктивного. І мав рацію. Вже за місяць після перемоги Директорії заарештували командування Запорізького корпусу. Полковник Петро Болбочан через півроку був розстріляний за сфабрикованою справою, решта офіцерів мусила рятуватися на зайнятих білогвардійцями теренах. Та попри це, Запорізький корпус залишався найкращою і найбільш боєздатною військовою частиною армії УНР.

Антигетьманське повстання обернулося для Прісовського низкою болісних утрат. Першою і головною стала Окрема Запорізька дивізія, що перекинулася на бік Директорії. Користуючися своєю славою «батька запорожців», генерал спробував сформувати новий підрозділ із такою самою назвою. Однак це виявилося другим жорстоким розчаруванням. Альтернативний Запорізький загін теж перейшов за першого-таки бою до Петлюри.

У серпні 1919 року Костянтин Прісовський вступив до Білої армії, позаяк головного свого ворога вбачав у більшовиках. Восени 1919-го очолив Костянтинівське військове училище, відтак разом із ним евакуювався серед білих до Криму.

У Криму під владою генерала Пєтра Вранґєля зібралося чимало українців, як гетьманців, так і колишніх петлюрівців. Він був ліберальніший у національному питанні за свого попередника Антона Дєнікіна. Українців, яких той раніше заарештував за «державну зраду», випустили із в’язниць. За таких умов у вересні 1920 року в Севастополі був створений Національний блок, який виніс рішення сформувати українську армію під національним прапором для боротьби з більшовиками під верховною владою Вранґєля. Представником при головнокомандувачі з військових справ блок обрав Прісовського. Однак ці плани не здійснилися – вранґєлівська армія доживала останні дні. Після штурму червоними Перекопу генерал Прісовський виїхав до Франції, де й помер у 1966 році.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено