Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 січня, 2011   ▪   Микола Дорошко   ▪   Версія для друку

Як гартувалися кадри

Модель «одна партія – одна держава», створену за часів СРСР, втілювали як жорсткими репресіями, так і підкупом «неофітів»
Матеріал друкованого видання
№ 3 (168)
від 21 січня, 2011
Як гартувалися кадри
Сергій Григор’єв, «Прийом до комсомолу», 1949 р.
Становлення влади більшовиків в Україні, яка стала на шлях національно-дер­жавного відродження, відбулося у формі завоювання. Усі кроки з утвердження комуністичної влади в Україні були аналогічні здійснюваним у центрі радянської імперії. А там, як відомо, розбудовували тоталітар­­ну державу, фундаментом якої була однопартійна система, а неодмінною умовою функціонування – зрощування партії та держави. Остаточне закріплення політичної монополії більшовицької партії було неможливим без повного володіння державною власністю, яку роздавали своїм членам під виглядом державних служб, посад і привілеїв. Будь-яке кадрове призначення в радянському (державному) апараті членів партії означало об’єднання партії та держави. 
 
Вертикаль партії переможців
 
Щоб зміцнити зв’язок між правлячою партією, державними установами і масовими організаціями, кожен більшовицький функціонер мав виконувати кілька ролей. Суміщення партійних і державних посад відбувалося до самого низу, по всій ієрархічній драбині. Найважливіші посади після Жовтневого перевороту 1917 року одержали лідери комуністичної партії та її фундатори – «професійні революціонери». Владімір Лєнін був водночас вождем партії та головою Раднаркому РСФРР, Іосіф Сталін – членом політбюро ЦК РКП(б) і наркомом у справах національностей, Хрістіан Раковський – членом політбюро ЦК КП(б)У і головою Раднаркому УСРР тощо. Членство в більшовицькій партії стало першим і найважливішим привілеєм, ос­кільки воно надавало можливість обійняти державну посаду.
 
Не маючи у своєму складі достатньої кількості кваліфікованих управлінців, більшовицька партія неминуче мала абсорбувати до своїх лав усіх, хто лояльно ставився до нового режиму. «Новобранці» не лише вливалися в партію переможців, а й поповнювали ряди номенклатури – своєрідного реєстру керівного складу компартійно-радянських органів влади в СРСР. Належність до номенклатури автоматично надавала доступ до пільг і привілеїв, що утворили певну систему з владними структурами режиму. Міцність нового ладу забезпечувалась системою подвійного контролю за носіями влади: офіційним – з боку компартійних контрольних комісій і підрозділів Робітничо-селянської інспекції, й неофіційним, здійснюваним органами НК-ДПУ.
 
Відбувалися перманентні чистки усіх структурних підрозділів партійно-державного апарату від «неблагонадійних» працівників. Особливо жорстоко московський партійний центр провадив боротьбу з інакомислячими в Україні, беручи, так би мовити, реванш за запеклий спротив утвердженню більшовицького режиму. Навіть Лєв Троцкій зазначав, що «ніде утиски, чистки, репресії та всі види бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як на Україні, в боротьбі з могутніми підгрунтовими прагненнями українських мас до більшої свободи і незалежності».
 
Зачистки від ухилів
 
Яскравим прикладом розправи центру з націонал-комуністами України стала доля боротьбистів Олександра Шумського і Григорія Гринька, які виступили з ідеєю передати керівництво КП(б)У етнічним українцям. Гринько запропонував увести до складу політбюро ЦК КП(б)У Шумського і «висувати на секретарську роботу в п’яти – шести округах українських товаришів», оприлюднивши це на засіданні політбюро ЦК КП(б)У 12 травня 1926 року. Гринько сказав, що буцімто сам Сталін мав пропозицію щодо висування Чубаря на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У, а Гринька – на голову РНК УСРР. Це не на жарт збентежило голову Раднаркому УСРР Власа Чубаря, який привселюдно відхрестився від пропозиції. 
 
Гринька підтримав нарком освіти Олександр Шумський, який перед тим засіданням у квітні 1926-го їздив до Сталіна й запропонував замінити Лазаря Кагановича Власом Чубарем на посаді генерального секретаря ЦК КП(б)У. Підставою для заміни, зауважив Шумський, є не особисті мотиви, а потреба в залученні до керівництва КП(б)У українців, які були в КП(б)У «затуркані, загнані і становлять меншість, навіть арифметичну, не кажу вже про вплив». В КП(б)У, зазначив Шумський, панує російський комуніст, якого підтримує «мерзенний шкурницький тип малороса, котрий в усі історичні епохи був однаково без­прин­цип­но-лицемірним, рабсь­ки-­­двоє­душ­ним і по-зрад­ниць­кому підлабузницьким». Українцям в КП(б)У не довіряли високих компартійних посад на всіх рівнях й раніше (згадаймо хоча б «перереєстрацію» КП(б)У 1920 року, коли понад три тисячі боротьбистів прийнятих до КП(б)У, з неї виключили внаслідок чист­ки), але активна фаза «полювання» на них розпочалася в розпал українізації. Так, колишнього боротьбиста Самутіна, за словами Шумського, лише тому не обрали до складу президії Він­ницького окружкому КП(б)У, що він українець, натомість членом президії став лівий есер, росіянин Ніколаєв, оскільки, як зазначав той-таки Шумський, «у Вінницькій організації актив [...] поголівно російський або єврейський, що є одне і те саме стосовно українців». Аргументи Шумського сприйняли як націоналістичний ухил, а зняття з посади наркома освіти стало своєрідним початком масштабних репресій національно свідомих українців. Гринька розстріляли вже 1938-го як «право-троць­кіста». 
 
Відтоді у владній верхівці УРСР і КП(б)У переважають ті, про яких 1920 року один із найавторитетніших українських на­ціонал-комуністів Василь Ел­лан-Блакитний писав: «…в партію густо посунули, прагнучи до влади, та з переляку перед «українізацією»… «бойкие попутчики» сумнівного соціального походження, стимульовані… можливістю пристосуватись до обставин для власної користі». Саме ці «управлінці» разом із «професійними революціонерами» створили більшовицький тоталітарний режим, а той, своєю чергою, виплекав і утвердив образ «ідеального» керівника, де компетентність, демократизм, всебічна освіченість, чесність і принциповість не були головними чеснотами. Це були псевдофахівці, які нерідко досягали управлінських вершин. Саме такі «професіонали» мали абсолютну перевагу в середовищі номенклатури.
 
Ген номенклатури
 
З розпадом Радянського Союзу та забороною Комуністичної партії та більшості її республіканських філій, здавалося, що номенклатура як атрибут комуністичної доби назавжди відійде в небуття. Проте колишня колоніальна адміністрація Кремля в УРСР, що вирізнялась здебільшого запопадливістю у виконанні керівних вказівок центру, згуртувалась і, скориставшись ейфорією, що охопила націо­нально-демократичні сили, перебрала на себе процес розбудови незалежної Української держави.
 
Зберігши владу й скориставшись дезорганізацією системи управління економікою внаслідок розпаду СРСР, колишні партійні й комсомольські функціонери отримали право розпоряджатися державним майном. Керована ними Україна, як і більшість колишніх республік СРСР, вступила у фазу економічного, політичного і соціального регресу, що відкинуло її на десятки років назад у розвитку. Результатом «керівництва» стало не лише зубожіння більшості населення України, а й перманентні політичні кризи в державі, зростання загрози її територіальній цілісності та державному суверенітету.
 
Отже, курс на згортання паростків демократії й повернення до авторитарного правління, взятий нинішньою владою, цілком закономірний, оскільки сучасна політична «еліта» України є прямою спадкоємицею комуністичної номенклатури. Її родовими ознаками є все ті самі непрофесіоналізм, некомпетентність, несамостійність в ух­вален­­­­ні рішень, нестримна жага до збагачення, відсутність патріотизму. Незмінною залишається й репресивна природа такої влади. 
 
 
Зі щоденника Сергія Єфремова

 

Загальні збори «місцкому». Промова Тарана, в якій він висловився, що через місцком вони мають комунізувати Академію. Зате рекорд побив «проф.» Клепатський. Гидкий провокатор чужими боками робить кар’єру: хотілося [йому] ще раз перед присутніми комуністами свою благонадійність засвідчити...
 
22 листопада 1924 року

 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено