Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 січня, 2011   ▪   Леонідас Донскіс   ▪   Версія для друку

Зима незадоволення

У січні 1991 року Литва заплатила важку ціну за те, що стала першою бунтівною республікою, яка відокремилася від колишнього Радянського Союзу
Матеріал друкованого видання
№ 3 (168)
від 21 січня, 2011
Зима незадоволення
АР
20 років тому Литва завдала смертельного удару останній колоніальній імперії Європи, замаскованій під легітимного спадкоємця ідеалів Просвітництва та піонера світового лівого руху. Країна знову стала вільною ще 11 березня 1990-го, коли Верховна Рада тодішньої радянської Литви проголосила відновлення незалежності. Однак до справжньої незалежності та міжнародного визнання маленька ізольована держава, що наважилася кинути виклик Радянському Союзу Міхаіла Ґорбачова, котрим на Заході захоплювалися як героєм та гробокопачем Імперії Зла, мала пройти ще довгий шлях.
 
Паплюжена світовими потугами за те, що ставить під загрозу ґорбачовську перебудову, вбиває його благородні ініціативи реформувати СРСР та перетворити його на легітимну федерацію (наче тюрму можна перетворити реформами на парламент), Литва передусім відчувала підтримку демократичних сил та політичної опозиції сусідніх країн: Польщі й двох інших держав Балтії, а також російських та українських демократів, незалежних журналістів і незгодних інтелектуалів з усього світу.
 
Ми знаємо, що президент США Джордж Буш, як і його західноєвропейські колеги, був далекий від ентузіазму. У той час не було теорії, що маленька країна, фактично ніщо в сенсі гідної уваги політичної ролі або принаймні мінімальної присутності у світі, неважливо, наскільки справедливою та хороброю є її справа, може якось змінити логіку міжнародних відносин та світової політики. Отже, Литва мала бути готовою до неминучої відплати колишнього колоніального господаря. Усі розсудливі люди в Литві та за її ме­жами чудово це розуміли. То була лише справа часу.
 
Відплати не довелося довго чекати. Спочатку Радянський Союз наклав на Литву економічну блокаду та деякі інші важ­­кі санкції. Поза сумнівом, у литовські незалежницькі політичні групи та соціальні рухи просочилися провокатори КДБ, які активно працювали, щоб підбурити етнічні сутички між литовцями й польсько- та російськомовними меншинами. Коли всі їхні зусилля виявилися марним, настав час спробувати привести в дію п’яту колону, а потім «легітимно врятувати її від політичного терору та війни, які ведуть проти неї місцеві ультранаціоналісти і фашисти» – так радянська пропаганда і її місцеві підлабузники описували мирних та патріотичних громадян Литви. 
 
На початку січня 1991 року ситуація почала різко змінюватися. П’ята колона, що складалася з фанатичних комуністів, які відмовлялися визнавати нову реальність та вирішили ігнорувати легітимне відновлення незалежності парламентом, а також із прихованих офіцерів КДБ, інформаторів і політичних реваншистів, звернулася до Кремля з проханням урятували Литовську РСР від буржуазних націоналістів і терористів. Це було справжнє deja vu: великий сусід не міг проігнорувати crie du c?ur покинутих товаришів, на яких чигала небезпека.
 
Ніколи не забуду тих подій. На початку січня я, молодий лектор у Вільнюському університеті, приймав іспит у студентів. І вони сказали мені, що їм відомо про вбитих та поранених біля Прес-центру, який штурмували радянські війська. Звуки автоматних пострілів і новини литовського радіо та телебачення не залишали надій на мирне вирішення конфлікту.
 
Було очевидно, що проти ци­­вільного населення Литви велися воєнні операції. Я запропонував студентам далі проводити наш іспит замість того, щоб панікувати. Тож ми дискутували про історичні теорії, що було досить іронічно, зважаючи на постання Пані Історії перед нашими очима. Після іспиту я пішов до деканату факультету історії Вільнюського університету, оскільки між молодими викладачами була угода захищати, принаймні символічно, університет і його приміщення від спроб радянських військ понівечити чи в інший спосіб їх осквернити.
 
Почався штурм усіх ключових литовських інституцій, переважно медіа-центрів. Якийсь час радянські війська намагалися маніпулювати громадською думкою з допомогою групи колабораціоністів, які виступали на радіо та передавали по ТБ радянську версію новин і подій. Кульмінацією цього хаосу було 13 січня 1991 року – штурм вільнюського телецентру, єдиного джерела реальної інформації про події в країні для Литви та світу. 13 осіб, які мирно захищали телевежу, військові брутально вбили.
 
Та все ж ця ніч стала тріумфом для країни. Ніхто не повстав проти російськомовних громадян Литви. Навпаки, литовські росіяни та поляки були на тих самих барикадах, хоробро захищаючи їхню країну – Литву. Голова Російської православної церкви у Литві отець Хризостом став героєм за сміливе засудження безглуздої жорстокості радянських військ, що була причиною кровопролиття, та за виклик, який він кинув самому Ґорбачову, уїдливо назвавши того передусім генсеком КПРС, а не президентом держави. Зворушливі слова видатного культурного історика Сєрґєя Авєрінцева та інших російських демократів, які негайно прибули до Вільнюса з Москви, щоб висловити свою солідарність, викликали сльози та овації.
 
Совєти програли і в пропагандистській війні, і як начебто сильніша сторона, що захищає «закон і порядок» у бунтівній провінції. Давид переміг Голіафа. Мирна й гідна поведінка литовців, їхня безсумнівна підтримка та відданість парламенту, що відновив незалежність, створили диво, одне з небагатьох у ХХ столітті.
 
Хоч як це курйозно, штурм телецентру став свідченням початку доби постмодерних війн, які фокусуються на боротьбі за публічну інформацію. І хоча Литва заплатила важку ціну за незалежність та свободу, Радянський Союз не впорався із ситуацією і програв обидві війни: немислиму без масових убивств війну ХХ століття та війну ХХІ століття, що спрямована на завоювання людських розумів та душ, а не їхнє фізичне знищення. 
 
 
 
 
 
 
 

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено