Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 січня, 2011   ▪   Петро Кралюк   ▪   Версія для друку

Чи могла бути Русь мусульманською?

«Прийшли посли їхні у Хорезм, розповіли про мету посольства, зрадів хорезмшах, що вони захотіли стати мусульманами». (Ал-Марвазі про русів.)
Чи могла бути Русь мусульманською?

Питанню «вибору віри» князя Володимира Святославовича присвячена велика кількість літератури. Однак у них переважно акцентується увага на такий момент, як хрещення Русі. Щодо інших можли­востей «вибору віри» (язичницької, мусульманської, іудейської, західнохристиянської), то про них автори згадують рідко. Загалом переважає думка, ніби ці можливості були безперспективні.

Проте це не зовсім так. Уже той факт, що в «Повісті минулих літ» приділено багато уваги питанням «вибору віри», критиці неправославних вірувань, сам  по собі є промовистим. Звичайно, розповіді про «вибір віри», наведені в «Повісті…», є легендами. Однак за будь-якою легендою стоїть реальність. І якби не було реальних можливо­стей «вибору віри», то такі легенди не виникали б, і їм би стільки уваги не приділяли християни-літописці. Останні хотіли утвердити думку, ніби вибір християнства візантійського обряду для Русі був правильний та єдино можливий.

Ця теза християн-літописців (правда, вже в моди­фікованій, «секуляризованій» формі) так чи інакше домінувала й продовжує домінувати серед науковців, які досліджували давньоруську історію. Зумовлено це, по-перше, тим, що вони, здебільшого, формувалися в лоні християнської (часто – православної) культури, по-друге, те, що  використо­вували християнські джерела, ступінь довіри до яких був високим. Щодо нехристиянських джерел, котрі висвітлювали «вибір віри» князя Володимира, то вони або не дійшли до нас, або сприймалися критично і використовуються мало.

Не будемо зараз обговорювати можливості язичницького, іудейського чи західнохристиянського вибору. Зупинимося лише на можливості вибору мусульманського. Тим більше, що збереглися джерел, які дають змогу більш глибоко висвітлити це питання.

Мусульманський світ у X ст., коли Русь «шукала» для себе  віру, продовжував переживати час піднесення. І хоча Арабський халіфат, ця могутня мусульманська імперія з центром у Багдаді, знаходилася в стані політичного роздроблення, все ж зберігалася духовна єдність мусульманського світу, що простягнувся від Атлантики аж до Індії. Міста мусульманських держав залишалися осередками розвинутого ремесла й торгівлі. На високому рівні в тодішніх мусульман знаходилися культура й наука.

Русь мала різнопланові контакти з мусульманськими країнами Кавказу, Закавказзя й Середньої Азії. Руські купці вели торгівлю з цими країнами, а також з іншими мусульманськими державами. Уже в IX ст. вони з'являлися в Багдаді. Арабські географи ІХ-Х ст. описували торгові шляхи, що йшли з ісламського світу через володіння хозар або Чорне море в Східну Європу.

Інтенсивні торгові контакти могли бути каналом для поширення ісламу в Східній Європі. Адже руські купці, приїжджаючи в мусульманські країни, знайомилися з місцевими релігійними віруваннями, а деякі з них, можливо, навіть приймали іслам.

Однак торгівля була далеко не єдиним каналом проникнення на Русь мусульманства. Багаті мусульманські країни ставали об'єктами військових нападів русичів.

Так, мусульманські автори повідомляли про кілька військових походів, які здійснили русичі у прикаспійські землі. Одне з таких повідомлень знаходимо в мусульман­ського автора кінця XI — початку XII ст. Ал-Марвазі. Він вважав русів войовничим народом. Мовляв, вони дивилися на меч як на головний засіб для свого існування. «І було їхнє виховання таким, поки вони не прийняли християнство в 300 році. Коли вони навер­нулися в християнство, віра притупила їхні мечі, двері для здобуття здобичі закрилися перед ними, і вони по­вернулися до нужди й бідності, скоротилися в них засоби для існування. Ось вони й захотіли зробитися мусульманами, щоб їм були дозволені набіги та священна війна, повернутися до того, що робили раніше. Вони послали до володаря Хорезму чотирьох мужів із наближення царя. Є в них цар і називається він Булдмир... Прийшли посли їхні у Хорезм, розповіли про мету посольства, зрадів хорезмшах, що вони захотіли стати мусульманами...». Далі йдеться про те, що пра­витель Хорезму послав до русичів наставника, який мав їх навчити законів ісламу.

Ця згадка зустрічається також у Ал-Масуді та Мухаммеда Катіба. Правда, останній вважав, що ця подія відбулася не в 300-му, а в 333-му році хіджри. Про цю подію вів мову арабський історик ХІІІ ст. Ібн Ісфендіяр, називаючи дату навернення до ісламу русів 297 рік хіджри.

Виходячи із цих дат, випливало, що ісламізація русів відбулася в першій половині X ст. 297 рік хіджри відповідає 909/910 рр. від Різдва Христового, 300 р. - 912/913 рр., 333 р. - 944/945 р. Однак ім'я царя русів Булдмир, яке навів Ал-Марвазі, привело багатьох дослідників до думки, що тут йдеться про князя Володимира. Тому зустрічаємо твердження, що цей князь здійснив спробу запровадити іслам у Київській Русі, взявши цю віру з Хорезму.

Певно, найбільш вірогідним часом прийняття ісламу частиною русів є початок X ст. Звичайно, не варто повністю довіряти Ал-Марвазі. І все ж за напівлегендарним повідомленням історика стоїть певна реальність. «Язичницька Русь» мала можливість маневру між християнсько-візантійським та мусульманським світами. Будучи язичниками, русичі здійснювали грабунки як Візантії, так і багатих мусульманських країн. Прийняття ж якоїсь із світових релігій, чи то християнства в його візантійському варіанті, чи то ісламу, зменшувало можливість такого маневру. Це, на нашу думку, було однією з причин «язичницької реакції» князя Олега, який відмовився від християнства, прийнятого київськими князями Аскольдом і Діром. Це також відіграло не останню роль у «язичницькому виборі» Святослава, який відкидав пропозиції матері, княгині Ольги, прийняти християнство.

Зовнішня політика Русі за часів князів Олега й Ігоря (та і в пізніші часи) нагадувала своєрідний «маятник», який коливався між християнським та мусульманським світами. Русичі нападають на Візантію, після цього укладають з нею мирний договір, якась частина їх приймає християнство. Тоді «маятник» йде до ісламського світу. Русичі нападають на мусульман, переважно в районі Прикаспію. Тепер уже з мусульманами укладається угода, навіть, можливо, якась частина русів стає мусульманами. Мусульманський автор Шукраллаг (XV ст.) писав, що руси прийняли іслам для того, щоб «законним шляхом» отримувати військові трофеї, захоплені у війнах з «невірними» (немусульманами). Тоді «маятник» знову йде в християнський бік, спостерігаємо напади на Візантію і т.д.

Є підстави вважати, що крім опорних пунктів у Києві та Новгороді (на «шляху із варяг у греки») існував ще один опорний пункт русичів у Прикаспії, десь у районі нижньої Волги. До речі, Волга відігравала помітну роль у торгівлі русів. Арабський географ Ібн Хаукаль навіть іменував її «руською рікою» (нахр ар-Рус).

Для згадуваного Ал-Марвазі Русь — це не Подніпров'я, не гради на «шляху із варяг у греки». Це щось зовсім інше. Для нього Русь — острів у морі чи серед озера. Він писав: «Щодо русів, то вони живуть на острові в морі. Цей острів займає три дні дороги в той чи інший напрямок. На острові ліси й болота, і оточений він озером. Вони (руси) багаточисельні... І вони, народ сильний та могутній, ходять у віддалені місця з метою набігів, а також плавають на кораблях у Хозарське (тобто Каспійське — П.К.) море, нападають на кораблі й захоплюють товари. їхня хоробрість та мужність добре відомі...».

Можна це повідомлення трактувати як вияв необізнаності й фантазії Ал-Марвазі. Однак про «ост­рів русів» писало чимало мусульманських географів та істориків. До того ж ці описи дуже схожі. Дослідники загалом ставилися з довірою до цих свідчень і намагалися відшукати даний острів. Шукали його переважно в районі чи то Балтійського, чи то Чорного морів. На нашу думку, цей острів міг знаходитися в північній акваторії Каспійського моря. Річ у тім, що в VІ-Х ст. рівень Каспійського моря був дуже низьким і тоді там могли з'явитися острови, яких зараз немає. На одному з таких островів могла розташовуватися опорна база русичів.

Та й навіть зараз на Каспії є географічні об'єкти, які загалом підпадають під опис «острова русів». Це — гирло Волги. Впадаючи в Каспійське море, ця річка завдяки своїм рукавам створює цілу систему островів. З одного боку, вони омиваються Каспієм, з іншого, оточені рукавами річки, заплавами. Звідси, можливо, твердження Ал-Марвазі, що «острів русів» знаходився в морі, але водночас був оточений озером.

«Острів русів», що розташовувався на перехресті важливих торгових шляхів, міг би стати зародком імперської держави, котра б заступила Хозарський каганат, що почав занепадати. Походи, здійснювані русичами на Каспій, нічим не поступалися таким же їхнім походам на Чорне море. Про один із них, що відбувся десь у 912/913 р., писав арабський географ та історик першої половини й середини X ст. Ал-Масуді. Відповідно його свідчень, руси зі згоди хозарського прави­теля на 500 кораблях (очевидно, човнах типу «чайок») увійшли в Каспійське море й стали грабувати мусульманське населення Ширвану, Азербайджану, Гіляну і Табаристану. Базою для них стали острови, розташовані неподалік Баку. Правитель Ширвану Алі, зібравши великий флот, намагався вибити русичів із островів, але зазнав поразки. Після цього русичі багато місяців грабували на Каспії, а потім, захопивши велику здобич, повернулися в дельту Волги. Хозарському кагану, тобто правителю Хозарської держави, вони послали частину здобичі й він поставився до них прихильно.

Однак хозарські мусульмани почали вимагати від кагана, щоб той дозволив помститися русичам за їхні розбійні дії. Мусульмани ж в Хозарії були впливовою силою. Ними, зокрема, була укомплектована гвардія. Тому каган змушений був рахуватися з їхніми вимогами. Він погодився, щоб хозарські мусульмани помстилися русичам, однак повідомив останніх про напад, який готувався. Три дні йшла запекла битва, в якій русичі за­знали нищівної поразки. Лише п'ять тисяч із них прорвалися й пішли вгору по Волзі, але й вони були перебиті буртасами й волзькими булгарами.

Важко сказати, наскільки описане відповідало дійсності. Та варто враховувати, що Ал-Масуді був сучасником тих подій. Ймовірно, русичі, котрі діяли на Каспії, зазнали серйозної поразки. Це і знайшло відображення в зазначеного автора. Не виключено, тоді частина «острівних» русів прийняла іслам.

Знищення їхнього військово-політичного утворення стало причиною того, що напади наших предків на прикаспійські території вже не мали таких масштабів, як раніше. Один із таких нападів відбувся орієнтовно в 944/945 р. Тоді русичі, заручившись підтримкою кавказьких народів, аланів та лезгинів, здійснили похід на Кавказ і Закавказзя. Своєї бази в північному Прикаспії вони вже не мали.

Прийняття ісламу «острівними русами», якщо таке було, виявилося тупиковим варіантом. Будучи затиснутий Хозарією, «острів русів» так і не зміг стати великою державою. Водночас іслам відгородив «острівних» русів від основної частини їхніх одноплемінників, які ще зберігали язичництво, а в політичному й культурному планах маневрували між християнським та мусульманським світами.

Наступна спроба ісламізації Русі спостерігалася за князя Володимира Святославовича й пов'язана з т.зв. «вибором віри». Інформація про цю подію міститься в давньоруських літописах.

Отож, звернемось до літописної розповіді. Під 985 роком в «Повісті минулих літ» читаємо: «Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а торків берегом [Волги] привів на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня Володимирові: «Оглядав я колодників, і всі вони в чоботах. Сим данини нам не платити, підемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, і поклялися вони межи собою, і сказали болгари: «Тоді нехай не буде миру межи нами, коли камінь стане плавати, а хміль — тонути». І вернувся Володимир до Києва».

Звичайно, наведена оповідь має легендарний харак­тер. Можна навіть сумніватися, чи взагалі був похід на Волзьку Булгарію. Адже про нього, наскільки нам відомо, ніде не говориться, окрім «Повісті минулих літ». Але впадає в вічі велика коректність літописця щодо волзьких булгар. Булгари не розглядалися як об'єкт насмішки, подібно до інших підкорених народів. Навпаки, про них говориться з повагою: мовляв, це люди, які не будуть платити данини. Тому з ними укладається «вічний мир».

Таке шанобливе ставлення до волзьких булгар з боку давньоруських літописців є зрозумілим. Булгарська держава була значною потугою, контролюючи поволзькі шляхи торгівлі.

Як свідчить «Повість минулих літ», у 965 р. князь Святослав розгромив хозарів. Володимир теж ходив на них, про що писав Яків-мніх у творі «Пам'ять та похвала Володимиру». Можливо, саме Володи­миру належала остання крапка в справі ліквідації Хозарського каганату. Він іменувався каганом, як і верховний правитель Хозарії, про що свідчив Іларіон  у «Слові про Закон і Благодать».

Волзькі булгари, які входили до складу Хозарії, теж внесли свою лепту в розклад цієї держави. Вони прийняли іслам, ставши ніби в опозицію до влади хозарських правителів, котрі дотримувалися іудаїзму. Після розпаду Хозарського каганату завершилось формування незалежної Булгарії на Волзі.

Булгари, без сумніву, були зацікавлені в поширенні своєї релігії серед русичів, бо отримали б могутнього союзника. Недаремно в «Повісті минулих літ» після опису походу Володимира на булгар йде розповідь про те, що булгари запропону­вали йому прийняти мусульманство. Саме вони започаткували процес «вибору віри» Володимиром. І саме до них спершу князь посилає «добрих мужів», щоб розвідати, якою є їхня віра. Такий факт «першості» є промовистим. Він свідчив: іслам був цілком реальною альтернативою візантійському християнству. На користь цього говорять й інші моменти літописної легенди про «вибір віри».

Ось як, наприклад, розповідається про приїзд булгар до Володимира: «Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: «Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету». Володимир запитав: «Яка є віра ваша?» І вони сказали: «Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї], і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, належить чин


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено