Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 листопада, 2012   ▪   Богдан Цюпин   ▪   Версія для друку

Заплющуючи очі. Видатні західні інтелектуали, які не витримали перевірки Голодомором

У 94-річному віці один із найавторитетніших британських істориків сучасності Ерік Гобсбаум видав свою останню книжку «Як змінити світ».
Матеріал друкованого видання
№ 47 (264)
від 22 листопада, 2012
Заплющуючи очі. Видатні західні інтелектуали, які не витримали перевірки Голодомором
Національний музей 'Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україн' у Києві Меморіал Жертвам Голодомору в Харкові Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років у Києві на Михайлівській площі Пам'ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років у Сумах

До своєї смерті в жовтні 2012-го він залишався ідейним марксистом, але доля зіграла з його переконаннями злий жарт. Народившись у червні 1917-го, Гобсбаум прожив на 20 років довше, ніж протримався комуністичний експеримент у вигляді Радянського Союзу.

Пан Гобсбаум від цього неабияк потерпав, написавши в одній зі статей, що «падіння СРСР і радянської моделі було травмою не лише для комуністів, а й для соціалістів повсюди». «Не розписуйся за інших», – обурено відповідали йому ті європейські соціалісти, які віддавна вбачали в Радянському Союзі лише велетенську криваву в’язницю, що прикривалася добрими гаслами.

Читайте також: Реквієм для байдужих: композитор з Австрії пише симфонію про Голодомор

На долю Еріка Гобсбаума можна було б не звертати уваги, якби його праці досі не називали найвидатнішими історичними дослідженнями в новітній англомовній історіографії. Приклад суперечності між інтелектуальною силою та ідеологічною слабкістю Гобсбаума є одним із пояснень того, чому світ переважно мовчав, коли Сталін убивав мільйони українців під час Голодомору 1932–1933 років.

Не знали, не знали... Не хотіли знати!

Насправді, це краще було б не читати, а слухати, проте і виклад тексту частини одного з інтерв’ю Еріка Гобсбаума дає відповіді на низку запитань, хоча й порушує чимало інших. Після твердження британського історика про його вірність комуністичній ідеї до нього пролунало запитання:

– А якби ви знали про жахливі речі, які відбувалися в ім’я комунізму в Радянському Союзі в той час: жахливі страждання і масові вбивства, чи залишалися би ви вірним комуністичній справі?

– Спочатку слід сказати, що ми не знали. Ми не знали про масштаби. По-друге, коли нам розповідали, то ми тим людям не вірили. Ми, можливо, не хотіли їм вірити... Ми не вірили їм.

– Тобто ви кажете, що ваша ідейна відданість була такою, що якби з’явилася можливість втілення цієї комуністичної утопії – вашої мрії, то вона би заслуговувала на будь-які жертви?

– Так. Я гадаю, що так.

– Навіть якби це були життя мільйонів людей?

– Ми ж були згодні на таке, коли воювали в Другій світовій війні, хіба не так?

– А хіба однаково, коли вбивають на війні і коли вбивають своїх?

– Ми того не знали. Мертві є мертві.

Саме це інтерв’ю і викликає чи не найбільше сумнівів щодо оцінок тих авторитетних інтелектуалів у Великій Британії, які стверджують, що загальний аналіз історії у працях Еріка Гобсбаума заслуговує на визнання, позаяк зміст його праць не пов’язаний напряму з марксизмом.

Найкращою називають серію історичних досліджень Гобсбаума «Доба революції» (The Age of Revolution: 1789–1848), «Доба капіталу» (The Age of Capital: 1848–1875), «Доба імперії» (The Age of Empire: 1875–1914) і «Доба крайнощів» (The Age of Extremes: 1914–1991).

Читаючи ці наукові праці, варто пам’ятати, що існували важливі речі, про які видатний історик, котрого прибічники називають одним із найспостережливіших і яснодумних, за його власним визнанням «не знав», або навіть знав, але відмовлявся визнавати через ідеологічні бар’єри.

Сліпі Інтелектуали

Ерік Гобсбаум не єдиний приклад впливового західноєвропейського діяча, який поєднував у собі неординарний розум, великі знання і творчість із благими переконаннями, що межували з цинічною поблажливістю до окремих випадків масового винищення людей. Ідеологія таких діячів проголошувала, що ті маси необхідно було скеровувати, із них дозволялося ліпити все, що потрібно, відкидаючи зайву «глину» у смітник історії.

«Пересічна неосвічена людина – це жорстокий дурень в соціальних та державних справах», – стверджував один із непересічних британців Герберт Веллс. Окрім того, що він став батьком наукової фантастики, письменник був ще й одним із найвідоміших політичних і соціальних коментаторів у країнах англомовного світу міжвоєнної доби. У 1920-х він їздив на зустрічі з Владіміром Лєніном. У 1930-х особисто обмінювався ідеями з президентом США Рузвельтом, а також зі Сталіном.

Герберт Веллс теж поєднував у собі турботу про людство з уявленням, що задля більшого добра пожертвувати певною кількістю невинних людей, не проблема. Сталін йому не дуже сподобався, можливо, тому, що в розмовах увічливо, але твердо натякнув, що не збирається дослухатися до ідей Веллса, зокрема про необхідність відмовитися від ідеї класової боротьби на користь ідеї соціального дарвінізму – про соціально-натуральну селекцію кращих людей.

Попри це, Герберт Веллс вважав за потрібне наголосити про Сталіна в одній зі своїх статей у британському журналі The New Statesman: «Я ніколи не зустрічав людину більш відверту, справедливу й чесну. І саме через ці якості, а не через щось темне й зловісне, він завдячує його величезному й незаперечному впливу в Росії... Ніхто його не боїться, й усі йому вірять».

Читайте також: Голодомор як частина української колективної ідентичності

Серед західних інтелектуалів, яким у 1920–1930-ті роки організовували поїздки та привілейовані аудієнції зі Сталіним були також французькі діячі: Ромен Роллан та Анрі Барбюс.

Письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури Ромен Роллан, побувавши в СРСР 1935 року, хвалив Сталіна за «скромність» і «пангуманізм». Аж після 1985-го сплив термін заборони на друк приватних щоденників Ромена Роллана, в яких він більш критично висловлювався про радянські реалії. Замовчування правди він вважав потрібним для захисту «справи комунізму» від тодішніх ідейних опонентів.

Колега і співвітчизник Роллана французький комуніст Анрі Барбюс так заглибився в радянські справи, що зумів вчасно відхреститися від Троцького і став професійним глорифікатором Сталіна, написавши його біографію «Новий світ, побачений крізь одну людину». Барбюс несподівано помер у Москві від хвороби у рік появи його книжки 1935-го.  

Сталінські туристи

Можливо, найбільш відвертим прихильником Сталіна і найефективнішим «спростовувачем» його кривавих злочинів, зокрема й Голодомору в Україні, був інший тогочасний британський громадський діяч – драматург Бернард Шоу. 1931 року він відвідав Радянський Союз, де потрапив на прийом до Сталіна та екскурсію, під час якої йому продемонстрували справжнє радянське «потьомкінське село». 

1933 року у розпал Голодомору в Україні Бернард Шоу написав у передмові до своєї п’єси On the Rocks: «… Я там не бачив людей, які б недоїдали; а діти були навдивовижу кругленькі. І я не можу вірити повідомленням, бо, як тільки прочитав листа від пана Керенського в The Times, де він запевняє, що голодні люди в Україні їдять одне одного, як тут же визначний французький державний діяч Едуар Ерріо їде в Росію і, відвідавши Україну, наполягає, що він мав би бачити свідчення підозрюваного канібалізму, але не зміг знайти жодних слідів. Але поміж ситістю й голодом, вгамованим канібалізмом, є багато різних ступенів дефіциту. Не таємниця, що зусилля російського уряду у створенні додаткових колгоспів і нових велетенських фабрик для забезпечення їх сільськогосподарською технікою провадяться в умовах постійних вимог робітників надати їм нове взуття й одяг, а також більш різноманітну їжу та більше її: тобто хочуть менше жертвувати сучасним заради майбутнього. Як вишукано сказав з цього приводу Сталін: «Незабаром від нас вимагатимуть срібних годинників!». Постійне виправляння неуникних перегинів з однієї крайності в іншу подібне до контролювання позикових ставок Банком Англії (але значно більш трудомістке). Випадкових збочень у ці роки не оминути, коли навіть найвправніші і найстарші комуністи ще залишаються учнями».

Бернард Шоу, як і Герберт Веллс, вважав себе еволюційним соціалістом. Саме завдяки його активній діяльності британська організація прогресивних інтелектуалів – Фабіанське товариство мало на початку ХХ століття значно більшу суспільну й політичну вагу, ніж заслуговувало за кількістю своїх членів. Товариство стало підґрунтям створення сучасної Лейбористської партії. Фабіанці виступали за соціальну справедливість, але проти насильницької класової боротьби. Соціалізм, вважали вони, у Британії має стати результатом еволюції.

Чому ж британські ліві інтелектуали від Герберта Веллса і до Еріка Гобсбаума були готові заплющувати очі на жахливі злочини сталінізму і, зокрема, заперечували Голодомор в Україні?

Одне з пояснень може полягати в тому, що вони вважали себе такими ідейними і прогресивними, що припускали можливість застосовування залізної руки до неосвічених прошарків суспільства. Особливо, коли йшлося про далекі землі і невідомих для них іноземців, такі інтелектуали дозволяли собі заявляти, що тих темних селян таки треба було змушувати виконувати волю правителів.

Висловлюючи сумніви щодо принципу святості людського життя Бернард Шоу, наприклад, розмірковував: «Маючи справу з особами, яких неможливо приручити, які за своєю сутністю не здатні стримати своїх насильницьких чи власницьких потягів і не мають застережень щодо пожертвування іншими задля власної зручності; карати таких осіб було би сміховинно. Ми можемо так само намагатися карати шматок черепиці за те, що вона впала з даху і вдарила по голові священика. Але вбивати їх цілком виправдано і дуже потрібно».

Те, що для західних інтелектуалів було теоретичним розмірковуванням, для російських більшовиків було керівництвом до дії. Оскільки десятків мільйонів українських селян, що мали потяг до володіння своєю землею, «приручити» було неможливо, то їх, на думку сталіністів, треба було заморити голодом. Заради блага усього суспільства, певна річ. Приклад українського Голодомору наглядно свідчить, як розмірковування інтелектуалів про покращення суспільства можуть насправді цинічно прикривати нелюдські злочини.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено