Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 жовтня, 2012   ▪   Іван Трохименко   ▪   Версія для друку

Лісова муза

В умовах визвольної боротьби учасники УПА не тільки закохувалися та брали шлюби, а й народжували дітей, хоча не мали родинного щастя
Матеріал друкованого видання
№ 41 (258)
від 11 жовтня, 2012
Лісова муза
Фотогалерея: Жінки Української повстанської армії (зображень: 10)
Група жінок із УЧХ, котрі були господинями на лісничівці під час проведення Великого збору 11- 15 липня 1944 р. Ганна Тарасійчук (серед жінок у центрі), господарчий референт ОУН. Дочка Петра Домнюка 'Степового', дружина Петра Танасійчука 'Кучерявого' (третій ряд знизу, перший зліва). Народилася в с. Стебні. Повстанська криївка-шпиталь. Сон повстянки. Зв'язкова Ірина Козак.

Попри важкі й украй несприятливі умови для налагодження та підтримання особистого життя в період активної збройної боротьби, учасники українського повстанського руху обох статей намагалися не марнувати можливостей і часу, подарованих долею, для пошуку кохання, одруження та навіть народження дітей.  

Перші хлопці на селі

Найчастіше взаємні симпатії виникали між повстанцями та дівчатами, що надавали допомогу «лісовій армії». Насамперед ішлося про тих, хто брав до себе на квартирування вояків УПА. Нерідко дорослі доньки господарів закохувались у повстанців, які жили в їхній господі, зароджувалися серйозні романи. Такі почуття ще тісніше пов’язували учасників визвольного руху з населенням: дівчата, закохані в «хлопців із лісу», з усіх сил намагалися поліпшити їхній побут, виконували різноманітні дрібні доручення з доставки пошти, закупівлі речей, харчів тощо.

Читайте також: Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами

Зрештою, хлопці-повстанці в цей час мали високий соціальний статус як в очах населення загалом, так і серед юних представниць прекрасної статті зокрема. Тільки подумати: молоді, вродливі, здебільшого добре й охайно вдягнені, точні й пунктуальні, відповідальні, ввічливі та ще й сміливі патріоти, борці за відновлення Української держави. Весь цей «пакет позитивних рис» неабияк піднімав авторитет учасників повстанського руху в очах населення, а дівчат змушував мріяти саме про таких обранців, усіляко допомагати їм у їхній діяльності.

Шлюби зашифровані

Оскільки німецька, а згодом радянська влада суворо карала всіх, хто надавав допомогу УПА, то легальне одруження дівчини з повстанцем в умовах збройної боротьби було неможливим. Саме тому інсургенти, що хотіли одружитися, вигадували таку форму сімейного поєднання, коли про нього знали лише вони самі та близькі родичі. Документом, який засвідчував шлюб, була зашифрована посвідка (аналог сучасного свідоцтва про одруження). У ньому весь текст, зокрема дата і місце весілля, ім’я священика й прізвища молодих, фіксувався не літературною мовою, а підпільним шифром. Тому навіть якщо він потрапляв до рук ворога, то останній міг не здогадатися, про що в ньому йшлося. 

Керівництво визвольного руху, суворо дотримуючись заходів конспірації, здебільшого не могло мати родини легально, тим більше заборонялося це робити рядовим повстанцям. Тому чимало дружин провідників ОУН і командирів УПА йшли з ними в підпілля, допомагаючи в роботі та поділяючи всі труднощі нелегального життя. Багато з них там і загинуло разом зі своїми чоловіками. Достатньо навести кілька прикладів.

Разом аж до смерті     

Командувач УПА-Захід і керівник Карпатського крайового проводу ОУН у 1945–1949 роках Василь Сидор (Шелест) переховувався від чекістів у важкодоступних карпатських районах Станіславщини. З ним перебували кілька охоронців, а також дружина Надія Романів (Тирса), активна учасниця ОУН, яка в 1941–1942-му брала активну участь у діяльності підпілля в Києві. Укриваючись разом із чоловіком, вона виконувала господарську й технічну роботу: друкувала тексти, вичитувала документи, проводила навчання бойовиків тощо. Разом подружжя й загинуло 14 квітня 1949-го під час облави чекістів на криївку командира.

Один з організаторів УПА, керівник Української народної самооборони та УПА-Захід у 1944 році Олександр Луцький був одружений з Уляною (Юлією) Плісак. До знайомства та кохання їх багато в чому привела спільна життєва доля. Обоє у міжвоєнний період були заарештовані та засуджені польською владою до тривалого терміну ув’язнення за націоналістичну діяльність, разом сиділи в тюрмі. Згодом жінку брали під варту ще й німці. Тривалий період після одруження Олександр та Уляна перебували в підпіллі, причому часом довго не бачили одне одного: він організовував УПА на Галичині, вона була з двома дітьми на Волині й брала участь у роботі місцевого підпілля.

Читайте також: Чому вступали до «лісової армії»?

У лютому 1945-го їх заарештували на Калущині працівники НКГБ. Луцький з півроку дурив голови слідчим, назвавшись Боднарем, і лише згодом розповів про своє справжнє становище у повстанському русі. У 1946-му його розстріляли за рішенням військового трибуналу, а його дружину засудили до 10 років ув’язнення. Її подальша доля невідома.

Родинні дилеми

Після повернення радянської влади в Україну головний командир УПА Роман Шухевич (Тур) остерігався, що окрім нього репресій можуть зазнати його дружина Наталя Шухевич-Березинська та неповнолітні діти Юрій і Марія. Тому наполіг на розлученні з метою збереження членів сім’ї, які залишилися проживати легально. Але це їх не врятувало. Його дітей у матері забрали чекісти й передали на виховання в дитбудинки. Наталю заарештували. З її допомогою органи спробували розшукати чоловіка, а коли це не вдалося, засудили до 10 років таборів. За всіма членами сім’ї Шухевичів було встановлено пильний нагляд.

Не всі близькі соратники головного командира розуміли його поведінку: навіщо жертвувати особистим щастям заради політичної боротьби? Поміж людьми ходили чутки, що коли хтось із наближених запитав Шухевича: «Як ти можеш перебувати в підпіллі, коли твою родину – дружину і дітей – репресують? Може, варто припинити боротьбу?», то він відповів: «Для мене немає нічого важливішого за Україну, ми боремося за її незалежність і не зупинимося на цьому шляху».

Доля рідних головного командира склалася трагічно для кожного по-своєму. Сам Роман Шухевич загинув 5 березня 1950-го в селі Білогорща неподалік Львова під час чекістської операції з його захоплення. Наталя Шухевич-Березинська відбула ув’язнення в таборах, вийшла на волю, розшукала і повернула своїх дітей (померла у Львові 2002 року). Син Юрій втік із дитячого будинку, потім був заарештований і засуджений, у сумі відсидів у радянських таборах понад 30 років.

«Щасливі подружні пригоди»

Василь Галаса (Орлан) у 1944–1947-му був заступником керівника крайового проводу ОУН на Закерзонні. Там він познайомився й одружився з підпільницею Марією Савчин (Марічкою), яка стала його надійною помічницею на всі роки участі у визвольній боротьбі. Певний час вона перебувала з ним у бункері, також була утримувачкою конспіративної квартири у місті Єленя Гура (Польща). У 1946-му в них народився син Зенон. Василь намагався легалізувати дружину із сином і дати їм можливість жити спокійно. Але не судилося: у квітні 1947-го їх затримали в Кракові працівники органів польської держбезпеки. Марію, звісно, невдовзі впізнали, та незабаром вона змогла утекти з-під охорони поляків. Ціною втечі став син, який залишився на місці затримання. Значно пізніше стало відомо, що він був переданий у дитбудинок, а потім його усиновив і виховав один із бездітних керівників польських органів держбезпеки.

Читайте також: Відважні. Мирні, напівмирні та воєнні ролі жінок в УПА

У 1947 році Василь Галаса за розпорядженням Романа Шухевича перекинутий із Закерзоння на Волинь для керівництва крайовим проводом ОУН на північно-західних українських землях, де він перебував до 1953-го. Певний час його дружина проживала легально з документами переселенки із Польщі, у 1948-му народила другого сина Петра, а на початку 1949-го була затримана органами у Львові. Їй дали завдання вивести чоловіка з підпілля із повинною і відпустили до нього. Марія Савчин знайшла чоловіка на Рівненщині, розповіла йому про затримання й залишилася при ньому. Протягом 1949–1953 років вони не раз перебували на крок від загибелі: якось їхній бункер ледь не виявили чекісти, іншого разу ледь не загинули в перестрілці під час переходу річки Горинь.

У 1953-му подружжя вирушило для продовження визвольної боротьби на Поділля, де, як здавалося, умови роботи були значно легшими. Однак то була помилка, адже їх буквально «виманили» на цю територію чекісти. 11 липня 1953 року Василь Галаса і Марія Савчин потрапили в пастку МГБ і були ув’язнені в київській тюрмі. Тут їх намагалися схилити до співпраці в пошуку живих підпільників в Україні та боротьби із закордонними центрами ОУН.

Після тривалих розмов Марія Савчин погодилася вирушити на Захід, щоб виконати спеціальне доручення КГБ щодо дезінформації і дезорганізації українських закордонних структур. Заручниками в Україні лишалися її чоловік та молодший син Петро. Опинившись у Берліні, жінка пішла в американське посольство і розповіла про свою місію, після чого була переправлена до США, де й стала жити. Її чоловіка 1957-го засудили до 10 років ув’язнення, але за амністією звільнили 1960-го. Згодом обоє вони вдруге одружилися: він – в УРСР, вона – в США. Зустрітись їм судилося лише після розпаду СРСР у 1991-му.

Василь Кук перебував у підпіллі ОУН від початку 1930-х. За визвольну боротьбу не раз був переслідуваний польською, німецькою та радянською владою. У 1942–1943 роках, перебуваючи на посаді керівника Південного крайового проводу ОУН із центром у Дніпропетровську, познайомився зі студенткою Дніпропетровського інституту Уляною Крюченко. Дівчина спочатку надавала підпіллю різноманітну допомогу, а згодом і сама стала членом ОУН, працювала з юнацтвом. У 1944-му одружилася з Василем Куком і виїхала з ним на Волинь – головний ареал базування загонів Української повстанської армії. Тут виконувала різну допоміжну роботу, згодом її легалізували за фіктивними документами, за якими вона проживала в селах Галичини, час від часу зустрічаючись із чоловіком. Однак ці зустрічі не були частими, бо Василь Кук, обіймаючи високі посади в повстанському русі та підпіллі, суворо дотримувався засад конспірації. У 1946-му в них народився син Юрій.

Влітку 1949-го Уляну Крюченко затримали працівники НКВД і спробували умовити допомогти їм вивести з повинною її чоловіка. Після місяця ув’яз­нен­ня їй вдалося втекти з полону і розшукати Василя. Щоправда, син Юрій залишився в руках чекістів, які віддали його на виховання в дитбудинок.

Василь Кук вирішив, що вона має залишитися з ним у підпіллі, де подружжя перебувало до 1954-го. Після загибелі Романа Шухевича з літа 1950-го Кук став останнім керівником проводу ОУН і командиром УПА в Україні. Однак, попри винятковий конспіраторський хист, йому та його дружині не вдалося уникнути арешту КГБ – їх затримали 23 травня 1954 року на Львівщині.

Після виходу з ув’язнення Василь та Уляна проживали в Києві, органи знайшли можливість виділити їм квартиру та повернути з дитбудинку Юрія. Однак у подальшому родина ще не раз зазнавала утисків радянської вла­ди, особливо в часи Щербицького і Федорчука: Василя Кука звільняли з роботи, йому і його синові не давали змоги захистити дисертацію. Життєві потрясіння призвели до ранньої смерті Уляни Крюченко 1972-го. Василь дожив до відновлення незалежності України, брав активну участь у громадсько-політичному жит­ті України і помер у 2007-му.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • В Україні можна відшукати чимало цікавих туристичних місць, які зазвичай оминають традиційні довідники для мандрівників
    30 липня, Роман Малко
  • Що впливає на формування зовнішньої політики Грузії та її сприйняття вдома
    30 липня, Анна Корбут
  • Включення органів місцевого самоврядування у змагання з тарифного популізму дорого коштуватиме і жителям окремих міст, і країні загалом
    30 липня, Олександр Крамар
  • Нова британська прем’єрка активніше береться за бізнес
    30 липня, The Economist
  • Не знаю, наскільки це правильно з погляду психології, але вже деякий час прагну сприймати своє життя в Луганську як життя десь на екзотичних островах. Оскільки чимало читаю про Шрі-Ланку, прикладів у багатій уяві не бракує. Але хоч як притягуй за вуха реальність, вона ну аж ніяк не схожа на мій вибір та життя на диковинних островах.
    30 липня, Яна Вікторова
  • Дивовижна історія сина українських куркулів і грузинських «ворогів народу»
    29 липня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено