Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 жовтня, 2012   ▪   Леся Онишко   ▪   Версія для друку

Відважні. Мирні, напівмирні та воєнні ролі жінок в УПА

Війна – не жіноча справа. Однак в УПА опинилося чимало представниць прекрасної статі. Причини їхнього рішення часто були далекими від суто патріотичних чи романтичних
Матеріал друкованого видання
№ 41 (258)
від 11 жовтня, 2012
Відважні. Мирні, напівмирні та воєнні ролі жінок в УПА
Фотогалерея: Жінки Української повстанської армії (зображень: 10)
Група жінок із УЧХ, котрі були господинями на лісничівці під час проведення Великого збору 11- 15 липня 1944 р. Ганна Тарасійчук (серед жінок у центрі), господарчий референт ОУН. Дочка Петра Домнюка 'Степового', дружина Петра Танасійчука 'Кучерявого' (третій ряд знизу, перший зліва). Народилася в с. Стебні. Повстанська криївка-шпиталь. Сон повстянки. Зв'язкова Ірина Козак.

Зазвичай це заплутаний клубок обставин, який спонукав дівчат вступати до «лісової армії», щоб уникнути арештів, переслідувань і мати хоча б якісь шанси на виживання в умовах натиску репресивних машин тоталітарних режимів. Інколи їм доводилося йти вслід за своїми рідними чи коханими і, щоб не стати легкою здобиччю ворога, зносити всі тягарі повстанського побуту.

Рятівниці життя

За зразком регулярних армій УПА вибудувала свою структуру, інфраструктуру (запілля) та допоміжні служби. І, як і будь-яка армія, вимагала знач-них людських та матеріальних витрат. У повстанській пропаганді того часу жінок поділяли на дві групи: активні учасниці визвольної боротьби та її прихильниці. Перша й друга категорії мали нести на своїх плечах тягар війни й водночас бути опорою чоловікові-повстанцю.

До активних учасниць зараховували жінок, які були задіяні в інфраструктурі УПА – і безпосередньо в бойових одиницях, найчастіше чотах, і в санітарній службі, розвідці, референтурі пропаганди, виконували функції зв’язкових. До прихильниць – жінок, які займалися господарськими справами: постачали харчі, забезпечували необхідним одягом, дбали про доставку медикаментів.

Жінки в УПА виконували як традиційно жіночі мирні функції: лікарі, медсестри, санітарки, напівмирні: друкарки, пропагандистки, зв’язкові, так і суто воєнні: розвідниці, учасниці відділів Української повстанської армії, інколи й командири роїв, чот чи навіть сотень. Та найбільша кількість представниць прекрасної статі була задіяна саме в медичній службі УПА, яка максимально відповідала жіночій ролі на війні.

Читайте також: Життя по-повстанськи

Не варто применшувати заслуги санітарок, які, ризикуючи життям, допомагали пораненим. Їхня робота ускладнювалася ще й тим, що відділи та з’єднання УПА часто рейдували, тож доводилося миритися з погано облаштованим лісовим побутом, браком медикаментів, недостатньо кваліфікованим персоналом.

В умовах підпільної боротьби медичні сестри нерідко розділяли долю своїх підопічних: у разі потреби брали до рук зброю, ставали до бою, гинули, потрапляючи в оточення. Зазвичай такий бій тривав до передостаннього набою, останній залишали собі. На початку січня 1947 року в районі гори Хрещата, що на Лемківщині, коли підпільний шпиталь УПА оточили війська МГБ, поранені разом з усім медперсоналом чинили відчайдушний опір, поки вистачало набоїв, а коли їх не стало, застрелилися. Серед 17 полеглих було також двоє медсестер: Пчілка і Калина.

Кровоносні судини УПА

Освічені й талановиті жінки залучалися до роботи в референтурі пропаганди, займалися редагуванням і виданням підпільної преси та літератури. Приміром, дописувачкою головного журналу УПА «Повстанець» від 1945 року була Богдана Світлик (Литвинко), яка друкувала свої твори під літературним псевдонімом Марія Дмитренко. За її авторства вийшли збірка новел «На смерть, не на життя», оповідання «Учителька», «Михайлик». Її життя трагічно обірвалося на 30-му році життя під час сутички з підрозділом МГБ 29 грудня 1948 року. За наполег-ливу працю письменниця була відзначена Бронзовим Хрестом Заслуги УПА.

У референтурі пропаганди жінки виконували не лише творчі, а й технічні роботи. Вони часто працювали друкарками (машиністками) у спеціально обладнаних підпільних типографіях із друкарськими верстатами та різографами (циклостилями). Жінки з філологічною освітою виконували функції коректорів і редакторів, готували інформаційні матеріали. Часто їм доводилося працювати в підпільних друкарнях, які містилися під землею, що було нелегкою справою. Брак кисню й світла спричиняли постійне відчуття втоми, запаморочення. Від кіптявої нафтової лампи пекли очі й боліла голова. А ці дівчата ще й старалися швидко і точно виконувати свою роботу. 

Читайте також: Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами

Зв’язкові також можуть слугувати прикладом напівмирних жіночих ролей у підпіллі. Вони виконували важливу функцію в налагоджені контактів між розрізненими загонами УПА: переносили листи («грипси»), усні повідомлення, пропагандистські матеріали, долаючи пішки величезні відстані. Були своєрідними «кровоносними судинами» всього повстанського руху, забезпечуючи швидке циркулювання інформації в його середовищі. При головному командирові УПА Романові Шухевичу була зорганізована група жінок-зв’язкових. До вересня 1947 року їх очолювала Катерина Зарицька (Монета). Сюди також входили Галина Дидик (Анна), Одарка Гусяк (Нуся Чорна), згодом Ольга Ільків (Роксоляна). Окрім завдань із забезпечення зв’язку між керівними осередками повстанського руху та підпілля вони стежили за виконанням доручень командира, контролювали надходження таємної пошти, організовували місця постою – «хати», добували необхідні для підпільної праці речі.

Пліч-о-пліч із чоловіками

Важливою ділянкою повстанської роботи представниць прекрасної статі була розвідувальна. Розвідниці мали більше можливостей вести спостереження за діями ворога в населених пунктах. «Ти, мовляв, жінка, тобі ходити по селу споручніше», – казали в таких випадках. І це часто використовували командири загонів. Зокрема, керівник розвідувальної групи УПА-Захід Сергій навесні 1944 року в Рогатинському районі Станіславської області організував спеціальні курси для повстанських розвідниць.  

Разом із бойовими відділами жінки здійснювали кількамісячні рейди. Переодягнені в селянок, вони могли відносно вільно ходити в окупованих ворогом населених пунктах і здобувати відомості про ворожі сили та їхні подальші дії. Під час облав жінки були чи не єдиними постачальниками необхідної інформації.

Дуже часто представниці прекрасної статі в загонах УПА виконували кілька функцій одночасно. Вони були і санітарками, і зв’язковими, і розвідницями, і нерідко брали участь у бойових діях. Яскраве підтвердження цього – приклад Мирослави Гресько (Уляни), медсестри сотні Різуна. Протягом тривалого часу жінка опікувалася хворими, витягувала з бою поранених, облаштовувала для них підпільні лікарні («шпиталики»). Влітку 1945-го поблизу містечка Комарно, що на Львівщині, коли сотня УПА зав’язала бій із військами НКВД і командира було поранено, вона надала йому першу медичну допомогу і вивела за собою бійців через ліс. За мужність і безстрашність у бою Уляну нагородили Срібним Хрестом Бойової Заслуги 2-го ступеня.

Ілюстрацією воєнної ролі жінок у відділах УПА є також історія Ольги Горошко. Після смерті чоловіка-командира Ольга очолила відділ повстанців. Вона ретельно вивчила методи ворога і розробила свою тактику боротьби. На чолі відділу вступила в бій із невеликим радянським підрозділом та оточила його з двох боків. І серед хлопців ніхто навіть не сумнівався в її компетентності.

Уважне вивчення спогадів жінок, які перебували в лавах УПА, наштовхує на думку, що окрім суто «професійних» жінки виконували й допоміжні функції: прибирання, приготування їжі, прання білизни тощо. Організація магазинування продуктів, пекарень, швалень, пралень, місць постою в населених пунктах – робота, яка наражала виконавиць і їхні сім’ї на арешти, ув’язнення, виселення. Без їхньої підтримки повстанська армія не змогла б так довго чинити опір радянському режимові в повоєнні роки.

Різноманітність «ролей» не обтяжувала жінок. Навпаки, вони були раді прислужитися, сприймаючи покладені на них додаткові обов’язки як своєрідний внесок у загальну справу й вияв найвищої довіри. Галина Дидик, наприклад, наважилася організувати хворому головнокомандувачеві УПА лікування в одеському санаторії «Лермонтовський» на березі Чорного моря. З фіктивними документами в кишенях їм двічі – влітку 1948-го та 1949-го – вдалося пройти оздоровчий курс процедур, фактично перебуваючи у ворожому оточенні. 

Часто-густо тісне спілкування командирів і жінок-підлеглих ставало поштовхом до романтичних стосунків, які переростали в глибокі почуття. Попри постійну небезпеку, примарне майбутнє, народжувалося щире конання, особливо трагічне в умовах війни. Але тим і сильні життєствердні сили, бо навіть під кулями люди любили й мріяли про щастя.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено