Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 грудня, 2010   ▪   Вахтанг Кіпіані   ▪   Версія для друку

«Тиждень» свободи

Сімдесят років тому «Український тиждень» писав про внутрішню політику та міжнародну ситуацію, скаржився на дорожнечу та непунктуальних читачів, які не поспішають поновити передплату
Матеріал друкованого видання
№ 1 (166)
від 30 грудня, 2010
«Тиждень» свободи

Днями в колекцію української періодики, яку збираю, потрапив цікавий часопис «Український тиждень». На вигляд – газета, але називає себе журналом. Місце видання – Прага. Рік – 1937-й. Почав пошуки у фаховій літературі, довідниках, зрештою, в інтернеті. Виявилося, 282 номери видання з назвою, ідентичною тижневику, який тримаєте в руках, вийшли друком у столиці тодішньої Чехословаччини в 1932–1938 роках. Українських газет і журналів у міжвоєнній ЧСР було кілька сотень. Найповнішою є їхня колекція у Слов’янській бібліотеці в Празі. Є там і підшивки часопису «Український тиждень».



Редакторські долі

Передплатити довоєнний «Тиждень» можна було не тільки в ЧСР, але й у Югославії, Австрії, Польщі тощо. Як відповідальна редакторка значиться Марта Герман(ова), як редактор і видавець – Петро Зленко. Свого часу мені довелося побувати й написати нарис про Ольшанський цвинтар у Празі – місце останнього спочинку сотень українців, знаменитих і взагалі забутих. Натомість ще в середині 1930-х Зленко опублікував «Реєстр українських могил на Ольшанському кладовищі в Празі». Закликав не забувати про рідні могили на чужині:

«…від деяких поховань немає вже й сліду, лише в урядових записах можна довідатися, що там лежить прах колишнього українського стрільця. На більшості могил не заховалося й напису на бляшаній табличці, що відзначає могилу. На мало якій ще можна з трудом прочитати уривки окремих слів».

Петро Андрійович Зленко, уродженець міста Старокостянтинова Волинської губернії (нині Хмельницька область) – легенда української еміграції міжвоєнного часу. З 1936 року був співробітником Слов’янської бібліотеки в Празі, аж поки не прийшли 1945-го червоні «визволителі» й не виселили 54-річного бібліографа в Сибір, до ГУЛАГу, де його сліди й загубилися… Але в одній із публікацій, яку вдалося знайти, зазначається, що видавцем «Українського тижня» був Євген Вировий – педагог, громадський і культурний діяч з УНРівського табору, видатний філателіст, комендант «Союзу Українських Пластунів-Емігрантів» у Празі. Загинув 19 (за іншими даними) травня 1945 року, вистрибнувши з вікна, коли до його будинку під’їхав смершівський «воронок».

Мовою публікацій

Повернімося до «Тижня». «Кожну більш помітну подію занотовуємо для прийдешніх часів, для прийдешніх поколінь… Ми це уперто робили з непохитною вірою у краще майбутнє», – отже, видання писало про все найважливіше в культурно-громадському житті українців у ЧСР, на рідних землях і у світі.

Про розмаїття громадсько-політичного та культурного життя українців у Чехії свідчить кореспонденція про відзначення 22 січня – дня злуки українських земель. Відсвяткувати цю подію можна було відразу в трьох місцях: у «Республікансько-демократич­ному клюбі», товаристві «Єдність» заразом з Товариством українських інженерів, а також на молодіжній імпрезі «за ідеєю войовничого мистецтва за рецептом п. Н. Геркен-Русової». Як пише критик останнього заходу, «якби не задовгі діалоги, то деякі сцени не позбавлені ефектовности, могли викликати дійсно святочний настрій».

Анонсується вихід нової поеми «Лісовий цар Ох» видатного письменника Олександра Олеся, який багато років жив у Празі. Причому охочим придбати книжку пропонують звертатися до самого автора, адреса подається. Коли в грудні 1938-го – на початку 1939-го відзначали його 60-річчя, часопис запропонував співвітчизникам скликати урочисті збори на пошану митця, писати статті та замітки до преси й складати «добровільні вступні датки на національний дар поетові».

На голому ентузіазмі

В іншому номері подибуємо маленьку заміточку про те, що Софія Русова – видатний педагог і громадська діячка, організувала дитячу виставу за казкою Олександра Олеся «Лисичка, котик і півник». Артисти були від чотирьох до шести років – «зовсім небоязливі, і їх виступи природні, невимушені». У тижневику друкуються оголошення про лекції та наукові праці, кореспонденції професорів Українського Вільного Університету в Празі, де викладали Панас Феденко, Сергій Шелухін, Симон Наріжний, Олександр Шульгін, Дмитро Антонович, Вадим Щербаківський, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Яковлів, Олександр Колесса.

Завжди читаю некрологи в діаспорній пресі. Тут теж можна знайти чимало цікавинок: «Помер Микола Аркас, б. полк. Української армії, відомий артист і режисер. Похорон відбувся у Хусті 15 ц. м.» Це син іншого Миколи Аркаса – миколаївського історика, композитора, фольклориста, автора «Історії України-Руси». У новорічному номері наприкінці 1938 року бачимо заклик управи товариства «Український дитячий притулок у Модржанах» не пожалкувати хоч би невеликих коштів для сиротинця на влаштування там ялинки. А в першому номері роком раніше – списки добродіїв, які «замість новорічних і різдвяних привітань» зложили пожертви на притулки в Подєбрадах та Ржевницях, учням Української гімназії, на Український дім у Празі та фонд «Українського тижня».

Редакція гірко пише, і під цим, переконаний, підписалися б і теперішні видавці українськомовної періодики, що, оскільки економічно робити її невигідно, боргів накопичується чимало, відгуку від громадянства ніякого – логічно було б припинити цю справу, бо «страчується потреба». Справді, одного лише співчуття замало, треба ще й платити за українську книжку, часопис, газету – «реальна справа вимагає й реального ставлення до неї».

Пошук українського майбутнього

Про еклектику, яка формувала погляд тодішньої чеської преси на українські справи, засвідчує факт, що часопис Pestžý Týden статтю під назвою «Проблема України – проблема завтрашнього дня?» ілюструє такими взаємовиключними речами як етнографічна мапа українських земель Володимира Кубійовича та фотографії з пропагандистського журналу «СССР на стройке».

У тексті цієї публікації все ж є цікавий з прогностичного боку висновок: «Український національний рух звичайно буде радіти з кожного союзника». Події початку німецько-радянської війни 1941–1945 років і дискусія, що точиться дотепер щодо рації українських націоналістів, частина яких зробила ставку на Німеччину в планах відновлення державності, є підтвердженням цього.

Чеська газета A-zet писала, і це подається в дайджесті, що на Західній Україні діють (увага – в 1938 році!) «200 тисяч партизанів, у яких все ще жиють славні традиції гетьманів… Европа не буде мати покій, поки будуть гноблені народи. Історія ж буде тяжко мститися тим, хто власне цю правду згвалтував».

Цікаво, що, представляючи читачам нового главу Чехословаччини доктора Еміля Гаха, якого було обрано 30 листопада 1938 року, «Тиждень» подає його як «президента республіки чехів, словаків і українців». Творця ж держави Томаша Масарика видання іменує «Президентом-Визвольником», наголошуючи на тому, що він виступав за мирне співжиття народностей, де слов’яни були б «вільними братами».

 

Євген Вировий (1889 - 1945). Видавець празького "українського тижня"

 

ЦИТАТА

Про що писав «Український тиждень» у номері за грудень 1938-го

Польська «шляхетність»
«До львівського шпиталю ім. М. А. Шептицького було прийнято 17.XI. ц. р. 52-літню п. Блазкевичову, відому активну кооператорку, яка занедужала після звірскіх побоїв. Група з 6 військових явилася до неї 15.XI. в Районову Молочарню у Денисові та закликала їхати з ними до Купченець для уділення вияснень. У Купчинцях якийсь старшина з відзнаками (дві зірки на нараменнику й ч.25) питався у п. Б. про її заняття. На цей запит п. Б. заявила, що є директором Поділ. Союзу Кооперативів. …П. Б. разом із іншими (біля 13) воякі відвели через міст на Стрипі на підгаєцький гостинець, за мостом повели на денисівські поля, де примусили їх роздягатися, а потім били їх буками. Побили й п. Б. під команду старшини. П. Б. начислила 40 ударів, почім стратила притомність. До свідомости її дійшли такі останні слова: «Тераз маш з пшоду випісанон Прикарпатскен Украіне а з тила Велкен Украіне…» [«Зараз маєш спереду написану Прикарпатську Україну, а ззаду – Велику Україну»].



Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено