Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 вересня, 2012   ▪   Костянтин Рахно   ▪   Версія для друку

Народ «золотої людини»

Розселені на великих просторах євразійських степів, сакські племена протягом усієї своєї історії були нерозривно пов’язані з населенням Північного Причорномор’я
Матеріал друкованого видання
№ 35 (252)
від 30 серпня, 2012
Народ «золотої людини»

Ці войовничі племена ско­тарів і землеробів, за даними грецького історика Ефора, прийшли в Азію з нинішньої території України, з якою нерозривно були пов’язані впродовж усієї своєї історії. Вони мешкали на півдні сучасного Казахстану, в Узбекистані, на півночі Киргизстану та на Гірському Алтаї. Писемні пам’ят­ки з Хотану надійно засвідчили їхню іраномовність. Європеоїдні, біляві та блакитноокі саки були найближчими родичами скіфського населення Північного Причорномор’я, з якими постій­­но торгували й спілкувалися.

Вправні лучники

Як і чорноморські скіфи, вони надавали містичного значення людській крові, а золото ототожнювали з вогнем, сонцем, царською владою та вічним життям. Сакські племена теж поклонялися мечу, мали й інші священні предмети. Римський історик Квінт Курцій Руф переказує легенду про те, що в саків, як і в скіфів Придніпров’я, були чарівні небесні дари: плуг і ярмо – для хліборобів, спис і стріла – для воїнів, чаша – для жерців.

Виходячи з цього, в сакському суспільстві виокремлюють три групи населення: стан воїнів (стародавня індоіранська назва вояків «ратайштар» – «ті, що стоять на колісниці»); стан жерців, атрибутами яких була жертовна чаша й особливий головний убір, і стан хліборобів-общинників – «восьминогих», тобто тих, які мають двох волів для запрягання в плуг. Кожному з названих станів відповідали свої традиційні кольори. Воїнам добирали червоний і золо­­тис­­­­то-червоний, жерцям – білий, а хліборобській громаді – жовтий і синій. Поєднання двох останніх було притаманне впродовж віків і символіці населення Північного Причорно­мор’я, втілившись у сучасному прапорі України.

Вожді сакських племен належали до військового стану. Греки називали їх басилевса­­ми – царями, атрибутами яких були лук зі стрілами. Свою зброю цар передавав синові-наступникові. Не випадково стрі­льба з лука і вмін­­ня точно вражати ціль вважалися ознакою знатності й перевірялися на всіляких святах, а найвлучніший стрілець за давньою традицією діставав на час таких святкувань право керувати людьми.

Водночас цар, як і середньовічні князі Русі-України, проводив першу борозну на весняній оранці, він же був і вихованцем пастуха, що демонструвало його зв’язок із народом. Басилевс належав до стану воїнів і разом з тим вважався обранцем богів, посередником між небом та землею, центром світу, носієм земного процвітання. Від його фізичної сили і духовної енергії залежав добробут народу. Він був утіленням всіх суспільних верств. Жінка мала в саків рівні права з чоловіком, й історія зберегла для нас імена їхніх войовничих цариць Томіріс і Заріни.

Володарі Сакастану

Певний час на саків поширювалася влада Перської імперії, а згодом і Александра Македонського. Намагаючись звільнитися від імперських зазіхань сусідів, саки-масагети подалися на Кавказ та південь нинішньої України, де долучилися до нових володарів українського степу – аланів (див. Тиждень, 20/2012) й залишалися тут до часів раннього середньовіччя. Візантійці дуже цінували подніпровських масагетів як охоронців, вояків-списонос­ців і спритних розвідників, що легко добували ворожого «язи­ка».

Інша частина сакських племен рушила на південь і зайняла частину території сучасних Ірану й Афганістану. Відтепер то була їхня країна – Сакастан. Звідти наприкінці II – у першій половині I століть до н. е. вони проникли в Північно-Західну Індію, утворивши низ­­­ку власних держав. Китайці називали цей звитяжний народ «се», а індій­­ці – «шака». Одним із найвідоміших індо-сакських правителів був цар Май, під владою якого перебували Ґандхара, долина Свата і навіть частина Кашміру. Його наступник Аз розширив свої володіння і титулував себе «великим царем царів».

Про саків, розселення яких сягнуло півдня Індії та навіть сучасної Камбоджі, згадують пурани, «Закони Ману», «Рамаяна», «Махабхарата» та інші стародавні індійські тексти. Їхній слід у топографії відображений у назві індійського міста Саки, що має свого тезку в Криму і теж заснований представниками цього народу.

Як і скіфи Північного При­чор­номор’я, войовничі саки вшановували богиню Змію – міфічну прародительку свого народу, а також індійського бога Варуну, що відповідав прабатькові скіфської царської династії – богу моря Тагімасаду. Жорстокі звичаї сакських племен наводили жах на індійців: наприклад, коли разом із вбитим знатним воїном у могилу живцем клали його ворогів. Останній обряд ще довго зберігався в Причорномор’ї, на багато століть переживши скіфів. Зокрема, його дотримувалися козаки Запорозької Січі та Кубані.

Недарма поміж азійських скіфів був популярний буддизм. Деякі джерела приписують сакське походження царевичу Будді Ґаутамі, чий батько належав до прошарку воїнів-кшат­ріїв. Титул Шак’ямуні означав «наймудріший із саків». У 16 років його оженили на двоюрідній сестрі Ясодхарі, доньці удільного сакського князя Сопрабудди. В іменах Будди та його тестя й за сумісництвом дядька відлунює назва скіфського племені будинів із дніпровського Лівобережжя. Вони були далекими родичами «Золотої людини» з кургану Іссик, надписи на срібній чаші з якого ще досі не розшифровані.

Привласнення спадщини

Навесні 1970 року на околиці міста Іссик, що за 50 км на схід від Алмати, група вчених Академії наук Казахстану на чолі з відомим археологом Алішером Акішевим розкопала один із курганів. Під насипом у де­­ре­­в’яному зрубі виявили поховання знатного воїна в дощатій труні. Його висока гостроконечна шапка, сорочка, каптан, шаровари й чоботи були прикрашені золотими платівками й бляхами із зображеннями снігових барсів, коней, гірських цапів та архарів, виконаними в скіфському звіриному стилі. На шиї він мав золоту гривну, на пальцях – золоті персні, а в лівому вусі – золоту сережку. При похованій людині була зброя: меч із золотим руків’ям, кинджал, золота стріла, а також прикрашена золотом нагайка.

Загалом у кургані було 4800 прикрас зі щирого золота – найбільша кількість, яку колись знаходили в гробницях, за винятком фараона Тутанхамона. Радіовуглецевий аналіз визначив вік знахідок — V століття до н. е. Похованому ж було щонайбільше 18. Вчені не сумнівалися, що перед ними – юний цар саків, азійських скіфів, про яких згадують античні автори Геродот, Страбон, Помпей Трог та клинописні писемні джерела давніх персів.

Сенсаційне відкриття нерозграбованого поховання сакського царя зробило містечко Іссик у Казахстані відомим на весь світ. «Золота людина» на крилатому барсі стала одним із казахських національних символів: копії сакського воїна встановлені в багатьох містах країни, одна з них вінчає монумент Незалежності на головній площі Алмати. На штандарті президента також зображена фігура юного вождя доби саків на крилатому барсі.

В офіційній історичній науці Казахстану після здобуття незалежності наполегливо просувається теза про те, що саки були монголоїдами та «славними предками тюркських народів». Зокрема, біля джерел теорії казахизації саків стояв краєзнавець Бекен Нурмуханбетов, якому пощастило бути присутнім при розкопках в Іссику.

У 1992 році, коли президент Нурсултан Назарбаєв збирався до Нью-Йорка й віз у дарунок макет «Золотої людини», на підготовчій виставці його звели з Нурмуханбетовим. Звіс­на річ, символ незалежного Казахстану не можна було віддавати в руки сусідніх іранців і «випадкових» науковців, а тому останнього офіційно проголосили першовідкривачем цієї знахідки національного значення.

Через чотири місяці він став директором новоствореного Іссикського історико-ар­хео­логічного музею-заповід­ника й заснував асоціацію «Алтин Адам», офіційно прибравши до своїх рук весь туристичний бізнес довкола «Золотої людини» й активно поширюючи пантюркістські ідеї.

Один із синів Бекена Арман Нурмуханбетов є лідером громадської організації «Неонома­­ди» – найбільшого казахського екстремістського угруповання, на рахунку штурмовиків якого, за даними українських правозахисників Казахстану, тільки з початку 2009-го не менше ніж 50 нападів на ґрунті національної неприязні. Починала організація з тенгріанського неоязичництва, а закінчила відвертим шовінізмом. Її мета – «нова експансія номадів», тобто, як нескладно з’ясувати з кучерявих промов ватажка, етнічна чистка Казахстану та інших «споконвічно тюркських» територій, включаючи Північний Кавказ, південь України та Крим.

Неокочовицькі бойовики вже відзначилися участю в державному перевороті у сусідньому Киргизстані, де запам’я­та­лися антиєвропейськими й антисемітськими гаслами. Ксенофобія – найважливіша складова ідеології неономадизму, за якою потрібно звільнитися від європоцентризму та «греко-юдейської матриці». Радикали пояснюють казахській молоді, що білі люди для поневолення інших створили гроші, банківську систему, кредити, систему освіти, Нобелівську премію й історичну науку, в якій замовчують той факт, що саме тюрки-казахи навчилися плавити залізо, приручили коня, створили колесо і перше склепіння.

Допомогу «неономадам» надає горезвісний Євразійський союз молоді з Росії. Їхня організація також активно підтримується офіційною Астаною. Зокрема, за сприяння Міністерства туризму та спорту Казахстану Арман Нурмуханбетов створив кілька пропагандистських роликів шовіністичного спрямування, у тому числі із сакськими сюжетами, наприклад «Пісня про сакського табунника Ширака».

Навряд чи стародавні саки – лицарі степу, які правду цінували понад усе в житті, – погодилися б мати щось спільне з пантюркістськими шовіністами. «Золота людина» і її народ стали заручниками примітивної людиноненависницької пропаганди казахських екстремістів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено