Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 липня, 2012   ▪   Віталій Пономарьов   ▪   Версія для друку

В’ячеслав Заїкин: філософ із багатьма обличчями, по якому не лишилося жодного фото

В’ячеслава Заїкина (1896–27.07.1941) в Харкові вважали інформатором царської охранки, у Варшаві – німецьким резидентом, у Львові – польським і радянським агентом, у Києві – фашистським істориком, а в Чернігові його розстріляли як антисовєтчика
В’ячеслав Заїкин: філософ із багатьма обличчями, по якому не лишилося жодного фото

В’ячеслав Заїкин народився в містечку Волчанську в центрі Слобожанщини. Коли хлопцю було 6 років, помер його батько, юрист Михайло Заїкин, мати Олександра переїхала із сином до Харкова. Правнука, онука і дочка православних священиків Колосовських, харківська «єпархіалка» та вчителька Олександра Заїкина до кінця свого життя мала значний вплив на сина. За словами самого В’ячеслава, мати доклала сил до виховання у нього «релігійного почуття і світогляду», і саме завдяки їй він став істориком – вони навіть разом написали кілька наукових праць.

«Переживання молодечі і безмежно-радісні»

1914 року, закінчивши ІІІ Харківську гімназію, Заїкин вступив на юридичний факультет Харківського університету, водночас він слухав лекції на історико-філологічному факультеті.

Ще 16-річним гімназистом Заїкин опублікував в українському тижневику «Сніп», який у Харкові видавав і редагував Микола Міхновський, свою першу статтю «Сучасний стан і перспективи українського національного руху». А 1916-го він нелегально видав свою першу та єдину збірку віршів і поетичних перекладів з болгарської та німецької мов. Наступного року Заїкин почав писати роман, який, однак, не завершив. Як згадував пізніше автор, роман виходив «надзвичайно цікавим», його дія відбувалася в Україні під час Світової війни, а головний герой переживав ідейну еволюцію від націоналізму до християнства.

В середині квітня 1918 року Заїкин здобув диплом юриста. А за два тижні він з ентузіазмом зустрів повідомлення про переворот Павла Скоропадського в Києві: «Коли для мене в’яжуться приємні спогади з 29.04.1918, то передовсім тому, що в сей день Україна справді визволилася від страшних небезпек, до яких вели її соціалісти всіх кольорів. Мені було тоді 21 рік, я щойно скінчив (блискуче) Університет, а тут весна, Великодень і радісна вістка з Києва!».

Заїкин залишився на історично-філологічному факультеті університету як професорський стипендіат. Незабаром він підготував дисертацію «З’єднання України з Московською державою у 1654 році», проте захистити її не встиг. 1920-го, рятуючись від більшовиків, мати і син Заїкини виїхали на Кубань. Вони жили у Краснодарі, відтак у Новочеркаську та Ростові-на-Дону, де В’ячеслав викладав у Донському педагогічному інституті.

1922 року Заїкин отримав запрошення працювати на кафедрі історії української культури при Харківському інституті народної освіти (так більшовики перейменували університет) і разом із матір’ю повернувся до Харкова. Але за деякий час до Харківського ДПУ надійшов донос на Заїкина зі звинуваченням його у «контрреволюційності». Тож В’ячеславі Олександра Заїкини вирушили з Харкова на захід, 1 липня нелегально перетнули польсько-радянський кордон і невдовзі дісталися Варшави.

У чужій стороні

У Варшаві Заїкин тривалий час не міг знайти роботи і лише восени 1923-го влаштувався викладати російську мову та історію у старших класах приватної російської гімназії Голубовського. Проте вже наступного року він утратив цю працю, оскільки у своїй публічній промові «Пушкін як світовий поет» назвав гетьманів Івана Мазепу та Пилипа Орлика великими українськими патріотами.

1923 року Заїкин почав також викладати історію суспільно-державного ладу України на Вищих курсах українознавства для молодих українських емігрантів. У вступі до цього курсу лекцій він наголошував на багатствах українських земель і водночас на відсутності природних перешкод, які захищали б Україну від нападів сусідів. Наслідком цього стала своєрідна пульсація або коловорот української історії (науковець тоді вочевидь перебував під впливом ідей Джамбаттісти Віко та Освальда Шпенґлера). За Заїкиним, кожне українське відродження проявлялось у відновленні незалежності, здобутті державою політичної могутності, піднесенні добробуту її населення та розквіті української культури, але врешті-решт переривалося навалою чужинців. А далі завжди йшли роз’єднання народу, втрата державної самостійності, пограбування багатств країни окупантами, руїна, занепад культури, занурення українців у злидні та їхнє здичавіння, аж допоки суспільство не об’єднається навколо освіченої верстви та не повстане проти завойовників: «І знову встає Україна, й знову квітне українська культура, поки новий натиск ласих на українські землі сусідів не зупинить знову розвою України й не приведе її на край безодні, та проходить деякий час, і нарід український паки й паки починає боротьбу за визволення».

Від 1926 року Заїкин викладав історію церкви на Богословському факультеті Варшавського університету. Він також досліджував поширення християнства у Київській державі до Володимирового хрещення, правовий статус Київської православної церкви у Королівстві Польському та участь мирян в управлінні Київською православною митрополією. Але церква та її історія були для Заїкина не лише предметом наукового аналізу – у віці 31 року він збирався прийняти чернечий постриг, згодом хотів очолити школу для ченців Почаївської лаври, а у 40 років мріяв отримати священицьке висвячення та служити у сільській парафії десь на Волині.

Поступово робота в університеті перестала задовольняти Заїкина, він скаржився на тамтешню тяжку атмосферу й інтриги колег, які, мовляв, перетворили факультет на «помийну яму». Історик збирався виїхати до Праги, Вільнюса, Каунаса, Мінська, але зрештою наприкінці 1920-х років разом із матір’ю переїхав до Львова.

Систематизація історії української філософії

У Львові Заїкин написав добру половину своїх праць, здебільшого це були розлогі рецензії на прочитані книжки, багато з них під псевдонімами та криптонімами: В. З., В. Максимович, В. Миропільський, Т. Б., Л. К., Z тощо. Це була своєрідна інтелектуальна гра, не просто різні маски, а й часом різні обличчя. Як згадував історик Омелян Пріцак, В’ячеслав Заїкин міг, «видавши якусь працю, писати на неї дві рецензії, одну негативну, а другу позитивну, під різними псевдонімами і криптонімами. А потім третя або четверта рецензія полемізувала з обома критиками».

Серед виданих у Львові праць Заїкина вирізняється «Систематизація історії української філософії» (1931). Всі його попередники у цій галузі, за винятком Клима Ганкевича, Василя Щурата і Дмитра Чижевського, не звертали уваги на культурні відмінності між Україною та Росією та безпідставно вважали українську філософію частиною філософії російської. І навіть найвидатніші з них, нарікав Заїкин, як-от киянин Ґустав Шпет (1937 року розстріляний на засланні у Томську), «виявляють просто дивовижне незнання культурної історії України й пишуть нісенітниці про низький культурний рівень України аж до ХVIII ст. (!)».

Українська думка, нагадував Заїкин, протягом століть перебувала під потужним впливом західноєвропейського мислення. Вона не лише відгукувалася на провідні філософські течії Заходу: неосхоластика, картезіанство, вольфіанство, німецька класична філософія, а і породила такі унікальні явища, як інтелектуальна традиція Києво-Могилянської академії, творчість Григорія Сковороди та Памфила Юркевича.

Такий розвиток української філософії, вважав Заїкин, обумовив відмінності між українськими та російськими філософами. Вони особливо помітні, якщо порівняти, приміром, погляди Григорія Сковороди та Льва Толстого, кирило-мефодіївських братчиків і слов’янофілів, Михайла Драгоманова та Михайла Бакуніна, Володимира Лесевича та Миколи Чернишевського, Памфила Юркевича та Володимира Соловйова, В’ячеслава Липинського та Костянтина Леонтьєва.

Українська філософія, за Заїкиним, має східно-християнську основу, а її історія триває понад три століття та налічує півтори сотні імен. Українські філософи писали латинською, українською, польською, німецькою та російською мовами, на них також впливали ідеї як філософів-іноземців, що працювали в Україні, так і українських богословів, письменників, істориків, педагогів і психологів. З огляду на поширену практику оголошувати українських інтелектуалів від Феофана Прокоповича і аж до Миколи Гоголя діячами російської культури Заїкин пропонує дві ознаки «українства»: «Вирішальними моментами в означенні “українства” або “неукраїнства” того чи іншого філософа (і взагалі всякого культурного діяча) повинні бути: по-перше, його походження та присутність в його творчости українських елементів; по-друге, його участь і роля в розвитку української філософії».

Цю настанову Заїкин поширював і на свої студії з історії культури: «В обсяг історії української культури повинні входити не тільки ті прояви культурної творчости, які мають зовнішні українські етнографічні ознаки (як українська мова в наукових творах, українські пейзажі в малярстві і т. п.), але вся культурна творчість українців (хоч би й не мала вона українських ознак), і вся культурна творчість на Україні, включаючи й творчість людей неукраїнського походження».

А наприкінці своєї «Систематизації історії української філософії» Заїкин окремо наголошує на ідейному впливі української філософії на суспільство: «Абстрактні системи Фіхте, Шеллінґа, далі Шлеґеля, Геґеля тощо, з їх піднесенням ідеї національного духа і т. ін., досягши українського ґрунту, будучи переняті українським суспільством, втілилися в конкретні національно-українські форми і сприяли переходу української еліти від захоплення космополітизмом до національного відродження».

Арешт у Львові, вирок у Києві, смерть у Чернігові

Після окупації Львова Червоною армією 22 вересня 1939 року Заїкин викладав російську мову у 15-й міській середній школі та у Політехніці. А 22 березня 1940 року чекісти заарештували професора Заїкина за звинуваченням за статтями 54-10 і 54-13 Кримінального кодексу УРСР («антирадянська пропаганда та агітація» та «активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни»). За припущенням Омеляна Пріцака, однією зі справжніх причин арешту В’ячеслава Заїкина могла бути політична діяльність його дружини Ернестини Подґоріцер – активістки троцькістського осередку у Львові.

Зі Львова науковець був вивезений до Києва, де 4 липня 1941 року воєнний трибунал військ НКВС Київської області за статтею 54-2 («збройне повстання») засудив його до страти. З огляду на стрімкий відступ Червоної армії на схід «наркомвнудельці» перевезли 45-річного В’ячеслава Заїкина до Чернігова і там 27 липня розстріляли. Після нього не залишилося жодного фото, навіть в особовій справі, яку завели пильні чекісти.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено