Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 липня, 2012   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Зрада на мисі Херсонес

У липні 1942 року радянське командування ганебно кинуло напризволяще оборонців Севастополя
Матеріал друкованого видання
№ 28 (245)
від 12 липня, 2012
Зрада на мисі Херсонес

70 років тому, саме на початку липня 1942-го, трагічно закінчилася оборона Севастополя. Останні захисники міста були ізольовані на скелястому мисі над морем. Вони вже не мали жодних шансів. Вибір був невеликий: смерть або полон.

Друге часто також означало дещо пролонговану в часі загибель. Трагедія була наслідком деяких вельми специфічних рис пролетарського воєнного мистецтва та професійного рівня червоних командирів.

НЕДОЛУГА СТРАТЕГІЯ

На початку німецько-радянської війни можливості оборони Криму були мало не ідеальними. Адже це півострів, що пов’язаний з материком лише вузькою смужкою землі. Достатньо її надійно перекрити – і залишається тільки висаджувати морський чи повітряний десант. Проте для першого необхідне панування на морі, а його контролював Чорноморський флот. Німецькі та румунські морські сили були набагато слабшими від радянських. Для другого треба було завоювати авіаційний простір. Крім того, на півострові було дислоковане потужне угруповання Червоної армії, а це означало, що, не маючи підтримки з-поза меж Криму, німецькі десантники ризикували бути винищеними.

Однак червоні полководці, попри всі ті обставини, розкидали свої сили по Криму, не забезпечивши надійної оборони Перекопського перешийка – «воріт» півострова. Фельдмаршал Манштейн прорвав цю оборону, і німецькі війська ринули в глиб території. Затримати їх удалося лише під Севастополем. Місто трималося, допоки був зв’язок із «Великою Землею», тобто оборонців постачали боєприпасами, які перевозили кораблями Чорноморського флоту. Але німці змогли завоювати повітряний простір і навесні 1942 року загнали радянський флот на кавказькі бази. Через те будь-який прорив корабля в Севастополь ставав поступово ексклюзивною акцією.

Навіть улітку 1942-го місто ще могло встояти, якби була належна підтримка, заради якої варто було ризикнути кораблями, адже вони все одно простояли на Кавказі до весни 1944-го без видимої користі. Тим більше що фельдмаршал Манштейн, який командував облогою Севастополя, визнавав, що на цей час німецькі війська були геть виснажені. А його радянські візаві з командування Чорноморського флоту і Севастопольського оборонного району (СОР) були найбільше стурбовані власним порятунком. У ніч з 30 червня на 1 липня 1942 року 2 підводні човни і 14 транспортних літаків «Дуглас» (ПС-84) вивезли з мису Херсонес близько 500 осіб керівного складу: партійних працівників, співробітників радянських установ, чекістів, адміралів і генералів.

Читайте також: Гарматне м’ясо для імперії

ГЕРОЇЧНА ВТЕЧА

Проте спочатку командири кинули своїх бійців, щоб за наказом керівництва зібратися в умовному місці для евакуації. Такі збори геть «обезголовили» оборону. Покинуті військовослужбовці у ніч на 2 липня демократичним шляхом обрали собі нове керівництво замість того, що втекло. То був безпрецедентний випадок у сталінській імперії: без контролю з боку партії та органів військові самі відновили командування (ось така «військова демократія»). Пізніше, навіть у хрущовські часи, про той факт намагалися зайвий раз не згадувати, бо це було в комуністичному сенсі «неполіткоректно»…

Очільники оборони, насамперед командувач ЧФ адмірал Октябрьський і командувач Приморської армії генерал Петров, рятувалися, кинувши на поталу ворогу понад 80 тис. (!) (за іншими даними, до 90 тис.) підлеглих. А солдати і матроси, усвідомивши, що їх зрадили, стріляли по втікачах... Жодної реальної спроби допомогти останнім оборонцям Севастополя з боку радянського керівництва не було.

500 «спартанців», що дали драла з міста на Кавказ, цілком благополучно продовжували свою службу, отримували звання, посади, ордени. Про тих, кого кинули на скелях Херсонеса, протягом 50 років намагалися не згадувати.

Увійшовши до Севастополя, солдати вермахту в центрі міста у будівлі міського відділу НКВД знайшли охайні теки зі списками радянських розвідників, підпільників і партизанів. Шеф відділу старший лейтенант держбезпеки Нефьодов чомусь не спалив увесь цей компромат, що суттєво полегшило роботу нацистським спецслужбам. У місті ще можна було вести вуличні бої, але треба було рятувати надцінні життя представників номенклатури, тому війська неорганізовано відходили до місць евакуації, прикриваючи собою тих, хто мав особливе право на порятунок. Білоруський військовий історик Володимир Бешанов писав: «Якщо була така можливість, наші воєначальники просто завантажувалися в літаки і відлітали, передавши військам, що залишилися, палкий привіт і останній наказ «битися до останньої можливості» чи «наступати перевернутим фронтом». Неможливо уявити собі Паулюса, який кинув у Сталінграді свою 6-ту армію, і Гітлерові не могло спасти на думку вивезти з оточення фельдмаршала. Коли фюрер розпорядився залишити згубне місце командирові 14-го танкового корпусу генералу Хюбе, той «категорично відмовився. Він надіслав у Берлін повідомлення, що привів своїх солдатів у Сталінград, і звелів їм битися до останньої кулі. А тепер має намір показати їм, як це робиться». Сталін завжди намагався врятувати свій генералітет від можливого німецького полону, побоюючись повторення феномену генерала Власова, для чого мав підстави. Адже за роки війни дюжина генералів Червоної армії служила разом із останнім у штабі РОА (Російської визвольної армії).

А на мисі Херсонес пролетарські командири абсолютно ганебно кинули своїх солдатів і матросів, ставлячись до них, як до дешевого гарматного м’яса й намагаючись насамперед урятувати себе улюблених, при цьому не замислюючись про такі «буржуазні» категорії, як честь і совість.

Під час Кримської війни 1853–1856 років евакуацією російських військ на північну частину Севастополя керував граф генерал Остен-Сакен. Він ступив на понтонний міст після останнього солдата, ризикуючи потрапити під обстріл французів та англійців. Комуністичні адмірали і генерали поводилися зовсім інакше.

Читайте також: Хто «здав» Севастополь?

РЕПРЕСОВАНА ПАМ’ЯТЬ

Після 1945 року за надмірне зацікавлення трагедією мису Херсонес можна було опинитися під «ковпаком» компетентних органів. Уцілілі жертви, що пройшли нацистські, а нерідко й радянські концтабори, вважали за краще мовчати. Вони мусили жити з комплексом провини за полон, куди потрапили з ласки своїх воєначальників, а ті, повернувшись до Криму, знову керували без жодних докорів сумління.

Незважаючи на те що ця армія називалася робітничо-селянською, вона демонструвала наявність вражаючої прірви між солдатсько-матроським загалом і військовою номенклатурою. Ніякого бойового братства тут не спостерігалося. Ось спогад однієї з жертв трагедії на мисі Херсонес, якій вдалося вижити: «На пристані і мостику була суцільна маса людей. На скелі розташувався капітан ІІІ рангу Ільїчов, залишений Октябрьським старшим з евакуації… Він сам і його автоматники стріляли в передніх, не давали вплав добратися до скелі й били короткими чергами по тих, хто намагався доплисти до катера». Ще один спогад: «З настанням темноти почалася евакуація літаками поранених…» Але насправді «хто сильніший, той і потрапляв у літак. На третій літак дійшла і моя черга, але коли я спробував влізти в нього, один з команди вдарив мене чоботом у голову так, що я знепритомнів».

У 1940 році після розгрому вермахтом Франції британський флот із району Дюнкерка вивіз близько 300 тис. британських, французьких і бельгійських солдатів. Для їх порятунку не шкодували найкращих сил флоту Його Величності. Нікому не спадало на думку, що треба рятувати лише купку обраних. Переправляючись через Ла-Манш, бійці кидали на французькому березі десятки тисяч своїх касок: то був своєрідний «привіт» нацистам, бо за давньою військовою традицією це означало: «Ми ще повернемося!». І вони повернулися у 1944-му.

А до тих, хто бився на мисі Херсонес, всупереч усім обіцянкам, Чорноморський флот не прийшов. То був жах: «Усе море від берега заповнили людські голови, всі пливли до катерів… На моїх очах два матроси тягнуть канат з людиною, а за нього чіпляються двоє-троє, потім усі обриваються в море, і так майже на всіх катерах… Від самого берега до катерів усе люди… Вранці, скільки було видно, поблизу берега у сім-вісім людських тіл завтовшки тисячі загиблих полоскалися хвилею…Тіла потопельників у різноманітних позах було добре видно у воді».

Радянська військова машина була такою самою жорстокою, неефективною і витратною, як і весь тоталітарний режим. Саме з метою приховати цей очевидний факт сформовано циклопічний огром історіографії так званої Великої вітчизняної війни, величезну систему міфів про «непереможну і легендарну» ЧА, «велику перемогу», про «визвольну місію» сталінської армії. Ці міфи не лише в Росії, а й в Україні не подолано дотепер.

Читайте також: Севастополю – славу, Новоросійську – кошти


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено