Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2012   ▪   Сергій Дрозд   ▪   Версія для друку

Пси війни. Як чотирилапих використовували у стародавніх війнах

Коли приручили собаку – питання суперечливе: одні науковці вважають, що це сталося приблизно 15 тисяч років тому, інші віддаляють цю дату до 100 тисяч років. Однак, хоч би коли це сталося, людина відразу ж оцінила не лише гострий нюх, тонкий слух, витривалість і непримхливість цієї тварини, а й її силу, вірність, сліпу самопожертву й щиру дружбу
Пси війни. Як чотирилапих використовували у стародавніх війнах

Пес став товаришем людини, і від сивої давнини його активно використовували в різних сферах людської життєдіяльності – як охоронця, помічника на полюваннях, як супровідника. Та вкрай рідко згадують про те, як допомагали чотирилапі друзі у стародавніх війнах.

Насправді бойовий хист собак майже відразу оцінили древні полководці, внаслідок чого їх майже тисячоліття використовували у бойових діях. Не виключенням стали і наші предки та народи, які проживали у Північному Причорномор’ї. Вони не лише активно селекціонували бойових собак, а і поширювали їх серед сусідніх народів, а деякі з цих порід і донині залишаються в Західній Європі взірцем благородних бійцівських псів.

Страшна зброя

Військове використання собак розпочалося давно. Вочевидь, ще відтоді, коли, привчивши цих вірних звірів, люди почали брати їх на полювання. Згодом наші предки побачили переваги використання чотирилапих під час військових сутичок і міжплемінних конфліктів. Цілком очевидно, що, оцінивши їх бойові якості, люди почали селекціонувати певні породи для мілітарних цілей.

Перші свідчення про подібні застосування у військових конфліктах сягають часів правління Тутанхамона у Єгипті (1333–1323 рр. до н. е.). Збереглося зображення битви на чолі з фараоном, на якому поряд із його колісницею ворожі війська атакують і собаки.

Схожі породи псів зображені й на численних сценах полювання царського дому Єгипту. Цілком вірогідно, що деякий час у долині Нілу використовували собак у війнах, але, напевно, це тривало недовго й із часом припинилося.

Вже доведено, що предками більшості сучасних догів/мастифів були тибетські мастифи. Їх використовували з військовою метою і вважали благородною породою з прадавніх часів. Із Середньої Азії спочатку до Ірану, а звідти через Межиріччя та Передню Азію ця порода поширилась по всій Євразії з середини ІІ тисячоліття до н. е., тобто з початком завоювання аріями Пенджабу та долини Інду. В Індії під час бойових дій цим собакам на спину прикріплювали факели, що палали, і вони вогнем та своєю лютістю наводили жах на супротивників під час битв.

Найдавніше зображення тибетського дога у Межиріччі датується ХІІ століттям до н. е., де його використовують під час полювання на лева. Бойові якості породи, вочевидь, швидко оцінили тогочасні володарі держав Вавилонії: для військових потреб почали вирощувати спеціальні породи псів з досить великою масою, яка нерідко сягала 100 кг, надзвичайною силою, міцними щелепами, підвищеною агресивністю і відважністю.

Вишколом бойових псів займались спеціальні вчителі. З клинописних табличок відомо, що мешканці провінцій у Ніневії та Німроді, які вирощували бойових догів, звільнялись від податків до державної скарбниці, тобто вже у І половині І тисячоліття до н. е. в ассирійців були спеціалісти цієї галузі. Вихованців для подальшого вишколу добирали ще цуценятами.

Перед битвою собак одягали у спеціально зроблені для них обладунки. Вони складалися зазвичай із металічного або шкіряного панцира, який прикривав спину і боки псів, або з кольчуги. Іноді їм надягали металічний шолом. Обладунки нерідко озброювали довгими шипами або двогострими лезами на шоломі та нашийнику. З їхньою допомогою собака у битві розсікав ноги, руки й тіло атакованого ним воїна, ранив сухожилля ніг та розпорював животи коням при сутичці з кіннотою.

Схоже, що саме ассирійці першими почали використовувати бойових псів як самостійну військову силу. Широкі сильні груди, могутні товсті лапи і велетенська паща з гострими іклами – такі вагомі риси яскраво вирізняли ассирійських бойових псів від інших порід. Єгипетські папіруси свідчать, що такий собака міг із легкістю перекусити ногу кавалерійському коневі і навести панічний жах на вершників.

На той час військова наука не знала бойового шикування – на битву воїни сходились слабко озброєними та погано організованими юрбами, тоді як вожді та знать билися, стоячи на бойових колісницях. В ассирійській армії на початку І тисячоліття до н. е. бойові доги виконували роль пробоєвих загонів: лавина собак у панцирах та кольчугах накочувалась на супротивника попереду власних військ, що наступали, сіючи паніку та жах на супротивника.

Цікаво, що воїнів-«кінологів» завжди супроводжували жерці, які, за давніми джерелами, мали телепатичний зв'язок зі своїми псами. Це було необхідним, якщо тварини виходили з-під контролю під час битви, або на них нападав бойовий сказ (що не було рідкістю під час довготривалих кривавих сутичок).

Зазвичай бойові пси ассирійців йшли в атаку разом із бойовою колісницею, а інколи й разом із вишколеними гепардами. Одну колісницю супроводжували два – три собаки. У битві вони цілими зграями стрімко вривалися у бойові ряди ворогів, вносячи серед них сум’яття, завдаючи поранення та каліцтва воїнам і коням. У вмілих руках вони були страшною зброєю і приносили перемогу полководцю.

Собаки-аборигени

Згодом з Ассирії військове собаківництво перейняли в Урарту й інші сусідні держави та племена. У VIII столітті до н. е. спочатку до Закавказзя, а відтак до Межиріччя вдерлися спочатку кіммерійці, а потім і скіфи, які понад сторіччя були активною військовою силою в регіоні. Саме ці кочові племена познайомили європейський світ із псами війни. Завдяки скіфам ці породи поширились у Причорномор’ї, а звідти у Центральній та Західній Європі. Золота чаша з кургану Солоха характерно показує нам сцену полювання скіфів разом з собаками на лева.

Згодом бойові якості цих порід собак оцінили і перси, які також використовували їх у військових цілях. Так, під час завоювання Єгипту 525 року до н.е. цар Камбіз використовував важковагових (за даними джерел – до 80–100 кг!) мастифів. Після Ксерксових поразок у війнах з греками ця порода перейшла до жителів Еллади як трофей. Давні греки до знайомства з «варварами з Понту Евксинського» та персами не використовували собак у війнах – їхнє мистецтво бою у фалангах не особливо дозволяло використовувати рухливі загони. Однак вже після грецько-перських воєн у них поширилася порода, яка пізніше отримала назву «молосси». Надалі елліни використовували їх у розвідці, для боротьби зі шпигунами, як вартових. Александр Македонський також активно звертався по доопомогу бойових псів у битвах, після чого їх військове застосування зійшло на нанівець.

Молосси та мастифи – різнотипова група міцних великих собак – пізніше поширились в Етрурії та Римській імперії. Саме їх дослідники тривалий час вважали собаками-аборигенами цієї частини світу. Вони чудово себе зарекомендували як охоронці гарнізонів, людей та на полюваннях. Усі можновладці та воєначальники тримали у себе чотирилапих улюбленців саме цієї породи.

У професійному війську псів використовували і римляни, особливо в часи Республіки. Легкоозброєні воїни першими виходили на поле бою зі своїми псами, і їх завданням було зупинити контратаку піхоти та кінноти супротивника й утримувати позиції до приходу важкоозброєних легіонерів. На більшості зображень римські бойові собаки показані з шипованими нашийниками. Однак із часом їх перестають використовувати у битвах.

В часи імперії їх використовували або для охорони, або для пересилання важливих повідомлень. Інколи навчені пси брали участь у гладіаторських боях. Однак їхні супротивники кельти й германці, які з середини І тисячоліття до н. е. в численних сутичках оцінили переваги войовничих собак, активно використовували їх у військових сутичках з римською армією. Вже в описі битви під Верцеллами 101 року до н.е. Гай Марій засвідчив, що кімври та бритти спустили на його військо бойових псів, вкритих бронею, а на їхніх шиях були нашийники із залізними шипами.

Аполлони

В іранських народів собака був священною твариною. Красиві і благородні німецькі доги – «Аполлони серед собак», які латиною іменуються canisalanis, французькою – alant, а італійською – alano, походять з України. Латинська назва перекладається як «аланська собака», а італійська та французька мови також відсилають до сарматського племені аланів. Дослідники вважають, що предки сучасного німецького дога потрапили до Західної Європи десь у V столітті н. е. разом із аланами й вандалами, які рухались через Францію до Іспанії та Північної Африки.

Якими були на вигляд сарматські собаки, нам майже невідомо, якщо не брати до уваги деякі нечіткі зображення на мозаїках та тріумфальній колоні Марка Аврелія в Римі, де зображено сцену цькування псами солдата. Археологам нещодавно поталанило знайти скелет дога в Ольвії у шарах римського часу. З високою часткою вірогідності можна стверджувати, що це був саме сарматський мастиф, адже вигляд собаки є доволі нетиповим для римських порід. А отже, можна стверджувати, що західноєвропейські доги походять від бойових псів, які були поширені на території України понад ІІІ тисячоліття тому. Однак після Великого переселення народів у IV–V століттях н. е. джерела вже не фіксують використання собак у бойових діях.


Матеріали за темою:

Теги
--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено