Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 червня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Конституційна асамблея повертає Україну в 1937-ий рік?

В українській історії останніх ста років, багатій на різноманітні приключки, один епізод виділяється своєю неординарністю. Уявіть собі: десятиліття з гаком країна жила за вельми недосконалою Конституцією, яка не давала простору демократії
Конституційна асамблея повертає Україну в 1937-ий рік?

Влада повсякчас могла почати репресії проти реальних і уявних своїх опонентів (і починала, і кидала людей за ґрати, і відправляла у кращі світи). Й от з ініціативи цієї самої влади була ухвалена куди більш досконала Конституція, яка гарантувала чимало демократичних свобод і людських прав. Але якраз через місяць після ухвалення цієї Конституції з якогось дива розпочався широкомасштабний терор, якому вона анітрохи не завадила. Ба більше: влада на кожному кроці порушувала цю Конституцію, одночасно вихваляючи її (і не в останню чергу – перед європейськими прибічниками демократії, багато хто з яких повірив цим вихвалянням).

Якщо ви думаєте, що йдеться про наші часи, то помиляєтесь. Час дії – роки тридцяті; ідеться не про майбутній кравчуківсько-януковичівський Основний Закон, а про Конституцію УРСР 1937 року, яка була скалькована в головних своїх положеннях майже дослівно  з Конституції СРСР 1936 року. Тієї, що офіційно звалася Сталінською, насправді ж була написана під керівництвом Ніколая Бухаріна і значною мірою ним самим – цим украй дивакуватим і суперечливим персонажем тих часів, то лівішим за Леніна, прихильником масових розстрілів як засобу формування «нової людини» (із тих, що уціліли, ясна річ), то не менш палким прихильником всеосяжного НЕПу та автором гасла: «Збагачуйтесь!» - мовляв, соціалізм неможливий, коли люди бідні, тільки заможні та культурні господарі побудують справедливе суспільство…

Читайте також: Конституційна асамблея: Янукович іде по двох етапах

Так от, видається, Бухарін щиро хотів створити Основний Закон, який би легітимізував «соціалізм з людським обличчям» - загальне виборче право, широкі можливості діяльності громадських організацій, вільні дискусії в пресі, ба, навіть можливість бути економічно автономним від держави за рахунок особистої власності й особистої праці. Але реально його праця тільки легітимізувала більшовицький тоталітаризм, сприяла обдуренню західних інтелектуалів та робітників, а ще – додала слави товаришу Сталіну. Який із вдячності через рік з кількома місяцями після прийняття досконалої Конституції відправив свого давнього і відданого друга «Бухарчика» у той самий розстрільний підвал, який був ним оспіваний у молоді часи…

Отож: Конституція УРСР, ухвалена 30 січня 1937 року у стольному Києві. Не Основний Закон, а пісня. Як вам її перша стаття – «Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична держава робітників і селян»? Не що-небудь, а держава, у якій вся влада «належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих» (стаття 3). Ясна річ, що в соціалістичній державі має панувати соціалістична власність. Але вона «має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об’єднань)» (стаття 5), тобто держава не є економічним диктатором. Ба більше: читаємо статті 9 та 10: «Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства в УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке ґрунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці. Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предмети хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності громадян – охороняються законом». Ось так! А на сторожі законів стоїть суд. І про нього йдеться у статтях 110 та 111: «Розгляд справ у всіх судах УРСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням обвинуваченому права на оборону. Судді незалежні і підкоряються тільки законові». Є й інші статті, присвячені цим питанням: «Громадянам УРСР забезпечується недоторканість особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора. Недоторканість житла громадян і тайна листування охороняются законом» (статті 126 і 127). На додачу до цього, судочинство в УРСР провадиться українською мовою (стаття 109), за винятком Молдавської АРСР (яка тоді входила до складу України) – там залежно від ситуації молдавською або українською.

Що ж стосується блоку статей Конституції, присвячених виборам до Рад усіх рівнів, то важко втриматися, щоб не процитувати його майже повністю:

«Стаття 133.Вибори депутатів до всіх Рад депутатів трудящих: Верховної Ради УРСР, Верховної Ради Молдавської АРСР, обласних Рад депутатів трудящих, Рад депутатів трудящих адміністративних округ, районних, міських, селищних, станичних і сільських Рад депутатів трудящих, - провадяться виборцями на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Стаття 134.Вибори депутатів е загальними: всі громадяни УРСР, які досягли 18 років, незалежно від расової і національної приналежності, віросповідання, освітнього цензу, осілості, соціального походження, майнового стану та минулої діяльності, мають право брати участь у виборах депутатів і бути обраними, за винятком божевільних і осіб, засуджених судом з позбавленням виборчих прав.

Стаття 135.Вибори депутатів є рівними: кожний громадянин має один голос; всі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах.

Стаття 136.Жінки користуються правом обирати і бути обраними нарівні з чоловіками.

Стаття 137.Громадяни, які перебувають у лавах Червоної Армії, користуються правом обирати і бути обраними нарівні з усіма громадянами.

Стаття 138.Вибори депутатів є прямими: вибори до всіх Рад депутатів трудящих, починаючи від сільської та міської Ради депутатів трудящих аж до Верховної Ради УРСР, провадяться громадянами безпосередньо шляхом прямих виборів.

Стаття 139.Голосування при виборах депутатів є таємним.

Стаття 141.Кандидати при виборах виставляются по виборчих округах.

Право виставлення кандидатів забезпечується за громадськими організаціями й товариствами трудящих; комуністичними партійними організаціями, професійними спілками, кооперативами, організаціями молоді, культурними товариствами».

І хто після цього скаже, що в УРСР не було гарантованих Конституцією прав вільно обирати і бути обраними, тобто електоральної демократії?

А погляньмо-но на блок статей, присвячених правам людини і громадянина – він також заслуговує на увагу й повагу. Ясна річ, попереду тут ідуть соціальні права – «право на працю, тобто право на одержання гарантованої роботи з оплатою їх праці у відповідності з її кількістю і якістю» (стаття 117), «право на відпочинок», яке«забезпечується скороченням робочого дня для величезної більшості робітників до 7 годин, установленням щорічних відпусток робітникам і службовцям з збереженням заробітної плати, наданням для обслуговування трудящих широкої сітки санаторіїв, будинків відпочинку, клубів» (стаття 118),«право на матеріальне забезпечення в старості, а також – в разі хвороби і втрати працездатності» (стаття 119), «право на освіту», яке«забезпечується загальнообов'язковою початковою освітою, безплатністю освіти, включаючи вищу освіту, системою державних стипендій величезній більшості тих, що вчаться у вищій школі, навчанням у школах рідною мовою» (стаття 120). А ось і ґендерна рівність та її гарантії: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіком у всіх галузях господарського, державного, культурного і громадсько-політичного життя.

Можливість здійснення цих прав жінок забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням утримання, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків» (стаття 121). Ясна річ, расизм та шовінізм – поза законом: «Яке б то не було пряме чи посереднє обмеження прав або, навпаки, встановлення прямих чи посередніх переваг громадян залежно від їх расової і національної приналежності, так само як усяка проповідь расової або національної винятковості, або ненависті і зневаги – караються законом» (стаття 122).Вільно мають почуватися і різні церкви разом із своїми вірними, бо ж в УРСР маємо«забезпечення за громадянами свободи совісті», тож«свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами (стаття 123).І, нарешті, громадянські права. Тут, згідно зі статтею 124Конституції,  «гарантується законом:

  • а) свобода слова,
  • б) свобода друку,
  • в) свобода зборів і мітингів,
  • г) свобода вуличних походів і демонстрацій.

Ці права громадян забезпечуються наданням трудящим і їх організаціям друкарень, запасів паперу, громадських будинків, вулиць, засобів зв'язку і інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення». І не самотніми одинаками виявляються ті, хто виходить на демонстрації і користується свободою друку:«У відповідності з інтересами трудящих і з метою розвитку організаційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам УРСР забезпечується право об’єднання в громадські організації: професійні спілки, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові товариства…» (стаття 125).

При цьому ніхто, навіть перший секретар ЦК КП(б)У чи нарком внутрішніх справ, не вивищуються над іншими – всі мають однакові права та обов’язки: «Кожний громадянин УРСР зобов'язаний додержувати Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, виконувати закони, додержувати дисципліни праці, чесно ставитися до громадського обов'язку, поважати правила соціалістичного співжиття» (Стаття 129).

І ще одна стаття Основного Закону зразка 1937 року – не менш важлива, ніж інші: «Українська Радянська Соціалістична Республіка зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік» (стаття 14).

Ніколай Бухарін - автор "сталінської" Конституції, розстріляний у 1938-му

От такою демократичною була сталінсько-бухарінська Конституція – як на рівні загально радянському, так і на рівнях республіканських. Користуйся правами й свободами, як політичними, так і соціально-економічними на повну котушку і знай, що тобі гарантований захист закону й незалежний суд.

Щоправда, загальну картину дещо псувала друга частина статті 125, де говорилося, «найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств трудящих об’єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток соціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».

Але, по-перше, не кожен читач Конституції доходив до цієї розташованої в останніх розділах статті (відтак навіть склалася легенда, наче керівна роль комуністів у сталінській Конституції не була зафіксована), по-друге, якщо партія є добровільним об’єднанням трудящих, то там також мусять діяти загальні демократичні норми, а сама партія повинна у всьому підкорятися законам, хіба не так?

Читайте також: Сталінська хірургія

Партія в особі її ЦК й особисто товариша Сталіна швидко дала на це питання вичерпну відповідь. 23 лютого 1937 року зібрався пленум ЦК ВКП(б), на якому з доповіддю «Про недоліки партійної роботи і заходи з ліквідації троцькістських та інших дворушників» виступив генсек (до речі, ще одна легенда – що Сталін офіційно не займав після 1934 року посаду генерального секретаря ЦК; якщо він найчастіше підписувався просто «секретарем», це не означає, що був він лише одним із багатьох…). Головна ідея доповіді – «загострення класової боротьби у міру будівництва соціалізму». У центрі уваги пленуму була «справа Бухаріна» (Сталін не зволікав із вдячністю). Пленум, який тривав до 3 березня, звинуватив Бухаріна у «дворушництва», тобто таємному веденні опозиційної діяльності попри публічне «визнання помилок». Заяви ж Бухаріна про те, що дані про його нібито терористичну діяльність проти партії є наклепом, що відповідні свідчення вибиті слідчими НКВД із заарештованих, що є грубим порушенням закону, були оголошені «очорненням радянського ладу». За підсумками пленуму Бухарін був виключений з партії, його справа передана в НКВД. Загалом же із 72 осіб, які виступали на цьому пленумі, 52 були рано чи пізно розстріляні.

І пішло-поїхало…

Якщо громадсько-політичні та загальнолюдські права, зафіксовані в Конституції СРСР і Конституції УРСР, одразу виявилися фікцією (що одним із перших відчув на собі творець формулювань цих прав), то соціально-економічні повністю зійшли на пси у 1939-40 роках, коли була скасована безплатна освіта у старших класах шкіл та вишах, запроваджена «мобілізація трудових ресурсів», тобто пацанів і дівчат до фабрично-заводських училищ, де професійне навчання сполучалося із обов’язковим виконанням трудових норм, встановлено 8-годинний (як мінімум, а на оборонних підприємствах і довший) робочий день і заборонений самочинний перехід з підприємства на підприємство, введена серйозна кримінальна відповідальність за 20-хвилинне запізнення на роботу (незалежно від причин) – і так далі, і таке інше. Ясна річ, ніхто не змінював і не скасовував «найбільш демократичну у світі Конституцію», як її любили називати партійні пропагандисти, - але ніхто й не виконував. Усе життя в СРСР та, відповідно, в «соціалістичній державі робітників і селян» УРСР будувалося не за законами, а «по понятіям», напрацьованим партією більшовиків на чолі зі своїм паханом Кобою.

Кажуть, Гегель колись обмовився, що історія повторюється, але спершу у вигляді трагедії, а потім – у вигляді фарсу. Точніше було би сказати, мабуть, - трагіфарсу. Бо ж, якщо Леонідові Кравчуку навряд чи загрожує доля Ніколая Бухаріна, то для десятків мільйонів українців є трагедією життя за умов, коли Основний Закон – старий чи новий, значення не має, – був, є і буде фіговим листочком для прикриття влади паханату. Тим більше, коли в оновленій Конституції України може з’явитися щось на кшталт другої частини статті 125 Конституції УРСР, де закріплюватиметься всевладдя тих, хто сам сьогодні призначив себе «передовим загоном» і «керівним ядром» усього, де задіяні влада та гроші, бажано – великі і дуже великі.

Отож – щоби позбутися ілюзій на «новий і праведний закон» за умов чинної влади, раджу ще раз перечитати статті дуже прогресивної Конституції УРСР, прийнятої на самому початку незабутнього у віках 1937 року…

Читайте також: Конституційна асамблея - запасний варіант для влади


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено