Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
30 червня, 2012   ▪   Вадим Скуратівський   ▪   Версія для друку

Філософський інструмент Данила Демуцького

Радянська влада нагородила українського кінооператора трьома арештами, висилкою, тюрмою і Сталінською премією
Матеріал друкованого видання
№ 26 (243)
від 27 червня, 2012
Філософський інструмент Данила Демуцького

Тиждень продовжує серію публікацій про знакові постаті української історії, які, потрапивши в лещата державно-репресивної комуністичної системи, постали перед життєвим вибором. Сьогодні розповідь про українського кінооператора Данила Демуцького, який, незважаючи на свої досягнення у кінематографі, зазнав сталінських репресій і був змушений коритися естетичним запитам радянської влади. 

На порозі Нового часу європейська цивілізація винайшла цілу систему приладів, які тоді назвали філософськими інструментами. Починаючи від мікроскопа і телескопа аж до фотографії у ХІХ столітті. В епоху формування націй Київ перетворився на столицю художньої світлини в Російській імперії, осередок цілої когорти талановитих фотографів: від майстрів дагеротипу до митців Першої світової. Тут був якийсь особливий естетичний інстинкт, пов’язаний зі спогляданням світу через «філософські інструменти». Згодом услід за фотографією з’явився й кінематограф. А за ним відбулося і формування київської операторської школи, одним із представників якої був Данило Демуцький.

Читайте також:Останній утопіст

НАРОД КРІЗЬ ПРИЗМУ КІНО

У кінооператорське мистецтво Данило Демуцький увійшов індивідуально і дуже своєрідно: не тільки через фотографію, якою захопився ще в молодості (був учасником так званого київського арт-товариства, іменованого на честь французького фотографа ХІХ століття Надара), а й у світоглядному плані. 

Батько Данила Порфирій був одним із представників українського громадівського руху, шляхтич, лікар за освітою, все життя присвятив збору і вивченню українського фольклору, створив сільський хор. Але рано чи пізно треба було побачити той народ, і не лише через народницьке малярство й український пейзаж, і не тільки на фотографії, а й через кінематограф.

Демуцький належав до тих митців, які долучилися до мистецтва кіно без особливих зусиль, зовні ніби граючись. Він працював із Олександром Довженком над першими його лабораторними стрічками «Вася реформатор», «Ягідка кохання». Згодом з’явився «Арсенал» 1929 року. У цьому фільмі є надзвичайно геніальні епізоди. Наприклад, мчить поїзд без машиніста із солдатами Першої світової війни, які від великих свобод втратили орієнтацію у світі. А закінчується це цілковитою катастрофою. Цікаво, що 1985-го у голлівудському «Поїзді-утікачі» цей епізод і наступну катастрофу повторили японський кінематографіст та сценарист Акіра Куросава і режисер Андрон Кончаловський, який шанував українське поетичне кіно.

В іншому епізоді «Арсеналу» гине один із робітників-повстанців, і зимовим українським степом мчать його коні до рідного села. Пришвидшують їхню ходу ті, хто їх спрямовує окликами. І раптом тварини відповідають словами: «Чуємо, чуємо, хазяї наші!». Таких кіннотних погонь я не знаю у світовому кінематографі.

у стрічці постає народ, що вітає Центральну Раду. Особливо вражає єпізод, коли уенерівець після допиту революціонера-робітника не зважується його вбити, бо цей офіцер – інтелігент і, напевне, християнин. А ось робітник без будь-яких вагань спокійно розправляється з останнім. Тоді події 1917–1920-х розглядали як конфлікт і трагедію двох революційних стихій: української та російської. І передав їх Данило Демуцький своєю операторською роботою.

Читайте також: Поєдинок із молохом

ПОЕТИЧНИЙ ОКУЛЯР

Влітку 1929 року в Яреськах на Полтавщині Демуцький разом із Довженком знімав «Землю». Хто тут геніальніший, стверджувати важко. Зрозуміло, що в кінематографічному процесі зазвичай передує режисер, а виразні зусилля кінооператора залишаються в тіні. Однак у фільмі «Земля» відбулася рідкісна людська гармонія великого режисера і великого оператора. Зокрема, славнозвісний епізод із героїнею, яка у відчаї без одягу кидається по хаті у всій своїй трагічній красі, – це зусилля не тільки Довженка, а й Демуцького.  

Окрім того, для свого філософського інструмента – камери – Данило створив тут технологію особливого окуляра, завдяки якому те, що постає на екрані, ніби проходить крізь ліричний поетичний сон, як певна внутрішня мова. Нічого подібного до тієї дивовижної експозиції Демуцького не можна пригадати у світовому мистецтві екрану.

Ці роботи вразили всю кінематографічну громадськість світу того часу і вражають у наші дні. Згадаймо манхеттенський фільм Вуді Аллена, де герой із героїнею, палко сперечаючись, виходять із якогось кінотеатру – і раптом ми бачимо на екрані афішу стрічки, яка їх вразила і викликала суперечку. То була «Земля» Довженка.

Саме після неї почалася драма українського режисера, у яку він втягнув за собою й оператора Демуцького. Під дамоклевим мечем сталінського чекістського терору вони почали знімати фільм «Іван» про радянську індустріалізацію і технологічне приборкання Дніпра. У ньому майстерно відзнятий індустріальний пейзаж фантастично поєднаний з ліричним полотном головної річкової артерії України. Радянський режисер Сєрґєй Ейзєн­штейн вважав ці зйомки найкращою пейзажною операторською роботою, яку він бачив у всьому світовому кіно.

Після закінчення праці над стрічкою «Іван» у дусі 1930-х років і режисера, і оператора вирішили фактично знищити. Довженкові вдалося втекти з України до Москви (вже готувався його арешт). А ось Демуцький не схотів покидати рідну Україну, яка залишалася джерелом його художницького життя і творчості.

ТОРТУРИ Й КІНОРОБОТИ

Це скінчилося для українського оператора особистою катастрофою. У 1932-му його вперше арештували за абсолютно видуманим наклепом. А в 1934-му за такими самими неправдивим звинуваченням в антирадянській діяльності відбувся другий арешт, після чого була висилка до Середньої Азії, до Ташкента. Згодом йому вдалося влаштуватися в узбецькій студії хронікальних фільмів, але 1937-го стався вже третій арешт. Жорстокі садистські допити, а далі тюрма, де впродовж майже двох років він пройшов страшний і трагічний досвід радянського в’язня.

Розчавлений і спустошений після закінчення вироку, Демуцький повернувся до України, та почалася війна, і його знову повернули до Середньої Азії.

Там, у Ташкенті, він працював оператором для московського столичного кінематографа, що перебував у евакуації, і багато зробив для становлення узбецького кіно. Найкраща його робота тих часів – «Пригоди Насреддіна». Блискуче, з гумором і в точно орієнтальному дусі він зняв фільм про походеньки відомого східного персонажа – єхидну притчу про абсолютну нібито давню владу тамтешньої тиранії. Ця стрічка стала однією з найпопулярніших у радянському кінопрокаті тієї епохи.

На превеликий жаль, коли Довженко після війни написав Демуцькому зворушливого листа, запрошуючи працювати разом в Україні, нічого з цього не вийшло. Ніколи в житті Данило більше не зняв жодного кадру з видатним українським режисером, хоча і мав таку надію, бо згодом повернувся до Києва.

У повоєнні роки Демуцькому довелося фільмувати пропагандистський «Подвиг розвідника» режисера Боріса Барнета, де йшлося про чекістську героїку, та військово-морську стрічку Володимира Брауна «У мирні часи».

Справді серйозна робота тих часів – азійські епізоди у стрічці «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка. Майстерне подання краси тамтешніх ландшафтів й водночас пекла каторжної солдатчини. Це можна вважати і відчуттям Тараса Шевченка, і страшним досвідом самого Демуцького-в’язня. За цей твір кінооператор у 1952-му дістав Сталінську премію першого ступеня.

Помер Данило Порфирович надто рано – у перші місяці відлиги, 1954 року. Він не побачив подальших зусиль українського авангардного кінематографа від Параджанова до братів Іллєнків. Останні боготворили Демуцького, а для Параджанова, як, зрештою, і для Андрія Тарковського, він був просто операторським Богом.

Є вкрай неоднозначні інтерпретації кінопродукції студії імені Олександра Довженка. Можуть бути критичні зауваження з приводу семантики тих фільмів, нам багато чого може видаватися фальсифікацією, радянським пафосом, але поганої роботи з камерою в Києві у той час не було. Оператори пам’ятали про Демуцького. І сама його присутність в українському та світовому кінооператорському обігу примушувала їх працювати з усіх сил.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Данило Демуцький народився 1893 року в селі Охматів на Черкащині у дворянській сім’ї. Закінчив у Києві гімназію, згодом юридичний факультет Університету Святого Володимира. Працював фотографом, був співробітником журналів «Вестник фотографии» та «Солнце России». Пізніше співпрацював із театром «Березіль» Леся Курбаса. 1925-го його фотороботи отримали золоту медаль на Міжнародній виставці ужиткового мистецтва в Парижі. 1925 рік – починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ завідувачем фотоцеху, знімає свої перші фільми з Олександром Довженком. 1932-й – перший арешт. 1934-й – другий арешт, висланий на постійне проживання до Ташкента, працює на узбецькій студії хронікальних фільмів. 1938-й – третій арешт на 17 місяців. 1939-й – повертається до Києва. Помер 1954 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

ОПЕРАТОРСЬКІ РОБОТИ

1926– «Вася-реформатор», «Свіжий вітер», «Ягідка кохання»

1927– «Два дні», «Примха Катерини II», «Лісова людина»

1929– «Арсенал»

1930– «Земля»

1931– «Фата морґана»

1932– «Іван», «На великому шляху»

1936– «Киргизстан»

1937– «Країна весни»

1942– «Сині скелі»

1943– «Роки молоді», «Насреддін у Бухарі»

1945– «Тахір та Зухра»

1946– «Пригоди Насреддіна»

1947– «Подвиг розвідника»

1950– «У мирні дні»

1951– «Тарас Шевченко»

1953– «Калиновий гай»

Читайте також: Утрачений голос


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як одинаки-аматори створюють варті уваги колекції. Без меценатів і державної підтримки
    23 липня, Богдан Логвиненко
  • От що цього разу? Питаю я себе. Давай уже писати про першу «Червону руту». Давай! Про «Гадів», Чубая, Бурмаку... Про Миколайчука, врешті-решт, лисого, босого, у лєопардовій пов’язці... Про Чернівці 1989 року... Не цього разу. Може, наступного... Так само, у принципі, я думав, коли минулого разу сідав за комп. Тоді мене «відволікли» ВІА. Ансамблі. Вокально-інструментальні... Добре... А зараз шо?
    23 липня, Сергій Харинович
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено