Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 червня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Хто ви, Юрій Кондратюк?

Коли Павло Тичина писав: “О земле, велетів роди”, ведучи мову про Україну радянської доби, гірка іронія історії полягала в тому, що ця земля на той час уже народила чимало справді грандіозних постатей світової науки і культури, тільки ж велося їм на цій землі далеко не кращим чином
Хто ви, Юрій Кондратюк?

Хоча навіть за більш, ніж драматичних обставин ці люди змогли зробити дуже багато. І не в останню чергу для того, щоб усе людство зробило кілька кроків за межі Землі – на навколоземну орбіту, на Місяць, до Марсу...

І найперше варто говорити про людину, яка стала визнаним класиком світової теоретичної космонавтики. І водночас – про українця, свідомого своєї українськості, котрий увійшов в історію під чужим ім‘ям, а на додачу – ще і як “видатний російський інженер”.

 

Завоювати Сонячну систему!

 

"Якщо не вдаватися у більш чи менш необґрунтовані фантазії, то наші очікування полягатимуть у наступному:

 

1)      Безсумнівне величезне збагачення наших наукових знань із відповідним відображенням цього і в техніці.

2)      Можливе, більш чи менш імовірне, хоча і не достеменне, збагачення нашої техніки цінними речовинами, які можуть бути знайдені на інших тілах Сонячної системи і які відсутні або надто рідкісні на земній поверхні.

3)      Можливі інші дари Сонячної системи, яких ми зараз, власне, нездатні і передбачити, і яких може й не бути, як, наприклад, результати спілкування із передбачуваним органічним світом Марсу.

4)      Беззаперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінним чином поліпшити умови існування на земній поверхні, - це проводити меліорацію її в грандіозних розмірах, здійснюючи в недалекому майбутньому заходи і такого порядку, як, скажімо, зміна клімату цілих континентів. Я веду мову, звичайно ж, не про що інше, як про утилізацію невичерпних запасів енергії сонячного світла, яка настільки складна в умовах земної поверхні, які роблять її менш рентабельною, ніж експлуатація палива, води і вітру. І яка, навпаки, буде незмірно рентабельніша у просторах, де відсутня атмосфера і позірна вага. Саме в можливості у найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і слід бачити основне величезне значення для нас у завоюванні просторів Сонячної системи".

Це – слова Юрія Кондратюка (справжнє ім‘я – Олександр Шаргей), народженого 9 (21) червня 1897 року в Полтаві, сповнена відмови від власного “я”. Іноземцеві, який детально ознайомиться з перипетіями біографії нашого героя, буде важко зрозуміти цю наскрізну лінію його життя – втечу від вимріяного, від найзаповітнішого, від того, що в іншій країні уславило б людину. Але українська історія ХХ століття засвідчує: така відмова для надто багатьох представників освічених верств була єдиним способом врятувати своє життя.

Хоча мати нашого героя була переконаною революціонеркою-народоволкою і після катувань у царській тюрмі втратила розум і згодом померла у Полтаві в закладі для душевнохворих, але все ж вона була з баронського роду фон Шліппенбахів, а в очах нових “володарів життя” таке походження Олександра Шаргея майже гарантовано призвело б його до чекістської розстрільні.

Так само і батько – статистик, тобто царський чиновник, певний час працював у Санкт-Петербурзі... Звичайно, зарахували б і виховання в шляхетській бабусиній сім‘ї (хоча про великі гроші там не йшлося). Та ще й виховання, як пишуть дослідники, у "староукраїнському стилі", тобто в тому аристократичному за духом середовищі, з якого вийшли Михайло Драгоманов, Леся Українка, Софія Русова, Максим Рильський та чимало інших визначних українських діячів ХІХ та ХХ століття. На додачу під час Першої світової війни Олександр Шаргей, не закінчивши Петроградської політехніки, за мобілізацією потрапляє прапорщиком на фронт (“золотопогонник”), потім якийсь час він був старшиною армії УНР (“буржуазний націоналіст”, тим більше – доброволець, адже УНР мобілізації не проводила), затим його мобілізували до свого війська денікінці (“білогвардієць”).

Такого цілком типового для певного часу поєднання цілком би вистачило для розстрілу без суду і слідства, тому зрозуміле намагання Олександра Шаргея не просто змінити прізвище і біографію, а й узагалі – зникнути з України, забитися у глуху провінцію, де б його ніхто не знав, і не пов‘язувати свою долю, принаймні, офіційно, ні з ким та не розкривати правду про себе нікому.

Парадокс ситуації полягав у тому, що сам Олександр Шаргей був людиною пацифістських, гуманістичних переконань, і тому не перебував у відвертій опозиції до совєтської влади. Але водночас і не сприймав її, займаючись своїми дослідженнями, які вважав уселюдським надбанням.

Ще 1914 року, будучи 17-літнім учнем Полтавської міської гімназії, він розпочинає роботу “з визначення основних положень ракетного польоту”. Рукопис із 104 сторінок учнівських зошитів був насичений принципово новими ідеями й сміливими науково-технічними рішеннями щодо теорії (тоді все було лише теорією) космічних польотів. У квітні 1917 року він завершує роботу над твором, який має неофіційну назву “Петроградський рукопис”. З 1919 року працює над рукописами книг “Тим, хто буде читати, щоб будувати”, “Про міжпланетні подорожі”, “Завоювання міжпланетних просторів”.

Шаргей вивів основні рівняння руху ракети, обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць та повернення на Землю, розробив теорію створення і функціонування багатоступінчастої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, а також енергозабезпечення Землі, застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос, зрештою, використання як палива космічних ракет водневих з‘єднань деяких металів і металоїдів, зокрема – бороводню. Ним розраховані оптимальні траєкторії польотів до Місяця та планет, схеми висадки на місячну поверхню тощо. Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея-Кондратюка в галузі космонавтики та ракетобудування у другій половині ХХ століття отримали високу оцінку наукової спільноти.

Але у яких умовах створювалися ці ідеї й писалися рукописи! 1921 року Шаргей наймається кочегаром на цукровий завод у містечку Мала Виска. Але це не могло прогодувати його. Голод був такий, що він навіть ловив горобців. І саме в цей час він продумує схему польоту, систему управління ракетою, засоби проти перенавантаження, трасу до Місяця, яку згодом у США назвуть “трасою Кондратюка”. Молодий дослідник робить спробу втекти до Німеччини, але на кордоні його затримують і відправляють до Києва. Туди він прибуває тяжко хворим на тиф. І ця хвороба, як не парадоксально, його порятувала: Кондратюка чекісти не ставлять до стінки у розстрільному підвалі, а відпускають із в‘язниці додому – помирати. Та він, наперекір тяжкій хворобі, видужав. Але – одночасно і "вмер"

Адже саме в цей час родичі добувають йому метрику на ім’я Георгія Васильовича Кондратюка, родом із Луцька, який насправді помер від туберкульозу, але смерть котрого пройшла непоміченою у тодішньому вирі подій. Луцьк наразі опинився під Польщею, і це на якийсь час полегшує життя Олександру-Юрію: ніхто не може перевірити його біографію, коли він казатиме: у “контрреволюційних” арміях та партіях не перебував. А надалі це ж саме, очевидно, значно ускладнить йому долю: якщо родом із місць під “панською Польщею”, значить, там лишилися родичі; значить, є родичі за кордоном; значить, цілком можеш бути агентом іноземних розвідок. Такою була божевільна логіка совєтських спецслужб 1930-50 років.

Як завоювати міжпланетний простір

Під новим іменем Олександр-Юрій продовжу працювати на “чорних” роботах і  1925 року завершує “Завоювання міжпланетних просторів”. Він надсилає рукопис до московської “Головнауки”, але, незважаючи на позитивну оцінку фахівців, у друці книги йому відмовляють. Далі Шаргей (тепер уже Кондратюк) вибирається з України, очевидно, щоб не бути впізнаним і розкритим. Він працює механіком на Північному Кавказі, 1927 року перебирається на Алтай. Там він будує найбільше у світі дерев’яне зерносховище на 10 тисяч тонн зерна без жодного цвяха, зекономивши Совєтському Союзу не одну тисячу золотих рублів.

Саме за цю економію 1930 року його і заарештували: звинуватили у тому, що будував без цвяхів, щоб зерносховище швидше розвалилося. На допитах Кондратюкові вибили 11 зубів і відправили у заслання на три роки. А зерносховище простояло півстоліття, можливо, і досі стояло б, якби хтось його випадково (чи випадково, втім?) уже в наші часи не підпалив.

Проте, чи тільки економією коштів пояснювалося прагнення збудувати велетенську споруду без використання металу, чи ще і творчими амбіціями інженера без диплому – довести собі, що він здатен робити неможливе, те, чого не може ніхто у світі?

 Безпосередньо власні світоглядні та етичні принципи Юрій Кондратюк у своїх працях не декларує, за одним винятком – другої передмови до "Завоювання міжпланетних просторів". Тут він пише, що вийшов на прості й несподівані рішення стосовно сполучення Землі з навколоземним простором, але не публікує відповідні розділи, "вони надто близькі вже до робочого проекту оволодіння світовими просторами – надто близько для того, щоби їх можна було публікувати, не знаючи зарані, хто і як цими даними скористується".  

Ще до арешту Шаргей-Кондратюк встигає розпочати листування з відомими вченими й отримує позитиві відгуки на свої роботи. Ба більше: 1926 року його рукопис потрапляє до Лева Троцького, котрий тоді очолював науково-технічний відділ Всесоюзної ради народного господарства, і той ним зацікавився, відправив на рецензію відомим ученим – чи варто цей текст публікувати? Вчені, зокрема, професор (тоді це звання важило більше, ніж зараз академік) Володимир Ветчинкін, стверджують: публікувати треба, і негайно! Але Троцького знімають з посади, отож державні видавництва відмовляються друкувати книги Кондратюка. Тоді, 1929-го, в останній рік НЕПу, він використовує премію за зерносховище на видрук “Завоювання міжпланетних просторів” за власний кошт накладом у дві тисячі примірників. Про нього – про Юрія Кондратюка – заговорили і совєтські, й іноземні вчені. Хоча на той час кількість тих, хто всерйоз займався ракетобудуванням, була надто вже незначною...

На засланні він (нагадаю, що йдеться про людину з незакінченою вищою освітою) створив ще один непересічний проект: найпотужнішу у світі вітроелектростанцію, заввишки 165 метрів. Жоден науковий інститут не мав розробок, які передбачали б таку потужність – 1200 кВт. Проект дійшов до Москви; нарком важкої промисловості СССР Серґо Орджонікідзе наказав достроково звільнити Кондратюка і відправив його до Криму, щоб побудувати на Ай-Петрі цю електростанцію. Але 1937 року Орджонікідзе застрелився, а Кондратюка, який встиг побудувати лише фундамент ВЕС та розпочати зведення металевого каркасу, відкликали до Москви: доручили проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм (потім, коли почалася війна, каркас зрізали: щоб не було орієнтиру для німецьких літаків).

А далі була Друга світова війна. Влітку 1941 року московська проектно-експериментальна контора вітроелектростанцій, де працював Юрій Кондратюк, “добровільно” влилася в дивізію народного ополчення. Подальша доля “генія в солдатських обмотках”, як його образно назвав письменник Олесь Гончар, достеменно невідома. Якщо зважати на дату, зазначену в похоронці, то він загинув при обороні Москви 3 жовтня 1941 року. Але останній лист до його дружини Галини Плетньової датований 1 січня 1942 року. А нещодавно знайдені відомості на одержання солдатської платні за лютий 1942 року, де є підпис помкомвзводу Кондратюка.

Крім того, полковник Дергунов, котрий тоді був бійцем взводу, у якому служив помічником командира Кондратюк, засвідчив журналістам, що сам він був поранений 22 лютого 1942 року і відправлений у шпиталь, а через три дні туди ж був доставлений ще один боєць, котрий і повідомив: їхній взвод цілком загинув. Сталося це в Орловській області. Найімовірніше, Юрій Кондратюк, він же Олександр Шаргей, загинув 23 лютого 1942 року, коли у день свята Червоної армії у марних спробах прорвати німецький фронт були покладені цілі дивізії совєтських вояків.

Така невизначеність зі смертю дослідника спричинила чутки, що він потрапив до німецького полону і брав участь у ракетному проекті Вернера фон Брауна (згадаймо принагідно про родичів у Німеччині і про те, що нащадок фон Шліппенбахів мав права вважатися арійцем). Крім того, портфель з якимись паперами завжди був при ньому, навіть на фронті, і невідомо де зник. А ще начебто вже після війни, розбираючи ворожі архіви, совєтські фахівці там бачили прізвище Кондратюка, розрахунки польоту на Місяць.

Один із полонених німецьких інженерів-ракетників засвідчив, що працював якийсь час із колегою на прізвище Кондратюк. І ще одна чутка: наче зошити, які Шаргей списав під час роботи на цукроварні, зараз зберігаються у бібліотеці Конгресу США. Чи мають хоч якісь із цих чуток під собою ґрунт? Принаймні, точно відомо, що 1969 року американські інженери, котрі відправили на Місяць корабель “Аполо”, досконально були знайомі з розрахунками та ідеями Кондратюка і прямо посилалися на “російського інженера” (власне, напис "траса Кондратюка" ми бачимо в музеї аеронавтики та астронавтики у Вашингтоні у розділі, присвяченому місячним експедиціям).

Але, якщо Шаргей-Кондратюк якимось дивом опинився на Заході, то він, звичайно, ще раз змінив прізвище, щоб остаточно розірвати зі своїм минулим (бо дуже добре розумів, що може статися з його рідними в Совєтському Союзі). І дуже сумнівно, щоб він займався ракетами безпосередньо для військових цілей, бо ж засуджував мілітаризм, хоча під прізвищем Шаргея був бойовим офіцером Першої світової і громадянської воєн, а під прізвищем Кондратюк – сержантом Другої світової війни. Але ж Вернер фон Браун і в Німеччині, і в Америці, крім військових, робив і суто дослідницькі ракети (не дарма ж його заарештувало було Гестапо за “марну витрату народних коштів на нікому не потрібні ракети”...).

І ще одна загадка: 1947 року в СРСР була перевидана “для службового користування” книга Юрія Кондратюка “Завоювання міжпланетних просторів”. Згадаймо, саме тоді совєтську ракетну “команду” очолив Сергій Корольов, і, найшвидше, він згадав про знайому йому ще з молодих років працю земляка. Проте, попри те, в Совєтському Союзі до середини 1960-х років конструктори-ракетники ніяк не могли дійти згоди, яку ж схему обрати для польоту на Місяць. Це врешті-решт стало однією із причин поразки у “місячній гонитві”, хоча все ж команда Сергія Корольова повторила зроблені за тридцять років до цього розрахунки і наполягла на використанні “орбіти Кондратюка” й “модуля Кондратюка”. Але відставання було вже надто помітним, а на додачу до всього на початку 1966 року Сергій Корольов загинув під час планової операції – поламана свого часу у ҐУЛАҐу щелепа несподівано унеможливила нормальну подачу наркозу.

І – ще одна загадка. Чому так довго в СССР було накладене табу на саму згадку імені Кондратюка? Причому з‘явилося це табу ще до американських польотів на Місяць і зникло фактично тільки під час перебудови?

"У шістдесяті-сімдесяті роки не тільки весь апарат космічних відомств, що відповідав за публікації з цієї тематики у відкритій пресі, був мобілізований  на “боротьбу” з Юрієм Кондратюком, а і Головліт з усім його регіональним апаратом був залучений до цієї справи. Нам давалися вказівки: “Заборонено публікувати у відкритій пресі матеріали, в яких говориться, що в основу теоретичної розробки космічних польотів лягли ідеї Юрія Кондратюка; заборонено публікувати у відкритому друці відомості про визначну роль Юрія Кондратюка у розробці ідей космічних польотів”. Усі публікації, де згадувалося ім‘я Кондратюка, слід було спрямовувати на експертизу в Головліт чи інші відомства, які займалися космічною тематикою, де професійно публікація очищувалася від цього дражливого, неугодного “чинника”".

Це – зі спогадів Володимира Солодина, колишнього цензора Головліту. Як бачимо, совєтська система воювала з Олександром Шаргеєм до кінця...

...Якщо ви хочете уявити собі, якою була б велетенська ВЕС на Ай-Петрі, згадайте Останкінську телевежу в Москві – це і є дещо модифікований проект Кондратюка, тільки замість студій та ресторану нагорі вежі мали б бути вітрові турбіни. А у ближчому майбутньому ідеї Кондратюка, як сповіщають інформагентства, будуть використані в новій перспективній американській програмі освоєння Місяця та пілотованого польоту на Марс. Знову запрацюють "траси Кондратюка" і знову згадають нашого земляка, варто сподіватися, вже як українського вченого.  


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено