Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2012   ▪   Юрій Райхель   ▪   Версія для друку

Війна за далекі острови. Фолклендська війна визначила розвиток військового флоту й авіації

Цього року виповнюється 30 років майже забутого у нас конфлікту, пов’язаного з Фолклендським островами. Утім, у напруженій атмосфері холодної війни, неймовірного протистояння між Заходом та СРСР ледь не у всьому комплексі взаємовідносин він привернув до себе неабияку увагу.
Війна за далекі острови. Фолклендська війна визначила розвиток військового флоту й авіації

За його розвитком та результатами уважно стежили не лише дипломати, значно більше до конфлікту була прикута увага військових. Насамперед тому, що, попри те, що це була локальна географічна дія театру військових подій, однак масштабне протистояння, у яке так чи інакше були втягнені два найпотужніші військово-політичні блоки – НАТО й Варшавський договір. Додамо також і більшість країн Латинської Америки, за винятком Чилі, котрі підтримували Аргентину.

Нині, коли компанії Rockhopper Exploration та Falkland Oil & Gas розробляють шельф архіпелагу, а Аргентина погрожує їм судовими позовами, чимало спостерігачів саме у можливій наявності нафти й убачають справжні причини конфлікту. Однак тоді 1982 року про нафту довкола островів можна було лише здогадуватися, й вона на той час ще не була предметом політики, годі й казати про те, що чорне золото могло спричинити конфлікт. До речі, як і в Англії, так і в Аргентині протистояння називають війною. У першому випадку Фолклендською, тобто Falklands War, у другому – Мальвінською, тобто Guerra de las Malvinas.

Острова відкривали неодноразово. Спочатку англійці, відтак – іспанці, натомість детальніше їх досліджував французький мореплавець Луї де Бугенвіль у 1763–1765 роках.

Територіальна суперечка між Великою Британією й Аргентиною через Фолклендські острови тривалий час була замороженою. Ситуація змінилася 1976 року, коли в Аргентині після чергового перевороту до влади прийшла хунта на чолі з генералом Гальтієрі.

Як це зазвичай і буває, генерали та полковники не змогли впоратися з економічною ситуацією, що стрімко погіршувалася, тож і вирішили за допомогою «невеличкої переможної війни» хоч якось полегшити своє становище.

Здавалося, Велика Британія цілком влаштовувала такого ворога. Аргентинські військові припускали, що швидка окупація майже беззахисних островів змусить Лондон визнати належність цих територій Аргентині. Цьому начебто сприятиме значна віддаленість островів від метрополії і відповідно неможливість своєчасної перекидання військ для їхнього захисту.

Першим неприємним сюрпризом для аргентинської хунти стало те, що адміністрація президента Рейгана одностайно пристала на бік свого головного та вірного союзника. Для уряду Маргарет Тетчер Фолклендський конфлікт виявився дарунком долі. Внутрішнє становище Англії було доволі складним, реформи виявилися болючими, вибори наближалися та падіння консерваторів було неуникним. І тут з’явився зовнішній ворог, котрий напав на британські землі. Патріотичний підйом охопив Англію. Зрештою, залишалося лише відбити напад і здобути перемогу. Й із тріумфом і перше, й друге.

Аргентинці 2 квітня 1982 висадилися на Фолклендські острови. Попри те, що чинник раптовості був втрачений, оскільки британцям вдалося не без допомоги американської радіорозвідки вдалося заздалегідь розкрили всі плани Буенос-Айреса, зробити щось для протидії вторгненню вони просто фізично не були спроможні. Зауважимо, що й аргентинці отримували через кубинців воєнну інформацію від радянських розвідувальних супутників. Однак уже 5 квітня до Фолклендських островів були направлені три військово-морські з’єднання.

Читайте також: Острови розбрату

Угруповання аргентинських військ кількісно переважала британське – 85 тис. проти трохи більше 30 тис військовослужбовців, однак з технічного боку вона значно поступалася супротивникові. Попри наявність деякої кількості відносно сучасних літаків типу Mirage, Dagger, Super-Еtendard, Skyhawk. Всі вони мали застарілу радіоелектронну апаратуру, що неабияк обмежувало їх у діях вночі та за складних метеоумов. Щодо військово-морських сил Аргентини, то вони у всьому поступалися королівським ВМС.

Зокрема, 25 квітня гелікоптерний десант королівської морської піхоти чисельністю близько 200 людей без бою був захоплений острів Південна Джорджія, що й виявило безпомічність аргентинського військового керівництва. Майже одночасно британські гелікоптери Westland Lynx в тому самому місці потопили аргентинський підводний човен. Відтак британський підводний човен потопив крейсер General Belgrano. Наведення субмарини на ціль здійснювалося за даними космічної розвідки США.

У повітряних боях, що були розв’язані, аргентинська авіація переважала майже удесятеро. Але попри це, далося взнаки переважання у вишколі британських пілотів. Втрати аргентинських літаків уп’ятеро були вищими за англійські.

Тим не менш, й англійці зазнали втрат. Внаслідок атаки аргентинський ВПС із застосуванням французьких ракет Exocet був уражений, а потім і потонув есмінець Sheffield, на якому був командний пункт ППО з’єднань британських ВМС. За десять днів був сильно уражений однотипний Glasgow.

З приходом ночі 21 травня у північно-західній частині острова Східний Фолкленд відбулася висадка великого морського та гелікоптерного десанту загальною чисельністю до 5 тис. осіб. У наступні дні, не докладаючи особливих зусиль, британці заволоділи  низкою населених пунктів та направилися у головне місто Порт-Стенлі, де, власне, й зосереджувалася основна частина аргентинського гарнізону. І попри те, що він чисельно переважав британців, він капітулював 15 червня, а 20 червня, коли британські війська знову висадилися на Південній Джорджії, Лондон офіційно заявив про завершення війни. Аргентинці втратили 649 людей убитими та такими, що пропали без вісті, 11 тис потрапили в полон. Англійські втрати були значно меншими – 258 людей було вбито, близько 30 ще на початку конфлікту опинилися в полоні. Прикметно, що полонені з обох боків відправлялися в Уругвай і обмін розпочався ще до завершення військової фази конфлікту.

Фолклендська війна виявила помилковість напрямку післявійськового кораблебудування, що мало за мету вирішити вічну вагому проблему за рахунок використання легких сплавів для надбудов та інших конструкцій. Це надто дорого обійшлося англійським морякам – у всіх випадках бойових поразок кораблів спалахували великі пожежі. Легкий метал надбудов горів та плавився, не витримували вогню полімерні опоряджувальні матеріали.

Конфлікт підтвердив, що найбільшу небезпеку становлять засоби повітряних нападів, що здатні діяти на малих та над малих висотах. Корабельні зенітно-ракетні комплекси англійського флоту не забезпечили захисту від літаків, що літали низько. Американці зробили висновки й створили системи Aegis та AWACS, що стали зброєю протиракетної оборони.

Феномен бойового літака з вертикальним та скороченим злетом був досягнутий лише Великою Британією та СРСР. Такий літак зі скороченим злетом і вертикальною посадкою певний час не розглядали як цілком повноцінний бойовий, утім, при роботі в системі він з легкістю досягав переваг над бойовими машинами супротивника.

Королівський флот стане недосяжним з уведенням нового авіаносця Queen Elizabeth, есмінців типу 45 (Daring) та нових багатоцільових атомних підводних човнів з новим

озброєнням. І найголовніше, британський флот, як з’ясувалося, був озброєний і прогресивним військово-морським мисленням, на користь чого переконливо свідчили підсумки та результати війни у Південній Атлантиці.

Політично Фолклендський конфлікт опосередковано негативно позначився на СРСР. Останній мусив втягнутися у новий виток гонки озброєнь, але цього разу вже морських та авіаційних. А це було вже аж ніяк не посильним завданням. Радянський літак Як-38 значно поступався за всіма параметрами британському Harrier. І в подальшому це відставання лише посилювалося. Тут радянський флот просто не мав змоги змагатися не лише з американським, ай навіть із британським та французьким.

На хвилі перемоги Маргарет Тетчер виграла вибори, сподівання Москви на кризу а НАТО не справдилися. А за три роки розпочалася перебудова й останнє десятиріччя Радянського Союзу.

Читайте також: Під час холодної війни Москва перетворила Південну Америку у «зону військових дій»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено