Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 грудня, 2010   ▪   Дмитро Калинчук   ▪   Версія для друку

Загадка Іллі Муромця

Ілля з Лаври і Ілля що лежав в гробниці описаній Лясотою – два різні герої
Загадка Іллі Муромця

Напевно в Україні нема людини яка не чула би про Іллю Муромця. Старовинний витязь без перебільшення став найбільш популярним героєм Давньої Русі. Про нього оповідають байки та пишуть книжки, знімають художні фільми та дитячі мультфільми, складають казки та анекдоти. І разом із тим мощі реальної людини – святого «Іллі з граду Мурома» зберігаються в Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври.

Варвар-залешанин

Історія Київської Русі для українця, це те саме що для італійця – історія Римської Імперії.

Величезна держава, зібрана династією київських князів-варягів простягаласявід Новгорода на півночі, до міста Тмутаракань на Кубані, і від Перемишля на Заході до міста Муром на Сході. Фактично Давня Русь була першою слов’янською імперією. Під владою Києва крім власне слов’ян перебували також представники тюркських народів (берендеї, хазари, «чорні клобуки») та чимала кількість фінно-угорських племен – чуді, іжори, мокши, ерзі, муроми, тощо. Фіно-угорські племена населяли окуповані слов’янами східні та північні терени Русі, тобто землі сучасної центральної Росії та Підмосков’я.

Витязя Іллю в билинах називають «муромцем» та «залішанином». Ці прізвиська у ті часи свідчать не тільки про місце народження героя, але й про його національність.Фіно-угри що стали предками багатьох сучасних росіян, в ті часи слов’янами сприймалися як варвари та дикуни.

Приблизно к само як готи, гуни або франки у Давньому Римі.

Околиці сучасних російських Ростова, Мурома, Суздаля та Рязані у тодішньому Києві носили принизливу назву «залісся», а тамтешні поселенці – «залішани». Відомо що хом’ячок від щура відрізняється піар-супроводом. Прізвисько «Муромець» що зараз пестить наш слух, у Давньому Києві сприймалося як «варвар» і викликало у пихатих киян тільки глузливий сміх.

У Давньому Римі та його східній філії – Візантії, на службі в імператорів часто перебували у тому числі й воїни-варвари: готи, гуни та варяги. Тож нема нічого дивного в тому що київські князі так само користувалися послугами своїх «варварів» - берендеїв, «чорних клобуків», іжорита муроми.

Життєпис Іллі Муромця складений з билин добряче співпадає з життєписом київського князя Володимира Мономаха. Після свого дивного вилікування «каліками перехожими» Ілля рушив на Київ аби стати на службу до «князя Володимира». Дорогою він звільнив від облоги «силушки чорним-чорно» Чернігів, а після зустрічі з князем – мусив здолати Солов’я-Розбійника. Реально виїхати він міг не до, а разом із князем Володимиром. Волею свого батька Всеволода, реальний князь Володимир Мономах був посаджений князем у Ростово-Суздальській землі, тобто у тому самому «заліссі». Та у 1078 році Володимир переїхав до Чернігова, де мусив протистояти набігам половців.

Тривалий час з війн проти половців Володимир не вилазив. Першим серед Київських князів він усвідомив безглуздість оборони від половців за валами міст і почав сам атакувати стоянки кочівників. У 1103 році половці зазнали поразки на ріці Молочній, у 1107 році Володимир розбив хана Боняка під Лубнами, у 1111 році половців у битві на річці Сальниці. Нарешті у 1117 році половці визнали над собою зверхність київського князя. Згадки про ці війни збереглися не тільки в літописах, але й у народній пам’яті – в байках про Іллю Муромця.

Не менш цікава билина про бунт Іллі проти Володимира у Києві. В часи Володимира Мономаха в Києві й справді сталося гучне повстання «чорних людей» проти бояр. Результатом того повстання стало опанування влади у Києві самим Володимиром. І Володимир швидко встановив у князівстві «спокій і затишок».У в першу чергу,силами своєї дружини він убезпечив торгівельні шляхи від банд розбійників. Через звичку спілкуватися між собою за допомогою пересвисту їх тоді називали «солов’ями».

Версія що реальний Ілля Муромець був витязем чи-то воєводою князя Володимира Мономаха – гарна і романтична. На жаль – вона абсолютно не підтверджується науковцями.

Ілля із Лаври.

Ілля Муромець давно привертав увагу науковців. У тому числі – своїми залишками що і сьогодні зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври.

У 1988 році міжвідомча комісія Міністерства охорони здоров’я УРСР провела дослідження мощів легендарного героя. І прийшла до самий несподіваних висновків.

Людина що нині покоїться в Лаврі за життя мала дуже високий зріст і кремезну статуру. При середньому зрості людей тих часів у 160-165 см, Ілля Муромець був справжнім велетнем – 177 см. Сліди на кістках свідчать що людина ця мала дуже розвинуті м’язи і мала неабияку фізичну силу.

Рентгенівські дослідження виявили ще одну цікаву річ. Людина що покоїться нині у Лаврі за життя хворіла на дуже рідку хворобу – спонділаартроз. Ця хвороба дещо схожа на радикуліт і може обмежити рухливість ніг. Тобто – легенди про «33 роки на печі» таки мають під собою реальне підґрунтя. В наші часи такі хвороби лікують досвідчені костоправи. Іллю вилікували якісь «каліки перехожі» - певно, останні язичницькі волхви що тікали від репресій князів і церкви на околиці Русі, у тому числу до фіно-угорського «залісся».

Кістки особи що лежить у Лаврських печерах мають сліди численних переломів. Цей факт більш ніж точно встановлює професію небіжчика – за життя він був воїном. Вік небіжчика 40-45 років. У ті часи – вік безлітнього старця.

Не викликає сумніву й причина його смерті – велика глибока рана в області грудей. Такі рани могли залишити або дворучна сокира або кавалерійський спис.

Стосовно дати смерті науковці висловилися непевно – XIIсторіччя, швидше за все друга половина. І вже це руйнує версію про службу Іллі Муромця князю Володимирові Мономаху, який помер у 1125 році.

Два Іллі?

У 1954 році перебуваючи в Києві посланець німецького імператора Еріх Лясота у щоденнику описав Софійський собор, де серед іншого залишив такий запис: «Із зовнішнього боку цієї церкви була гробниця Іллі Моровлина. Він був знатний герой, або, як кажуть, богатир. Розповідають про нього багато байок. Гробниця ця нині зруйнована…» Мощі Іллі у Печерській лаврі він також бачив: «Є також один велетень або богатир, якого називають Чоботка. Кажуть, що на нього напало якось чимало ворогів у той час коли він надягав чобіт. І оскільки у поспіху він не міг схопити ніякої іншої зброї, то почав захищатися іншим чоботом, якого ще не вдягнув, та їм здолав усіх, чому й здобув таке прізвисько…».

У книзі ченця Афанасія Кальфойського що була надрукована у 1638 році, серед святих Печерської обителі згадується «святий монах Ілля, якого даремно люд простий Чоботком кличе…».Чернець Афанасій стверджував що «монах Ілля» жив за 450 років доти. Цікаво, що він називає Іллю «святим». Канонізація Іллі відбулася тільки у 1646 році, тож ймовірно, що чернець Афанасій саме збирав дані для його життєпису.

Ці твердження наштовхують на безліч думок що у свою чергу породжують різноманітні версії. Те що «Ілля Муровлянин» був похований біля храму Софії Київської саме собою говорить про його неабияку славу. Відомо, що на території собору існувало біля 100 поховань – переважно князів та членів їхніх родин.

Відомо, у німецьких епічних поемах XIIIсторіччя існує герой Ілля Руський, який знову таки може бути тим самим Іллею Муровлянином-Муромцем.

Не менш цікаві припущення стосовно «монаха Іллі, якого даремно люд простий Чоботком кличе…» Річ у тому, що у печерах Лаври поховати могли тільки (!) ченця. Витязь, які б видатні подвиги він не здійснив за життя, претендувати на це не міг. Отже, виходить що Ілля перед смертю прийняв чернецький сан.

Ба, більше. Згідно з легендою, Ілля з Лаври мав сім’ю і дітей, чиї нащадки стали київськими дворянами Чоботковими. А загинув він у 1203 році, коли Київ був взятий князем Рюриком Ростиславовичем та союзними йому половцями. Якщо це так – то життя Іллі з Лаври і близько не нагадує народні билини. У другій половині XIIсторіччя влада у Києві мінялася 24 раз, і жодного «Володимира-князя» там не існувало. Більше того – виходить головні свої подвиги «Ілля з Лаври» здобув у війні проти «своїх». Русь тоді роздирали княжі чвари. Навряд чи такі подвиги могли потрапити в німецький епос.

Сама собою напрошується версія про те, що мощі Іллі Муровлянина були перенесені у Лавру і вже там стали відомі як Ілля на прізвисько Чоботка. Та це нереально технічно. Перенос мумії з сухого склепу до сирих печер став би для неї фатальним.

Отже, висновок очевидний – Ілля з Лаври і Ілля що лежав в гробниці описаній Лясотою – два різні герої. До речі, сам Лясота в цьому навіть не сумнівався. Ілля прозваний Чоботкою прожив героїчне життя і загинув як воїн зі зброєю в руках. Проте він не має жодного відношення до Іллі Муромця з казок та билин.

Чи був ним витязь, що лежав у склепі в Софійському соборі? В це можна тільки вірити.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено