Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 червня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Свято на нашій вулиці і Берлінська Олімпіада-1936

Восьмого червня, у день урочистого відкриття ЄВРО-2012, група українців Польщі провела у Варшаві, як висловився один із її організаторів поет Андрій Любка, «акцію проти диктатури Януковича»
Свято на нашій вулиці і Берлінська Олімпіада-1936
Фотогалерея: Берлінська Олімпіада-1936 (зображень: 12)

Поміж усього іншого, учасники акції роздали чотири тисячі листівок польською й англійською мовами, де був зображений вождь Партії регіонів у нацистському однострої і з рукою, викинутою вперед у «істинно арійському привітанні». На листівці містився заклик не повторити помилки 1936 року й бойкотувати режим Януковича в Україні. Сакраментальна дата «1936» присутня і в цілій низці публікацій в інтернеті та в деяких «фотожабах», присвячених тому-таки ЄВРО у тій-таки Україні. Про що, власне, йдеться?

А йдеться-бо про Берлінську Олімпіаду 1936 року.

Це було воістину грандіозне і новаторське міжнародне спортивне свято. Понад чотири тисячі представників півсотні країн змагалися за медалі; чотири мільйони туристів з усього світу приїхали до Німеччини. Відкриття Олімпійських Ігор й основні змагання відбувалися на спеціально збудованому стадіоні на 100 тисяч місць. Для спортсменів збудували спеціальне комфортабельне Олімпійське селище, яке стало зразком для організаторів наступних Ігор.

Уперше була організована естафета шляхами Європи – запалений в Олімпії вогонь тисячі атлетів різних країн пронесли через усю Європу до німецької столиці. І так само вперше телебачення транслювання відкритті змагань та події Ігор – десятки великих екранів були встановлені у спеціальних приміщеннях Берліну та різних міст Німеччини. А знана режисерка Лені Ріфеншталь зняла про цю грандіозну спортивну подію фільм «Олімпія», який увійшов до скарбниці світового кіно.

І ще одна важлива деталь цієї Олімпіади: вперше цілу низку високих нагород на змаганнях такого рівня здобули темношкірі атлети з команди США. Десятеро негрів (тоді це слово ще на вважалося неполіткоректним, навіть у афроамериканському середовищі) зайняли шість перших, три других і два третіх місця. Героєм же Ігор став знаменитий негритянський атлет, великий спринтер усіх часів Джессі Овенс, й XI Олімпійські Ігри інколи так і називають – «Олімпіада Джессі Овенса».

Разом із тим Олімпіада-1936 стала символом надзвичайно вдалого використання міжнародного свята спорту диктаторським режимом у своїх політичних, передусім пропагандистських, цілях. І символом невдачі тих, хто намагався організувати міжнародний протест проти цього режиму, домогтися або перенесення Олімпіади до іншої держави, або її масового бойкоту.

Бо ж відкривав ці міжнародні змагання, що від початку свого були задумані як втілення миру, дружби і братерства народів Землі, не хто інший, як рейхсканцлер і фюрер Німеччини Адольф Гітлер, а нацистська свастика була присутня у всіх олімпійських подіях, знаках і нагородах, аж до медалей.

Звичайно, якби рішення щодо проведення чи непроведення чергової літньої Олімпіади у Берліні ухвалювалося вже після приходу нацистів до влади, то навряд чи Міжнародний олімпійський комітет подарував фюреру таку гарні можливість піднести свій імідж.

Найшвидше, була би знайдена якась суто формальна, бюрократична відмовка, й ХІ Ігри відправилися чи то в Дублін, чи то в Буенос-Айрес (міста, які виставили тоді свої кандидатури). Але ж МОК надав це право Берліну ще 1931 року, коли Німеччина мала репутацію демократичної держави із цілком пристойною Ваймарською конституцією… Тож після приходу партії Гітлера до влади перед багатьма учасниками олімпійського руху – як спортсменами, так й організаторами – постало цілком закономірне питання: що робити? Мовчати, стаючи статистами у пропагандистській грі нацистів, чи діяти якось інакше? Перейматися тільки власними спортивними результатами, чи обстоювати ідеали олімпізму?

Президент МОК Евері Брендедж 1933 року, одразу після приходу нацистів до влади, заявив: «Саму основу сучасного відродженого олімпійського руху буде підірвано, якщо дозволити окремим країнам обмежувати участь в Іграх з міркувань походження, віри або раси», вочевидь натякаючи на расові теорії гітлерівців. Але водночас Брендедж був категоричним противником бойкоту Берлінської Олімпіади, говорячи, що Ігри «належать спортсменам, а не політикам». Схоже, він хотів, використовуючи важіль Олімпіади, натиснути на офіційний Берлін, щоби змусити його відкоригувати свою політику.

Спершу це не вдавалося – Гітлер не переймався Олімпіадою, ба більше – ставився до подібних змагань негативно, бо там, мовляв, арійці змушені на рівних конкурувати з представниками «нижчих рас». Ба більше: 1932 року, коли на Олімпіаді в Лос-Анджелесі німецька команда посіла тільки дев’яте місце, нацистська газета Der Angriff виступила з гучною лайкою на адресу Національного олімпійського комітету, в якому, мовляв, засіли «зрадники», що послали арійський атлетів змагатися з євреями та неграми. Але врешті-решт міністр освіти і пропаганди Геббельс зумів його переконати в тому, що вдале проведення Ігор та перемога на них високо піднесе міжнародний імідж Німеччини, а тому варто піти на певні поступки у внутрішній політиці.

А протести проти проведення Олімпіади у столиці нацистської Німеччини наростали. Особливо активними вони були у США. Єврейські і католицькі, релігійні і світські організації об’єдналися у боротьбі за бойкот Ігор. Але це не була одностайна позиція – навіть деякі єврейські спортивні організації Америки виступили проти бойкоту.

І тоді Брендедж та інші чиновники МОК 1934 року відвідали Берлін, щоби оцінили ситуацію з дискримінацією в Німеччині. Природно, нацисти як слід підготувалися до зустрічі дорогого гостя, й у Берліні повністю зникли всі зовнішні ознаки антисемітизму; члени комісії МОК змогли зустрітися зі спортсменами-євреями, які запевнили їх у наявності повної свободі займатися спортом.

Доклали чималих зусиль до ліквідації загрози бойкоту і повноважні представники німецької сторони. Це були давній член МОК Теодор Левальд і голова Національного олімпійського комітету Німеччини Карл Дієм. У першого одна з бабусь була єврейкою, у другого предків-євреїв мала дружина. Здавалося б, інтереси цих діячів аж ніяк не можуть збігатися з інтересами нацистських пропагандистів. Але вони запекло заперечували будь-яку дискримінацію євреїв у Третьому Рейху, бо щиро прагнули провести Олімпійські Ігри в Берліні. І їм повірили більше, ніж нацистським чиновникам, відкинувши аргументовані заперечення проти проведення змагань у столиці нацистської держави, підготовлені членом МОК від США Ернестом Лі Янке – за походженням «істинного арійця»…

Урешті-решт у грудні 1935 року рішення про участь у Берлінській Олімпіаді ухвалили спортивні організації майже всіх запрошених країн. З політичних міркувань не відмовився ніхто – єдиною причиною неучасті тієї чи іншої держави стали або нестача коштів, або відсутність спортсменів належного рівня. Вперше вирішили взяти участь в Іграх Афганістан, Бермудські острови, Болівія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Перу. Відмови від участі в них мали суто індивідуальний характер. Так, відмовилися брати участь в Іграх троє австрійських пловчинь-єврейок. Наймолодша з них, Рут Ланґер, мала лише 15 років, але вже була чемпіонкою Австрії на дистанціях 100 та 400 метрів вільним стилем. І що ж? Вони були пожиттєво дискваліфіковані й позбавлені всіх звань і нагород «за величезні збитки, завдані австрійському спорту» та «явну неповагу до олімпійського духу».

Натомість знаменита фехтувальниця, за походженням наполовину єврейка Гелен Майер, яка на той час переїхала до США, прийняла запрошення Левальда виступити від німецької команди. При зустрічі з німецьким консулом у Вашингтоні, коли вирішувалося питання відновлення її громадянства, Майер заявила, що не сповідує жодної релігії, ніколи не була пов’язана жодними «єврейськими колами» і не вважає себе єврейкою, бо вихована в німецько-католицькому дусі. Майер виступила успішно: вона завоювала срібну медаль і на церемонії нагородження, як й інші німецькі спортсмени, підняла руку в нацистському вітанні, адресованому фюреру…

Незажовго перед літніми Іграми, у лютому, Німеччина приймала у себе в Гарміш-Партенкірхені (Баварські Альпи) і зимову Олімпіаду. Ця Олімпіада дала керівництву Третього Рейху можливість випробувати пропагандистські методики, які потім, під час Берлінської Олімпіади, сягнули досконалості. І там також, до речі, був «правильний напівєврей» - капітан хокейної збірної Руді Баль, один із найвизначніших майстрів ключки довоєнної доби. А у збірній Австрії було п’ятеро євреїв, до яких ніхто не присікувався…

І взагалі: зимові Ігри пройшли пречудово. Звісно, око всюди натрапляло на есесівців і військовиків, але незрівнянні краєвиди Баварських Альп, п’янке гірське повітря, привабливі рум’яні дівчата в лижних костюмах, гарний сервіс, добрі умови проживання, повна відсутність у господарів будь-якої зверхності та шовінізму – все це справило величезне враження на гостей. Окрім того, беззаперечним фактом була відсутність безробітних на вулицях та непомітність політичних репресій. Відтак ідея бойкоту тихенько згасла.

Берлін серпня 1936 року підтвердив ці враження. Державний антисемітизм нацистів здавався гостям Олімпіади недолугим міфом. Адже і з вулиць, і з книгарень зникли всі антиєврейські плакати, брошури і книги. Німецьким газетам на весь період Ігор було заборонено друкувати тексти расистського чи антисемітського спрямування, а мешканцям Берліну суворо наказали утримуватися від негативних публічних висловлювань про євреїв та негрів. І справді: згаданий уже Джессі Овенс став улюбленцем німецької публіки, біляві хлопчики з Гітлерюгенду просили у нього автографи і ходили вслід за ним, а дами були в захваті від його джентльменського ставлення до своїх суперників.

І сам Овенс пізніше згадував, що почувався у Німеччині краще, ніж на батьківщині: в Берліні він міг заходити у будь-який ресторан і їздити на транспорті нарівні з представниками «вищої арійської раси», чого у своїй рідній Алабамі він робити не міг, а якби й наважився, то вмить виявився б – попри своє чемпіонство – повішеним на найближчому дереві.

Загалом же Берлінська Олімпіада стала перемогою – і пропагандистською, і спортивною – чинного тоді нацистського режиму. Мільйони туристів, які побували на Іграх, після того тривалий час категорично заперечували злочини нацизму – мовляв, то все вигадки, ми там самі були, і нічого такого не бачили. Самі ж німці отримали черговий заряд упевненості у генії свого фюрера, у його здатності розв’язувати будь-які складні проблеми на благо Рейху, а ще – в загальних перевагах арійської раси, адже Німеччина виборола 89 медалей (із них 33 золоті), а США – друге місце в командному заліку – тільки 56 (24 золотих). Сподобалися Ігри й Гітлеру: він вирішив, що після встановлення всесвітнього домінування Третього Рейху всі Олімпіади будуть проводитися на його теренах, у місті Нюрнбергзі. На щастя, так не сталося…

Отож, очевидно, польські українці мали певні підстави закликати європейців не повторювати помилки 1936 року і не виявляти лояльності до диктатури, яка ще не вповні ствердилася – бо потім буде пізно, попри всю позірну кумедність постаті новітнього претендента на роль «великого вождя».

…А грандіозне свято футболу було й на Берлінській Олімпіаді. Перемогли італійці; їхньою зіркою став 25-річний правий крайній нападу «Інтеру» Аннібале Фроссі – один із небагатьох футболістів, які грали в окулярах. Він забив, крім інших, два м’ячі у фіналі проти збірної Австрії, й італійці з рахунком 2:1 вперше і востаннє стали чемпіонами Олімпійських Ігор.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено