Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 червня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Терор без прикрас. Документи з архіву ЦК: як КДБ «наслідив» у Європі, Латинській Америці та на Близькому Сході

Після розпаду СРСР російська влада припустилася кількох фатальних для подальшої долі імперії помилок. По-перше, дозволила (бодай на якийсь час) нічим, крім грошей, не обмежену свободу слова. По-друге, при підготовці справи «КПРС проти Єльцина» в Конституційному суді РФ (липень-жовтень 1992 року) залучила в числі офіційних експертів й Владіміра Буковського, одного з найбільш непримиренних дисидентів
Терор без прикрас. Документи з архіву ЦК: як КДБ «наслідив» у Європі, Латинській Америці та на Близькому Сході

Той одержав доступ до цілком таємних документів ЦК КПРС, до так званої «особливої папки» (насправді це десятки тисяч документів різного ґатунку). І використав повною мірою технічну перевагу «загниваючого капіталізму»: привіз із собою з Великої Британії, де з 1976 року перебував у вимушеній еміграції, невідомий тоді на постсовєтських просторах портативний сканер. І скопіював під час роботи в архіві буквально на очах нічого не розуміючих чекістів сотні документів. Ясна річ, до найбільших совєтських таємниць Буковського не допустили. Але і скопійованого вистачило, щоби документально підтвердити злочинну діяльність КПРС. В електронному вигляді ці документи зібрані у так званому «Совєтському архіві», де з ними може ознайомитися будь-який охочий. А серед цих цілком таємних документів чимало таких, які розповідають про підтримку Москвою (КПРС та її «бойовим загоном» - КДБ) різного роду відверто терористичних та бойових комуністичних організацій буквально по всьому світу.

От, скажімо, рішення політбюро ЦК КПРС № П 136/53 від 5 травня 1974 року про надання «спецдопомоги» Італійській компартії, згідно з яким 19 італійських «друзів» (так вони звалися в офіційних документах) пройдуть різного роду спеціальну підготовку під орудою КҐБ і міжнародного відділу ЦК. У числі цих 19-ти – двоє майбутніх фахівців зі зміни зовнішності. Цікаво дуже, навіщо легальній парламентській партії такі фахівці? 17 січня 1979 року – постанова секретаріату ЦК про спецпідготовку ще 15 італійських комуністів…

А перед тим – рішення політбюро ЦК від 3 серпня 1970 року про підготовку радистів Італійської компартії та про встановлення зв’язку відповідної структури ЦК ІКП з КДБ СРСР; а на додачу – про передачу італійським товаришам п’яти радіостанцій «Селенга» та двох прийомних пристроїв із запасів МВС Болгарії. Іншими словами, крім усього іншого, маємо зайвий доказ, кому насправді належала влада у «незалежних» країнах комуністичного табору…

Якщо численна і впливова ІКП зброю для своїх «спецфахівців», очевидно, діставала сама, то про кіпрських «друзів» у цьому плані дбав ЦК КПРС. Скажімо, постановою секретаріату ЦК № СТ 10-53 РС від 19 липня 1971 року КДБ «доручено нелегально доставити і конспіративно передати кіпрським друзям партію стрілецької зброї і боєприпасів до неї» - сотню пістолетів «Вальтер». Інші постанова секретаріату ЦК – від 14 квітня 1980 року – передбачає підготовку двох кіпріотів-спеціалістів із підслуховування.

Ясна річ, за рахунок коштів КПРС.  У постанові секретаріату ЦК CT85/15 від 18 травня 1988 року (перебудова – у розпалі!) йдеться про спецпідготовку кількох грецьких і турецьких комуністів Кіпру. І, нарешті, 22 червня 1989 року – ще одна постанова секретаріату ЦК – також про спецпідготовку кіпрських комуністів, але масштаби тепер скромніші – тільки двоє осіб.

Дуже цікавим є документ міжнародного відділу ЦК щодо відмови у проханні генсека Робітничої партії Ірландії (вона ж «Офіційна Шин Фейн» зі своїм бойовим крилом у вигляді частини нелегальної Ірландської республіканської армії) про спецпідготовку п’яти осіб від 6 січня 1989 року – мовляв, наша міжнародна репутація може постраждати через виток інформації, тому будемо й далі дружити з цією партією, але без підготовки бойовиків. А до цього документу додана доповідна голови КҐБ Крючкова, яка починається зі слів: «Генеральний секретар ЦК Ірландської робітничої партії тов.. Шон Ґарланд звернувся до резидента КҐБ у Дубліні, який підтримує з ним довірчі стосунки…». Крючков, на відміну від ЦК, вважав за можливе допомогти ірландським товаришам (читай – ІРА), бо їм, мовляв, треба «зміцнити партійні лави» (як це робили ірландські терористи і скількох «ненадійних» партійців «зачистили, а писав у попередній статті). З документів зрозуміло, що у минулі роки така спецпідготовка бойовиків ІРА була звичною справою.

Але прямо про терор у знайдених Буковським документах ЦК КПРС та КДБ, присвячених відносинам із європейськими «друзями», не йдеться. А от там, де говориться про допомогу «друзям» з Близького Сходу та Латинської Америки, речі названі своїми іменами. Показовою у цьому сенсі є доповідна генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву від голови КҐБ Юрія Андропова від 23 квітня 1974 року. У ній ідеться про зустріч резидента КДБ у Лівані з членом політбюро Народного фронту визволення Палестини (того самого, який тісно співпрацював із західнонімецькими та японськими «червоноармійцями») Хаддадом. На цій зустрічі Хаддат «у довірчій бесіді виклав перспективну програму диверсійно-терористичної діяльності НФВП».

У ній, серед іншого, ішлося про «здійснення акцій проти американського й ізраїльського персоналу у третіх країнах», «проведення диверсійно-терористичних акцій на території Ізраїлю», «організацію диверсійних акцій проти алмазного тресту, основні капітали якого належать ізраїльським, англійським, бельгійським та західнонімецьким компаніям», «завдання ударів про великих нафтосховищах у різних районах світу (Саудівська Аравія, Перська затока, Гонконг тощо), знищення танкерів і супертанкерів, акції проти американських й ізраїльських представників в Ірані, Греції, Ефіопії, Кенії» тощо.

Андропов, виклавши все це, пропонує: «позитивно поставитись» до питання про надання допомоги НФВП у здійсненні його програми воістину всесвітнього терору, звичайно ж, «з дотриманням необхідної конспірації» та «з урахуванням інтересів Совєтського Союзу і запобіганням збитків національним інтересам нашої країни». Хіба могло політбюро ЦК КПРС відмовити палестинським друзям? Але водночас КҐБ застосував належні засоби впливу на Хаддада, щоби той не розпиляв сили, а «переніс центр ваги» терактів на території Ізраїлю, про що йдеться в іншій доповідній Андропова – від 10 січня 1975 року. Для цього палестинським бойовикам додали ще «воєнно-технічних засобів» і надали їм можливість отримувати «політичну, воєнно-стратегічну й оперативну інформацію». Є серед документів і такий, що при відчиняє завісу таємниці над словосполученням «спецзасоби». Це – рішення політбюро ЦК від 21 червня 1983 року, в якому йдеться про таємну доставку з Сирії до Тунісу (де тоді була розташована штаб-квартира палестинського лідера Ясира Арафата) двох торпедних катерів – за рахунок, звісна річ, совєтського бюджету.

Чимало в «Совєтському архіві» документів, присвячених спецпідготовці бойовиків Ліванської компартії. Як можна зрозуміти з тексту цих документів, СРСР постачав «ліванським друзям» артилерію, танки, протитанкові ракети, а не лише автомати й пістолети. От, скажімо, 20 квітня 1985 року (документ № 318/5/0219) міністр оборони маршал Соколов звертається до політбюро ЦК КПРС: керівник Ліванської компартії Жорж Хауї просить щороку готувати у совєтських військових навчальних закладах по 170 партійних активістів, але це забагато – вистачить 60 осіб щорічно, хай навчаються «експлуатації, застосуванню і ремонту поставлених ЛКП озброєння та військової техніки». І, ясна річ, як і в інших випадках, «навчання активістів ЛКП доцільно здійснювати, як і раніше, за рахунок Совєтської Сторони» (саме так, обидва слова – з великої літери). Але ж у Лівані, крім комуністів, є й інші «друзі» - Прогресивно-соціалістична партія. Її теж не забували. Так, у постанові секретаріату ЦК КПРС від 18 січня 1989 року зазначено: щороку по 20 активістів цієї партії проходитимуть спеціальну військову підготовку в СРСР, куди їх привозитимуть літаки «Аерофлоту»…

До багато яких країн Совєтський Союз, не криючись, постачав стрілецьку зброю та військову техніку власного виробництва. Але там, де йшлося про таємні операції, про «диверсійно-терористичну діяльність», як вона звалася у цілком таємних документах, там використовувалася зброя західного виробництва – мовляв, ми тут ні при чому, це трофеї борців за соціальну та національну свободу. У цьому плані цікавий документ №3240-А від 31 грудня 1975 року, підписаний головою КДБ Юрієм Андроповим (справжні чекісти навіть у переддень Нового року невтомно поборюють світовий імперіалізм!), де йдеться про успішні переговори з відповідним відомством комуністичного В’єтнаму стосовно одержання 10 тисяч американських автоматичних гвинтівок (якраз у травні того року в’єтнамські комуністи встановили контроль над усією країною і захопили багатющі трофеї) та 10 мільйонів патронів до них.

А починається цей документ так: «За дорученням ЦК КПРС Комітет держбезпеки допомагає окремим зарубіжним компартіям і представникам національно-визвольного руху в забезпеченні їх сучасною зброєю виробництва капіталістичних держав». Ясна річ, гвинтівки й набої були отримані, але цього виявилося замало. Й от перед нами – постанова секретаріату ЦК № СТ2255 від 20 серпня 1980 року, в якому сказано: «Задовольнити прохання керівництва Компартії Сальвадору і доручити Міністерству цивільної авіації забезпечити у вересні-жовтні транспортування партії стрілецької зброї та боєприпасів західного виробництва вагою 60-80 тонн із м. Ханоя до м. Гавани для передачі через кубинських товаришів сальвадорським друзям». Знов-таки, все – за совєтські гроші. І тут постає цікаве запитання: а чого критися, якщо йдеться про благородну справу боротьби за народні права? Хай сальвадорські комуністи бігають собі лісами і горами з АКМ, знаменита-бо марка, а боєприпаси неважко постачати їм у достатній кількості через Кубу та Нікарагуа… Але – ні. Совєтський Союз тут ні при чому, він тільки морально підтримує борців за свободу, це тільки кляті імперіалісти всюди свою зброю постачають, а ми мирні люди!

Звичайно, у Латинській Америці у другій половині ХХ століття вистачало диктаторських режимів, з якими опозиції нерідко доводилося боротися за допомогою зброї. Але ж документи «Совєтського архіву» засвідчують, що в СРСР проходили спецпідготовку бойовики не тільки нелегальних, а й цілком легальних і начебто законослухняних компартій, і то у великій кількості – десятки осіб. Але з усіх подібних вирізняється постанова секретаріату № СТ 225/5 від 20 серпня 1980 року (якраз під час Московської Олімпіади) про «проходження спеціальної підготовки (мінно-підривна справа, здійснення диверсійних акцій») 15-ма чилійськими комуністами. Чи треба нагадувати, що від підкладеної бойовиками вибухівки, навіть якщо йдеться про боротьбу з деспотичним режимом, найчастіше гинуть (інколи масово) невинні люди?

Впадає в очі, що ще в 1990 році, коли вже була скасована сакраментальна 6-та стаття Конституції СРСР щодо керівної ролі партії, секретаріат ЦК спокійно продовжував видавати директиви про спецпідготовку активістів тих чи інших компартій, яка проводилася, як і весь час, за гроші «приймаючої сторони» - тільки й різниці, що тепер перевезення і проживання бойовиків здійснювалося не за бюджетні, а за компартійні гроші, а от підготовка в структурах КҐБ – за гроші совєтських громадян, але без їхнього відома. У зв’язку із цими фінансовими «дрібничками» виникає закономірне запитання: а як звуться під оглядом правових норм професійно вишколені на базах іншої держави і за її гроші персони, котрі займаються диверсійно-терористичною діяльністю (знов-таки, з використанням зброї і спорядження, наданих їм із-за кордону) на своїй батьківщині?

Борцями за свободу чи міжнародними найманцями-терористами? Звісно, серед тих, хто проходив спецпідготовку в СРСР і діяв совєтською «спецтехнікою», було чимало щирих людей, котрим здавалося – саме вони несуть щастя і свободу своїм народам. Але чи не були вони тими, кого ще Ленін називав «корисними ідіотами», тобто знаряддями боротьби Кремля за домінування у світі, в даному разі – диверсійно-терористичними засобами? І чи завершилася практика спецпідготовки і постачання бойових груп «іноземних друзів» чекістами після падіння СРСР?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Колишній аеророзвідник, ветеран АТО Євген Ярило та його брат-шахтар Євген Гущин відкрили в Києві ветеранську тату-майстерню Der Igel (з нім. «їжак»). Обоє кардинально змінили рід занять, дуже цим задоволені й закликають інших займатися тим, чим справді хочеться.
    21 жовтня, Ганна Чабарай
  • Президент Польщі проти свого колишнього керівника
    21 жовтня, The Economist
  • В Україні зростає кількість муніципальних структур, які претендують на виконання функцій поліції
    20 жовтня, Андрій Голуб
  • Майор авіації в відставці, який з 2014 року перебуває у СІЗО Бахмута, нещодавно отримав вирок в десять років позбавлення волі за звинуваченням у здирництві. Підсудний наголошує на тому, що давав свідченням під тискам і тортурами, але уповноважені органи не квапляться розслідувати заяви про катування
    20 жовтня, Єлизавета Гончарова
  • 2017-го минає 25 років як відкрився український офіс глобального лідера юридичних консалтингових послуг, міжнародної компанії Baker McKenzie. На святкування цієї річниці до Києва завітав виконавчий директор компанії Пол Ролінсон, із яким Тиждень розмовляв про глобальні економічні тенденції та пов’язані з ними юридичні виклики.
    20 жовтня, Любомир Шавалюк
  • Учасниця 83-го Міжнародного Конгресу PEN, виконавчий директор Південноафриканського PEN-клубу, дисидентка часів апартеїду Мерґі Орфорд розповіла Тижню про досвід насильства та вразливість демократії, російські впливи в ПАР, біженців і природу криміналу.
    20 жовтня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено