Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 червня, 2012   ▪   Олександр Гаврош   ▪   Версія для друку

Закарпатський футбол: від непереможної "Русі" до "української Бразилії"

2 червня уперше відзначається День закарпатського футболу.Цей регіон має багату футбольну історію, яка була позначена впливом кількох спортивних національних шкіл
Закарпатський футбол: від непереможної "Русі" до "української Бразилії"

«Літаючі вчителі»

Першим осередком спортивного життя у краї була Ужгородська гімназія. У 1893 році учитель гімнастики цього навчального закладу Іштван Медрецький взяв участь у всеугорському семінарі в Будапешті, на якому учасників ознайомили з іграми з м’ячем, у тому числі з футболом. Тоді ж до Ужгорода був привезений і перший футбольний м’яч. Гімназистам нова гра сподобалася: вони спорудили спортивний майданчик, придбали форму і створили першу студентську команду.

У серпні 1901 року відбувся перший офіційний матч: до Ужгорода приїхали футболісти Будапештського атлетичного клубу, які брали участь у першому угорському чемпіонаті з  цього виду спорту. Господарі, ясна річ, програли, але це був офіційний старт футбольним змаганням у краї. У 1902 році утворилося «Товариство ужгородських футболістів», яке, однак, проіснувало недовго.

У 1906 році був заснований Ужгородський атлетичний клуб (УАК), діяльність якого стала важливою віхою в історії футболу на Закарпатті. У 1914 році УАК виграв першість серед команд Північної та Північно-Східної Угорщини. Після цього він здолав переможця чемпіонату Південної Угорщини  і завоював право боротися за перехід до другої ліги чемпіонату. Однак Перша світова війна завадила цьому першому серйозному успіху закарпатських футболістів.

У 1919 році край за Карпатами згідно Сен-Жерменського мирного договору з Австрією під назвою «Підкарпатська Русь» був приєднаний до новоствореної Чехословаччини на правах автономії. На той час у Чехії футбол вже здобув неабияку популярність. Тож нічого дивного в тому нема, що активними популяризаторами «копаного м’яча» стали чеські військові, які служили на території Закарпаття. У 1920 році в Ужгороді було створено перший слов’янський «Чехословацький спортивний клуб» (ЧсСК), що діяв як армійський.  

Змагання у той час відбувалися за національним принципом. Слов’янські команди розігрували першість між собою, окремо змагалися німецькі та угорські клуби. Німці та угорці були представлені в  Чехословаччині великими національними меншинами і мали велику кількість команд.

Видатною подією в історії закарпатського футболу стало заснування у 1925 році першого українського клубу – СК «Русь». Це свідчило про зростання національної свідомості русинів-українців Закарпаття, їхньої потреби виокремитися і в спорті. Без сумніву, зразком для цього були угорські та німецькі клуби Чехословаччини.

У 1936 році спортивний клуб «Русь»(на фото) досягнув помітного результату. Вигравши першість східнословацької та підкарпатської зони, і  завдавши поразки переможцю західнословацької зони, команда здобула титул чемпіона Словаччини і право боротися за путівку до національної ліги Чехословаччини.  Це вже була друга спроба закарпатців потрапити до вищої ліги: але у 1933 році вони поступилися німецькому «Дойче футбол клубу» з Праги (ДФК).

На цей раз головна боротьба точилася зі спортивним клубом «Батя» з чеського міста Зліна, який утримував відомий взуттєвий мільйонерТомаш Батя. Він особисто приїхав до Ужгорода, аби підтримати на стадіоні свою команду. Та «Русь» під шалені оплески трибун перемогла з рахунком 4:1 і здобула прописку в національній лізі.

Треба зазначити, що на той час гравцями СК «Русь» були звичайні вчителі, які займалися футболом у вільний від занять час. Наприклад, знаменитий воротар Олекса Бокшай їздив на тренування та ігри в Ужгород на велосипеді із села Худльово, намотуючи по дорозі туди й назад 60 кілометрів. Зважаючи на великі відстані в межах Чехословацької республіки на ігри першості команда літала літаком. Закарпатських футболістів так і прозвали у тогочасній пресі – «літаючі вчителі». Ясна річ, витримати конкуренцію з грандами чеського футболу аматорам-учителям було важко, тож у національній лізі закріпитися у той час не вдалося.

Читайте також: Де починається Закарпаття

У березні 1939 році територію Закарпаття окупувала Угорщина. І угорський, і чехословацький футбол у той час не пас задніх в Європі. У 1934 році збірна Чехословаччини посіла друге місце на чемпіонаті світу в Італії, а 1938-му – національна збірна Угорщини також була другою на світовій першості у Франції. Таке конкурентне середовище позитивно відбивалося на розвитку закарпатського футболу.

У роки Другої світової війни помітного успіху досягнув найстаріший  ужгородський клуб – УАК. Сезон 1943-1944 років він завершив на першій сходинці і завоював право змагатися у вищій футбольній лізі Угорщині. Однак вдалося провести лише кілька матчів, оскільки фронт наблизився впритул до кордонів Угорщини.

Останньої неділі вересня 1944 року в Ужгороді мав відбутися матч чергового туру з командою міста Уйвідейк (тепер – Новий Сад, Сербія). У цей час несподівано радянські літаки здійснили перше бомбардування міста. Бомба влучила у ресторан «Берчені» (тепер – «Червона ружа»), де якраз обідала команда гостей та судді. Чимало з них отримали серйозні поранення. Гра була зірвана. Війна завершила чемпіонат.

Футбольний Клондайк

В історії Закарпаття настала нова епоха: у 1945 році край було возз’єднано з іншими областями України. І тут в повну силу проявило себе те явище, яке потім назвуть «українською Бразилією».

Першим чемпіоном радянської України у 1946 році став саме ужгородський клуб «Спартак», який був створений із футболістів різних місцевих команд. Адже крім збережених кадрів та ігрових навичок, закарпатські спортсмени мали доволі хороший вишкіл у  чехословацький та угорський лізі.

Відомий знавець шкіряного м’яча Закарпаття Степан Селменський стверджує, що угорський футбол базувався на техніці, у той час як чеський був більш силовим і жорстким. Закарпатцям вдалося перейняти як одну, так й іншу риси.  

Водночас радянський футбол більше спирався на фізичні якості спортсменів: суперника потрібно було, умовно кажучи, «перебігати». Закарпатці, перейнявши плюси всіх трьох систем, виглядали доволі  незвично. Окрім 1946 року, вони стали чемпіонами України і в 1950-му та в 1953 роках, а у 1950 році завоювали і Кубок УРСР. У цей час Закарпаття стало  справжнім футбольним Клондайком для цілого Радянського Союзу. З 1947 по 1960 рік у клубах вищої ліги СРСР грали понад сто закарпатців! Тренери робили паломництва на Закарпаття у пошуках талановитих футболістів по селах та містечках.  Чимало клубів приїжджало сюди на перші весняні збори. Проводячи контрольні матчі з місцевими командами, пильне тренерське око обов’язково вихоплювало кілька здібних юнаків, яких відразу забирали з собою.

Саме тоді народився вислів про «українську Бразилію», мовляв, футболістами тут не стають, а народжуються. У цей час Закарпаття дало Україні з десяток найвідоміших футболістів, які виступали за збірну Радянського Союзу: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Йосип Беца, Федір Медвідь, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, Віктор Пасулько, Іван Гецко. Грали закарпатці і за збірні Чехословаччини, Угорщини й України.

Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони найпочесніші трофеї – в тому числі Кубок кубків (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок УЕФА (Стефан Решко), ставали олімпійськими чемпіонами (Йосип Беца) та срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук) . Показово, що в 1953 році у молодіжному складі «Динамо» на гру виходило 9 закарпатців. 

Вичерпавши потенціал

Степан Селменський, який сам грав у другій лізі чемпіонату СРСР за ужгородську команду «Говерла», розповідає, що оди «українській Бразилії» зіграли з нею поганий жарт. «Замість того, аби розвивати в краї серйозну футбольну інфраструктуру, всі кивали головами, що футболісти тут беруться просто із землі. Коли інші області відкривали у себе футбольні інтернати для здібних юнаків, ми ловили гав. У підсумку – той багатий потенціал повоєнних років просто вичерпався».

Найвище досягнення єдиної професійної команди краю – «Говерли» (вона ж «Спартак», «Верховина», тепер – «Закарпаття») – друге місце у 1972 році на чемпіонаті України (друга ліга першості СРСР).

Після здобуття незалежності вона кілька разів виходила та випадала з  вищої ліги України. Причину цього Степан Селменський, який видає єдину спортивну газету у краї «Спорт-Тайм», бачить у тому, що «Закарпаття» перестало бути народною командою. Нині цей клуб є приватним і належить колишньому міністрові з надзвичайних ситуацій Нестору Шуфричу. Дійшло до того, що із 25 футболістів команди закарпатцями є тільки кілька! І це в «українській Бразилії»! При тому, що з десяток закарпатців і нині грають у вищій лізі України – у «Шахтарі», київському «Динамо», «Карпатах», «Чорноморці» та інших клубах.   

Читайте також: Скільки спекулянти зароблять на квитках на Євро-2012


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено